Тема: Поняття про хворобу, здоров’я. Принципи класифікації хвороб. Зовнішні та внутрішні хвороботворні чинники. Роль спадковості та конституції в патології.

План:

1. Нозологія. Поняття здоров'я, норми.

2. Роль конституції в патології

3. Хвороба. Стадії.

4. Смерть. Форми. Стадії. Ознаки біологічної смерті.

5. Етіологія. Патогенез.

6. КПР.

Нозологія (від грец. nosos - хвороба) - вчення про життєдіяльність хворого організму, про виникнення, перебіг і завершення хвороби. Здоров'я і хвороба - дві форми життя.

Норма - це середньостатичні показники або межі фізіологічних коливань, які вивчені на підставі обстеження багатьох, іноді десятків тисяч людей. Саме поняття "норма" мінливе. Це не застигле поняття, норма змінюється залежно від умов зовнішнього середовища. Н-д: у людей, які проживають на рівні моря вміст гемоглобіну не перевищує 160 г/л; у осіб, які проживають на висоті 4 -5 км, вміст зростає до 210 г/л.

Здоров'я - це стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність вад або хвороб.

Хвороба - це порушення життєдіяльності організму під впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, яке характеризується обмеженням пристосовності з одночасною мобілізацією компенсаторно - пристосовних механізмів.

Кожна хвороба починається з пошкодження. Пошкодження виникає під впливом хвороботворного агента. Хвороботворні чинники поділяються на:

- екзогенні фактори (зовнішні) - природні та соціальні;

- ендогенні фактори (внутрішні) - спадковість, вік, стать.

Хворобу слід розглядати як нерозривну єдність двох начал:руйнівного і захисного.

Роль конституції в патології. Конституція - це сукупність морфологічних і функціональних особливостей організму, які склалися на спадковій основі у взаємодії із зовнішнім середовищем і визначають його реактивність. Родоначальником вчення про конституцію вважають Гіппократа. Серед клініцистів розповсюджена класифікація М.В.Чорноруцькогу, яка включає три конституційні типа:

1) Астенічний - поздовжні розміри в них значно більші, ніж поперечні.У астеніків переважає гіпотонія, виразкова хвороба шлунка, туберкульоз.

2) Гіперстенічний - характерен переважний ріст у ширину, масивність і вгодованість. У гіперстеніків переважають хвороби серця та судин (атеросклероз, інфаркти, гіпертонічна хвороба).

3) Нормостенічний - поздовжні розміри пропорційні поперечним. Крім домінуючих конституційних типів, існують аномальні (спотворені) варіанти конституції - діатези (від лат. Diathesis - схильність). Вони проявляються здебільшого у дітей.

Виділяють 3 основні типи діатезів:

а) єксудативно - катаральний - зустрічається у дітей до 1 року. В основі-висока схильність до алергічних реакцій негайного типу (бронхіальна астма, екзема, кропивниця).

б) лімфатико - гіпопластичний - характеризується зростанням лімфоїдної тканини і ендокринними розладами (аденоїдні розростання, збільшення селезінки). Ці люди схильні до вірусних та бактеріальних захворювань.

в) нервово-артритичний - характеризується порушенням пуринового, ліпідного і вуглеводного обмінів (подагра, ожиріння, артрит, псоріаз, неврастенія).

Стадії розвитку хвороби.

1) Латентний (прихований) або інкубаційний (при інфекційних хворобах) - він триває до появи перших хворобливих симптомів. У цей період відбувається мобілізація компенсаторно - пристосовних механізмів.

2) Продромальний період - характеризується появою неспецифічних, загальних ознаків: слабкість, погане самопочуття, головний біль та ін.

3) Період розпалу хвороби - характеризується наявністю властивих їй симптомів. У цей період розвиваються компенсаторні механізми, а також можуть виникати ускладнення.

4) Завершення хвороби - повне і неповне видужання, рецидив, перехід у хронічну форму, ускладнення, інвалідність, смерть.

а) повне видужання - коли явища хвороби зникають безслідно, немає жодних змін, які нагадували б про перенесену хворобу.

