Особливості доказування при спрощених порядках у суді першої інстанції

До спрощених форм здійснення кримінального провадження у суді першої інстанції належать: спрощена процедура судового розгляду кримінального провадження; кримінальне провадження на підставі угод; спрощене провадження щодо кримінальних проступків. Кожна з цих форм має певні особливості, у тому числі пов’язані і з процедурою доказування.

На стадії судового розгляду кримінального провадження суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч. 3 ст. 349 КПК).

Позиція обвинуваченого щодо ставлення до обвинувачення та оспорювання встановлених під час досудового розслідування обставин може бути встановлена у підготовчому судовому засіданні при з’ясуванні судом в учасників судового провадження думки щодо можливості призначення судового розгляду, а також вбачатися зі змісту клопотань учасників при вирішенні питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду. З урахуванням позиції обвинуваченого прокурор на стадії підготовчого провадження може визначитись щодо можливості внесення клопотання в судовому засіданні про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Необхідно пам’ятати, якщо прокурор у судовому засіданні заявив відповідне клопотання або висловив обґрунтовану думку щодо такого клопотання інших учасників провадження, йому необхідно конкретизувати, які саме докази та обставини не потребують дослідження в судовому засіданні.

Відповідне клопотання прокурора заявляється зазвичай на початку судового розгляду. Проте не виключено його заявлення на більш пізніх стадіях судового розгляду, якщо для цього будуть підстави.

При вирішенні питання про визнання недоцільним дослідження доказів суд зобов’язаний з’ясувати, чи правильно учасники судового провадження розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються, переконатися у добровільності їх позиції та роз’яснити вказаним особам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Учасники судового провадження можуть запропонувати суду відмовитися від перевірки доказів і обмежитися допитом обвинуваченого або досліджувати тільки окремі докази, зазначивши підстави такої позиції. У разі якщо обвинуваченому інкримінується декілька правопорушень або кілька епізодів злочинів чи проступків, які мають загальну кваліфікацію, можлива відмова від перевірки доказів стосовно деяких правопорушень чи епізодів, щодо яких обвинувачений не заперечує фактичні обставини, дослідження показань окремих свідків або експерта (наприклад, для уточнення його висновку), окремих речових доказів чи документів для усунення всіх сумнівів щодо обставин правопорушення та розміру цивільного позову.

Варто звернути увагу на доцільність дослідження під час судового розгляду даних, що характеризують обвинуваченого, оскільки вони ураховуються судом при визначенні виду та розміру покарання.

 

У разі здійснення кримінального провадження на підставі угоди про визнання винуватості чи про примирення особливості доказової діяльності пов’язані із:

1) законодавчою вимогою щодо невідкладного направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою;

2) можливістю відкласти направлення до суду обвинувального акта лише до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату;

3) обов’язком суду щодо дослідження лише локального предмета доказування – добровільності укладення угоди, з метою чого суд має право витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх (ч. 6 ст. 474 КПК). У разі затвердження угоди судом зібрані докази на підтвердження винуватості особи у судовому засіданні не досліджуються і не оцінюються.

Наступна проблема виникає тоді, коли в окремих випадках при розгляді обвинувальних актів, які надійшли з угодами, судді вимагають від прокурора надання усіх матеріалів кримінального провадження, які вміщують у тому числі й процесуальні джерела доказів, що порушує засаду змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

При вирішенні цього питання слід виходити з наступного. КПК не покладає на суд обов’язку досліджувати всі докази та матеріали у таких випадках. Згідно з рекомендаційними роз’ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року, суд, для реалізації покладених на нього обов’язків щодо з’ясування добровільності укладення угоди та перевірки її на відповідність вимогам КПК та/або кримінального закону (ч.ч. 6, 7 ст. 474 КПК), зважаючи на те, що під час підготовчого судового засідання може бути прийнято рішення, яке за своєю суттю є завершальним для судового провадження у суді першої інстанції (ухвалити вирок), має право витребувати документи, надані сторонами під час досудового розслідування, а також інші матеріали досудового розслідування. Таким чином: 1) таке витребування не є обов’язком суду; 2) метою витребування може бути лише з’ясування добровільності укладення угоди та перевірки її на відповідність вимогам КПК та/або кримінального закону; 3) зазначається про «інші матеріали досудового розслідування», але не вказано, що це повинні бути всі матеріали. Окрім того, слід пам’ятати про рекомендаційний характери постанови Пленуму, яка не є джерелом права.

У разі ж відмови в затвердженні угоди у подальшому судовому розгляді застосовуються загальні правила щодо меж та предмета доказування.

 

Крім цього, суд має право розглянути обвинувальний акт щодо вчиненогокримінального проступку за відсутності учасників судового провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні (ст. 381 КПК).

Передумовами направлення до суду обвинувального акта щодо кримінального проступку з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні є встановлення під час досудового розслідування таких доказових обставин:

– беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості;

– неоспорення ним встановлених досудовим розслідуванням обставин;

– згода підозрюваного з розглядом обвинувального акта за його відсутності;

– відсутність заперечень потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проти розгляду обвинувального акта у спрощеній формі.

При реалізації вказаних вище норм закону може виникнути наступна проблема. За загальним правилом забороняється надання суду до початку судового розгляду інших документів, окрім обвинувального акта з додатками, чітко визначеними у ч. 4 ст. 291 КПК. При цьому з огляду на ч. 1 ст. 381 КПК розгляд обвинувального акта щодо кримінального проступку з відповідним клопотанням здійснюється без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження. Фактично це може призвести до того, що суд в усіх випадках розгляду таких обвинувальних актів буде позбавлений можливості мати доступ до матеріалів кримінального провадження чи їх частини, і, відповідно, не зможе, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, ухвалити законне, обґрунтоване та мотивоване рішення.

Тож пропонується враховувати наступне. Згідно з ч. 1 ст. 382 КПК суд у п’ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК у вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються обставини, встановлені органом досудового розслідування. Системне тлумачення цих норм дає змогу вважати, що у таких випадках до обвинувального акта як виняток із загального правила повинні бути додані матеріали досудового розслідування,які мають значення для кримінального провадження.

Водночас відповідно до ч. 3 ст. 382 КПК України суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта, який надійшов з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, та викликати для участі у ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне. Така необхідність може виникнути, зокрема, якщо: відсутні фактичні підстави для визнання винуватості особи; б) існують обґрунтовані підстави вважати, що особа не добровільно визнала свою винуватість та з цієї причини не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини; в) проведення розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні порушує права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб тощо.

Тож у разі призначення розгляду такого обвинувального акта в судовому засідання застосовуються загальні правила щодо меж та предмета доказування.