Тема 10. Авторське право і право промислової власності у країніх ЄС

Поняття інтелектуальної власності. Поняття та джерела авторського права в правових системах країн ЄС. Об’єкти авторського права. Об’єкти права промислової власності.

Поняття винаходів. Умови патентоспроможності винаходів у різних правових системах. Правомочності патентоволодільця. Поняття та правова охорона “ноу-хау”. Поняття та правова охорона промислових зразків. Авторсько-правовий метод охорони промислових зразків

Поняття товарних знаків та знаків обслуговування в цивільному праві країн ЄС. Зміст товарного знаку та повноваження його володільця. Придбання права на товарний знак за правом країн ЄС. Правова охорона позначення походження товару. Поняття, зміст та види ліцензійних контрактів.

Тема 11. Спадкове право

Поняття та джерела спадкового права країн континентальної системи права (Франція, Німеччина). Поняття спадщини. Спадкування за заповітом. Поняття та форма заповіту в праві країн ЄС. Види заповіту. Заповідальні розпорядження. Свобода заповіту в різних цивільно-правових системах. Відкликання та зміна заповіту. Виконання заповіту.

Спадкування за законом у цивільному праві країн ЄС. Суб’єкти спадкування за законом. Привілейовані спадкоємці за законом в спадковому праві країн ЄС. Частки спадкоємців за законом у спадковому майні.

Перехід спадкового майна до спадкоємців у країнах континентальної системи права. Інститут особистого представника за заповітом та адміністратора спадкового майна в праві англо-американської системи. Відповідальність за боргами спадкодавця.

В усіх зарубіжних правових системах спадкове право є сукупністю норм, що регулюють відносини, пов’язані з переходом прав і обов’язків померлого до інших осіб, і становить окремий правовий інститут. Він є одним з найбільш консервативних і стабільних інститутів цивільного права, який відображає особливості національного менталітету, традицій і усталених принципів приватного права.

Цей правовий інститут формувався під значним впливом римського приватного права, відголоси якого зберігаються, зокрема, і в сучасному праві зарубіжних країн не лише романо-германської правової сім’ї. Насамперед це стосується поділу способів спадкування (за заповітом та за законом), свободи заповіту, встановлення порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом і т.ін. Істотне значення для формування спадкового права зарубіжних країн мала церква та релігійні канони щодо сімейних і родинних відносин.

У країнах континентальної правової системи правове регулювання відносин спадкування здійснюється насамперед на законодавчому рівні. У Німеччині основним нормативно-правовим актом, який регулює спадкові правовідносини, є НЦК; книга п’ята цього кредиту «Спадкове право» повністю присвячена цим питанням.

У Франції питання спадкування регулюються нормами ФЦК: титулу першого «Про спадкування» і титулу другого «Про прижиттєві дарування та заповіти» книги третьої «Про способи набуття права власності».

В Англії основними джерелами є прецедентне право та закони: про заповіти (1837 р.), про адміністрування спадщини (1925 р.), про спадщину осіб, що не залишили заповіту (1952 р.), про спадкування (1975 р.) та ін.

В усіх країнах значну роль у регулюванні спадкових відносин відіграє судова практика, яка заповнює прогалини законодавчої регламентації та вирішує низку інших проблем.

Разом з тим, слід відмітити, що і в розвитку цього правового інституту можна виявити певні загальні для всіх країн тенденції, які з’явилися внаслідок реформ 60—70-х років ХХ століття^[15]. Зокрема, врівноваження статусу у спадкових відносинах шлюбних, позашлюбних і усиновлених дітей, розширення спадкових прав чоловіка й дружини, вирівнювання положення спадкоємців за законом та ін.

Як вже зазначалося, спадкове право є своєрідним правовим інститутом, і в правовій системі кожної країни воно має свої особ­ливості та є унікальним. Разом з тим, спільність предмету спадкування (майнові права й обов’язки спадкодавця) обумовлює і єдині вимоги до правового регулювання. Відповідно в усіх країнах є положення, які мають спільні риси або аналогічно врегульовують відповідні відносини.

Спільними для всіх країн є, зокрема, поняття:

Спадкування — перехід прав і обов’язків померлого до його спадкоємців;

Спадкодавець — особа, що померла і чиє майно та майнові права переходять до інших осіб;

Спадкоємець — особа, до якої переходять права (та обов’язки) спадкодавця;

Спадкове майн о (спадкова маса) — сукупність прав і обов’яз­ків, які належали спадкодавцю на момент смерті; з них виключаються в Англії «родові права», а в США — «власність роду»; у континентальному праві спадкоємцям передається все спадкове майно, а в англо-американському — «звільнене» від боргів;

Підстави відкриття спадщини — фізична смерть спадкодавця, у деяких країнах — визнання його померлим (Німеччина) або безвісно відсутнім (Франція);

Час відкриття спадщини — момент фізичної смерті або дата судового рішення про визнання померлим чи безвісно відсутнім;

Місце відкриття спадщини — останнє місце проживання спад­кодавця або місцезнаходження основної частини його майна;

Спадкове правонаступництво — прийняття спадкоємцем прав і обов’язків спадкодавця в межах обсягу спадкового майна (універсальне) або якого-небудь одного права чи групи прав і/або обов’язків (приватне або сингулярне);

З аповідальний відказ — покладення на спадкоємця за заповітом обов’язку виконувати певні дії (сплачувати гроші, надавати можливість користування певним майном тощо) на користь однієї чи кількох осіб.

Право всіх країн встановлює два способи спадкування: за заповітом і за законом. При цьому забезпечується поєднання принципів волі заповіту та охорони інтересів родини спадкодавця. Принцип волі заповіту дозволяє власнику на власний розсуд визначати юридичну долю свого майна після смерті. Його воля пев­ною мірою обмежується на користь найближчих для спадкодавця осіб — членів його родини, для яких резервується певна частина цього майна.

Спадкування за заповітом відіграє провідну роль, оскільки надає можливість власнику на свій розсуд розпорядитися майном на випадок смерті. Спадкування за законом має субсидіарне значення, оскільки застосовується в разі відсутності юридично дійсного заповіту або коли він охоплює лише частину спадкового майна.

Та все ж, спадкове право кожної окремо взятої країни, а також континентальної та англо-американської правових систем взагалі, має ряд принципових відмінностей. Насамперед у країнах кон­тинентального права спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, унаслідок чого права й обов’язки померлого переходять безпосередньо до спадкоємців. А в Англії майно спадкодавця спочатку переходить на праві довірчої власності до так званого особистого представника спадкодавця, який передає спадкоємцям лише те майно, яке залишилося після розрахунків із кредиторами.

По-різному вирішуються в цих правових системах і питання спадкування чоловіка чи дружини, що пережили іншого з под­ружжя: в американському праві їм надається перевага, тоді як у праві ФРН, Франції та Англії пріоритет мають члени родини спадкодавця. Відрізняються підходи до обмеження свободи заповіту, встановлення переліку законних спадкоємців, процедури прийнят­тя спадщини та ін.