Принцип зв'язку з життєдіяльністю.

Даний принцип характеризує прикладну функцію фізич­ної культури в суспільстві - готувати членів суспільства до діяльності у сфері виробництва, а при необхідності - участі у військово-бойових діях.

Вимоги принципу зв'язку з життєдіяльністю:

1. Формування фізичної культури особи повинно бути спрямоване на створення психофізіологічних передумов до життєдіяльності. З цього випливає, що при розробці і реалі­зації програм фізичного виховання необхідно значну увагу приділяти становленню і вдосконаленню життєво важливих рухових умінь і навиків, а також розвитку основних фізич­них здібностей.

2. Педагогічний процес повинен сприяти засвоєнню но­вих форм рухової діяльності. Дана вимога обумовлена тим, що всі умови життєдіяльності передбачити неможливо. Тому раціональніше створювати передумови для освоєння нових видів діяльності на основі різнобічної фізичної освіти, роз­витку координаційних та інших рухових здібностей, розши­рення функціональних можливостей організму.

3. Педагогічний вплив, спрямований на формування фі­зичної культури особи, повинен мати прикладний ефект. У зв'язку з цим необхідно використовувати засоби, які збіга­ються з основною діяльністю людини.

Принцип оздоровчої спрямованості.

Цей принцип відображає гуманістичну спрямованість фізичної культури в суспільстві. Фізична культура повинна сприяти зміцненню здоров'я.

Вимоги принципу оздоровчої спрямованості:

1. Формування фізичної культури особи повинно збігати­ся з її психофізіологічними можливостями. Реалізацією цієї вимоги є побудова процесу фізичного виховання з урахуван­ням статевовікових особливостей організму і рівня фізично­го розвитку і підготовленості людини.

2. Педагогічний процес повинен плануватися і регулю­ватися відповідно до науково обґрунтованих підходів до зміцнення здоров'я. При цьому першочергове значення мають методичні принципи фізичного виховання, а також об'єктивні дані різних видів контролю (педагогічного, медико-біологічного, біомеханічного, психологічного і ін.).

3. Можливість використання на заняттях будь-якої педагогічної дії повинна визначатися його оздоровчою цінністю.

Ця вимога припускає, що будь-який засіб або метод перед застосуванням повинні бути оцінені на предмет їх впливу на стан здоров'я людини.

Усі перераховані принципи формування фізичної куль­тур и особи органічно взаємопов'язані і змістовно переклика­ються один з одним. Їх реалізація відбувається паралельно, поза залежністю від контингенту, який навчається.

 

Ланки вітчизняної системи фізичного виховання

Організаційна структура вітчизняної системи фізичного виховання представляє собою державні та суспільні закла­ди, які займаються питаннями фізичного виховання.

Державні форми організації фізичного виховання передбачають систематичні заняття фізичними вправами в державних закладах. Сюди відносяться:

дошкільні заклади (ясла, дитячі садки, дитячі будинки);

загальноосвітні школи (початкові, неповні середні, се­редні, школи-інтернати, спеціальні школи);

навчальні заклади професійно-технічної освіти (техніч­ні та інші училища, технікуми, коледжі);

вищі навчальні заклади (інститути, університети, ака­демії, вищі училища);

армія та флот (війська, військові установи, військові навчальні заклади);

лікувальні заклади (пологові будинки, диспансери, сана­торії, лікарні).

У всіх цих закладах проходять обов'язкові заняття з фізичного виховання на основі державних програм або розроблених планів.

Іншізаклади: ДСТ (добровільні спортивні товариства), колективи фізичної культури, спортивні клуби здійснюють роботу з населенням, яке займається фізичною культурою за власним бажанням.