Створення, реєстрація, ліквідація та реорганізація підприємств в Україні

ЛЕКЦІЇ

З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА І УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ»
ТЕМИ ЛЕКЦІЙ

 

ТЕМА 1. ПІДПРИЄМСТВО, ЯК СУБ"ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

ТЕМА 2. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

 

ТЕМА 3. НЕОБОРОТНІ ТА ОБОРОТНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА

 

ТЕМА 4. ОПЛАТА ПРАЦІ

 

ТЕМА 5. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

 

ТЕМА 6. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

ТЕМА 7. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

 

ТЕМА 8. АНТИКРИЗОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 1. ПІДПРИЄМСТВО, ЯК СУБ"ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1. Поняття підприємства, його завдання, цілі та види діяльності
2. Законодавче регулювання діяльності підприємства
3. Класифікація підприємств
4. Види та форми об"єднань підприємств

 

1. ПОНЯТТЯ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО ЗАВДАННЯ, ЦІЛІ ТА ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ

Основними суб'єктами ринкової економіки виступають підпри­ємства, об'єднання громадян, окремі підприємці та державні ус­танови, громадські організації! т.п. Основні суб'єкти господарської діяльності в процесі взаємодії між собою здійснюють неперервний кру­гообіг ресурсів, продуктів, послуг, доходів.

Суб'єкти ринку - це ті структури, які мають право самостійного прийняття економічних рішень в процесі взаємодії з іншими учасниками, несуть за них повну відповідальність, розпоряджаються своєю продукцією і прибутком після сплати обов 'язкових платежів.

У класичній економічній теорії при розгляді процесу взаємодії підприємств суб'єктами ринку вважаються державні установи, підприємства і домашні господарства.

На рис. 1.1. представлена схема взаємодії суб'єктів господарювання і кругообігу ресурсів. Основна функція підприємства, як видно із рис. 1.1., передбачає закупівлю за встановленими цінами факторів виробництва на ринку ресурсів, виготовлення товарів та надання послуг. Маса товарів та послуг надходить до споживачів (домашніх господарств і державних установ) для задоволення всієї гами індивідуальних і суспільних потреб. Платежі, котрі здійснюють підприємства за надані економічні ресурси (праця, капітал, підприємницькі здібності і т.п.) складають собівартість виробленої продукції (витрати підприємства).

 

 

Рис.1.1. Схема кругообігу ресурсів, продуктів і доходу

 

У процесі витрат грошового доходу домогосподарства виражають свій попит на необхідні їх товари і послуги. Взаємний вплив цих послуг і пропозиції підприємств, споживчі витрати на товари і послуги утворюють доходи від реалізації ними цих товарів і послуг.

Варто врахувати, що домогосподарства і підприємства виступають на двох ринках: ресурсному і ринку продуктів. При цьому щораз вони виявляються на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємство виступає на стороні попиту, тобто, як покупець, а домогосподарства як власники ресурсів - на стороні пропозиції, тобто, як постачальники. На ринку продуктів (нижня частина схеми) вони міняються місцями: домогосподарства виявляються на стороні попиту, а підприємства - на стороні пропозиції.

З рис. 1.1. випливає, що всі типи господарських суб'єктів діють на одному ринку. Однак характер взаємозв'язків «підприємства-домашні господарства» і «підприємства - державні установи» різний.

На споживчому ринку між пропозицією підприємств і попитом

домогосподарств на визначені товари і послуги здійснюється взаємодія

класичного типу: ціни на них формуються після виробництва товарів.

 

На відміну від споживчого ринку основна маса покупок держави здійснюється через систему «державного замовлення». Тоді ціна на продукти і послуги може бути встановлена до їх виробництва. У цьому випадку ризик підприємств мінімальний, тому що можна заздалегідь обговорити ціни, обсяг й умови постачання. Разом з тим держустанови можуть робити покупки товарів як на ринку продуктів, так і на ринку ресурсів. Наприклад, це можуть бути канцелярські товари, комп'ютери, продовольчі і промислові товари для армій, військ МВС, закупівля сільськогосподарської продукції і ін.

 

Усі суб'єкти господарської діяльності у взаємозв'язку складають єдине ціле економічного механізму суспільства. Мета і характер діяльності суб'єктів господарської діяльності можуть бути різні. Тому за цими ознаками їх можна поділити на підприємницькі (комерційні), котрі функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням державою. Суб'єкти господарювання з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка господарювання (економіки), що виготовляє продукцію або надає платні послуги.

Оскільки еквівалентний ринковий обмін можливий лише при наявності вироблених продуктів і послуг, то необхідно більш детально розглянути особливості утворення і функціонування підприємств. Для підприємств в умовах ринкової економіки, котрі мають підприємницький характер, існують певні вимоги, недотримання яких несе велику небезпеку для їх існування.

