Міністерство україни у справах сім'ї,

Н. М. ТЕРЕНТЬЄВА

М. А. МАМЕШИНА

I. П. МАСЛЯК

 

Теорія та методика фізичного виховання

 

 

МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ У СПРАВАХ СІМ'Ї,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

 

 

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ/

Н. М. ТЕРЕНТЬЄВА, М. А. МАМЕШИНА, І. П. МАСЛЯК

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Навчальний посібник

ХАРКІВ

УДК 796.011.3 (07)

ББК 75.1 я 73

Т35

 

Терентьева Н. М. Теорія та методика фізичного виховання [Текст]: навч. посіб. / Н. М. Терентьєва, М. А. Мамешина, І. П. Масляк. -Харків: ХДАФК, 2010. -172 с. - 200 пр.

Рекомендовано до друку вченою радою ХДАФК протокол №10 від 27.04.09р.

 

Рецензенти:

Л. Є. Шестерова, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент, завідувач кафедри легкої атлетики Харківської державної академії фізичної культури

В. О. Градусов, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри олімпійського та професійного спорту Харківської державної академії фізичної культури

 

 

Навчальний посібник складено згідно з програмою з дисципліни «Теорія та методика фізичного виховання» для студентів фізкультурних вищих навчальних закладів.

У навчальному посібнику висвітлені основні положення теорії та методики фізичного виховання, засоби, методи та форми фізичного виховання різних верств населення.

Навчальний посібник призначений для підготовки до вступного іспиту в аспірантуру та складання додаткового кандидатського іспиту.

 

