Тема 4. Юридичні особи у цивільно-правових системах країн ЄС

Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах.. Теорії юридичної особи в доктрині цивільного права країн ЄС. Фікція юридичної особи. Теорія реальності юридичної особи.

Види юридичних осіб в різних цивільно-правових системах світу. Юридичні особи публічного права. Юридичні особи приватного права. Спілки та установи в цивільному праві Німеччини. Товариства та асоціації Франції. Об’єднання із спільною економічною ціллю.Способи утворення юридичних осіб в цивільно-правових системах країн ЄС. Правоздатність юридичної особи. Загальна і спеціальна правоздатність юридичної особи в цивільному праві Німеччини. Легалізація загальної дієздатності. Визнання дієздатності юридичної особи: форми і методи.

Юридична особа (в праві зарубіжних країн) — це суб’єкт цивільного права, що має притаманні лише йому майнові та інші права й обов’язки, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу.

Доктрина визначає такі ознаки юридичних осіб.

Майнова відокремленість — майно юридичної особи, відокремлене (відділене) від майна інших учасників цивільного обороту, а також від майна членів цієї юридичної особи і не залежить від їх долі.

Самостійна майнова відповідальність за угодами, які укладає юридична особа. Юридична особа відповідає перед третіми особами належним їй майном. Реалізація цього забезпечується майновою відокремленістю юридичної особи.

Організаційна єдність — юридична особа має свою ієрархічну структуру, що містить певні елементи, кожен з яких діє задля реалізації її цілей. Проте ця ознака не є обов’язковою. На сьогод­ні в багатьох країнах (у тому числі Франції та ФРН) за законом право створювати юридичну особу має одна особа.

Наявність цивільної й цивільної процесуальної правоздатності. Цивільною правоздатністю є здатність виступати в цивільному обороті від свого імені, самостійно набувати цивільних прав та обов’язків, здатність виступати позивачем чи відповідачем у суді.

Незалежність існування юридичної особи від її членів (учасників). Ця ознака виділяється англо-американською правовою доктриною. Вона використовується для обґрунтування правомірності існування юридичної особи, що складається з однієї фізичної особи

Найменування юридичної особи, яке має відрізнятися від най­менувань інших суб’єктів права і є необхідним для ідентифікації її в цивільному обороті.

Юридична особа має бути легалізована через реєстрацію в процесі її утворення. В усіх країнах порядок утворення юридичних осіб залежить від виду юридичних осіб. Юридичні особи пуб­лічного права створюються на підставі публічно-правового акту.

Юридичні особи приватного права, які виникають за ініціативою приватних осіб, створюються одним з таких способів:

А) Дозвільний. Для створення юридичних осіб необхідно дозвіл компетентного органу державної влади, який вирішує питання про доцільність утворення нового суб’єкта права.

Б) Явочно-нормативний. Порядок виникнення та діяльність певного виду юридичних осіб регулює, загальний нормативний акт. Право на визнання за об’єднанням прав і статусу юридичної особи набувається за умови виконання передбачених цим загальним нормативним актом вимог. Таке визнання (право) засвідчується реєстрацією даного об’єднання як юридичної особи.

В) Явочний. Для утворення юридичних осіб необхідним є позитивне вираження, як правило, наміру діяти в ролі особливого (певного) суб’єкта права.

Цивільне право зарубіжних країн розрізняє загальну й спеціальну правоздатність юридичних осіб. Загальна правоздатність надає право юридичній особі набувати будь-які цивільні права й нести цивільні обов’язки, за винятком таких, для яких необхідною передумовою є природні якості людини.

Спеціальна правоздатність юридичної особи означає, що вона має право вступати лише в такі правовідносини, які є необхідними для досягнення зазначених у законі чи статуті цілей.

У законодавчих актах Німеччини правоздатність юридичних осіб обумовлюється їхніми цілями. Обсяг повноважень органу юридичної особи формально обмежується відповідно до її цілей, однак у такому разі юридична особа відповідає за збитки, завдані її органами під час виконання покладених на них обов’язків.

У французькому праві також формально закріплено принцип спеціальної правоздатності юридичної особи, однак у доктрині та судовій практиці щодо об’єднань, діяльність яких спрямована на одержання прибутку, основною є тенденція легалізації загальної правоздатності, яка полегшує обіг капіталів у пошуках найбільш вигідних сфер його застосування. Законодавство Франції про тор­гові товариства передбачає недійсність обмежень щодо повноважень осіб, які діють у ролі органа товариства, стосовно третіх осіб; визначені статутом товариства цілі мають значення виключ­но у внутрішніх стосунках членів товариства. Акціонерне законодавство взагалі передбачає спрощений порядок зміни цілей товариства.