б) неповне видужання - характеризується наявністю стійких анатомічних і функціональних дефектів, які сформувалися під час хвороби і збереглися після її закінчення.

в) рецидив - це повторний спалах хвороби після деякого періоду її відсутності. Найчастіше рецидивують інфекційні хвороби, якщо в організмі зберігаються інфекції (тиф).

г) ускладнення - приєднання до хвороби таких патологічних змін, які прямо не пов'язані з причинним фактором (н-д: пролежні у лежачих хворих).

д) хронічна форма - коли після яскравих клінічних прояв хвороби з'являються клінічні прояви в'ялого, затяжного характеру із тривалими ремісіями.

е) інвалідність - коли залишаються стійкі органічні зміни у органах або наявність відсутності одного (чи багатьох) органів.

Смерть.

Смерть - це незворотна зупинка життєдіяльності організму. За причинами смерть поділяється на природну, насильну, від хвороб.

Етапи процесу вмирання:

1. Преагонія - триває від кількох годин до кількох діб; затьмарення свідомості, поява задишки, тахікардії, може знижуватись артеріальний тиск.

2. Агонія (від грець, agon - боротьба) - характеризується глибоким пригніченням життєво важливих функцій: втрата свідомості, аритмія, судоми, паралічі сфінктерів, набряк легень, зниження температури тіла.

3. Клінічна смерть - характерна повна відсутність пульсу та дихання. Але обмін речовин ще зберігається на мінімальному рівні, тому ще можливе оживлення організму (реанімація). Реанімація обмежена часом (5 -7 хв)

Реанімаційні заходи спрямовані, насамперед, на відновлення дихання і діяльності серця. До них належать штучна вентиляція легень, масаж серця, дефібриляція серця.

Реанімаційні заходи можуть супроводжуватися пост реанімаційними розладами. Розлади бувають травматичні (переломи кісток, ураження серця та коронарних артерій, пошкодження надгортанника, головних зв’язок повітряна емболія та ін.) та нетравматичні (тромбоемболія, постгіпоксична енцефалопатія, серцево-легенева та нирково-печінкова недостатність). Інколи постреанімаційнї ускладнення стають причиною смерті.

4. Біологічна смерть - це етап незворотних розладів життєдіяльності організму.

Посмертні зміни:

а) Охолодження трупа - йде вирівнювання з температурою навколишнього середовища.

б) Трупне висихання -є наслідкам випаровування вологи з поверхні тіла (йде помутніння рогівки, з'являються пергаментні плями на шкірі -жовто-бурі).

в) Трупне заклякання - проявляється через 2-6 годин ущільненням скелетних м'язів (із - за нагромадження молочної кислоти). Спочатку дубіють м'язи обличчя, потім шиї, тулубу, кінцівок. Через 24 -32 год заклякання охоплює всі м'язи. Зберігається воно 2 -3 доби і зникає в тій самій послідовності.

г) Перерозподіл крові - повнокров'я вен та запустіння артерій.

- трупні гіпостази - з'являються через 3 -6 год., при натискуванні бліднуть;

- трупні плями - при натискуванні не зникають (із - за гемолізу еритроцитів).

д) Трупний розклад - пов'язаний з посмертним аутолізом і гниттям (гази роздувають кишечник, легені).

Етіологія (від грець, aitia - причина) - це вчення про причини й умови виникнення хвороби. Кожна хвороба має свою причину. Види патогенних факторів:

1. Ендогенні (внутрішні) - патологічна спадковість і патологічна конституція.

2. Екзогенні (зовнішні) - механічні (удар, укол, стиснення), фізичні (електрострум, іонізуючі промені, вібрація, тепло, холод), хімічні (луги, кислоти, отрути), біологічні (вируси, мікроби, комахи та інші).

Щоб причина себе проявила, необхідні відповідні умови.

Хвороботворні умови бувають:

1. Сприяючі - вони роблять організм схильним до захворювання.

2. Несприяючі - запобігають розвитку хвороби (видовий та уроджений імунітет, повноцінне харчування, заняття фізкультурою, правильна організація праці).

Види сприяючих умов:

а) зовнішні - голодування, нераціональне харчування, фізичне навантаження, тривалий емоційний стрес, перенесені хвороби, холод, іонізуюче опромінювання.

