Цивільний процесуальний кодекс України

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Із змінами і доповненнями, внесеними
Законом України
від 23 червня 2005 року N 2709-IV, ОВУ, 2005 р., N 29, ст. 1694,
Кодексом адміністративного судочинства України
від 6 липня 2005 року N 2747-IV, ОВУ, 2005 р., N 32, ст. 1918,
Законами України
від 8 вересня 2005 року N 2875-IV, ОВУ, 2005 р., N 38, ст.
2362,
від 15 березня 2006 року N 3538-IV, ОВУ, 2006 р., N 14, ст. 961,
від 16 березня 2006 року N 3551-IV, ОВУ, 2006 р., N 14, ст. 963,
від 16 березня 2006 року N 3570-IV, ОВУ, 2006 р., N 15, ст. 1070,
від 1 грудня 2006 року N 424-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 1,
від 15 грудня 2006 року N 483-V, ОВУ, 2007 р., N 52, ст. 3476,
від 9 січня 2007 року N 543-V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 274,
від 19 квітня 2007 року N 962-V, ОВУ, 2007 р., N 44, ст. 1774,
від 21 травня 2009 року N 1397-VI, ОВУ, 2009 р., N 44, ст. 1468,
від 25 червня 2009 року N 1568-VI, ОВУ, 2009 р., N 53, ст. 1830,
від 17 листопада 2009 року N 1720-VI, ОВУ, 2009 р., N 97, ст. 3328,
від 21 січня 2010 року N 1837-VI, ОВУ, 2010 р., N 9, ст. 425,
від 11 лютого 2010 року N 1876-VI, ОВУ, 2010 р., N 19, ст. 822,
від 18 лютого 2010 року N 1691-VI, ОВУ, 2010 р., N 16, ст. 723,
від 11 травня 2010 року N 2167-VI, ОВУ, 2010 р., N 42, ст. 1368,
від 1 червня 2010 року N 2289-VI, ОВУ, 2010 р., N 49, ст. 1603
(зміни, внесені Законом України від 1 червня 2010 року N 2289-VI,
вводяться в дію з 31 липня 2010 року),
від 1 липня 2010 року N 2387-VI, ОВУ, 2010 р., N 57, ст. 1925,
від 1 липня 2010 року N 2398-VI, ОВУ, 2010 р., N 57, ст. 1935,
від 7 липня 2010 року N 2453-VI, ОВУ, 2010 р., N 55/1, ст. 1900
(зміни, внесені Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
- 1 листопада 2010 року; зміни, внесені підпунктами 1, 3, 4, 6, 21, 27, 66, 78 та 86
підпункту 3.6 пункту 3 розділу XII Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI
щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах - з 1 січня 2011 року;
зміни, внесені підпунктом 2 підпункту 3.6 пункту 3 розділу XII
Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI щодо передачі до юрисдикції адміністративних
судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку,
здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам,
виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат,
соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них,
вводяться в дію з 1 січня 2011 року. Справи щодо таких спорів, які перебуватимуть у провадженні суду першої,
апеляційної чи касаційної інстанції станом на 1 січня 2011 року, завершуються розглядом у цих судах.
Позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги щодо таких спорів, які подані до 1 січня 2011 року
і провадження за якими не відкрито, розглядаються відповідними судами, до яких вони
подані),
від 21 вересня 2010 року N 2536-VI, ОВУ, 2010 р., N 77, ст. 2722,
від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, ОВУ, 2010 р., N 95, ст. 3373,
Податковим кодексом України
від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, ОВУ, 2010 р., N 92, ст. 3248,
Законами України
від 3 лютого 2011 року N 2979-VI, ОВУ, 2011 р., N 16, ст. 644,
від 3 лютого 2011 року N 2981-VI, ОВУ, 2011р., N 16, ст. 646,
від 17 лютого 2011 року N 3038-VI, ОВУ, 2011 р., N 18, ст. 735,
від 8 липня 2011 року N 3674-VI, ОВУ, 2011 р., N 59, ст. 2349,
від 22 вересня 2011 року N 3776-VI, ОВУ, 2011 р., N 81, ст. 2961,
від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI, ОВУ, 2011 р., N 89, ст. 3226,
від 20 грудня 2011 року N 4176-VI, ОВУ, 2012 р., N 4, ст. 117,
від 20 грудня 2011 року N 4190-VI, ОВУ, 2012 р., N 4, ст. 119,
від 21 лютого 2012 року N 4416-VI, ОВУ, 2012 р., N 20, ст. 732,
від 23 лютого 2012 року N 4452-VI, ОВУ, 2012 р., N 22, ст. 824,
від 22 березня 2012 року N 4565-VI, ОВУ, 2012 р., N 30, ст. 1094,
від 22 березня 2012 року N 4566-VI, ОВУ, 2012 р., N 30, ст. 1095,
від 13 квітня 2012 року N 4652-VI, ОВУ, 2012 р., N 37, ст. 1371,
від 24 травня 2012 року N 4847-VI, ОВУ, 2012 р., N 46, ст. 1806,
від 3 липня 2012 року N 5029-VI, ОВУ, 2012 р., N 61, ст. 2471,
від 4 липня 2012 року N 5041-VI, ОВУ, 2012 р., N 62, ст. 2506,
від 5 липня 2012 року N 5076-VI, ОВУ, 2012 р., N 62, ст. 2509,
від 18 вересня 2012 року N 5288-VI, ОВУ, 2012 р., N 73, ст. 2934,
від 6 листопада 2012 року N 5477-VI, ОВУ, 2012 р., N 91, ст. 3668
(зміни, передбачені підпунктом 2 пункту 4 розділу І Закону України
від 6 листопада 2012 року N 5477-VI, набирають чинності одночасно з
набранням чинності розділом III Закону України "Про безоплатну правову допомогу",
який набирає чинності поетапно після початку діяльності
центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги),
від 16 травня 2013 року N 245-VII, ОВУ, 2013 р., N 44, ст. 1570,
від 4 липня 2013 року N 406-VII, ОВУ, 2013 р., N 60, ст. 2136,
від 16 січня 2014 року N 721-VII
(зміни, внесені Законом України від 16 січня 2014 року N 721-VII, втратили чинність
у зв'язку з втратою чинності Законом України від 16 січня 2014 року N 721-VII
згідно із Законом України від 28 січня 2014 року N 732-VII)

