Управління інвестиціями на підприємстві

Основною метою управління інвестиційною діяльністю є Досягнення найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства включає реалізацію таких завдань.

1. Дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування майбутньої кон 'юнктури інвестиційного ринку.

Реалізація цього завдання передбачає виконання таких етапів: дослідження правового середовища інвестиційної діяльності в цілому; проведення аналізу поточної кон'юнктури інвестиційного ринку та чинників, що її визначають; складання прогнозу кон'юнктури інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, які пов'язані з діяльністю підприємства.

2. Розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства.

Виходячи із загальної стратегії економічного розвитку підприємства та очікуваної кон'юнктури інвестиційного ринку формують систему цілей та основні напрями інвестиційної діяльності на довгостроковий період, визначають пріоритетні завдання на найближчу перспективу.

3. Пошук та оцінка інвестиційної привабливості окремих проектів і добір найефективніших з них.

Виконання цього завдання охоплює: вивчення пропозицій на інвестиційному ринку; добір проектів, що краще відповідають інвестиційній стратегії підприємства кожним варіантом інвестицій визначається рівень прибутково ті та інші показники економічної ефективності, ступінь ризику і здійснюється їх ранжування згідно з їхньою ефективністю.

4. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Вона передбачає вирішення таких питань: прогнозування загальної потреби в фінансових коштах, необхідних для реалізації інвестиційної стратегії підприємства; визначення можливостей формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів від реалізації вибулого майна тощо) і необхідності залучення зовнішніх джерел коштів; формування оптимальної структури джерел інвестиційних ресурсів.

5. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших з них.

Реалізація цього завдання передбачає систематизацію інструментів фінансового ринку (цінних паперів) як потенційних об'єктів інвестування; визначення окремих їхніх інвестиційних характеристик; проведення розрахунків їхньої реальної ринкової вартості, визначення ступеня ризику, яким вони були обтяжені.

6. Формування інвестиційного портфеля і його оцінка показниками прибутковості, ліквідності та ризику.

Процес формування інвестиційного портфеля, що складається з проектів фінансових та реальних інвестицій, включає етапи. На першому етапі здійснюється оптимізація пропорцій між реальними та фінансовими інвестиціями; на другому обираються найпривабливіші з них за показниками економічної ефективності та прийнятним рівнем ризику; на третьому оцінюється ліквідність портфеля (спроможність забезпечити підприємству платоспроможність).

7 Поточне планування й оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів.

Підприємством розробляються, обґрунтовуються та коригуються бюджети та календарні плани здійснення інвестицій.

8. Організація моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм та проектів.

Інвестиційна програма забезпечує підприємству високі темпи економічного зростання (економічний вплив) та, у випадку реальних інвестицій, створення додаткових робочих місць (соціальний вплив). Одночасно вона є досить капіталомісткою, ризиковою та трудомісткою в управлінні. Це висуває високий рівень вимог до якості її формування, ретельності добору кожного інвестиційного проекту, що включається до неї.

Необхідно сформувати системи: а) первинних показників, що суттєво впливають на реалізацію інвестиційної програми в цілому та окремих інвестиційних проектів; б) визначення періодичності збирання та аналізу інформації, пов'язаної із здійсненням інвестицій; в) встановлення причин відхилення реалізації інвестиційних проектів від зазначених термінів, реальних обсягів фінансування, ефективності вкладень тощо від очікуваних показників.

9. Підготовка рішень щодо своєчасного виходу з неефективних інвестиційних проектів.

Необхідність прийняття таких рішень обумовлена мінливістю кон'юнктури інвестиційного ринку і фінансового стану підприємства, помилками, що мали місце при формуванні інвестиційного портфеля та дією інших чинників (наприклад, зміни у законодавстві, що регулює інвестиційну діяльність Підприємств, податкове середовище тощо), що може знизити ефективність схвалених раніше інвестиційних рішень. Відповідно до цього проводиться коригування інвестиційної програми або окремого проекту.

Прийняття інвестиційного рішення завжди містить у собі елемент ризику, обумовлений, у першу чергу, невизначеністю майбутніх умов господарювання підприємства. Саме невизначеність є об'єктивною причиною неможливості отримання абсолютного знання про умови функціонування підприємства в майбутньому. Це призводить до виникнення ризику відхилення від мети, заради якої приймалось рішення, отримання втрат які можливі внаслідок здійснення обраного рішення.