Англія завжди визнавала загальну правоздатність щодо юридичних осіб, створених спеціальним актом короля.

У праві зарубіжних країн легалізовані різноманітні за характером діяльності та організаційною структурою юридичні особи. Їх класифікація здійснюється за різними підставами.

В усіх країнах у законодавстві та правовій доктрині, перш за все, розрізняють юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

Юридичні особи публічного права:

— виникають на підставі публічно-правового акту (закону, адміністративного акту);

— реалізують цілі публічного характеру, зазвичай, державні (владні) або суспільно корисні;

— як правило, наділені владними повноваженнями;

— передбачають особливий характер членства в них.

Питання організації, сфери діяльності, представництва таких юридичних осіб регулюються нормами публічного права. До них належать держава, адміністративно-територіальні одиниці, державні установи, торгові й промислові палати, а в деяких країнах окремі державні підприємства.

Юридичні особи приватного права

— виникають на основі приватно-правового акту (установчого договору);

— створюються відповідно до цивільного законодавства на розсуд приватних осіб;

— реалізують цілі, які визначаються приватними особами приватного характеру.

Матеріальну основу діяльності таких юридичних осіб також створюють приватні особи. Приватними юридичними особами можуть бути торгові товариства, установи інші утворення.

Має певну практичну цінність поділ юридичних осіб й за іншими підставами:

— за формою власності: державні та недержавні;

— за цілями діяльності: комерційні та некомерційні;

— за складом засновників: такі, що створюються тільки юридичними особами, тільки державою, будь-якими учасниками цивільного обороту;

— за характером правомочностей учасників стосовно самої юридичної особи: такі, в яких засновникам належить право влас­ності чи інші речові права; в яких засновники мають зобов’язальні права (торгові товариства, кооперативи); в яких зас­новники не мають зобов’язальних прав (наприклад, громадські об’єднання, фонди та ін.);

— за способом утворення: такі, що утворюються дозвільним, явочним, нормативно-явочним способами;

— за формою участі членів: об’єднання осіб (персональні — обов’язковою є участь засновників у діяльності товариства) та об’єднання капіталів (майнові — особиста участь засновників у діяльності товариства є можливою, але не обов’язковою);

— за видами засновницьких документів: договірні, договірно-статутні, статутні;

— за числом засновників: колективні та одноособові.

Важливе значення має поділ юридичних осіб на комерційні (торгові) та некомерційні (цивільні), а також на спілки (об’єд­нання) та установи.

Некомерційними (цивільними) є юридичні особи, діяльність яких регулюється цивільним законодавством і які за загальним правилом не мають на меті одержання прибутку. Комерційні (тор­гові, господарські) юридичні особи діють за нормами торгового права (у країнах із дуалістичною системою приватного права) і мають на меті одержання прибутку.

Спілками є юридичні особи, що об’єднують на правах членства кількох фізичних чи юридичних осіб, які й вирішують питання виникнення, визначення цілей юридичної особи та засобів їх реалізації. Спілки можуть бути як комерційними, так і некомерційними.

Установами є юридичні особи, які мають некомерційні цілі (благодійні, культурні, освітні, наукові та ін.), виникнення, мета і зміст діяльності яких визначаються волею одного засновника, який виділяє для цього відповідні кошти. Особи, які користуються результатами діяльності установи (дестинатори), не перебувають з нею в яких-небудь правовідносинах. Установи можуть мати як публічний, так і приватний характер.

Особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, у всіх зарубіжних правових системах називаються торговими діячами (комерсанти, підприємці, купці та ін.). Їхня діяльність у країнах з дуалістичною системою приватного права регулюється нормами торгового (комерційного) права: торговими кодексами, спеціальними законами; у країнах з моністичною системою — цивільними кодексами (у центрально-європейській і східно-європейській системах). В усіх країнах діють спеціальні закони (в т.ч. в англо-американській системі).

Підприємницькою (торговою, комерційною) вважається будь-яка діяльність, спрямована на одержання прибутку, що здійснюється в будь-якій сфері цивільного обороту: виробничій, транспортній, фінансовій, торгівельній, сільськогосподарській тощо. Особи, які здійснюють таку діяльність систематично, у вигляді промислу, є суб’єктами торгової (підприємницької) діяльності, хоча саме це поняття в доктрині дискутується.