© Н. М. Терентьєва, М. А. Мамешина, І. П. Масляк

© Харківська державна академія фізичної культури, 2010

ЗМІСТ

Опис дисципліни

"Теорія та методика фізичного виховання"………………………………………..7

1. Предмет теорії та методики фізичного виховання…………………………8

1.1. Визначення ТМФВ як навчальної та наукової дисципліни,

її призначення……………………………………………………………….8

1.2. Виникнення фізичного виховання як суспільного явища…………………8

1.3. Джерела теорії фізичного виховання……………………………………...10

1.4. Основні поняття теорії фізичного виховання……………………………..10

1.5. Методи наукового дослідження……………………………………………12

2. Вітчизняна система фізичного виховання ………………………………… 14

2.1. Виникнення та розвиток систем фізичного виховання…………………..14

2.2. Становлення та розвиток вітчизняної системи фізичного виховання…..16

2.3. Мета та завдання фізичного виховання населення……………………….17

2.4. Риси вітчизняної системи фізичного виховання………………………… 18

2.5. Принципи вітчизняної системи фізичного виховання……………………18

2.6. Ланки вітчизняної системи фізичного виховання………………………...20

2.7. Програмно-нормативні основи системи фізичного виховання………….20

3. Засоби фізичного виховання ………………………………………………… 22

3.1. Загальна характеристика засобів фізичного виховання………………….22

3.2. Оздоровчі сили природи як засоби фізичного виховання………………..22

3.3. Характеристика гігієнічних факторів у процесі фізичного виховання….23

3.4. Характеристика фізичних вправ як основного засобу

фізичного виховання………………………………………………………23

3.5. Техніка фізичних вправ та її компоненти…………………………………24

3.6. Характеристики рухів………………………………………………………25

3.7. Класифікація фізичних вправ………………………………………………27

4. Розвиток фізичних якостей ………………………………………………….. 30

4.1. Загальна характеристика фізичних якостей………………………………30

4.2. Сила як фізична якість……………………………………………………...31

4.2.1. Визначення сили як фізичної якості. Режими роботи м'язів

при силовому навантаженні………………………………………..31

4.2.2. Види сили та силових здібностей. Прояв силових здібностей…31

4.2.3. Методика виховання сили…………………………………………..32

4.2.4. Натуга при силовій роботі………………………………………….35

4.3. Швидкість як фізична якість………………………………………………36

4.3.1. Визначення швидкості як фізичної якості. Фізіологічні

основи прояву швидкості…………………………………………………36

4.3.2. Форми прояву швидкості……………………………………………36

4.3.3. Визначення простої та складної рухової реакції,

4.3.4. методика їх розвитку……………………………………………….37

4.3.5. Методика виховання швидкості……………………………………39

4.3.6. Стабілізація швидкості руху або «швидкісний бар'єр» …………. 40

4.4. Витривалість як фізична якість……………………………………………..40

4.4.1. Види втоми в спортивній діяльності……………………………….40

4.4.2. Види витривалості…………………………………………………...41

4.4.3. Методика виховання витривалості…………………………………42

4.5. Спритність як фізична якість……………………………………………….43

4.5.1. Поняття про спритність. Критерії визначення спритності………..43

4.5.2. Методика виховання спритності……………………………………44

4.6. Гнучкість як фізична якість…………………………………………………45

4.6.1. Визначення та види гнучкості………………………………………45

4.6.2. Методика виховання гнучкості……………………………………..46

5. Основи навчання руховим діям …………………………………………….. 48

5.1. Характеристика рухових умінь та навичок………………………………...48

5.2. Фізіологічні основи формування навички…………………………………49

5.3. Перенос навички……………………………………………………………..50

5.4. Попередження та виправлення рухових помилок.

