Реструктуризація і санація підприємства

Реструктуризація підприємства — здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямова­них на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з перехо­дом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Реструктуризація підприємства спрямована на розв'язання двох основних завдань:

- по-перше, оперативно забезпечити виживання підприємства;

- по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв'язані форми і ви­ди реструктуризації підприємств.

За формами реструктуризація поділяється на оперативну та стратегічну.

За оперативної реструктуризації підприємства розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення ре­зультатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3-4 місяці.

Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення таких заходів:

- зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

- створення й відокремлення нових структурних підрозділів;

- оперативне зниження дебіторської заборгованості;

- зменшення обсягу оборотних активів шляхом виявлення та реалізації зайвих запасів;

- відмова від пайової участі в інших підприємствах, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність такої участі;

- зменшення вартості основних засобів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

- аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій;

- удосконалення організації виробництва;

- удосконалення управління грошовими потоками;

- економія витрат;

- вилучення збиткових видів діяльності;

- підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фінансових ресурсів.

Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує його довготермінову конкурентоспроможність. Для її досягнення необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концеп­ції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети.

Стратегічна реструктуризація полягає у розробленні та здійснен­ні довгострокових заходів для стабілізації виробництва та зміцнення фі­нансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування.

Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:

- реструктуризація організаційної структури підприємства та реструктуризація власності;

- впровадження нових технологій;

- придбання та установка нового обладнання;

- розробка нових видів продукції;

- пошук нових ринків збуту;

- підвищення кваліфікації персоналу.

Вибір конкретних реорганізаційних заходів повинен бути індивідуальним по кожному підприємству і залежить від рівня економічного ста­ну підприємства, що реорганізовується.

Існують такі види реструктуризації:

1) організаційно-правова;

2) технічна;

3) економічна;

4) фінансова;
5) управлінська.

Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної струк­тури та власника підприємства.

Технічний вид реструктуризації пов'язаний із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, "ноу-хау", управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з конкурентоспроможною продукцією.

Економічний вид реструктуризації характеризується капітальними й поточними витратами, обсягом реалізованої продукції, ціновою політи­кою, тобто тим, що забезпечує досягнення високого рівня рентабельності господарської діяльності підприємства.

Фінансовий вид реструктуризації передбачає зміну структури й розмірів власного й позичкового капіталу та інших пасивів підприєм­ства, що вплине на формування структури балансу, за якої показники ліквідності й платоспроможності задовольнять вимоги ринку.

Фінансову реструктуризацію можна здійснити шляхом:

- відстрочки погашення кредиторської заборгованості;

- одержання додаткових кредитів;

- списання безнадійної заборгованості;

- збільшення статутного фонду;

- зниження процентної ставки щодо заборгованості;

- заморожування інвестиційних вкладень;

- отримання від інвесторів нових інвестицій.

Управлінський вид реструктуризації пов'язаний із підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Вибір виду реструктуризації залежить від характеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної і технічної життєздатності.

Реструктуризація підприємств здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних суб'єктів господарювання і поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності з висновками про можливі напрями фінансового оздоровлення.

Проведення реструктуризації підприємства здійснюється таким чином:

1. Проведення попереднього аналізу фінансового стану неплатоспроможного підприємства.

2. Внесення до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій.

3. Здійснення поглибленого аналізу техніко-економічного та фінансового стану підприємства.

4. Обґрунтування концепції реструктуризації підприємства.

5. Розробка плану реструктуризації, розробка бізнес-планів нових реорганізованих підприємств.

6. Здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів із реструктуризації;

7. Визначення економічної ефективності підприємства.

8. Оцінка результатів створення та функціонування нових організаційно-правових структур.

Концепція реструктуризації підприємства включає такі розділи:

- організаційний;

- виробничий;

- інвестиційний;

- економічний;

- зовнішньоекономічної діяльності;

- управління персоналом;

- соціальний;

- екологічний.

Можливі такі варіанти проведення реструктуризації підприємства:

1. Об'єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи.

2. Виділення окремих структурних підрозділів з утворенням нових юридичних осіб.

3. Створення державної холдингової компанії з дочірніми підприємствами.

4. Передача виділених структурних підрозділів у сферу управління іншого керуючого органу.

5. Перепрофілювання підприємства.

Ефективність реструктуризації підприємства характеризується наступними основними показниками:

- зростання продуктивності праці за рахунок впровадження сучас­ної системи машин, автоматизованих ліній тощо;

- зниження витрат виробництва;

- досягнення і зростання прибутковості;

- збільшення обсягів виробництва та продажу продукції;

- зростання грошових надходжень;

- оновлення платоспроможності й ліквідності;

- зростання обсягів експорту і завоювання внутрішнього ринку.

