Управління фінансами. Фінансовий контроль

 

Управління - це цілеспрямована діяльність, пов'язана з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних цілей та результатів. Управління фінансами - це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів і методів. Об'єкт управління - фінансові відносини, в тому числі і ті, що пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші суб'єкти управління - фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси. Суб'єкти управління - держава, в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій, установ.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління - це управління фінансами на перспективу, і виражається воно у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу, вирішення соціальних проблем тощо. Здійснюють ВРУ, КМУ, Президент. Оперативне управління - здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств чи організацій. В сучасних умовах гостро стоїть проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали б ринковій економіці. Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність уповноважених органів на забезпечення виконання господарськими суб'єктами встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, аналіз їх ефективності і розробка пропозицій щодо їх вдосконалення. Фінансовий контроль є контролем з боку держави за процесом створення і руху фінансових ресурсів усіх ланок фінансової системи.

Принципи фінансового контролю:

- незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

- регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);

- об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);

- всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль здійснюють КМУ, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури. Відомчий фінансовий контроль - застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств.

Форми фінансового контролю:

- попередній - проводиться до здійснення фінансових операцій;

- поточний - проводиться в процесі здійснення фінансових операцій;

- наступний - проводиться після закінчення певних періодів (за підсумками місяця, кварталу, року).

Методи фінансового контролю:

- натуральні (контроль проходить не по документах, а перевіряється наявність товарно - матеріальних цінностей - інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);

- документальні (контроль проходить по документах - ревізія і перевірка). Застосовується 2 методи: Хронологічний метод - це вивчення документів без їх попередньої класифікації в тій послідовності, в якій відбувались операції. Систематизований метод - документи вивчають за певною системою, тобто по окремих операціях.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; а також це є спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, спосіб попередження фінансових зловживань.

Види ревізій: планові і позапланові; повні і часткові; суцільні і вибіркові; індивідуальні і бригадні; комплексні; тематичні.

Перевірка - це обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів.

Завдання аудиту і фінансового контролю схожі: визначення достовірності інформації, що перевіряється, і відповідність здійснених господарських операцій діючому законодавству.

Але існують і певні відмінності:

1) аудиторська діяльність направлена на захист інтересів клієнтів, а фін. контроль захищає інтереси держави; 2) зв'язки між перевіряючою організацією і об'єктом контролю при аудиті - горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії - вертикальні, тобто здійснюється в порядку адміністративного призначення; 3) аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського висновку. Ревізії ж оплачуються вищестоящим органом або державою; 4) і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом. 5) аудитори зобов'язані забезпечити конфеденційнсть отриманої інформації і результатів аудиту. Ревізори ж мають право їх висвітлити перед громадськістю.

ТЕМА 6

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ (ПРОГНОЗУВАННЯ)

Складовими частинами фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також системи управління фінансами.

На стадії фінансового планування й прогнозування визнача­ються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпеченні розвитку її економіки й соціальної сфери.

Фінансове планування - це науково-обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб'єктів і окремих громадян з обґрунтування ефективності управлінських рішень із питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів.

Фінансове планування - суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху фінансових ресурсів, вивченні наявного економічного становища, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Принципи фінансового планування:

- наукова обґрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо);

- безперервність (взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

- стабільність (незмінність показників фінансових планів).

При складанні фінансових планів використовують відповідні методи.

Метод коефіцієнтів - розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів.

Нормативний метод - розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів.

Балансовий метод - передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

Таблиця 1

Етапи і методи фінансового планування

Етапи	Методи
1. Аналіз виконання показників фінансового планування за попередній період	Економічного аналізу
2. Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко-математичний
3. Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий

 

Сфери фінансового планування:

1) Сфера зведеного планування - зведене планування в масштабах держави; зведене територіальне планування; зведене планування на рівні господарських об'єднань.

2) Сфера планування на рівні господарського суб'єкта.

Обидві сфери фінансового планування виражають внутрішню єдність економіки, що проявляється у стійкому характері погоджених багатосторонніх зв'язків в економіці, у збалансованості стадій розширеного відтворення, у встановленні таких темпів і пропозицій, які повністю відповідали б інтересам суспільного споживання.

Фінансовий план - особлива форма документа, показники якого завжди виступають у грошовій формі й відображають результати господарської діяльності та рух фінансових ресурсів протягом відповідного періоду.