Класифікація помилок………………………………………………………51

5.5. Характеристика етапів процесу навчання………………………………….52

5.6. Методичні принципи навчання……………………………………………..53

5.7. Методи навчання……………………………………………………………57

6. Загальна характеристика спорту …………………………………………… 61

6.1. Визначення та риси, що відрізняють спорт від процесу

фізичного виховання………………………………………………………..61

6.2. Загальна класифікація видів спорту……………………………………….61

6.3. Соціальні функції спорту…………………………………………………..62

6.4. Біологічні аспекти відбору та управління в юнацькому спорті………….63

6.5. Спортивні змагання та їх класифікація……………………………………65

7. Фізичне виховання дітей дошкільного віку ……………………………….. 67

7.1. Значення та завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку……67

7.2. Вікові особливості розвитку дошкільнят………………………………….68

7.3. Роль фізичного виховання в розвитку дітей……………………………... 70

7.4. Засоби фізичного виховання дошкільнят………………………………... 70

7.5. Особливості методики навчання рухам дітей дошкільного віку………..71

7.6. Форми фізичного виховання в дитячому садку…………………………..73

8. Фізичне виховання в школі ………………………………………………….. 75

8.1. Роль, місце та завдання уроків фізичної культури в школі………………75

8.2. Вимоги до уроків. Різновиди шкільних уроків…………………………...75

8.3. Умови, що визначають цікавий урок……………………………………...76

8.4. Методи організації учнів на уроці…………………………………………77

8.5. Структура та зміст уроку…………………………………………………...78

8.6. Навантаження на уроці фізичної культури та його регулювання……….79

8.7. Облік успішності учнів на уроках фізичної культури……………………80

8.8. Позакласна робота з фізичного виховання………………………………..81

8.9. Планування навчальної роботи з фізичного виховання в школі………...82

9. Фізичне виховання дітей у дитячому оздоровчому таборі ……………….84

9.1. Значення та завдання фізичного виховання дітей у літньому

оздоровчому таборі…………………………………………………………84

9.2. Засоби фізичного виховання в дитячому оздоровчому таборі…………. 84

9.3. Форми фізичного виховання в дитячому оздоровчому таборі…………..87

9.4. Документи планування, обліку та звітності спортивно-

масової роботи…………………………………………………………......92

10. Фізичне виховання дітей у сім'ї ……………………………………………... 94

10.1. Значення і завдання фізичного виховання в сім'ї……………………….94

10.2. Засоби фізичного виховання дітей в сім'ї……………………………… 94

10.3. Форми занять фізичними вправами в сім'ї………………………………97

10.4. Значення і сутність загартовування……………………………………...99

10.5. Методи роботи з дітьми в сім'ї………………………………………….101

11. Фізичне виховання у вищих навчальних закладах …………………….. 102

11.1. Завдання фізичного виховання у вищих навчальних закладах……….102

11.2. Організація навчальної роботи з фізичного виховання……………….103

11.3. Зміст та методика занять зі студентами………………………………..104

11.4. Професійно-прикладна фізична підготовка……………………………105

11.5. Форми фізичного виховання у вищий школі…………………………. 106

11.6. Керівництво, планування та облік роботи з фізичного

виховання студентів…………………………………………………….107

12. Фізичне виховання людей старшого віку ………………………………… 109

12.1. Вікові зміни в людей старшого віку……………………………………109

12.2. Завдання фізичного виховання людей старшого віку…………………111

12.3. Характеристика засобів фізичного виховання людей

старшого віку……………………………………………………………111

12.4. Форми занять фізичними вправами з людьми старшого віку……….. 113

12.5. Методика проведення занять у групах «Здоров'я» ………………….. 114

13. Виробнича фізична культура ……………………………………………… 115

13.1. Мета і завдання фізичної культури в системі наукової

організації праці…………………………………………………………115

13.2. Засоби виробничої фізичної культури………………………………….116

13.3. Форми виробничої фізичної культури у робочий час…………………119

13.4. Форми виробничої фізичної культури в позаробочий час…………... 120

Екзаменаційні питання ………………………………………………………… 122

Література ………………………………………………………………………... 125

 

 

ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

"ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО

ВИХОВАННЯ"

Дисципліна "Теорія та методика фізичного виховання" с основною і профілюючою в навчальному плані підготовки фахівців з фізичного виховання і спорту.

Метою викладання дисципліни є формування у студен­тів знань і вмінь, необхідних для успішної практичної діяль­ності з фізичного виховання, набуття практичних навичок проведення занять з різними віковими і соціальними верс­твами населення, впровадження здорового способу життя і раціональної організації вільного часу.

У процесі вивчення дисципліни студент повинен знати:

- основні поняття теорії фізичного виховання;

- зміст завдання, мету та умови функціонування націо­нальної системи фізичного виховання;

- загальні основи навчання фізичним вправам і мето­дику розвитку фізичних якостей;

- особливості методики фізичного виховання різних верств населення.

Студент повинен вміти:

- реалізовувати методичні принципи фізичного вихо­вання* правильно застосовувати ефективні засоби і методи навчання фізичним вправам різних верств населення;

- методично правильно будувати, проводити й аналізу­вати уроки та інші форми організації фізичного виховання;

- планувати та контролювати процес фізичного вихо­вання;

- проводити педагогічні дослідження у процесі фізич­ного виховання.

Навчальна робота з курсу проводиться в формі лекцій, семінарських, практичних, методичних, контрольних занять і самостійної роботи студентів.

На контрольних заняттях здійснюється тематичний (мо­дульний) контроль для підсумкової щомісячної атестації.

Самостійна робота сприяє виявленню потенційних мож­ливостей студентів, формує інтерес до вивчення предмету, активізує мислення, поглиблює знання з дисципліни.

Значне місце в курсі теорії та методики фізичного вихо­вання посідає підготовка студентів до педагогічної практи­ки в загальноосвітній школі.

 

Експеримент.

Це метод наукового дослідження, коли дослідник втру­чається в педагогічний процес, змінює його на свій погляд. Залежно від ступеню зміни умов, експеримент буває:

- природний,

- модельний,

- лабораторний.

У природному експерименті або взагалі немає відхилень від звичайних умов, або ці відступи мінімальні. Наприклад, треба з'ясувати, які уроки в школі найбільш якісні: комп­лексні або спеціалізовані.

У модельному експерименті дослідження значно змінює умови занять, будує свою модель занять. Наприклад, змі­нюється структура занять, впроваджуються нові вправи для

розвитку тих чи інших фізичних якостей, змінюється мето­дика занять тощо.

Лабораторний експеримент складається, як правило, в дослідженні різних характеристик людини в умовах лабораторії. Наприклад, визначення електричної активності м'язів до і після дозованого фізичного навантаження; пульсометрія, електрокардіографія, енцефалографія, біохімічні зру­шення. Частіше для цього використовуються складні при­лади, деякі з них використовуються в умовах тренування, змагань (телерадіометричні установки "Спорт").

ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Характеристики рухів

 

Оскільки фізичні вправи виконуються у просторі та в часі, ми відокремлюємо просторову, часову, просторово-часову та динамічну характеристику рухів.

Просторові характеристики.

Просторові характеристики включають: положення тіла та траєкторію (путь) руху.

Положення тіла. Розрізняють вихідні, проміжні та Кінцеві положення тіла.