б) внутрішні - спадкова схильність до певних хвороб (генотип), патологічна конституція (діатези), дитячий або старечий вік.

" Фактори ризику" - це внутрішні і зовнішні умови, які збільшують вірогідність прояви хвороби. Н-д, до факторів ризику інфаркту міокарда відносять: артеріальну гіпертензію, ожиріння, цукровий діабет, куріння, гіподинамію.

Соціальні фактори - житло, їжа, робоче місце, які впливають на розвиток хвороб. Так, існують соціальні хвороби - коли зв'язок між соціальними факторами і хворобами дуже тісний. Це, н-д, туберкульоз.

Патогенез (від грець, pathos - страждання) - вчення про механізми розвитку і завершення хвороби. В патогенезі розглядаються такі проблеми: роль пошкодження у розвитку хвороби, причинно-наслідковий зв'язок ланок патогенезу, єдність структури і функції, співвідношення між загальним і місцевим, специфічні і неспецифічні реакції.

1. Пошкодження - поштовх, який запускає всі механізми хвороби. Після пошкодження йдуть події, одна за одною, які складають єдиний патогеничний ланцюг. Існує провідна ланка патогенезу - тобто та, від якої залежить, як буде формуватися хвороба (н-д, порушення вінцевого кровообігу при інфаркті міокарда).

Ланки патогенезу так зв'язані між собою, що кожна ланка стає причиною наступної (формується патогенетичний ланцюг).

Хибне коло патогенезу - коли замикається коло на ланці, яка не тільки зумовлює нові порушення, але й посилює попередні.

2. Єдність функціональних та структурних змін. Це властиве кожній хворобі.

Морфогенез - це структурно-функціональні зміни в організмі при хворобі. Рівні морфогенезу: молекулярний, субклітинний, клітинний, органний, організмений.

3. Патологічні реакції - руйнівна і дуже інтенсивна реакція у відповідь на дію пошкоджуючого агента. Виникає при зміні реактивності організму. Н-д, введення ліків - антибіотиків, наркотичних засобів.

4. Патологічній процес - комплекс взаємозв'язаних місцевих і загальних реакцій на пошкодження, об'єднаних спільною динамікою.

а) типовий патологічний процес - якщо пошкодження і захисно - пристосовні реакції комбінуються з певною закономірністю. Н-д, запалення, гарячка, пухлина, тромбоз, стаз.

б) хвороба - коли патологічні процеси переважно замикаються на місцевому рівні. Клінічно-патологічні процеси проявляються:

- симптомами - специфічні ознаки хвороб;

- синдромами - сукупність симптомів для певної хвороби.

5. Патологічний стан - характеризується статичністю, повільним розвитком порушень, які десятиліттями можуть залишатися без істотних змін. Патологічний стан часто виникає після згасання патологічного процесу і структурно закріплює ті зміни, що відбувалися раніше. Н-д, на місці запалення утворюється рубець.

Пристосувальні (або адаптаційні) реакції - це реакції, які

спрямовані на виживання та відновлення клітин і тканин у незвичайних умовах існування.

Компенсація - конкретний, більш вузький прояв пристосування. Компенсаторні реакції спрямовані на компенсацію порушень при захворюванні, для збереження "самого себе" в критичній ситуації. Незважаючи на деяку різницю між пристосуванням і компенсацією, їх часто об'єднують терміном "компенсаторно-пристосувальні реакції" (КПР).

Механізми компенсаторно- пристосувальних реакцій:

1. Саморегуляція - механізм повернення до норми при відхиленні будь-якого показника життєдіяльності; рівні - від молекулярного до організм енного. Н-д: підтримання рівня глюкози у крові при гіпоглікемії -йде розпад глікогену у печінці.

2. Дублювання фізіологічних процесів - коли функції пошкодженого органа передається іншим, здоровим органам. Н-д: при видалені ураженої нирки друга нирка виконує функції обох.

 

Стадії КПР:

1. Стадія становлення (аварійна) - характеризується використанням всіх резервних можливостей організму для забезпечення внутрішньо-органного гомеостазу у відповідь на дію патогенного фактора (функціональна компенсація).

