Особливості доказування на стадії апеляційного провадження

Реалізація принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України) забезпечується також на стадії апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду може встановлювати нові обставини в межах обвинувачення, яке було висунуте в суді першої інстанції, якщо їх підтверджено новими доказами (з урахуванням положень про їх належність і допустимість), які мають значення для цього провадження.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, обґрунтовує свої доводи з посиланням на обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, абодокази, які не подавалися суду першої інстанції, із зазначенням причин цього (ч. 4 ст. 396 КПК). При підготовці справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу (п. 2 ч. 1 ст. 401 КПК).

Необхідно враховувати, що за приписами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції має право досліджувати докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у двох випадках: 1) якщо про їх дослідження учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, однак це клопотання було відхилено; 2) якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала і не могла знати про їх існування).

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші учасники провадження, які беруть участь в апеляційному розгляді, мають право висловити власну думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і безпосередньо під час судового засідання (п. 1 ч. 1 ст. 401, ч. 3 ст. 405 КПК).

Крім цього, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції неповно або з порушенням закону (ч. 3 ст. 404 КПК). Якщо прокурор просив про таке дослідження у апеляційній скарзі, слід звертати на це увагу і під час розгляду в суді апеляційної інстанції.

Зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано вирок апеляційного суду щодо О. за ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК, та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Однією із підстав для скасування стало те, що в апеляційній скарзі прокурор клопотав про додатковий допит потерпілого, але під час розгляду апеляційним судом викладене у скарзі клопотання прокурора не оголошувалося в судовому засіданні, не ставилося на обговорення учасниками процессу, а відтак, не було вирішене апеляційним судом.

З правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15, вбачається, що тоді, коли апеляційний суд ухвалює свій вирок щодо винуватості особи, то в процедурі апеляційного перегляду неприпустимі будь-які спрощення, а встановлення того чи іншого факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у місцевому суді, має забезпечуватися повнотою дослідження всіх доказів щодо цього факту і в повному обсязі. Недотримання цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Зокрема, у постанові зазначено, що «урахування апеляційним судом показань безпосередньо не заслуханих свідків, показання яких мали значення для вирішення питання про винуватість чи невинуватість засудженого, призвело до того, що весь розгляд справи щодо нього набув несправедливого характеру… Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з’ясування обставин кримінального провадження та його об’єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожен доказ окремо, так і у взаємозв’язку з іншими), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.п. 10, 13, 15 ст. 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а отже, судове рішення відповідно до ст. 370 цього Кодексу не може бути визнано законним і обґрунтованим і згідно з ч. 1 ст. 412 КПК підлягає скасуванню». При цьому необхідно враховувати, що правові позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень та всіх судів загальної юрисдикції.