Визначення простої та складної рухових реакцій, методика їх розвитку

 

Швидкість рухової реакції - визначається часом від початку дії будь-якого подразника до початку виконання за­даних рухів і являє собою сенсорну реакцію.

Час рухової реакції визначають за, так званим, латент­ним (прихованим) часом, який вимірюється за допомогою спеціального пристрою - реакціометра. Наприклад, школяреві пропонують у відповідь на визначений світловий або звуковий сигнал якнайшвидше натиснути кнопку, яка за­микає ланцюг приладу. Електросекундомір, який вводиться «чому приладу, фіксує час, що минув від початку сигналу ні початку моторної реакції, тобто латентний час рухової ре­акції (ЛЧРР).

Рухова реакція може бути двох типів: простою і склад­ною.

Простою руховою реакцією прийнято називати реак­цій», яка характеризується заздалегідь чітко обумовленою відповіддю на попередньо визначний сигнал (наприклад, Почати стартовий рух у відповідь на постріл стартера; при­пинити нападаючі дії в боксі при команді рефері «стоп» ні ш.).

Латентний час рухової реакції малий і мало покращується у процесі систематичного багаторічного тренування — у дорослих він становить 0,1-0,3 с, у ранньому дитячому віці ці показники ще нижчі - 0,5-0,8 с Він також залежить від виду подразника. При звуковому сигналі у спортсменів високої кваліфікації він знаходиться в межах 0,05—0,10 с; у людей, які не займаються спортом — 0,17-0,25 с і більше. При світловому сигналі, відповідно — 0,10—0,20 с і 0,20-0,35 с

Армін Харі, який перший пробіг 100 м за 10,0 с, мав швидкість реакції 0,05 с, Лев Яшин - 0,07 с, Валерій Борзов- 0,11 с.

Швидкість рухової реакції в людини залежить від генетичних факторів.

Тренування в різних швидкісних вправах поліпшують швидкість простої реакції. Для цього використовуються наступні методи:

1) повторний метод - з метою більш швидкого реагування на сигнал (старт);

2) розчленований метод — це проява швидкого реагування в полегшених умовах (старт з положення високого старту з власного сигналу тощо);

3) сенсорний метод заснований на тісному зв'язку бистроти реакції зі здібністю розпізнавати (відчувати) невеликий інтервали часу і завдяки цьому підвищити швидкість реагування. Цей метод поділяється на 3 етапи:

— виконання рухів з максимальною швидкістю, де оговорюється час виконання руху;

— вміння відчувати витрачений час (угадування);

— вміння виконувати вправу з різною, заздалегідь обумовленою швидкістю.

Складна рухова реакція - це відповідь якимось рухом на невідомий подразник. Складна рухова реакція є двох та пів: реакція на об'єкт, що рухається, і реакція з вибором.

Найбільш типові випадки реакції на об'єкт; що рухається, зустрічаються у спортивних іграх. Ця реакція пов'язана з потребою швидко здійснити ряд операцій. Так наприклад, футбольний воротар, коли б'ють по воротах, по винен: побачити м'яч; оцінити напрямок і швидкість його польоту; обрати план дії; почати його здійснювати.

Реакція на об'єкт, що рухається, при раптовій його появі, займає від 0,25 до 1 с. Найбільша частка цього часу припадає на те, щоб побачити м'яч, і лише 0,05 с на сенсорну фазу.

Для тренування складної реакції треба спочатку збагатити спортсмена як можна великою кількістю технічних прийомів, а потім цю реакцію тренувати. Наприклад, при існуванні реакції на об'єкт, що рухається, баскетболіст на майданчику повинен оцінити, куди рухається м'яч, вибрати чиню для ловлі м'яча місце, швидко визначити, що робити далі з м'ячем і таке ін. Гравець повинен бачити об'єкт, що рухається з великою швидкістю або той, що з'являється зне­нацька. Тому на тренуваннях баскетболісти можуть грати на півмайданчика, посилюючи швидкість руху м'яча, а також рити не з одним м'ячем, посилюючи увагу на м'яч, що зненацька з'явився. За рахунками математиків волейболісти іноді теоретично не можуть дістати м'яч у визначеному місці, але найчастіше роблять це завдяки угадуванню траєкторії польоту м'яча. Перші рухи назустріч м'ячу вони роблять раніше, ніж точно вгадають, куди м'яч приземлиться.

Реакція з вибором пов'язана з обранням необхідної рухової відповіді із декількох можливих відповідно до зміни поведінки партнера або оточуючих обставин. Наприклад, фехтувальник, борець чи боксер, захищаючись, обирає один з можливих варіантів відповіді на застосований проти нього Прийом. Для виховання цього виду реакції головним є зміна ситуацій, збагачення спортсмена запасом різних відповід­них реакцій.

Обидва види складних реакцій набуваються з досвідом індивідуальних занять та змагань.

Швидкість одного руху характеризується переміщенням окремої ланки тіла на задану відстань з мінімаль­ною витратою часу. У реальних умовах поодинокі рухи об’єднуються в циклічні або ациклічні рухові дії.

Час одного руху можна визначити, якщо виконувати, на­приклад, 5 вистрибувань, присідань або оплесків над головою (чи будь-які інші нескладні рухи з максимально можливою швидкістю). Реєструється час виконання 5-разового повторення вправи, а потім визначається час, який був витрачений на виконання одного руху. Чим він менший, тим вищий рівень розвитку швидкості як фізичної якості.

Частота рухів характеризується максимальною кількістю рухів за певний проміжок часу.