Комерсанти (торгові діячі, підприємці) можуть здійснювати таку діяльність самостійно (індивідуальні) або у вигляді об’єд­нань осіб (колективні).

Торговий реєстр (державний торговий реєстр) — це офіційний юридичний перелік суб’єктів торгового права, який публікується у спеціальних виданнях. Реєстр має публічний і загальновідомий характер, він дозволяє будь-кому одержати достовірні відомості про те, хто є підприємцем, який його правовий статус і деякі інші дані, реєструються фірмове найменування, правова форма підприємця (вид товариства тощо), місцезнаходження органів управління, статутні документи, розмір статутного капіталу, предмет діяльності, обсяг відповідальності (для окремих видів товариств), дані про керівників, представників.

Після реєстрації в торговому реєстрі підприємець одержує офіційний статус. Однак реєстрація має обов’язкове значення не для всіх форм підприємницької діяльності. Обов’язковій реєстрації у всіх країнах підлягають торгові товариства, що є юридичними особами. У Франції підлягають реєстрації в обов’язковому порядку також індивідуальні підприємці, тоді як в інших країнах вони визнаються суб’єктами торгової діяльності на підставі самого факту здійснення торгових (підприємницьких) угод. Не має значення торгова реєстрація повних товариств (ФРН), товариств з необмеженою відповідальністю (Англія, США), які діють під фірмою, що містить імена учасників, а також корпорації de facto (США).

Фірмою (фірмовим найменуванням) є торгове ім’я комерсанта (підприємця). Фірма може включати довільні словосполучення, цивільні імена (прізвища) фізичних осіб (індивідуальні підприємці, повні та командитні товариства) або вказівку на предмет діяльності (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, компанії в Англії, корпорації в США).

Фірмове найменування торгового товариства повинно містити вказівку на форму товариства: для повних товариств — імена всіх учасників, або одного чи кількох зі словами «та компанія» (і «К»); для акціонерних і товариств з обмеженою відповідальністю — як правило, скорочені вказівки, відповідно A.G. та Gmbh — у Німеччині; S.A. та S.A.R.L.— у Франції; для компаній в Англії: приватних — Ltd, публічних — Public Ltd.

Право на фірму виникає в комерсанта (підприємця) з моменту фактичного використання в торговому обороті або з моменту реєстрації в торговому реєстрі, діє безстроково, має економічну цінність, яка може відображатися в балансі підприємця, і захищається від усяких посягань у праві всіх країн на рівні внутрішнього законодавства та міжнародними угодами.

Комерсант (підприємець) може укладати будь-які торгові угоди та зобов’язаний вести облік усіх угод у торгових книгах та інших документах

Торговими угодами є операції по здійсненню підприємницької (торгової) діяльності відповідно до предмета та цілей діяльності, згідно з правилами торгового обороту. Угода є торговою, якщо вона опосередковує переміщення матеріальних цінностей, укладається в межах здійснення організованої комерційної діяльності, а метою її вчинення є одержання певного прибутку.

Юридичними (правовими) формами здійснення підприємницької (торгової) діяльності у ФРН можуть бути як юридичні особи, так і об’єднання (структури, особи), що не мають такого статусу. Статус юридичних осіб мають: товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, акціонерна командита, державне підприємство, виробничий кооператив. Не мають статусу юридичної особи: повне (відкрите) товариство, командитне, негласне, одноособове (індивідуальне) підприємництво, представ­ництво та філія юридичної особи, утому числі іноземної, а також короткострокові, однопредметні, разові об’єднання осіб.

Право Франції серед правових форм підприємництва, які мають статус юридичної особи, виокремлює такі: повні товариства, командитні, акціонерні, акціонерні командити, товариства з обмеженою відповідальністю, державні підприємства. Учасниками підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, є: одноособові (індивідуальні) підприємці, філії та представництва французьких та іноземних юридичних осіб, а також короткострокові, однопредметні, разові об’єднання осіб.

Правовими формами здійснення підприємництва, які не мають статусу юридичної особи, в Англії вважаються одноособове (індивідуальне) підприємництво, філії та представництва (англійських) американських та іноземних юридичних осіб, короткострокові, однопредметні, разові об’єднання осіб (спільна діяльність).