До таких вимог відносяться дотримання принципів > економічності, >прибутковості, > фінансової стійкості, >продуктивності (рентабельності, прибутковості) діяльності і т.п.

Дотримання принципу економічності передбачає отримання відповідного результату при певних витратах ресурсів. В залежності від конкретних умов принцип економічності може бути реалізований у двох варіантах:

· певний результат при мінімальних витратах -- принцип мінімізації;

· при заданому обсягу витрат отримання найбільшого результату - принцип максимізації.

 

В своїй основі принцип економічності, враховуючи обмеженість ресурсів для задоволення потреб суспільства, ставить перед кожним підприємством вимогу ефективно витрачати виробничі ресурси, тобто працювати економічно. Формалізовано економічність можна представити:

Е = Р/B

 

де Е-економічність;

Р - результат діяльності;

В - витрати ресурсів.

Постановка питання про отримання максимального результату при мінімальних витратах ресурсів є некоректною, тому що граничним її значенням є отримання максимального результату із нічого (без будь-яких витрат ресурсів). Зазначимо, що грошовий вираз результату і витрат дещо спрощує уявлення про результати і витрати. Ті підприємства, котрі господарюють економічно, у котрих низький рівень витрат, як правило, є найуспішнішими суб'єктами ринку. Господарюючи економічно, підприємство повинно добиватись такого фінансового стану, щоб бути здатним у кожний момент часу зробити обов'язкові платежі. Якщо підприємство може у будь-який момент оплатити обов'язкові до сплати рахунки, то воно має високу фінансову стійкість (ліквідність). Вважається несуттєвим, чи підприємство підтримує ліквідність за рахунок власних ресурсів чи завдяки наданим кредитам. Тільки успішно працюючому підприємству, яке економічно витрачає ресурси, вдається підтримувати високу ліквідність.

Важливою метою діяльності підприємницьких структур є перевищення результату над витратами, що забезпечує отримання прибутку. Під прибутком розуміють різницю між оборотом і витратами.

 

П = О - Вв

 

Для успіху підприємства, як суб'єкта ринку, важливо щоб його діяльність була високопродуктивною, що можна виразити відношенням результату до капіталу або валових витрат:

ПРв= О / Вв

ПРк= О / К

 

де ПРв - продуктивність діяльності, визначена на основі витрат;

ПРк - продуктивність використання капіталу;

О - оборот (результат діяльності);

Вв - валові витрати;

К - капітал підприємства (власний і залучений).

Отже, підприємство як суб'єкт ринкової економіки може досягти успіху за умови ефективного використання ресурсів, чіткої взаємодії виробничих факторів для досягнення потрібного обсягу реалізації продукції при інших заданих показниках.

 

Оскільки у будь-якому випадку підприємство як суб'єкт ринку функціонує в умовах обмежених ресурсів, то в залежності від конкретних обставин (місії, галузевої приналежності, місця розміщення і т.п.) воно може:

> максимізувати результат діяльності при заданому обсязі ресурсів;

> мінімізувати витрати ресурсів при збереженні обсягу результату;

> оптимізувати витрати і результати в оптимальних співвідношеннях.

Підприємство як суб'єкт ринку в порівнянні з централізовано керованим, самостійно орієнтується на попит споживачів, погоджує з вимогами ринку питання забезпечення ресурсами, реалізує свою продукцію за ринковими цінами, розпоряджається своїм прибутком за власними міркуваннями. Але підходи до вирішення вказаних питань, методів обґрунтування своїх рішень можуть змінюватись в залежності від форми власності.

Отже, підприємство — це організаційно відокремлений господарський суб'єкт, що використовує матеріальні, трудові та інші ресурси для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, котрі користуються попитом. Воно самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається виготовленою продукцією і прибутком, що залишається після сплати податків та інших обов 'язкових платежів.

 

Незалежно від форм власності, підприємство працює на умовах комерційного розрахунку, самостійно заключає господарські договори та інші угоди, операції, отримує прибуток або несе збитки. За рахунок прибутку воно > забезпечує стабільне фінансове положення, > реалізує стратегію розвитку, > забезпечує соціально-економічні інтереси трудового персоналу, > вимоги держави, власників і т.п.

Здійснення бізнесу включає три основних стадії:

· придбання і доставка факторів виробництва за суму коштів;

· перетворення ресурсів (виробництво продукції та надання послуг);

· реалізація продукції і послуг та отримання грошей (виручки).

Базовою умовою успішного функціонування підприємства є перевищення виручки над витратами на придбання ресурсів, їх перетворення у продукцію та її реалізацію.

