Оцінка ефективності санації підприємства

 

Основні критерії оцінювання ефективності санації такі: ліквідність та платоспроможність; прибутковість; додаткова вартість, створена в результаті санації; конкурентні переваги. Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації Прогнозований обсяг додаткового прибутку Розмір вкладень на проведення санації

Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити, знаючи додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (збитків) до її проведення. Для об'єктивнішого оцінювання ефективності прогнозований обсяг прибутку приводиться до теперішньої вартості. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі).

Додаткова вартість, створена в результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активів підприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вона обчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається за допомогою приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.

Цей метод оцінювання ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash-Flow. Проблема тут полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.

У реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг, який за допомогою свого методичного та функціонального інструментарію координує діяльність різних підрозділів, контролює якість реалізації запланованих заходів, аналізує відхилення, ідентифікує та нейтралізує ризики, а також виявляє додаткові шанси й можливості.

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

План санації в рамках провадження справи про банкрутство має особливості порівняно з тим, який складається в рамках досудової санації.

ТЕМА 4. ДОСУДОВА САНАЦІЯ

 

1. Досудове врегулювання господарських спорів

2. Участь інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації

3. Форми фінансової участі персоналу в санації підприємства

4. Заходи щодо відновлення платоспроможності підприємства

 

 

1. Досудове врегулювання спорів

 

Досудове врегулювання господарських спорівполягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості. У претензії зазначаються:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких заявляється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовому оцінюванню;

д) перелік документів, які додаються до претензії.

Судове врегулювання спорів полягає у зверненні потерпілої сторони з позовом до суду. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність - це встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту порушеного права може звернутися до суду. Загальний строк позовної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - 3 роки. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності - 6 місяців.

Справи зі спорів, що виникають із приводу виконання господарських договорів та з інших причин, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Позовна заява повинна містити:

1. найменування Господарського суду, в який направляється заява;

2. найменування сторін, їхні адреси;

3. зміст позовних вимог;

4. зазначення ціни позову;

5. формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;

6. докази, які підтверджують позов;

7. обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

8. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спорів;

9. перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

1. статус суб'єкта підприємницької діяльності;

2. відомості про вжиття заходів догосподарського врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення);

3. відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення);

4. сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;

5. документи, що засвідчують повноваження представника позивача в суді.

Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, поставлених до відповідача.

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою;

2) у позовах про вимагання майна - вартістю майна, яке вимагається;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову.

До ціни позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не зазначені, - суми їх, визначені суддею. Якщо ціна позову зазначена неправильно, її визначає суддя.

 

 

2. Участь кредиторів у фінансуванні санації підприємства-боржника.

 

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від політики, обраної ними щодо боржника, після того як стало відомо, що він опинився у фінансовій кризі.

Участь у санації боржника. Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових наслідків участі в санації.

Неодмінною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінювання його санаційної спроможності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінює сам кредитор, а також незалежні експерти.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може набирати таких форм:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів.

Форма участі кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником. Відповідно розрізняють такі групи кредиторів:

1. банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позиками);

2. постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектуючі, обладнання, устаткування тощо);

3. споживачі готової продукції (за авансами одержаної);

Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;

б) наданням позик;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву «двоступінчастої санації».

Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;

• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижчою за номінальну. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правомочних зборах. Збільшення статутного фонду товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено на рішення правління за умови, що таке передбачено статутом. Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:

1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;

2) збільшенням номінальної вартості акцій.

3) обміном облігацій на акції.

За збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

• додаткових внесків учасників та засновників;

• дивідендів (реінвестиції прибутку);

• індексації основних фондів.