Становлення та розвиток вітчизняної системи фізичного виховання

 

Українська національна система фізичного виховання має глибоке історичне коріння. Високого ступеня розвитку, в історичному аспекті, вона досягла в Запорізькій Січі, де, як і в Стародавній Греції, існував культ фізичного вихован­ня особи. Хлопців у школі і у вільний час навчали верховій їзді з елементами джигітовки (різні види верхової їзди (з підлазінням, стоячи на ногах та ін.)), володінню шаблею і списом, стрілянині з гвинтівки. У позашкільний час молоді відводився час для ігор і розваг.

Кожною весною, вище за Дніпровські пороги, козаки вла­штовували змагання з веслування - упоперек річки. Пере­магав той, чий човен фінішував на протилежному березі, напроти місця старту. Досить часто проводилися змагання з пірнання. Для цього старшина кидав свою люльку (трубку) у воду, а молоді козаки повинні були її звідти дістати. По­чесним вважалося дістати люльку з дна річки без допомоги рук — зубами і в зубах же винести її на поверхню. Ці і багато інших змагань на силу, витривалість, точність сприяли роз­витку в молоді якостей, необхідних у повсякденному житті козаків.

Серед козаків були поширені різноманітні системи одноборств. Так, наприклад «Гойдок» — це боротьба, спеціально призначена для розвідників, або «Спас» — ця боротьба мала чисто оборонний характер. Найвідоміша зі всіх систем ста­ла основою національного танцю «Гопак». У запальному і відчайдушному танку навіть сьогодні можна помітити його першоджерело — складові елементи системи самозахисту на­ших предків. Гопак є стрибковою системою віддаленого бою, яка не поступається стилям східного єдиноборства.

Деякі козаки, вільні від шлюбних уз, метою свого життя вважали максимальний фізичний і психофізичний розви­ток. Надалі з них зростали славні і мужні воїни, що склали у військах Богдана Хмельницького основну бойову силу.

Протягом тривалого історичного періоду Україна не мала власної системи фізичного виховання, оскільки входила до складу СРСР.

Радянська система фізичного виховання почала своє ста­новлення після Жовтневої революції. У перебігу її станов­лення виникли ряд течій, представники яких прагнули зап­ропонувати «свою» систему фізичного виховання. Так, «пролеткультовці» (від пролетарської культури) пропонували створити чисто пролетарську фізичну культуру, вилучивши вправи і види спорту з буржуазних країн (вправи на шведсь­кій стінці, футбол, бокс і ін.). Вони прагнули зберегти лише споконвічно російські вправи — гилку, городки, російський хокей і т. д., а також трудові фізичні вправи.

Течія «гігієністів» відкидала спорт і спортивні змагання. Представники його пропонували займатися лише вправами типу гігієнічної гімнастики.

«Педологи» стверджували, що робітнича молодь спад­ково фізично не повноцінна і ніколи не зможе освоїти тех­нічно складні види спорту (гімнастика, акробатика, во­лейбол і т. д.).

Усі ці течії були засуджені Постановою ЦК РКП(б) у 1925 році, і було вирішено створити радянську систему фізичного виховання на науковій основі з використанням цінного, що є в інших системах, спрямовану на всебічний гармонійний розвиток радянської людини.

У 1990-х роках відбулися значні політичні і економічні зміни в нашій країні. Україна вийшла зі складу Радянсько­го Союзу і проголосила свою незалежність.

Побудова незалежної держави, заснованої на демокра­тичних принципах, вимагала розробки нових національних, педагогічних технологій у системі фізичного виховання. Був розроблений і прийнятий ряд важливих документів, таких як - Закон України «Про фізичну культуру і спорт», Цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я на­ції», а також випущено велику кількість науково-методичної літератури. Базова основа системи фізичного виховання залишилася практично незмінною, проте відбулися деякі перетворення. Так, наприклад, до неї стали включатися національні рухові ігри і вправи, кілька разів змінювалась програма з фізичної культури, в школі був включений до­датковий урок та ін.