Вихідні положення дозволяють:

— зробити вправу більш легкою, або більш трудною;

— забезпечити строго виборчий вплив на окремі м'язові групи;

— уникнути рухів у суміжних суглобах (старт ковзанярів);

— зробити початкову швидкість більшою (низький старт, старт в плаванні).

Проміжні положення передбачають збереження най­більш вигідної пози тіла або будь-яких його частин у про­цесі виконання самого руху, зміна котрих вмить впливає на результат (Наприклад, збереження нерухомої пози тіла при стрільбі стоячи в біатлоні; низька посадка ковзаняра, велосипедиста, горизонтальне положення плавця).

Кінцеві положення в окремих фізичних вправах також відіграють важливу роль. Наприклад, приземлення після зіскоку зі снаряду в гімнастиці або в стрибках на лижах з трампліну. Правильне кінцеве положення тіла в них дозво­ляє зберегти стійкість при приземленні, запобігти травм.

Траєкторія руху — це путь, який здійснюється тією або іншою частиною тіла у просторі. Розрізняють: форму, напря­мок та амплітуду руху.

Форма рухів: прямолінійна та криволінійна. Людина в основному здійснює криволінійні рухи, тому що навіть про­сті рухи починаються з суглобів, де повертається головка кіс­тки, а разом з нею м'язи, сухожилля і тому рух є обов'язково обертальним. Найбільш прямолінійні рухи - це прямий удар в боксі та укол у фехтуванні.

Напрямок рухів визначається по відношенню до тулуба. Розрізняють: основні (уперед, назад, праворуч, ліворуч, уго­ру, униз) та проміжні (уперед — угору, уперед - у сторони і т. д.).

Амплітуда рухів — це величина путі переміщення окре­мих частин тіла — однієї відносно одної або відносно спортив­ного снаряду. Визначається в кутових градусах або в ліній­них мірах.

Часові характеристики.

Часові характеристики включають тривалість і темп руху-

Тривалість положень та рухів відіграє велику роль и техніці вправ (занос весел — гребок у греблі; замах — кидок в метаннях).

Темп — це повторення рухів в одиницю часу (кількість шагів, гребків в хвилину тощо).

Динамічні характеристики.

До динамічних характеристик відносяться сили, що впливають на людину під час виконання руху. Вони бува­ють внутрішні та зовнішні.

Внутрішні сили - це сила тяги м'язів, еластичні сили м'язів та реактивні сили.

Зовнішні сили - це сила тяжіння тіла, сила реакції опори та опір зовнішнього середовища.

 

Класифікація фізичних вправ

 

Класифікувати фізичні вправи — це означає упорядкувати їх за визначеними ознаками.

У теорії і методиці фізичного виховання створений цілий ряд класифікацій фізичних вправ. Основні, найбільш поши­риш класифікації:

РОЗВИТОК ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

Сила як фізична якість

 

Види сили.

Сила підрозділяється на два види: абсолютну та від­носну.

Абсолютна сила - характеризує силовий потенціал людини і вимірюється величиною максимального довільного м'язового зусилля в ізометричному режимі без обмеження часу або граничною вагою піднятого обтяження.

Відносна сила — оцінюється відношенням величини аб­солютної сили до власної маси тіла, тобто величиною сили, яка припадає на 1 кг власної ваги тіла.

Людина може мати значну абсолютну силу, але невелику відносну силу. Залежність між абсолютною силою та власною вагою виявляється тим чіткіше, чим вищою є кваліфікація спортсмена. Так, у світових рекордсменів зі штанги кореляція між результатом та власною вагою — 0,93; в учас­ників першості світу з важкої атлетики — 0,84; у звичайних спортсменів - 0,8; а в людей, що не займаються спортом, ко­ефіцієнт кореляції може взагалі рівнятися 0.

Прояв силових здібностей залежить від:

- біомеханічних характеристик (довжини пліч важелів, можливості включення в роботу найбільш крупних груп м'язів);

- величини напруги окремих м'язових груп;

- імпульсації, що приходить до м'язів від мотонейронів передніх рогів спинного мозку;

- реактивності самого м'яза, тобто тієї сили, з якою він відповідає на подразнення;

- фізіологічного поперечника м'язів;

- трофічного впливу центральної нервової системи;

- довжини м'язів;

- ефекторної імпульсації;

- частоти імпульсів, що поступають до м'язів;

- кількості рухових одиниць, що включаються в силову роботу (це приблизно 30 %).

