Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні, його зміст та значення для процесу доказування

 

Поняття «висновок експерта» розкрито у ч. 1 ст. 101 КПК.

Експертиза у кримінальному провадженні відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Перелік випадків, коли проведення експертизи є обов’язковим, наведено в ч. 2 цієї статті.

Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.

Судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, здійснюється виключно державними спеціалізованими установами. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними cпеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється тільки за ухвалою слідчого судді чи суду (ч. 3 ст. 242 КПК).

Кримінальним процесуальним законом визначено право кожної сторони кримінального провадження надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (ч. 2 ст. 101 КПК).

Порядок залучення експерта визначено у ст.ст. 243, 244 КПК.

За клопотанням сторін, потерпілого або за ініціативою суду експертиза може бути проведена й під час судового розгляду. Порядок проведення експертизи за ухвалою суду визначено у ст. 332 КПК.

Визнавши необхідність проведення експертизи у провадженні, слідчий або прокурор виносять вмотивовану постанову, а слідчий суддя чи суд – ухвалу, які і є підставою для її проведення. Експертиза вважається призначеною з моменту ознайомлення експерта з відповідним процесуальним документом, якщо від нього не надійшло відмови від проведення експертизи за передбаченими Кодексом підставами.

Так, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 69 КПК експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила (або призначила експертизу), чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість її проведення через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів, а також у разі виникнення сумніву щодо змісту, обсягу такого доручення. З урахуванням зазначеного та згідно з вимогами ч. 4 ст. 101 КПК, відповідно до якої запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Для проведення експертизи орган чи особа, які залучили експерта або доручили її проведення, повинні надати у розпорядження експерта належним чином оформлені й упаковані об’єкти дослідження, матеріали кримінального провадження, що необхідні для її проведення та надання висновку. Процесуальний порядок отримання зразків для експертизи визначено у ст. 245 КПК.

Дотримання процесуального порядку призначення й проведення експертизи єнеобхідною умовою допустимості висновку експерта.

Зокрема, перевірці підлягає компетентність експерта та його заінтересованість у результатах кримінального провадження.

Визначенняпоняття «експерт у кримінальному провадженні» міститься у ч. 1 ст. 69 КПК. Цією ж нормою визначено права та обов’язки експерта, встановлено певні обмеження у здійсненні ним такої діяльності. Окремі обов’язки та обмеження прямо пов’язані із визнанням у подальшому висновку експерта допустимим доказом.

Так, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого (ч. 2 ст. 69 КПК). Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Законом визначено право експерта вмотивованою заявою відмовитися від надання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків (ч. 4 ст. 69 КПК). За наявності обставин, передбачених Кодексом, експерт зобов’язаний заявити самовідвід (п. 5 ч. 5 ст. 69 КПК). У ст.ст. 77, 79 КПК визначені підстави для відводу експерта.

Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 79 КПК попередня участь експерта у кримінальному провадженні як спеціаліста, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.

Обов’язковим для визнання висновку експерта допустимим доказом є попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.Так, вироком районного суду від 30.04.2015, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, Б. виправдано за недоведеністю вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК. Єдиним доказом винуватості Б. у вчиненні інкримінованого злочину, був висновок судової гемологічної експертизи про те, що надані для експертного дослідження камені є бурштином-сирцем. Проте, як було встановлено під час судового провадження, на порушення вимог ч. 2 ст. 102 КПК експерт не був попереджений слідчим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Крім того, з наданого суду стороною захисту витягу з реєстру атестованих судових експертів вбачалося, що експерт, який проводив експертизу, не значиться у ньому як атестований судовий експерт, що потягло за собою визнання доказу недопустимим.

Як джерело доказу висновок експерта – це письмовий процесуальний документ, в якому відображено перебіг та результати досліджень, проведених з питань, що поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, який доручив проведення експертизи.

Вимоги щодо змісту висновку експерта спрямовані на те, щоб забезпечити достовірність експертних досліджень і можливість їх перевірки та оцінки слідчим, прокурором, судом.

