Поточна Державна бібліографія

 

Завдання та організація поточної державної бібліографії

 

З теми “Класифікація бібліографії” вже відомі визначення державної та поточної бібліографії: державна бібліографія — це бібліографія, призначенням якої є реєстрація всіх опублікованих на території держави документів; поточна бібліографія — це бібліографія, яка виконує функцію регулярного інформування про нові документи.

Поточна державна бібліографія (ПДБ) інформує про нові документи, видані на території держави. У міжнародних угодах цей вид бібліографії одержав назву “поточної національної бібліографії”.

ПДБ створює базу для всієї бібліографічної діяльності в країні, а також для міжнародного обміну бібліографічною інформацією, тому інколи її називають базовою бібліографією.

Завдання ПДБ: максимально повний облік усіх нових видань, а також інших видів документів, що надаються в суспільне користування. Завдяки цьому ПДБ збирає відомості про розвиток науки, культури, виробництва та суспільного життя в цілому, які відбиваються в документах. ПДБ — це своєрідний літопис життя суспільства; недаремно основні бібліографічні джерела ПДБ у нас звуться “літописами”.

ПДБ є важливим джерелом статистики національного друку; джерелом, що показує розвиток книговидавничої справи, а через неї — науки, культури, художньої літератури та інших показників розвитку суспільства.

ПДБ кожної країни є необхідною не тільки для своєї держави, але й для інших держав, для всього світу, тому що людство зацікавлене в досягненнях кожної країни. Все, що здобуло людство в своєму розвитку, повинно стати надбанням кожної людини; тільки таким чином можна уникнути зайвих витрат, скоординувати зусилля на шляху пізнання законів природи та поліпшення життя людини. У документах, виданих кожною країною, відбивається її внесок у всесвітню ноосферу.

Тому обов’язок кожної держави — організувати облік документів, виданих на її території, за правилами, прийнятими міжнародними угодами, з метою обміну державними бібліографічними покажчиками між усіма країнами. Кінцева мета — створення системи “Всесвітнього бібліографічного обліку”, англійською мовою — Universal Bibliographic Control (UBC). Складовими частинами цієї системи повинні стати національні інформаційні системи — National information system (NATIS) — у кожній країні світу.

Існують міжнародні угоди про вимоги до організації ПДБ. Найкращим шляхом організації бібліографічного обліку вважається створення державного бібліографічного агентства, чи бібліографічного інституту, головним завданням якого є збирання та облік документів і подання відомостей про них у поточних державних бібліографічних посібниках. У нашій країні таким державним бібліографічним агентством (інститутом) є Книжкова палата України.

Для того, щоб забезпечити повноту обліку всіх виданих документів, найкращим засобом є закон про “обов’язковий примірник”. Суть його в тому, що державним законодавством установлюється обов’язок усіх видавництв подавати певну кількість примірників кожного видання в державне бібліографічне агентство для подальшого бібліографічного обліку, архівного зберігання одного примірника та передавання визначеної заздалегідь кількості примірників кожного видання в національні книгосховища — найбільші бібліотеки України. Тобто обов’язковий примірник є також засобом комплектування найбільших бібліотек. Закон України “Про обов’язковий примірник документів” прийнятий 9 квітня 1999 р.; до цього часу його замінювали інші офіційні державні документи.

Одна з проблем, які стоять перед ПДБ — визначення видів документів, які повинні передаватися в національне бібліографічне агентство (Книжкову палату) як обов’язковий примірник, тобто — визначення об’єкта обліку. Вже визначено, що в “обов’язковий примірник” повинні входити всі друковані видання (неперіодичні й серіальні; текстові й нетекстові). Але існують різні вимоги щодо видань офіційних видавництв та різних установ (відомств), що займаються видавничою діяльністю з відомчою метою.

Особливе питання — облік видань недрукованих, тобто: аудіальних (грамзаписів, фоно-касет); аудіовізуальних (кінофільмів, відеокасет); візуальних (діафільмів, діапозитивів); машинозчитувальних (компакт-дисків) та ін.

Крім того, ставиться завдання обліку так званих “неопублікованих” документів, які відбивають результати наукових досліджень. У дійсності це — документи, які депонуються, тобто зберігаються в спеціальному центрі депонування. Вони можуть використовуватися споживачами інформації після того, як інформацію про них подано в бібліографічних посібниках.

До “неопублікованих” документів належать також автореферати дисертацій (які друкуються з грифом “на правах рукопису”) та самі дисертації. Облік цих видів документів — дуже важливе завдання, тому що відомості про них потрібні всім науковцям.