Рухова одиниця - це руховий неврон та м'язове волок­но, яке він іннервує.

Тіло рухової клітини знаходиться у спинному чи довгас­тому мозку, її довгий паросток аксон або руховий неврон доходить до м'яза та розгалужується, доходячи до окремих м'язових волокон. Кожен м'яз включає в себе декілька со­тень або тисяч рухових одиниць. Однак нервові центри при­зводять до дії далеко не всі рухові одиниці, а лише приблиз­но 30 %.

 

Методика виховання сили

 

При розвитку силових здібностей користуються вправа­ми з підвищеним опором — силовими вправами. Залежно від природи опору вони підрозділяються на три групи:

1. Вправи із зовнішнім опором.

2. Вправи з подоланням ваги власного тіла.

3. Ізометричні вправи.

До вправ із зовнішнім опором належать:

- вправи з обтяженням (штангою, гантелями, набив­ними м'ячами, гирями), у тому числі і на тренажерах, які «ручні своєю універсальністю і вибірковістю, вправи з партнером;

- вправи з опором пружних предметів (гумових амортизаторів, джгутів, різних еспандерів, блокових пристроїв і ін.).

- вправи в подоланні опору зовнішнього середовища біг вгору, по піску, снігу, воді, проти вітру та ін.).

Вправи з подоланням власної ваги тіла — застосовують, у тренуваннях людей різного віку, статі, підготовленості у всіх формах занять. Виділяють такі їх різновиди:

- гімнастичні силові вправи, згинання і розгинання рук в упорі лежачи, підтягування, лазіння по канату, підняття ніг до щаблини та ін.;

- легкоатлетичні стрибкові вправи (одноразові і багаторазові стрибки на одній або двох ногах, стрибки в "глибину" з піднесенням, з подальшим відштовхуванням вгору);

- вправи в подоланні перешкод.

Ізометричні вправи, сприяють одночасній напрузі мінімально можливої кількості рухових одиниць працюю­чих м'язів. Вони підрозділяються на: вправи в пасивній напрузi м'язів (утримання вантажу на передпліччях рук, пле­ти, спині й ін.); вправи в активній напрузі м'язів протягом певного часу і певній позі (випрямляння напівзігнутих ніг, спираючись плечима в закріплену щаблину, спроба відірвати від підлоги штангу надмірної ваги та ін.).

Натуга при силовій роботі

При силовій роботі треба пам'ятати про дихання під чаї її виконання. Відомо, що максимальна напруга можливе лише при натузі.

Натуга - це напруження мускулатури видиху при за­критій голосовій щілині.

Основною причиною цього є функціональний зв'язок між дихальною системою та скелетною мускулатурою. Пі; час натуги виникають негативні явища:

1) підвищується внутрішньогрудний тиск;

2) затрудняється приток крові до серця;

3) затрудняється кровообіг в легенях;

4) зменшується ударний та хвилинний об'єм крові;

Гі) надає насиченість крові киснем, що може визвати часові гіпоксичні явища в головному мозку та навіть миттєву втрату свідомості.

Однак після припинення натуги ці зміни швидко зникають. Ці зміни виникають в основному в новачків. Багаторічне тренування не викликає ніяких патологічних зрушень, але на початкових етапах тренування слід це пам'ятати і бути обережним при плануванні силових навантажень, що викликають різку натугу.

Зріст м'язової сили відбувається найбільш ефективно, якщо ми застосовуємо силові вправи на фоні відпочинку. Однак, якщо силову роботу планувати завжди на почат­ку тренування, то після неї спортсмен уже не зможе ви­минати технічно-складну роботу або вдосконалюватися в швидкості, спритності та ін. Тому, в ряді випадків, силові навантаження переносять на кінець або на середину основної частини тренувального заняття.

У тижневому циклі занять силові вправи в різних ви­ні х спорту включають у різні дні. У швидкісно-силових вправах, наприклад, у перший день мікроциклу.