Фінансові плани поділено на:

1. Зведені: загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань, територіальні. Ці плани відображають рух фінансових ресурсів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюються за допомогою фінансової системи держави.

2. Індивідуальні фінансові плани (плани окремих підприємницьких структур) різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління.

В ринкових умовах відбувається перехід до міжнародних стандартів в галузі фінансового планування. Мається на увазі розробка бізнес-планів, в яких значне місце відведено розрахункам фінансових показників. Бізнес-плани включають низку таблиць і балансових розрахунків, за якими прогнозуються обсяги доходів, витрат, взаємовідносини з державними фінансовими інститутами.

В залежності від періоду дії фінансові плани поділяють на:

- оперативні (складаються терміном до 1-го року - на місяць, на квартал);

- поточні (діють протягом одного року);

- перспективні (складаються більш як на один рік).Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом. Кожний фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частини.

Фінансові показники - це абсолютні величини, які характе­ризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл ВВП за допомогою фінансів. Фінансові показники поділяються на зведені та індивідуальні.

Управління фінансовим механізмом засноване на використанні відповідних важелів. Вплив на дію фінансового механізму, а через нього на різні сторони соціально-економічного розвитку, досягається встановленням, зміною положення того чи іншого важеля. Якщо необхідно пожвавити економічне життя, застосовують заходи — зниження процентних ставок по кредитах та ставок оподаткуванні доходів, в першу чергу, що направляються на нагромадження. Важелі не діють самі по собі, вони приводять у рух відповідні інструменти.

Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції, хоча стимули в широкому розумінні включають санкції.

Важелі керування фінансовим механізмом підрозділяються на окремі види - це принципи, умові і порядок формування доходів, наг­ромаджень і фондів.

Важливе місце в системі управління фінансовим механізмом займають норми і нормативи, особливо в умовах застосування нормативного методу розподільчих відносин. Головна вимога - щоб вони базувались на науково обґрунтованій методиці.

Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури. Це правове регламентування - розробка й прийняття законодавчих актів. Ця функція покладається на органи державної влади. Фінансове планування - розробка планів на основі яких ведеться оперативне управління. Фінансовий план держави бюджет — затверджується законодавчо. Функції організації фінансової діяльності виконують органи державного управління і безпосередньо покладаються на Мінфін і НБУ, від яких залежить ефективність управління фінансовим механізмом.

 

ТЕМА 7

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

 

Менеджмент з англійської "manage" — управляти. Відпо­відно фінансовий менеджмент — це процес управління фор­муванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рів­ні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові опе­рації. Фінансовий менеджмент це також сукупність форм, ме­тодів і засобів, за допомогою яких здійснюється управління фінансовими ресурсами.

Об'єктивність функціонування фінансів в економічній системі зумовлює об'єктивність фінансового менеджменту. За економічним змістом фінансовий менеджмент — це приведен­ня в дію для досягнення високої ефективності фінансової діяльності всіх складових фінансового механізму.

Фінансовий менеджмент ґрунтується на знаннях економіч­них законів розвитку суспільства, закономірності розподілу ва­лового внутрішнього продукту між державою та суб'єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузя­ми економіки і територіями. Все це здійснюється за допомогою фінансового механізму, котрий є системою взаємопов'язаних елементів, за допомогою яких фінансовий менеджер здійснює цілеспрямований вплив у цілому на господарську або зокрема на фінансову діяльність на всіх рівнях економічної системи.

Фінансовий менеджмент включає об'єкт і суб'єкт. Об'єк­том управління є централізовані й децентралізовані фонди фі­нансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів.

Суб'єкт управління — фінансовий апарат, що зосередже­ний у фінансових службах міністерств, відомств, об'єднань, підприємств і організацій, апараті міністерства фінансів і міс­цевих фінансових органах, податковій службі, контрольно-ре­візійному апараті, інших фінансових інститутах. Усі зазначені підрозділи фінансового апарату мають свої функції і сферу впливу на фінансові відносини в державі. Суб'єкт фінансового менеджменту впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фі­нансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і ме­тоди впливу, здійснюються при використанні певних фінансо­вих інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансо­ві ліміти, стимули, санкції тощо.