Слово "санація" походить від латинського "sanare", що означає оздоровлення або одужання. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає визначення тер­мінів санація та досудова санація.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкру­том та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господар­ського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації під­приємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової і ви­робничої структури боржника.

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, упов­новажений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних та правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, санація — система заходів щодо попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.

Санацію підприємство проводить у трьох основних випадках:

- до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство звертається до зовнішньої допомоги у спробі вийти з кризового стану;

- якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із зая­вою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств);

- якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд на основі одержаних пропозицій задовольнити вимоги креди­торів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом.

Залежно від масштабів кризового стану підприємства й умов на­дання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

а) без зміни статусу юридичної особи. Таку санацію здійснюють з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан — тимчасове явище;

б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства. Ця форма санації має назву реорганізації підприємства і передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності та ін. Реорганізацію підприємства проводять при його глибокому кризовому стані.

Згідно із законодавством України санація вводиться на строк не
більше як дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до
шести місяців або скорочено.

Протягом трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.

План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переве­дення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства.

У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджу­ється за участі інвесторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка та (або) розстрочка платежів, списання частини бор­гів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- реструктуризація активів боржника;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) борж­ника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, що відшко­довується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника,

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути залучені в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності — за ра­хунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одер­жаного для цієї мети;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарсь­кий суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передба­чає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, гос­подарський суд подовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що по­довження строку санації і виконання плану санації приведе до відновлення платоспроможності боржника.

 

10.3. Банкрутство та ліквідація підприємства

Для ефективної господарської діяльності підприємству необхідно мати стійкий фінансовий стан, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторсь­кої заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак, економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох суб'єктів господарювання, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська за­боргованості, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зо­бов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність і банкрутство. Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після на­стання встановленого строку їх сплати, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність борж­ника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом ви­моги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства (банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підроз­діли юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про­тягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівни­кам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своє­часністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимо­ги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних креди­торів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до пору­шення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Умови і порядок визнання банкрутства, порядок здійснення процедури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Причини банкрутства підприємств можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні - об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:

- різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

- підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

- політична та соціально-економічна ситуація в державі;

- природна стихія тощо.

Внутрішні — суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціаліс­тів підприємства:

- недоліки у виробничо-технічній та економічній політиці;

- несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;

- нераціональна організаційна структура;

- помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо.

Існують такі симптоми неплатоспроможності підприємства:

- зменшення обсягів реалізації продукції;

- спад попиту на продукцію;

- зниження прибутковості виробництва;

- втрата клієнтів та покупців;

- збільшення обсягу неліквідних оборотних активів;

- неритмічність виробництва;

- низький рівень використання виробничого потенціалу;

- збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції;

- зниження рівня продуктивності праці;

- скорочення кількості робочих місць;

- зростання конфліктних ситуацій, часта зміна керівників різних рівнів, невиконання прийнятих рішень.

Крім реального, банкрутство може бути навмисним або фіктивним.

Навмисне банкрутство проявляється в тому, що керівник або влас­ник в особистих або інших інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним.

Фіктивне банкрутство — це заздалегідь фальшиве оголошення про
неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів від­
строчки платежів (боргів) або їх зниження.

Збитковість фінансово-господарської діяльності підприємства свідчить про те, що воно перебуває під загрозою банкрутства. Можливу загрозу бан­крутства класифікують як кризовий стан підприємства в тому разі, коли воно не здатне здійснити фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Однак це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негай­но збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що бу­дуть знайдені ефективні рішення виходу підприємства з кризового стану.

При виявленні незадовільного фінансового стану підприємства протягом тривалого періоду воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошено банкрутом.

Відповідно до законодавства України застосовуються такі судові процедури банкрутства:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності) боржника;

- ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становить не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Заява про порушення справи про банкрутство подається боржни­ком або кредитором у письмовій формі, підписується керівником борж­ника чи кредитора, громадянином — суб'єктом підприємницької діяль­ності.

Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарсь­кого суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі ви­никнення таких обставин:

- задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до
неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в пов­ному обсязі перед іншими кредиторами;

- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

- при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кре­диторів у повному обсязі;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Розпорядження майном боржника — система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з ме­тою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами про відстрочки та (або) розстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода має містити положення про:

- розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

- відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

- виконання зобов'язань боржника третіми особами;

- обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;

- задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не супере­чать законодавству України.