Економічна необхідність, суть, роль і значення страхування

Страхування є економічною категорією і входить до складу фінансової системи держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом грошових коштів у процесі розпо­ділу і перерозподілу грошових доходів і нагромаджень усіх суб'єк­тів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і кош­тів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).

Як економічна категорія, страхування — це система економіч­них перерозподільчих відносин, що охоплює:

 

—утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів;

—його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а та­кож для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті.

Офіційне визначення терміну страхування наведено в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про страху­вання"" (від 4 жовтня 2001 р.), згідно з нормами якого:

страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо за­хисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі на­стання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юриди­чними особами страхових платежів (страхових внесків, страхо­вих премій).

Характеристика ринкового змісту страхування як системи пе­рерозподільчих відносин ґрунтується на виділенні таких його спе­цифічних ознак як:

—наявність у страхових відносинах не менше двох сторін і збіг їх інтересів;

—страхування породжує грошові перерозподільчі відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасника­ми, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збит­ку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;

—страхування передбачає розподіл збитку від настання стра­хових подій як за територіальною (просторовою), так і за ча­совою ознаками;

—страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання стра­хових резервів (фондів) винятково на покриття заздалегідь визначених збитків, які можуть трапитися в тих чи інших випадках.

При цьому виникає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки мо­жуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів само­го суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак, це спричи­нює їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки тако­го відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант — дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням сис­теми страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП.

Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і гро­шових засобів для покриття збитків, спричиненими несприятли­вими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, скла­довим елементом будь-якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридич­них і фізичних осіб, залежить від багатьох чинників, серед яких виділяють:

—теоретико-методологічні концепції формування фонду;

—стан розвитку економіки;

—співвідношення між формами власності;

—методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

—традиції населення;

—міжнародні відносини тощо.

Чим більший потенціал суспільства, тим більшим має бути страховий фонд.

На сьогодні суспільна практика, залежно від суб'єктів власно­сті, на ресурси, якими виступають держава, окремі суб'єкти гос­подарювання та страховик, виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду (рис. 12.1).

Централізовані резерви держави утворюються за рахунок за­гально-державних ресурсів. Основне призначення — відшко­дування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв.

Страховий фонд суспільства

Держава

Суб’єкти господарювання

Страховик

Централізовані страхові резерви

Нецентралізовані страхові фонди – фонди самострахування

Страхові резерви страховика

Натуральні

Грошові

Грошові

Грошові

Натуральні

 

Рис. 12.1. Організаційні форми існування страхового фонду

Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формі. На­туральні — це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стра­тегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матері­ального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У гро­шовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпоряд­ником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. При­значення цих фондів — оперативне подолання тимчасових усклад­нень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усу­нути негативний вплив природно-кліматичних умов на результа­ти господарювання. В ринковій економіці значно розширені ме­жі самострахування, так як суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного середовища, забезпечи­ти собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією ме­тою, згідно з чинним законодавством України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15—25 % від статутного капіталу.

 

Недоліком системи самострахування є те, що змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінан­сових ресурсів.

Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика (згідно з чинним законодавством — страхові резер­ви), який створюється за рахунок великої кількості його учас­ників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в де­централізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову фор­му вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покрит­тя збитків; у цьому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому результаті призводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалі­зовані страхові організації — страхові компанії або страхові това­риства (узагальнена назва — страховики).

Страхування ґрунтується на таких специфічних принципах (рис. 12.2).

Принципи страхування

Вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком виду страхування

Страховий інтерес

Страховий ризик

Максимальна сумлінність

контрибуція

суброгація

Відшкодування в межах реально завданих збитків

франшиза

диверсіфікація

Співстрахування і перестрахування

Рис. 12.2. Принципи страхування

Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства, стають головною причиною існування різних форм стра­хового захисту.