Цікаво простежити за роллю спадковості та середовища в розвитку м'язової сили. Дослідження на близнюках Показали, що розвиток абсолютної м'язової сили, а також темпи її приросту знаходяться під переважним впливом факторів середовища. А відносна м'язова сила залежить від факторів спадковості. Градієнт (темп приросту) розвитку відносної сили залежить приблизно однаково від спадковості та середовища.

Наукові дослідження показують, що зріст сили м'язів невеликий до 11 років, але з 12-15 років темп зростання помітно збільшується. Найбільш інтенсивно (сенситив­ний період) сила розвивається в 15-18 років. У цей період зріст силових показників можна пояснити збільшенням м’язової маси маси, статевим дозріванням, підвищенням швидкості скорочення м'язів до тривалої напруги статичного характеру.

 

Швидкість як фізична якість

 

Форми прояву швидкості

 

Швидкість — це комплексна рухова якість.

До специфічних форм прояву швидкості відносяться

1) латентний час рухової реакції;

2) швидкість реалізації локального одиночного руху;

3) частота рухів.

Усі форми прояву бистроти відносно незалежні одна ні одної і слабо корелюють поміж собою. Спортсмен може мати досить швидку реакцію і в той же час бути відносно повільним у рухах і навпаки. У практиці спорту ми зустрічаємось, якправило, з комплексною проявою бистроти. У бігу на короткі дистанції, наприклад, важливі для результату всі три форми прояву бистроти.

Швидкісні здібності людини досить специфічні. Можна швидко виконувати одні рухи і порівняно повільно інші. Нема кореляції в швидкості координаційно різних рухів в одних і тих же осіб (біг — плавання, біг-ходьба).

 

Види витривалості

 

Витривалість як фізичну якість поділяють на загальну і спеціальну.

Загальна витривалість — це сукупність функціональних можливостей організму, що обумовлюють здатність людини тривалий час виконувати будь-яку роботу без зниження її ефективності. Якщо людина здатна проявити витривалість в одному виді діяльності, то з певним успіхом може демонструвати її і в деяких інших видах діяльності (чим більша схожість видів діяльності, тим більший прояв витривалості). Так, наприклад, якщо людина є витривалою в бігу, то такі ж здібності вона проявить і в бігу на лижах, їзді на велосипеді, плаванні, звичайно, при умові володіння цими видами пересування. Цей факт свідчить про перенос витривалості.

Окрім того, широкого розуміння термін «загальна витривалість» має вузький зміст. Загальною витривалістю у вузькому розумінні частіше за все називають ту, яка проявляється у відносно тривалій роботі при функціонуванні всіх основних м'язових груп, що відбувається в режимі аеробного обміну (наприклад, біг на довгі дистанції з помірною і великою інтенсивністю без суттєвої активізації анаеробною обміну).

Розвиток загальної аеробної витривалості відіграє суттєву роль в оптимізації життєдіяльності і здоров'я. Разом зтим, збільшення аеробних можливостей служить передумовою розвитку специфічної витривалості різного типу.

Спеціальна витривалість. Сутність цього терміну полягає в тому, що в різних видах діяльності проявляють ся різні фактори витривалості, які своєрідно поєднуються іі іншими фізичними якостями і умовами, в яких вона здійснюється.

Спеціальна витривалість — це здібність тривало виконувати технічні вправи (витривалість футболіста, гімнасти тощо).

У відповідності з цим розрізняють такі типи спеціальної витривалості, як швидкісна, силова, координаційна та ін.

Швидкісна витривалість — це витривалість, яка про являється в діяльності, що висуває вимоги до швидкісних параметрів руху і здійснюється в режимі, який виходить зі рамки аеробного обміну.

Основним показником швидкісної витривалості є чаї протягом якого вдається підтримувати задану швидкість або темп рухів. Швидкісна витривалість у багатьох випадках тісно пов'язана із силовою витривалістю.

Силова витривалість — це здатність організму протистояти втомі у м'язовій роботі з вираженими моментами силових напружень. Найбільш поширеним у практиці зовнішнім показником силової витривалості є кількість можливих повторень із зовнішнім обтяженням не менше 30 % від індивідуально-можливого.

Координаційно-рухова витривалість — це витривалість яка проявляється в руховій діяльності з підвищеними вимогами до координаційних здібностей. Така витривалість демонструється, наприклад, гімнастами, гравцями у спортивних іграх, цирковими жонглерами і т. п.