2. Стадія закріплення (компенсації) - характеризується морфологічною перебудовою пошкодженого органа.

3. Стадія декомпенсації (виснаження) - настає в тому випадку, коли вичерпуються можливості органа або системи, внаслідок чого настає їх недостатність.

Форми КПР: регенерація, гіпертрофія і гіперплазія, організація, інкапсуляція, метаплазія.

 

Регенерація - процес відновлення структур тканини замість загиблих. Форми регенерації:

1.Внутрішньоклітинна-молекулярна, внутришньоорганоїдна, органоїдна. Ця регенерація притаманна міокарду, центральній нервовій системі та ін.

2. Клітинна регенерація -в основі має прямий та непрямий поділ клітин. Ця регенерація проходить у епідермісі, сполучній тканині, слизових оболонках. Види регенерації:

1. Фізіологічна - відбувається протягом усього життя і характеризується оновленням клітин органів.

2. Репаративна -це фізіологічна регенерація у хворому організиі, буває:

- реституція -при ідентичної тканини загиблій.

- субституція -коли загибла тканина заміщується сполучною тканиною.

3. Патологічна -коли спостерігається спотворення ходу регуляторного процесу, змінюється фаза проліферації та диференціювання клітин. Н-д: несправжні суглоби, колоїдні рубці.

 

Гіпертрофія.

Гіпертрофія - збільшення в розмірі тканин або органу. Гіперплазія - розмноження клітин шляхом мітозу та амітозу. Два процеси тісно пов'язані між собою.

Види гіпертрофії:

1. Справжня - збільшення об'єму за рахунок перінхематозних структур.

Н-д: гіпертрофія м'язів у спортсменів.

2. Несправжня - збільшення об'єму за рахунок опірних тканин (сполучної та жирової), при цьому парінхема органа може бути атрофірованою.

Н-д: ожиріння серця.

3. Компенсаторна гіпертрофія поділяється на:

а) робочу - розвивається у відповідь на посилену роботу органа. Н-д: гіпертрофія серця у спортсменів, гіпертрофія серця при гіпертензіях.

б) вікарна (замісна) - розвивається як компенсація функції одного з загиблих або оперативно видалених парних органів (легені, нирки).

4. Регенераторна гіпертрофія - виникає при загибелі частини тканини органа і забезпечує її функції. Н-д: інфаркт міокарда - гіпертрофія м'язової тканини біля рубця.

5. Нейрогуморальна гіпертрофія - виникає на ґрунті порушень функції ендокринних залоз. Н-д: фізіологічна (гіпертрофія матки при вагітності), патологічна (акромегалія при аденомі гіпофіза).

6. Гіпертофічні розростання - вони спостерігаються при хронічному запаленні (поліпи на слизових оболонках),при застої лімфи в нижніх кінцівках (слоновість), до цього типу патологічного процесу відносять несправжню гіпертрофію та вакантну.

7. Вакантна гіпертрофія - розростання сполучної або жирової тканини

зовнішньо при атрофії паренхіми внутрішніх органів. Н-д:

розростання жиру навколо атрофованих нирок.

Організація - заміщення ділянки некрозу, дефектів тканин, тромбу та запального ексудату сполучною тканиною, має пристосувальний характер. При організації в змертвілу тканину поступово вростає сполучна тканина, що подальше перетворюється в рубцеву. В міокарді це називається -кардіосклероз. Організація ексудату у серозних порожнинах називається облітерація або утворення злук. Організація фібринозного ексудату легень зветься карніфікаціею.

Інкапсуляція - це такий вид організації, коли змертвілі маси, тваринні паразити і сторонні тіла не розсмоктуються, а обростають сполучною тканиною і відмежовуються від збереженої тканини капсулою, дуже часто настає петрифікація некрозу (Н-д: при туберкульозі).

 

Метаплазія (від грецьк. метаплазо - перетворювати) - це перехід одного виду тканин в інший в межах одно зародкового листка. Розвивається тільки у епітеліальної та сполучної тканини. Н-д: при хронічному бронхіті метаплазія одношарового епітелію у багатошаровий зроговілий епітелій.

Лекція №4.