Центральне місце у фінансовому менеджменті посідає фінансове планування й прогнозування. У процесі плану­вання й прогнозування проводиться оцінка стану фінансів у державі, в підприємницьких структурах, в установі чи ор­ганізації, виявляються можливості щодо збільшення фінан­сових ресурсів, їхнього найефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат. При прогнозуванні ви­користовується великий обсяг інформації, що дає змогу глибше дослідити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийняти обґрунтовані рішення. За умов становлення ринкової економіки фінансове прог­нозування передбачає застосування більшого переліку прийо­мів і методів. Це насамперед вільні ціни, попит і пропозиція, ринок капіталів, конкуренція тощо. В цих умовах слід урахо­вувати вимоги ринку — швидкої зміни кон'юнктури, можли­вості додаткового перерозподілу ресурсів через комерційні банки, фондові біржі, акціонерні товариства й компанії.

Фінансове регулювання як елемент менеджменту застосо­вується для підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу. Воно засновується на використанні різноманітних інструментів впливу. Це податки, дотації, різні виплати, за до­помогою яких держава досягає поставлених цілей і усуває ті явища при функціонуванні фінансів, котрі не можуть бути ви­рішені лише за допомогою ринкових механізмів.

Стимулювання в системі менеджменту покликане забезпе­чити розвиток тих явищ і процесів, що мають на цьому етапі пріоритетне значення або які за інших однакових умов мають недостатньо сприятливі умови для саморозвитку. Використо­вуючи фінансові методи, держава передусім за допомогою пільг щодо податків та пільгового кредитування створює сприятливі умови для їхнього розвитку.

Облік і контроль як елементи менеджменту здійснюються в процесі прогнозування, регулювання і стимулювання. Вони дають змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від передбачуваного програмами, бюдже­том, іншими планами, виявити резерви до зростання фінансо­вих ресурсів, спрямувати їхнє використання в найраціональнішому напрямі.

Усі елементи управління фінансами тісно взаємопов'язані і складають одне ціле. У сучасних умовах об'єктивно виникає потреба посилення наукового обґрунтування управлінських рішень щодо фінансів, розширення і вдосконалення форм і методів фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент як явище економічного життя має свою внутрішню багаторівневу структуру. Він включає різні суб'єкти й об'єкти управління, які зумовлюють особливо­сті використання фінансових методів та інструментів. Загалом фінансовий менеджмент включає менеджмент державних фінансів, бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, менеджмент у системі оподатку­вання. Державні фінанси мають низку підсистем, як-то: держав­ний бюджет, місцеві бюджети, фінанси державних підприєм­ницьких структур тощо.

Проте центральне місце в державних фінансах посідає бюджетна система. Тому дуже важливим є визначення і роз­криття змісту й ролі менеджменту державних фінансів як управління фінансами на макрорівні.

Практично управління державними фінансами — це су­купність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентра­лізованих фондів фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління. Понад 70 відсотків цих фондів становлять кошти бюджетів, тому бюджет­ний менеджмент — центральна ланка управління державни­ми фінансами.

Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їхнього руху на всіх ета­пах бюджетного процесу. Бюджетний менеджмент має об'єкт і суб'єкт управління.

Об'єктом управління є процес створення й використан­ня фондів фінансових ресурсів на рівні держави, органів місцевого самоврядування і підприємницьких структур дер­жавної форми власності. Суб'єктом управління є фінансові органи держави.

Організаційну й методичну роботу з управління держав­ними фінансами здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження й основні функції визначаються положен­ням "Про Міністерство фінансів України", яке затверджує Кабінет Міністрів.

Центральний апарат міністерства забезпечує втілення в життя державної фінансової політики, розробляючи конкрет­ні методи впливу на ефективність суспільного виробництва, визначаючи оптимальні розміри мобілізації фінансових ресур­сів до бюджету, оздоровлюючи фінансове становище в окремих галузях. Цього досягається завдяки розробці разом із Міністер­ством економіки України зведеного фінансового балансу дер­жави і використання його показників для складання бюджетів. Успішне функціонування державних фінансів можливе за на­явності правової основи. Для її формування Міністерство фі­нансів розробляє проекти законів України з питань фінансів, бюджету, податків, видає постанови й розпорядження Кабіне­ту Міністрів. На цій основі розробляються інструкції про поря­док їхнього застосування за відповідних економічних умов.