Зміст висновку експерта визначений у ст. 102 КПК. Форма та складові елементи висновку деталізовані в Інструкції про порядок призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5.

Висновок експерта повинен ґрунтуватися на відомостях, які він сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність (ч. 3 ст. 101 КПК).

Експерт, який надає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення (ч. 6 ст. 101 КПК).

Висновок експерта в письмовій формі передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Він не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Наприклад, ухвалою апеляційного суду від 15.10.2015 за апеляційною скаргою обвинуваченого Г. скасовано обвинувальний вирок стосовно нього, а кримінальне провадження закрито у зв’язку з невстановленням достатніх підстав для доведення винуватості особи і вичерпанням можливостей їх отримання. За вироком суду Г. визнано винуватим за ч. 1 ст. 309 КК та засуджено за те, що він незаконно зберігав при собі та перевозив в автомобілі психотропну речовину, обіг якої обмежено, – амфетамін. Після повторно досліджених під час апеляційного розгляду обставин правопорушення, встановлено, що огляд місця події (автомобіля, у якому було вилучено психотропну речовину) проведено лише з дозволу співвласника автомобіля, без ухвали слідчого судді. На порушення вимог ч. 3 ст. 233 КПК слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про проведення огляду лише через 2 дні після його проведення. Крім того, у клопотанні просили дозволу провести огляд автомобіля, яким на момент огляду користувався Г. При цьому питання щодо огляду речей Г. не порушувалось, однак у ході слідчої дії психотропна речовина виявлена та вилучена саме з його речей. Оскільки речовий доказ вилучено з порушенням встановленого КПК порядку, його подальше експертне дослідження не мало жодних юридичних наслідків і висновок експерта, як і протокол огляду місця події, визнано апеляційним судом недопустимими доказами.

Отже, необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення й проведення експертизи, належна перевірка компетентності експерта та його заінтересованості у результатах провадження. Оцінка належності висновку експерта залежить від належності досліджених об’єктів. Якщо їх належність не підтверджується, то і висновок експерта втрачає цю властивість. Найбільш складним елементом оцінки висновку експерта є його достовірність (правильність, обґрунтованість). Така оцінка ґрунтується на визначенні надійності застосовуваної експертом методики, достатності наданого експерту матеріалу і правильності вихідних даних, повноти проведеного дослідження тощо.

Наприклад, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано судові рішення щодо С., засудженого за ч. 2 ст. 125 КК, із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. В ухвалі зазначено, зокрема, про те, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд не з’ясував, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні і проведенні експертизи, належним чином не перевірив обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами кримінального провадження, визнавши такий висновок доказом вини С. у вчиненні злочину. Не перевірив суд і відповідність складання вказаного висновку положенням «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», в яких передбачено, що при проведенні судово-медичної експертизи експерт повинен використовувати оригінали медичних документів, і у виняткових випадках дозволяється використання копій і виписок, за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг. Ці документи мають бути засвідчені підписом лікаря і печаткою лікувального закладу. Проте з матеріалів кримінального провадження вбачається, що експерту були направлені не оригінали, а копії документів, на яких немає печатки лікувального закладу. При цьому місцевий суд не дав оцінки і показанням експерта, наданих ним у судовому засіданні щодо правомірності прийняття та врахування ним при проведенні експертизи довідки з результатами аналізів, наданих самою потерпілою.

Оцінюючи висновок експерта, необхідно пам’ятати, що він не є обов’язковим для особи або органу, які здійснюють провадження, але незгода з висновком повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч. 10 ст. 101 КПК).

Для роз’яснення висновку експерта у законі (ст. 356 КПК) передбачено можливість допиту експерта в суді за клопотанням сторін, потерпілого або з власної ініціативи суду.

Варто зазначити, що на відміну від експерта згідно зі ст. 71 КПК спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних знань і навичок. Спеціаліст може бути також залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо).