Та її завдання на сучасному етапі розвитку суспільства

Рекомендаційна бібліографія (РБ) — це один із видів бібліографії, що виділяються за ознакою суспільного призначення. Традиційне визначення РБ — те, що було подано в ГОСТі 7.0—77: “Бібліографія, призначенням якої є сприяння освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань”. Тут названо цільове призначення РБ.

Але таке формулювання дозволяє різні тлумачення. Головне питання, що викликає дискусію: чи повинна РБ обслуговувати потреби професійної освіти та самоосвіти? Існують різні погляди на це питання. Умовно їх можна поділити на три групи.

Перша група. Її головна теза: РБ має обслуговувати тільки потреби непрофесійної, тобто загальної, освіти та самоосвіти, які пов’язані із загальнокультурними, загальногромадянськими інтересами всебічного гармонійного розвитку особистості. У такому разі цей вид бібліографії краще називати не “рекомендаційною”, тому що в такій назві не підкреслено, для чого здійснюється рекомендація. Пропонувалося назвати цей вид “науково-популярною” бібліографією, за аналогією з типом літератури, який присвячено росповсюдженню наукових знань серед читачів-неспеціалістів певних галузей знань (А. І. Барсук); або просто “популярною” чи “просвітницькою”, “просвітительською”, тому що не завжди популяризується наука, об’єктом популяризації може бути й мистецтво, і інші знання.

Якщо залишити за даним видом бібліографії тільки обслуговування непрофесійних потреб особистості, виникає необхідність окремо розглядати завдання професійної освіти та самоосвіти. Для їх виконання тоді потрібний самостійний вид бібліографії — виробничо-допоміжна, або професійно-виробнича.

Але традиційно завдання допомоги спеціалістам у пропагандистській та виховній діяльності виконувала РБ. Крім того, окремий напрям РБ був присвячений на допомогу професійній самоосвіті та освіті масових кадрів промисловості та сільського господарства.

Тому друга група поглядів на суспільне призначення РБ передбачає обслуговування як потреб непрофесійної освіти та самоосвіти, так і професійної освіти та самоосвіти масових кадрів промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки, а також допомогу спеціалістам, які займаються вихованням і пропагандою знань. Таке тлумачення завдань РБ та її меж — найбільш розповсюджене. Воно знайшло відображення у планах створення рекомендаційних бібліографічних посібників (РБП), особливо — у зведених планах розвитку рекомендаційної бібліографії в межах країни.

Третя група поглядів на суспільне призначення РБ: вона повинна обслуговувати всі потреби освіти та самоосвіти (як непрофесійної, так і професійної), усіх груп читачів (у тому числі — спеціалістів). Призначення РБ тут пов’язується з оціночною функцією бібліографічної інформації (БІ), із завданнями допомоги читачам у виборі кращих творів друку (в ідеологічному, науковому, художньому відношенні).

РБ в такому розумінні дуже подібна до “спеціальної бібліографії” в концепції О. П. Коршунова, яка охоплює не тільки завдання допомоги освіті та самоосвіті, але й допомоги науковим дослідженням і виробництву. Постає питання про відмежовування РБ від науково-допоміжної бібліографії, що також в свій час викликало дискусію.

Є ще інші погляди на визначення того виду бібліографії, який забезпечує потреби освіти та самоосвіти.

Найбільш розповсюдженим, загальноприйнятим є другий підхід з тих, що охарактеризовані вище. Його ми й візьмемо за основу.

Друге питання, пов’язане із визначенням РБ, стосується її завдань на сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах вільного демократичного суспільства, правової держави, в якій не може бути будь-якого тиску на особистість, примушування до якихось офіційних поглядів.

У період зруйнування адміністративно-командної системи керівництва суспільством почалася критика рекомендаційної бібліографії як знаряддя даної системи. У цій критиці, безумовно, був певний сенс. Рекомендаційна бібліографія в роки радянської влади виконувала соціальне замовлення комуністичного виховання людини. Але це не було особливістю суто рекомендаційної бібліографії. Усі твори друку, усі засоби масової інформації були підпорядковані панівній ідеології. Тому надбання рекомендаційної бібліографії минулих років ми можемо використовувати в наш час дуже обмежено. Теоретичні засади рекомендаційної бібліографії, методичні прийоми, організаційні принципи можуть, в основному, залишитися без змін. Що ж стосується безпосередньо продукції рекомендаційної бібліографії, тобто рекомендаційних бібліографічних посібників (РБП), то їх можна використовувати лише з критичним підходом, враховуючи те, що самий зміст друкованої продукції, що відображалася в тодішніх РБП, був заідеологізованим, і методи бібліографування теж спрямовувалися на пропаганду панівної ідеології. РБП можуть служити показником стану суспільної думки в той час, коли вони створювалися.

Це не означає, що новому суспільству не потрібна бібліографія, яка б надавала допомогу освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань. Навпаки, суспільству дуже потрібна така бібліографія, яка б подавала бібліографічну інформацію (БІ) про кращу нову літературу з усіх галузей знань на нових ідеологічних засадах, з новими підходами. Потрібні такі РБП, в яких було б заново переглянуто усю наявну друковану продукцію, яку можна використовувати з метою освіти, самоосвіти, виховання та пропаганди знань.

Враховуючи уроки минулого, нова рекомендаційна бібліографія повинна бути такою, що дає умови для вільного розвитку людини, що орієнтує в будь-яких напрямах суспільної думки, дає можливість людині особисто вибирати необхідну літературу з існуючого кола видань.

Рекомендаційна бібліографія, яка створюється державними установами, повинна також враховувати державні вимоги до засобів інформації, як масової, так і науково-технічної. Інформаційна діяльність в Україні керується законами України “Про інформацію” (від 2 жовтня 1992 р.) та “Про науково-технічну інформацію” (від 25 червня 1993 р.). Закон України “Про інформацію” свідчить, що основними принципами інформаційних відносин в Україні є:

· гарантованість права на інформацію;

· відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

· об’єктивність, вірогідність інформації;

· повнота і точність інформації;

· законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

У Законі проголошується: “Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форми і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом”. До цих випадків належать “відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю”.

Керуючись переліченими принципами, РБ в Україні має забезпечити потреби людини в інформації про документи, які необхідні для освіти, самоосвіти, виховання та самовиховання людини, пропаганди та розповсюдження знань. РБ повинна орієнтуватися на потреби національного відродження України, розвитку національної культури, а також опанування загальнолюдських цінностей світової культури.