Інтегрування синтетичних мистецтв у домінантні




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інтегрування синтетичних мистецтв у домінантні



 

Елементи хореографії (пластичне інтонування) та театру (найчасті­ше — інсценізації пісень) є поширеними методами й прийомами вчи­телів на уроках музики в початковій школі. Безумовно, палітру цих засобів можна розширити й екстраполювати на сферу викладання об­разотворчого мистецтва. Наприклад, ефективним буде такий прийом театралізації, як пантомімічне «ілюстрування» жестів, поз, рухів лю­дей і тварин, зображених на картинах або в скульптурі, які можна за­стосовувати під час їх сприйняття та інтерпретації з метою глибшого «проникнення» в задум художника щодо передачі внутрішнього ду­ховного світу людини, характеру і звичок тварин.

Можна запропонувати різні моделі драматизації і театралізації (за рівнем складності використання засобів театрального мистецтва). Безперечно, збагатять арсенал інтегративних художньо-педагогічних технологій найрізноманітніші театралізовані епізоди — інтонацій­ні або пантомімічні міні-діалоги за темою з використанням костюмів та іграшкових персонажів (ляльок, тварин), музично-хореграфічні сценки та пісні-ігри. Прості діалоги ускладнюються, але й стають ці­кавішими, якщо вводиться театральний реквізит, зокрема предмети, що «оживають» у розмовах або діях героїв. Нарешті окрім розгорну­тих фрагментів-драматизацій інколи (1—2 рази на рій) бажано прово­дити урок-виставу: виконання народного обряду (відповідно до пори року), постановка дитячої опери або епізоду з неї (у програмі кожного року передбачені подібні твори). Це доцільно спланувати для узагаль­нюючого уроку, який передбачає значну попередню підготовку, поліхудожню діяльність учнів усього класу з розподілом функціональних обов'язків — актори, співаки, інструменталісти, художники-декоратори, костюмери тощо. На ньому присутні всі елементи сценічної дії: експозиція, зав'язка, розробка, кульмінація, розв'язка, а вчителеві треба бути і драматургом, і вправним сценаристом, і режисером. Від звичайної вистави урок-вистава відрізняється подвійною роллю уч­нів: вони і учасники, і глядачі водночас.

Розглядаючи питання місця і ролі кіномистецтва на уроках у школі, треба зазначити, що саме в цьому вітчизняні педагоги значно відста­ють від зарубіжних колег, особливо з розвинутих європейських країн (з відомих усім причин — недостатнього матеріального забезпечення більшості загальноосвітніх шкіл). Ми усвідомлюємо те, що й сьогодні, і найближчим часом наші вчителі (особливо представники мистець­кої галузі) не будуть мати у своїх кабінетах чи класах потрібну відео-апаратуру для перегляду кінофільмів (як і вельми необхідну їм іншу сучасну техніку, наприклад Синтезатори), адже, як відомо, школи ін­коли не в змозі придбати навіть комплекти сопілок чи елементарних дитячих музичних інструментів. Незважаючи на це, програма інте­грованого курсу «Мистецтво» вміщує орієнтовні списки кінофільмів і мультфільмів, фрагменти яких бажано включати в урок там, де для цього є бодай мінімальні можливості (відеомагнітофон). Якщо ж їх не­має, рекомендуємо інші способи, серед яких: а) проведення кіноуроку у відеозалі чи кінотеатрі (планується з урахуванням соціокультурних можливостей конкретної школи), б) використання найдоступнішого засобу — телебачення (попередньо спланувати перегляд учнями філь­мів у домашніх умовах, потім провести обговорення в класі).

Наводимо деякі загальні методичні поради щодо організації спри­йняття екранних мистецтв і проведення вступної бесіди на уроках.

1. Ефективність перегляду залежить від продуманої підготовки уч­нів до процесу сприйняття. Вона складається з технічної підго­товки (перевірки техніки, розташування апаратури та глядачів, відповідне освітлення) та інформативної підготовки учнів (попе­реднього ознайомлення з об'єктом сприйняття, інформацією про авторів і виконавців)^

2. Духовно-естетичному резонансу сприйняття екранних творів спри­ятиме загальна атмосфера та емоційний тон вступної бесіди вчи­теля, яка не повинна бути занадто довгою. Одне з правил вступ­ної бесіди полягає в тому, щоб спрямовувати увагу учнів не лише на те, «про що» вони довідаються під час перегляду, а і «як, яким чином» це зроблено, тобто на специфіку образної мови зразка екранного мистецтва у порівнянні з іншими видами мистецтв.

3. Правило-афоризм: «Кіноурок — це урок, де вчитель грає роль ак­тора німого кіно», адже під час і після перегляду фільму він має утримуватися від власних коментарів, щоб не відволікати учнів від головного носія інформації — екрана і не нав'язувати власні оцінні судження.

Окреслюючи загальні організаційно-методичні підходи та особ­ливості впровадження інтегрованого курсу «Мистецтво», акцентуємо увагу на питаннях його кадрового забезпечення, адже воно, як свід­чить практика, викликає чи не найбільше непорозумінь у середови­щі вчителів і методистів. Наголошуємо на варіативності кадрового забезпечення викладання курсу: а) одним учителем, б) двома вчите­лями, які працюють узгоджено. У першому випадку проблем із роз­поділом змісту і годин на курс « Мистецтво» (2 год на тиждень) взагалі не виникає. Зрозуміло, викладати може й учитель початкових класів, і вчитель-предметник, наприклад учитель музики (адже в загально­освітніх школах України працює набагато більше вчителів-музикантів, ніж педагогів-художників), і вчитель образотворчого мистецтва, який володіє відповідною кваліфікацією (співає, грає на музичному інструменті, знає методику). За другим варіантом розподіл функцій і навантаження здійснюється між двома вчителями — музики та об­разотворчого мистецтва, вони проводять по черзі два спарені уроки (по 1 год. кожний), зміст яких узгоджено в межах спільної навчальної теми. Отже, інтеграція зовсім не означає, що всі уроки мають бути бі­нарними, тобто такими, коли на одному уроці працюють два (або біль­ше) вчителі одночасно.

Література

1. Дидактика современной Школы: Пособие для учителей / Под ред. В. Онищука.— К.: Рад. школа, 1987,— 346 с.

2. Новик И., Садовский В. Модели в науке: исторические и социокультурные аспекты. Послесловие // Вартофской М. Модели. Репрезентация и науч­ное понимание,— М,: Прогресс, 1998.— 506 с.

3. Коберник О. М. Теорія і методика психолого-педагогічного проектуван­ня виховного процесу в школі: Навч.-метод, посібник.— К.: Наук, світ, 2001.—182 с.

4. Основи педагогічної майстерності / За ред. І. Зязюна.— К.: Вища школа, 1987. – 207 с.

5. Савченко О. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педа­гогічних факультетів.— К.: Абрис, 1997.— 416 с.

6. Современная дидактика: теория — практике / Под ред. И. Лернера, И. Жу­равлева,—М., 1994.

7. Хуторской А. Современная дидактика: Учебник для вузов, — СПб: Питер, 2001.—544 с.

 





Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.42.98 (0.005 с.)