Управління фінансами в Україні

Фінансова система є складним механізмом і потребує управлін­ня. Управління фінансами — складова частина управління еко­номікою.

Процес управління фінансами вміщує дві складові:

1) органи управління;

2) форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менедж­мент).

Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентра­лізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи. Суб'єк­тами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби під­приємств.

Управління фінансами вміщує такі функціональні елементи:

1. Фінансова інформація надходить у вигляді оперативної бух­галтерської, статистичної та податкової звітності.

2. Планування, в процесі якого оцінюється фінансовий стан ви­ являються фінансові резерви збільшення фінансових ресурсів, шляхи їх ефективного використання.

3. Оперативне управління — комплекс заходів щодо виконання фінансового плану. Його мета — досягти максимального ефек­ту при мінімальних витратах шляхом своєчасної зміни фінан­сових відносин.

4. Фінансове регулювання — процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджет­ні асигнування.

5. Контроль пронизує усі стадії управління. У процесі контро­лю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами.

Загальне (стратегічне) управління фінансами в Україні згідно з Конституцією, покладено на вищі органи державної влади і управ­ління:

— Верховну раду України;

— Кабінет Міністрів України;

— Апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апа­рат, який включає фінансові органи та фінансові інститути.

Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чоти­ри блоки:

1. Органи у сфері бюджету держави:

1.1.Міністерство фінансів України та його відокремлені під­розділи — Державне казначейство і Контрольно-ревізійна служба;

1.2.Державна податкова служба, яка в 1996 р. виділилася зі складу Міністерства фінансів у самостійне відомство.

2. Контрольно-регулюючі органи:

2.1.Рахункова палата ВРУ.

2.2.Державна комісія з питань регулювання фінансових ринків.

2.3.Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

2.4.Аудиторська палата і аудиторські фірми.

3. Фінансові інститути фінансового ринку:

3.1.НБУ і комерційні банки.

3.2.Міжбанківська валютна біржа.

3.3.Фондові біржі та фінансові посередники.

3.4.Страхові компанії.

4. Органи управління цільовими фондами:

4.1.Пенсійний фонд України;

4.2. Фонди соціального страхування.

Фінанси суб'єктів господарювання керуються відповідними фі­нансовими службами у складі управлінських структур підпри­ємств та організацій.

3. Санкції охоплюють:

3.1.Штрафи — ступінь матеріального впливу на винних у по­рушенні законодавства, угод або чинних правил; наклада­ються, як правило, у твердій грошовій сумі.

3.2.Пеню — накладають при невчасному виконанні грошо­вих зобов'язань і нараховують за кожен день протермінування; встановлюється у відсотках від суми протерміно-ваного платежу.

Фінансове регулювання здійснюється через:

1) систему норм і нормативів — характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресур­сів (ставки, норми відрахувань податків, платежів до бюджету, інших відрахувань до позабюджетних фондів);

2) ліміти — певні обмеження на використання коштів держав­ного бюджету, підприємств (на зарплати, премії, стипендії, на господарські потреби) або населення;

3) фінансові резерви — тимчасово вилучені з обороту фінансові ресурси, які мобілізуються в спеціальних фондах для їх вико­ристання в майбутньому при настанні непередбачених ситуа­цій (війнах, стихійних лихах тощо).

Нормативно-правове забезпечення — регулює взаємодію еле­ментів фінансового механізму. До його складу входять: Консти­туція України, Закони ВРУ, Укази Президента, Декрети і Постано­ви КМУ, інструкції, накази, положення міністерств, міжнародні договори тощо.

Вдосконалення фінансового механізму в Україні здійснюється за такими напрямами:

1) створення передумов для розвитку ринку в Україні;

2) забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перероз­поділу ВВП і НД;

3) вихід із фінансової кризи та забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

4) науково-обґрунтоване фінансове планування та прогнозуван­ня обсягів фінансових ресурсів;

Центральне місце в управлінні фінансами посідає Міністерство фінансів України, на яке покладено загальне керівництво всією фінансовою системою країни.

Основні функції Міністерства фінансів України:

1. Вироблення основ і напрямів фінансової політики держати та розробка заходів щодо їх реалізації.

2. Організація бюджетного процесу, складання проекту Держав­ного бюджету та його виконання після затвердження Верхов­ною Радою України.

3. Здійснення заходів з мобілізації коштів через систему держав­ного кредиту та управління державним боргом.

4. Організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінан­сових операцій, форм фінансових документів, порядку і стан­дартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

5. Організація функціонування ринку цінних паперів.

6. Забезпечення фінансових відносин держави з іншими краї­нами, міжнародними організаціями і фінансовими інститу­тами.

7. Організація і здійснення фінансового контролю в країні.

До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю: є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету; є органом дер­жавного контролю за ефективним і цільовим використанням бюд­жетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів; проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Державне казначейство — створене з метою забезпечення пов­ного і своєчасного виконання Державного бюджету, оскільки об'єк­ти фінансування з централізованого бюджету держави розташо­вані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казна­чейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фі­нансів.

Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у са­мостійний фінансовий орган. Основне її завдання — реалізація податкової політики держави. На податкову службу покладені такі основні завдання:

1) розробка проектів податкового законодавства;

2) проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

3) облік платників податків і надходжень їх до бюджету;

4) контроль за правильністю обчислення податків та інших обо­в'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

5) накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

6) міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійс­нення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Дер­жавного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики дер­жави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні висновки і рекомендації з питань фі­нансової діяльності органів управління.

4. Фінансове планування: суть, принципи, методи, завдання

Фінансове планування — елемент фінансового механізму, діяль­ність пов'язана з управлінням фінансами; є процесом формування і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Його особливість — здійснюється тільки у грошовій формі і дозволяє дослідити рух грошової форми вартості, який не співпадає з розподілом вартості в натуральній формі.

Основна мета фінансового планування — найточніше визначен­ня майбутніх витрат і доходів, які б забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур.

Зміст фінансового планування реалізується через розробку системи заходів щодо забезпечення розвитку суб'єктів економіки необхідними фінансовими ресурсами.

Принципи фінансового планування:

1. Наукова обґрунтованість — проведення розрахунків фінан­сових показників на основі певних методик з урахування передового досвіду, використання ПЕОМ, економіко-математичних методів, що передбачають багатоваріантність роз­рахунків і вибір найоптимальнішого з них.

2. Єдність фінансових планів — проявляється в єдності фінан­сової політики, єдиному розподілі ВВП, єдиній методології фінансових розрахунків тощо.

3. Безперервність — взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.

4. Стабільність — незмінність показників фінансових планів.

Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресур­си, головними з яких є: прибуток, амортизаційні відрахування, податки тощо.

Суб'єктами фінансового планування виступають окремі під­приємства, міністерства, відомства, державні комітети, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та інші.

При визначенні фінансових показників використовуються певні методи планування:

Етапи

Аналіз використання показників фінансових планів за попередній період

Розрахунок доходів і видатків на плановий період

Збалансування доходів та видатків фінансового плану

Балансовий

Коефіцієнтів, нормативний, математичне модулювання

Економічний аналіз

Методи

 

Рис.3.3 Етапи та методи фінансового планування

Основним документом фінансового планування є фінансовий план — план формування і використання фінансових ресурсів. Види фінансових планів і порядок оформлення його результатів наведено в табл. 3.1.

 

Таблиця 3.1. Види фінансового планування та оформлення його результатів

 

Вид фінансового ціанування	Форми представлення результатів планування	Період планування
1. Прогнозування фінансової діяльності	Загальна фінансова стратегія і фі­нансова політика	3—5 років
2. Поточне фінансове плану­вання	Фінансові плани з окремих аспектів фінансової діяльності	1 рік
3. Оперативне планування фінансової діяльності	Бюджети	місяць, квартал

Поточне фінансове планування має на меті реалізацію фінансо­вої стратегії підприємства в більш короткостроковому періоді.

Поточне фінансове планування охоплює складання таких фі­нансових планів:

1) прогноз обсягів реалізації;

2) баланс доходів і видатків;

3) прогнозний баланс активів і пасивів підприємства;

4) план формування і використання фінансових ресурсів;

5) розрахунок точки беззбитковості (межі рентабельності);

6) план надходження і використання грошових коштів.

Оперативне фінансове планування має на меті реалізацію по­точних фінансових планів і конкретизацію їх показників у формі бюджетів — як оперативних фінансових планів короткострокового періоду (до 1 року).

Зв'язок поточних та оперативних фінансових планів з бізнес-планом підприємства наведено на рис. 3.4.

 

 

 

Інша важли­ва інфор­мація	Оцінка ризиків та їх страху­вання	Фінансо-вий план	Стра­тегія мар­ке­тингу	План ви­роб­ничої про­грами	Ана­ліз рин­ку	Харак­тери­стика про­дукту	Харак­тери­стика галузі	Ре­зю­ме	Бізнес-план
Складовий елемент бізнес-плану, важливий його розділ

Рис. 3.4. Зв'язок поточних та оперативних фінансових планів з бізнес-планом підприємства

Установи невиробничої сфери, бюджетні організації складають кошториси доходів і видатків. Види кошторисів:

1) індивідуальні — фінансові плани окремих бюджетних установ;

2) загальні — для однотипних бюджетних установ (школи, лікарні);

3) кошториси централізованих заходів — змагань, конкурсів, олімпіад;

4) зведені — єдині індивідуальні кошториси та кошториси на про­ведення централізованих заходів у розрізі окремого міністер­ства (управління відповідної місцевої держадміністрації).

На рівні держави складається баланс фінансових ресурсів і ви­датків держави — для визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в країні, напрямів їх використання, збалансу­вання доходів і витрат держави.

Відмінність від зведеного бюджету: крім централізованих фі­нансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, у балансі фінансових ресурсів і витрат відображені й децентралізовані фінансові ресурси, які зосере­джуються в суб'єктів господарювання та в населення.