Ризик розподіляють на систематичний та несистематичний. На систематичний ризик впливають загальноекономічні, політичні та інші фактори макросередовища, на несистематичні - фактори, обумовлені дією як самого підприємства, так і контрагентів, конкурентів тощо, тобто фактори мікросередовища. Ризики, спричинені дією факторів макросередовища, слід враховувати як такі, на які підприємство не може вплинути, а звідси - має враховувати з метою пом'якшення їх сили. Рівнем ризику, пов'язаного з дією факторів мікросередовища, підприємство може керувати, застосовуючи при цьому певні заходи (створення запасів і резервів, лімітування, диверсифікацію, розподіл та перекладання ризику (страхування), отримання додаткової інформації).

Ризики, які можуть виникати під час прийняття інвестиційних рішень, стосуються невизначеності майбутнього стосовно очікуваних доходів від вкладеного підприємством капіталу.

Оцінка рівня ризику залежить від індивідуального його сприйняття саме керівником підприємства. Вибір рівня ризику багато в чому обумовлений результатами реалізації попередніх рішень, прийнятих в умовах невизначеності. Якщо в аналогічних ситуаціях підприємство зазнало втрат, то це диктує вибір більш обережної стратегії, тим часом як прагнення до великого успіху спонукає йти на ризик.

За прийнятний рівень несистематичного ризику може бути прийнята загроза повної втрати прибутку від виробничо-господарської діяльності підприємства.

Існують статистичний, експертних оцінок та розрахунково-аналітичний методи визначення ризику.

Статистичний метод побудований на вивченні статистики втрат, що мали місце в аналогічній ситуації, встановленні частоти виникнення означених рівнів втрат, за якою прогнозують імовірність того чи іншого рівня втрат. Недоліком цього методу є необхідність використання великого масиву статистичних даних, які не завжди є в розпорядженні і потребують значних витрат, пов'язаних з їх отриманням.

Метод експертних оцінок передбачає обробку результатів опитування досвідчених спеціалістів. На підставі отриманих оцінок ймовірностей виникнення втрат визначається середнє значення експертної оцінки.

Розрахунково-аналітичний метод базується на прикладних математичних методах. Однак прикладна теорія ризику грунтовно розроблена лише стосовно страхового та грального ризику. Незважаючи на те, що нині відсутні значні розробки щодо господарського ризику, елементи теорії ігор можуть бути застосовані і в цьому випадку.

На прийняття інвестиційних рішень значно впливають два фактори: віддача та ризик. Для прийняття правильного рішення необхідно вивчити співвідношення між віддачею та ризиком в альтернативних варіантах інвестицій. При виборі інвестиційного проекту необхідно враховувати зв'язок між рівнем ризику та дохідністю (рис. 2).

 

Рис. 9.2. Залежність доходу від рівня ризику

 

Коли ризик проекту високий, інвестор має отримувати компенсацію за ризик, тобто більшу суму доходу. Таким чином, віддача від вкладених коштів має пропорційно відповідати ризикованості їх вкладення.

У фінансовому аспекті на величину ризику впливає рівень мінливості очікуваних доходів, який визначається величиною відхилення доходу від його очікуваного середнього значення Чим більше відхилення, тим вищий рівень ризику.

Для визначення ступеня ризику окремих проектів обчислюють такі величини:

1) середнє значення доходу за проектом

(9.8)

де - середнє значення доходу (сподіваний дохід) за певним проектом, грн.;

р_і - ймовірність отримання і-го доходу;

X_і - величина і-го доходу, грн.;

п_і - кількість можливих варіантів доходу;

2) дисперсію (D) очікуваних доходів від реалізації проекту

(9.9)

3) середньоквадратичне відхилення очікуваних від реалізації проектів доходів від їхнього середнього значення () - показник ризику

(9.10)

Якщо сподівані доходи за інвестиційними проектами суттєво відрізняються між собою (наприклад, 1000 грн. та 26 000 грн.), то досить складно порівнювати їхні ступені ризику, виходячи лише із значення середньоквадратичного відхилення. У такому разі ризикованість проектів визначають стосовно сподіваних за ними доходів. Для цього обчислюють коефіцієнт варіації (CV, який враховує співвідношення ризику та сподіваного доходу:

(9.11)

де - стандартне середньоквадратичне відхилення доходів проекту;

- сподіваний дохід за проектом, грн.

Чим нижче значення коефіцієнта варіації, тим кращим проект з точки зору співвідношення ризику та доходу, пов'язаних з реалізацією даного проекту.

 

ТЕМА 8. АНТИКРИЗОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА