Технології оцінювання результатів мистецької освіти

 

Для оцінювання досягнень учнів у мистецькій галузі характерна багатофункціональність, єдність діагностичної, коригуючої, стимулюючо-мотиваційної, навчальної, виховної, розвивальної, прогностичної функцій. Це зумовлено багатокомпонентністю змісту мистецької ос­віти, спрямованої на цілісне формування художньо-естетичної куль­тури учнів, а саме:

• формування емоційно-естетичного ставлення до дійсності, світо­глядних орієнтацій, особистісно-ціннісного ставлення до мистец­тва;

· розвиток емоційно-почуттєвої сфери, асоціативно-образного мис­лення, художніх здібностей, універсальних якостей творчої осо­бистості;

• збагачення знань та уявлень про мистецтво взагалі та специфіку художньо-образної мови кожного з його видів, здібностей до спри­йняття, інтерпертації та оцінювання художніх творів;

• розширення естетичного досвіду, вмінь і навичок у сфері мистець­кої діяльності, стимулювання потреби в художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні. Об'єктами перевірки та оцінювання результатів загальної почат­кової мистецької освіти мають стати:

· здатність учнів сприймати, розуміти, аналізувати твори мистец­тва та інтерпретувати їх художньо-образний зміст, висловлюючи власне емоційно-естетичне ставлення;

• вміння і навички практичної художньої діяльності (відтворення за зразком), досвід самостійної та творчої діяльності (застосуван­ня набутих знань і вмінь у змінених, зокрема проблемно-пошу­кових, ситуаціях);

• обізнаність у сфері мистецтв, тобто елементарні знання про мистец­тво, його основні види і жанри, розуміння художньо-естетичних понять та усвідомлене користування відповідною термінологією, уявлення про творчість відомих вітчизняних і зарубіжних митців (мистецтвознавча пропедевтика);

• загальна естетична компетентність, художнє мислення учнів як ін­тегрований результат навчання, виховання й розвитку.

Під час контрольно-оцінювальної перевірки враховуються такі загальні вимоги:

1. Предмети художньо-естетичного циклу в загальноосвітній школі мають переважно виховне спрямування, якому підпорядковуються всі навчальні завдання, тому важливу роль відіграє стимулюючо-мотиваційна функція оцінювання: учитель має насамперед спри­яти зростанню в учнів інтересу до мистецтва, розвитку здатності емоційно-естетично реагувати на нього і знаходити особистісний смисл, стимулювати бажання й забезпечувати можливості худож­ньо-творчої самореалізації, виховувати потребу в самоосвіті.

2. Система оцінювання навчальних досягнень в освітній галузі ґрун­тується виключно на позитивному ставленні до кожного учня; оці­нюється не рівень його недоліків і прорахунків, а рівень особистісних компетенцій — узагальненого результату в порівнянні з його попередніми досягненнями. До складу компетенцій у сфері мистец­тва належать: ціннісно-інформаційна та комунікативна (уявлення та знання, ставлення та оцінки з їх аргументацією тощо); діяльнісно-креативна та компетенція самоосвіти (художньо-практичні вміння та навички, здатність застосовувати отримані знання, до­свід практичної, зокрема художньо-творчої, діяльності).

3. У процесі оцінювання досягнень молодших школярів із домінуючих видів мистецтв — музичного та візуального — перевагу слід на­давати перевірці практичних умінь та навичок, здатності не тіль­ки відтворювати навчальний матеріал, а й застосовувати набуті художні знання та вміння під час самостійної діяльності. Разом із тим необхідно підкреслити, що, як відомо, значну роль у будь-якій мистецькій сфері відіграють спеціальні художні здібності (музич­ний слух, голосові дані, природне відчуття ритму, рухова пластич­ність, своєрідне візуальне «бачення» — відчуття кольору і про­порцій, симультанне образне сприйняття тощо), які, безперечно, позитивно впливають на результати навчальних досягнень учнів. Тому індивідуалізація оцінювання, зумовлена психологічними особливостями розвитку дітей, має надзвичайно важливе значення. Комплексна перевірка, яка інтегрує результати різних видів діяль­ності учнів — інформаційно-пізнавальної, практичної, творчої,— дає змогу вчителеві об'єктивно, але водночас і гуманно (не пригнічую­чи особистість дитини)оцінити тих, хто не має яскраво виражених художніх здібностей, проте характеризується старанністю, актив­ністю, сумлінним ставленням до навчання. Для перевірки та оці­нювання учнів з високим рівнем здібностей та знань, особливо тих, хто додатково навчається мистецтву у спеціальних закладах (му­зичних та художніх школах, студіях тощо), можна використову­вати завдання підвищеного рівня складності.

4. З огляду на те, що в інваріантній частині навчального плану почат­кової школи на освітню галузь виділено лише дві години на тиж­день, у межах яких має забезпечуватися реалізація всіх змісто­вих ліній предметно-інтегрованого навчання, а також ураховуючи особливості синтетичних видів мистецтв і особливу складність їх організаційно-дидактичного забезпечення (спеціальний зал для хореографії, сцена для театральної діяльності, затемненість приміщення для перегляду кінофільмів тощо), в опануванні хо­реографічного, театрального та кіномистецтва, передбачених Дер­жавним освітнім стандартом, оцінюються переважно результати сприйняття, розуміння, аналізу-інтерпретації, тобто інформатив­но-пізнавальної, а не практичної діяльності.

5. Характерні явища комплексу та синтезу мистецтв, що генетич­но виникли в синкретичному фольклорному середовищі, роз­винулися у професійній художній культурі й набули надзви­чайного поширення завдяки сучасним аудіовізуальним засобам інформації, стимулюють виникнення ознак психологічного фе­номену синестезії — міжсенсорних асоціацій, адже під час зов­нішньої та внутрішньої взаємодії різні художньо-естетичні вра­ження інтегруються на рівні сприйняття й мислення особистості. Структура змісту мистецької освіти, що адекватно віддзерка­лює реальну художню модель світу в багатогранності зв'язків і часо-просторових координат, зумовлює необхідність форму­вання та оцінювання своєрідної поліфонічності художньої сві­домості учнів. Саме тому при перевірці досягнень учнів потрібно враховувати наявність не тільки окремих, а й узагальнених по­казників — системність художньо-естетичних знань та уявлень, розуміння спільних і відмінних рис у відображенні навколиш­нього світу засобами образних мов різних видів мистецтва, усві­домлення взаємозв'язків між ними, вміння застосовувати (пе­реносити) набуті знання й уміння під час практичної діяльності з різною мистецькО-видовою специфікою.