Положення статті 7 цього Кодексу визнано
такими, що відповідають Конституції України (є конституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 квітня 2008 року N 8-рп/2008)

Положенню пункту 2 частини першої статті 293 цього Кодексу
дано офіційне тлумачення
Рішенням Конституційного Суду України
від 28 квітня 2010 року N 12-рп/2010

Положенню пункту 12 частини першої статті 293 цього Кодексу
дано офіційне тлумачення
Рішенням Конституційного Суду України
від 8 липня 2010 року N 18-рп/2010

Положення пункту 2 частини першої статті 15 цього Кодексу визнано такими,
що не відповідають Конституції України (є неконституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010)

Положенню частини першої статті 376 цього Кодексу у взаємозв'язку
зі статтями 151, 152, 153 цього Кодексу
дано офіційне тлумачення
Рішенням Конституційного Суду України
від 31 травня 2011 року N 4-рп/2011

Положенню пункту 28 частини першої статті 293 цього Кодексу
дано офіційне тлумачення
Рішенням Конституційного Суду України
від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011

Положення частини другої статті 197 цього Кодексу визнано
такими, що відповідають Конституції України (є конституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 8 грудня 2011 року N 16-рп/2011)

Окремі положення цього Кодексу визнано
такими, що відповідають Конституції України (є конституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011)

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання цивільного судочинства

1. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство

1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право".

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

4. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.06.2005 р. N 2709-IV)

Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом

1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Стаття 7. Мова цивільного судочинства

Мова цивільного судочинства визначається статтею 14 Закону України "Про засади державної мовної політики".

(положення статті 7 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 р. N 8-рп/2008)

(У редакції Закону України
від 03.07.2012 р. N 5029-VI)

Стаття 9. Виключена.

(згідно із Законом України
від 23.06.2005 р. N 2709-IV)

Глава 2. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ

Стаття 16. Розгляд кількох пов'язаних між собою вимог

1. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Глава 3. СКЛАД СУДУ. ВІДВОДИ

Стаття 18. Склад суду

1. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.

2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

3. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку.

4. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів.

5. Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.

6. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

7. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 11¹ цього Кодексу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 08.09.2005 р. N 2875-IV,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року,
а щодо запровадження автоматизованої системи
документообігу в судах - з 1 січня 2011 року)

Стаття 30. Сторони

1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Стаття 50. Свідок

1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

2. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Стаття 53. Експерт

1. Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

3. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою.

5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи, експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

10. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

13. За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Стаття 54. Спеціаліст

1. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Стаття 55. Перекладач

1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Глава 5. ДОКАЗИ

Стаття 57. Докази

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 63. Показання свідка

1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Стаття 64. Письмові докази

1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Стаття 65. Речові докази

1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

2. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Стаття 74. Судові повістки

1. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

2. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

3. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

4. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.

5. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

6. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

7. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

8. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.

9. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

10. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 11.05.2010 р. N 2167-VI,
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)

(положення частини п'ятої статті 74 щодо зміни порядку виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовів і скарг без їх присутності у судових засіданнях, визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 р. N 17-рп/2011)

Глава 8. СУДОВІ ВИТРАТИ

Стаття 80. Ціна позову

1. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

3. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до частини першої статті 83 цього Кодексу.

Стаття 81. Виключена.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами України від 09.01.2007 р. N 543-V,
від 21.05.2009 р. N 1397-VI,
від 25.06.2009 р. N 1568-VI,
від 03.02.2011 р. N 2981-VI,
від 17.02.2011 р. N 3038-VI;
виключена згідно із Законом
України від 08.07.2011 р. N 3674-VI)

Стаття 83. Виключена.

(згідно із Законом України
від 08.07.2011 р. N 3674-VI)

Стаття 94. Привід свідка

1. Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

2. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу.

3. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

4. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до статті 51 цього Кодексу, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.

5. Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує.

6. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Стаття 97. Підсудність

1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Глава 1. ПІДСУДНІСТЬ

Стаття 112. Виключена.

(згідно із Законом України
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)

Стаття 131. Подання доказів

1. Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

2. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

3. Сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

(У редакції Закону України
від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)

(положення частини першої статті 131 щодо строків подання сторонами спору доказів у справі, визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 р. N 17-рп/2011)

Глава 4. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД

Стаття 193. Судові дебати

1. У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

2. У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові.

3. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.

4. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін.

5. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники.

6. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.

7. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

8. Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

9. Позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику.

(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - 1 листопада 2010 року)

Глава 7. СУДОВІ РІШЕННЯ

Стаття 212. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

4. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Стаття 214. Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення

1. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

2. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 20.10.2011 р. N 3932-VI)

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 236. Підсудність

1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

2. Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.

(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Стаття 238. Зміст заяви

1. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

2. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

3. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 21.02.2012 р. N 4416-VI)

Стаття 240. Розгляд справ

1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

Стаття 241. Рішення суду

1. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.