Фінансовий менеджмент підприємницької структури мож­на визначити як систему управління процесами формування й використання фінансових ресурсів для фінансового забезпе­чення господарської діяльності. Фінансовий менеджмент — це специфічна сфера діяльності, яка може здійснюватися лише за таких умов:

— наявності законодавства, яке визначає поведінку підприємства в умовах ринку;

— існування різних форм власності;

— фінансового ринку, конкурентного середовища;

—створення стабільного економічного становища

Фінансовий менеджмент підприємства як система управління має свій об'єкт і суб'єкт. Об'єктом є кругообіг грошових засобів, тобто фінансових ресурсів у процесі господарської ді­яльності. Суб'єктом — фінансові служби підприємств, які за допомогою різних форм і методів впливають на ефективність функціонування об'єкта управління.

Основною метою фінансового менеджменту на підприємстві є створення необхідних передумов стабільної його роботи та розвитку в умовах конкурентної боротьби й обмеженості фінан­сових ресурсів і капіталів. Конкретно це повинно знаходити своє вираження в таких загальноекономічних і фінансових характе­ристиках, як: забезпечення зростання виробництва і реалізації продукції; зниження валових витрат; мінімізація фінансових знайків; зростання обсягів прибутку й рівня рентабельності. Для досягнення означених цілей фінансовий менедж­мент повинен задіяти фінансовий механізм, який включає зоні інструменти, в тому числі фінансове планування і прогнозування, кредитування, самофінансування, страхування, ін­вестування, систему розрахунків. Застосування зазначених інструментів повинно здійснюватися з урахуванням галузі економіки, характеру й технічного рівня підприємства, техно­логічного циклу виробництва.

Насамкінець, успіх фінансового менеджменту повинен бути спрямований на досягнення високих рівнів платоспромож­ності, ліквідності, рентабельності. А це, в свою чергу, потребує розробки сучасної, відповідної ринковим відносинам системи планування, контролю й управління рухом фінансових ресур­сів, проведення постійної комплексної оцінки фінансового становища підприємства, деталізованого аналізу спрямування я витрат коштів, визначення джерела їх мобілізації для фінан­сування операційної та інвестиційної діяльності підприємства. Практична реалізація функції управління фінансами зумовлює необхідність активного впровадження механізму корпоратив­ного менеджменту на основі використання сучасних інформа­ційних технологій, методів прогнозування й оптимізації, стра­тегічної діагностики, всебічного застосування в цих цілях елементів функціонально-вартісного аналізу.

При цьому важливо зазначити, що завдання удосконален­ня фінансового менеджменту повинні розв'язуватися в орга­нічній єдності та взаємозв'язку з проблемами підвищення якості й конкурентоспроможності продукції, що випускається. Настійна потреба такого підходу ґрунтується на двох голов­них передумовах.

Першою є потреба повного усвідомлення того, що для за­безпечення конкурентоспроможності на світовому і внутріш­ньому ринках потрібно постійно підтримувати на належному рівні науково-технічний потенціал підприємства, постійно його нарощувати, здійснюючи активну інвестиційну політику. Друга передумова випливає з першої і полягає в тому, що за нинішніх умов, коли інвестування виробництва стало май­же цілком залежати лише від внутрішніх джерел фінансуван­ня, одним із найактуальніших завдань стає проблема забезпе­чення бездефіцитності бюджету підприємства, пошуку реальних можливостей поповнення власних обігових коштів. Необхідність посилення інвестиційної бази підприємства за рахунок внутрішніх накопичень зумовила розробку принципово нових концептуальних підходів до корпоративного фі­нансового менеджменту.

Одним із важливих підрозділів фінансового менеджменту є податковий. Його основна функція — забезпечити стійке над­ходження до бюджетів і централізованих фондів цільового призначення податків, зборів і відрахувань, які визначені чин­ним законодавством держави.

Об'єктом податкового менеджменту є процес мобілізації платежів у розпорядження виконавчої влади різних рівнів. Суб'єктом податкового менеджменту є державна податкова служба, призначення і функції якої визначаються національ­ним законодавством держави.

Організаційні та правові засади здійснення податкової по­літики і функціонування податкової системи в Україні визна­чені в Законах "Про систему оподаткування в Україні" та "Про державну податкову адміністрацію в Україні". Ці зако­нодавчі акти визначають систему податків в Україні, а також апарат державної виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує справляння податків, зборів і платежів у розпорядження держави.

Апаратом державної виконавчої влади, на який покладені зазначені функції, є державна податкова служба. Державна по­даткова служба в Україні створена при Кабінеті Міністрів у складі Головної державної податкової адміністрації України і державних податкових інспекцій в Автономній Республіці Крим, в областях, районах, містах і районах у містах.