 

Гнучкість як фізична якість

 

Перенос навички

Розглядаючи механізми і закономірності формування ру­хових умінь та навичок, неможна обминути явище, яке от­римало назву «перенос навички». Відомо, що будь-яке рухо­ве вміння або навичка формується не на порожньому місці, й завжди включає в себе компоненти інших, раніш сформованих умінь і навичок, які певним чином впливають на ста­новлення і прояви нового вміння або навички. Перенос буває тоді, коли в старому і новому русі є схожість. Наприклад, володіння навичкою метання малого м'яча значно полегшує навчання метанню гранати, а згодом і метанню списа. В на­ведених прикладах діє так званий «позитивний перенос».

«Позитивний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички (Наприклад, метання мало­го м'яча з розбігу та метання гранати, спису з розбігу та ін.). Ймовірність позитивного переносу тим більша, чим значні­ша схожість змістової основи і головних ланок рухових дій. Виходячи з цього, навчальний матеріал потрібно добирати і послідовно розподіляти вивчення рухових дій з урахуван­ням їх змістової основи.

Перенос навички може мати і негативний характер.

«Негативний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка ускладнює вивчення наступної навички (Наприклад, навичка стрибка у висоту заважає засвоїти техніку бар'єрного бігу та ін.). Щоб уникнути негативного переносу навичок, бажано так плану­вати навчальний процес, щоб конкуруючі навички практич­но не зустрічалися, тобто навчати їх з різницею в декілька місяців.

У випадку одностороннього переносу (коли одна на­вичка впливає на іншу, а зворотного впливу не виявляється, наприклад, сформована спочатку навичка стрибка ноги нарізно через козла негативно впливає при розучуванні стрибка зігнувши ноги) в першу чергу формується та навич­ка, яка порушується під впливом іншої.

Своєрідним різновидом є перехресний (симетричний) пе­ренос навички. Це явище — при якому сформована навичка в один бік (або однією рукою, ногою) має вплив на форму­вання аналогічної навички, але в інший бік (або іншою ру­кою, ногою). На відміну від попередніх видів переносу тут взаємодіють однакові навички, але виконуються вони в різ­ні боки, або симетричними кінцівками.

Для кращого засвоєння техніки у спортивній практиці іс­нують вправи щодо позитивного переносу навички. Це під­готовчі вправи, вправи що підводять, спеціальні та імітацій­ні вправи.

 

Класифікація помилок

 

При правильній методиці навчання процес оволодіння руховими навичками не завжди супроводжується помил­ками. Помилками називають неправильні або малоефек­тивні рухи.

Причинами виникнення різноманітних помилок можуть бути:

1) невірне розуміння учнями запропонованого рухового завдання;

2) невміння учнями розумово проаналізувати дану вправу;

3) невідповідність розумового проекту виконання рухо­вої дії м'язовим відчуттям;

4) недостатня загальна фізична підготовленість;

5) відсутність гармонії в розвитку фізичних якостей;

6) невпевненість у своїх силах, відсутність рішучості;

7) при втомі учнів;

8) через невідповідність технічних засобів.

Методичні принципи навчання

Принципи навчання є висхідними положеннями для організації навчального процесу. Вони не створюються довільно, вони витікають із загальних завдань виховання і особливостей процесу навчання. Фізичне виховання — це педагогічний процес, тому і принципи навчання теж педа­гогічні. Узявши за основу педагогічні принципи, ми врахо­вуємо особливості процесу навчання руховим діям, зокрема фізіологічний бік формування фізичних вправ.

Вперше принципи навчання у фізичному вихованні були сформульовані і застосовані в практиці в нашій країні в 1940 році. У подальшому назва принципів змінювалась, уточнювалась і в теперішній час ТФВ практикує наступні принципи:

• свідомості та активності; наочності;

• доступності та індивідуалізації; систематичності;

• поступового підвищення вимог.

Принципи навчання взаємопов'язані. Міцне засвоєння знань та формування рухових навичок неможливо без до­тримання всіх принципів навчання. На початковому ступе­ні навчання всі принципи мають однакове значення, але в подальшому один з принципів може бути ведучим.

Першим, хто запропонував дидактичні принципи, був ве­ликий педагог Чехії Ян Амос Коменський, що написав кни­гу «Велика дидактика».

Принцип свідомості та активності. Цей принцип має важливе значення, т. я. пов'язує в одне ціле всі дидак­тичні принципи. Ефект процесу фізичного виховання переважно визначається тим, наскільки свідомо та активно підходять до навчання самі учні. Розуміння суті завдань, а також активна зацікавленість сприяють результативності в навчанні.

Пріоритет у признанні першорядності цього принципу належить П. Ф. Лесгафту. Збудувавши цілісне вчення про фізичну освіту, він найважливішу роль відводив свідомому відношенню до навчання і бачив у цьому секрет успіху. Цей принцип передбачає:

1. Формувати свідоме відношення та зацікавленість до занять фізичними вправами.

Необхідною передумовою тут є мотивація. Мотиви, що спонукають до занять, різні: захоплення формами рухів, ба­жання придбати привабливу статуру, мускулатуру; бажан­ня бути сильніше, швидше за інших тощо. j

Завдання фахівців тут полягає в тому, щоб підвести уч­нів до розуміння соціальної суті фізичної культури як засобу ідоров'я, гармонічного розвитку, підготовки до праці і захис­ту країни. Принцип свідомості передбачає довести до розуму учнів сенс конкретних завдань.

2. Стимулювати свідомий аналіз, самоконтроль та раціональне використання сил при виконанні фізичних вправ.

Тут передбачається свідоме управління руховою діяль­ністю, оцінка та контроль за виконанням рухів. Велике зна­чення тут має ідеомоторне тренування, тобто уявне відтво­рення рухів.

3. Виховувати ініціативність, самостійність та твор­че відношення до завдань.

Тут передбачається активність учнів із врахуванням ін­дивідуальних здібностей кожного. Активність у процесі за­нять пов'язана з зацікавленістю. Чим цікавіші заняття, тим активніші самі учні. Велику роль в розвитку активності відіграє систематична оцінка виконання руху та підтримка досягнутих успіхів.

Виховуючи свідоме відношення до занять, викладач звер­тається до роз'яснення, переконання, використовує наочні приклади із практики фізичного виховання та спорту.

Принцип наочності. Наочність передбачає широке ви­користання зорових образів, відчувань, сприймань, а також опору на всі органи відчуття. Образ рухів що вивчаються формується за участю як зовнішніх, так і внутрішніх рецепторів (зору, слуху, вестибулярного апарату та ін.). Показники, що йдуть від різних рецепторів, уточнюють картину руху.

У процесі навчання спочатку створюються рухові уяв­лення, потім рухи повинні бути «відчуванні» і тільки в цьому випадку вони можуть бути правильно виконаними. Таким чином, наочність є - по-перше, необхідною передумовою за­своєння руху і по-друге, невід'ємною умовою вдосконалення рухової дії.

У міру засвоєння рухів різні органи відчуття (аналізатори) функціонують у все більш тісному взаємозв'язку, відтворюю­чи так званий «єдиний комплексний аналізатор» (О. М. Крестовніков). Завдяки чому у спортсменів формується «відчуття води», «відчуття м'яча», «відчуття планки» тощо.

У міру засвоєння рухів змінюється питома вага різних форм наочності. Якщо на перших порах здійснюється формування зорових образів, то в подальшому різко збільшується роль рухового аналізатору. Таким чином, формується взаємозв'язок безпосередньої та опосередкованої наочності.

Безпосередня наочність - це демонстрація вправи в на­туральному вигляді (натуральний показ). Натуральний по­каз буває:

• майстерний;

• розчленований;

• адаптований, тобто показ окремої частини рухів;

• повільний;

• в полегшених умовах.

Опосередкована наочність - це допоміжні засоби на­очності (фото, малюнки, відеозапис тощо) (див. метод наоч­ності).

Широке використання різних форм наочності підвищує інтерес до занять, полегшує розуміння виконання завдань, сприяє більш міцному засвоєнню навичка.

Принцип доступності та індивідуалізації. Цей принцип передбачає врахування особливостей учнів та надання їм посильних завдань. Все це говорить про необхід­ність будувати навчання, виходячи із можливостей учнів з урахуванням віку, статі та фізичної підготовленості. Це осо