 

Розвиток будь-якого підприємства відбувається за циклом, у якому можна виокремити низку періодів, що характеризу­ються суттєвими змінами обсягів випуску продукції (надання послуг, виконання робіт), величиною отриманого прибутку та колом завдань, що постають перед підприємством. До таких періодів належать:

• "дитинство ", або період виникнення. У цей період перед підприємством насамперед виникає проблема виживання, оскільки з'являються труднощі, пов'язані з нестачею грошових коштів як для фінансування його поточної діяльності, так і для здійснення необхідних підприємству інвестицій. Для періоду характерні невисокі темпи зростання обсягів виробництва. За­ звичай діяльність підприємства в цей час є збитковою;

• період юності. За цей період перші отримані прибутки
дають змогу підприємству вирішити проблеми з грошовими коштами, що спричинює виникнення нової цілі його функціо­нування - економічного зростання. Для її досягнення увага підприємства приділяється здійсненню активної інвестиційної діяльності. Період характеризується швидким зростанням об­сягів виробництва;

Обсяги випуску продукції

Економічні результати

Старість (економічний занепад)

Показники підприємства

Зрілість

(уповільнення

економічного

зростання)

Рис. 1.2. Цикл життя підприємства

•

 

	Дитинство (виникнення)

• період зрілості. Протягом цього часу підприємство на­магається одержати максимум прибутку з усіх можливостей, які дають його розміри, технічний, виробничий та комерцій­ний потенціал. Характерною є здатність підприємства до са­мофінансування своєї діяльності. Особливостями розвитку підприємства на цьому етапі є уповільнення темпів зростання та максимальні прибутки;

• період старіння. У цей період обсяги випуску продукції та отримуваних прибутків зменшуються. Це пов'язано із за старілістю технічної та виробничої бази, невідповідністю продукції підприємства вимогам ринку, жорсткою ринковою кон­куренцією тощо.

Розуміння циклу життя дає змогу визначити різні пробле­ми, які виникають у підприємства протягом усього періоду йо­го розвитку, й уточнити завдання, розв'язання яких допоможе успішно здійснювати діяльність підприємства.

Для забезпечення ефективного господарювання керівницт­во має визначити цілі створення та функціонування підприєм­ства. Головну ціль створення підприємства називають його мі­сією. Оскільки такою ціллю є виготовлення та надання необ­хідних суспільству продукції, робіт, послуг з метою отримання прибутку, то вони і становлять зміст місії підприємства.

 

На основі місії формулюються стратегічні й тактичні цілі підприємства.

Ціль являє собою конкретний стан або бажаний результат, якого підприємство прагне досягти.

Стратегічні цілі визначають поведінку підприємства на перспективу. Для їх досягнення розробляється програма перс­пективних заходів, яка втілюється у відповідній стратегії під­приємства.

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної ме­ти) підприємства і досягнення її множинних цілей [67].

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває організація, керівництво підприємства може обрати одну з та­ких базових стратегій:

• стратегію виживання, яка має захисний характер і пе­редбачає здійснення системи заходів, що забезпечують вихід підприємства з кризового стану в максимально ко­роткий термін;

• стратегію стабілізації, що застосовується підприєм­ством в умовах нестабільності (коливання) обсягів про­дажу своєї продукції й отримуваних доходів. Вона пе­редбачає, насамперед, вирівнювання обсягів продажу, прибутку та інших важливих показників ефективності діяльності підприємства з подальшим їх підвищенням;

• • стратегію зростання, що є найефективнішою страте­гією, спрямованою на стабільне зростання обсягів про­дажу, прибутку, капіталу.

Тактичні цілі підпорядковані стратегічним і реалізація їх є засобом досягнення цілей на перспективу.

Для досягнення бажаних результатів сукупність сформу­льованих підприємством цілей має відповідати певним вимо­гам:

1) бути конкретними та вимірюваними (наприклад, збіль­шити частку підприємства на ринку на 1,5 %, підвищити рен­табельність виробництва продукції - на 2 % тощо). Вони да­ють змогу створити основу для оцінювання досягнутих ре­зультатів та прийняття подальших рішень;

2) бути узгодженими у часі й мати конкретний часовий простір їх досягнення;

3) взаємно доповнювати, тобто підтримувати одна одну, а не протистояти одна одній;

4) бути чітко сформульовані для кожного напряму діяльно­сті підприємства.

Ефективне функціонування підприємства пов'язане з необ­хідністю вирішення низки найважливіших завдань, серед яких:

> отримання доходу його власниками;

> забезпечення споживачів необхідними їм продукцією,роботами та послугами підприємства;

> забезпечення персоналу заробітною платою, нормаль­ними умовами праці та можливістю професійного зрос­тання;

> створення робочих місць для населення, що проживає на прилеглій до підприємства території;

> охорона навколишнього середовища (земельних, вод­них ресурсів, повітря тощо);

> недопускання перебоїв у роботі підприємства (зриву поставок, випуску бракованої продукції або неякісних робіт і послуг, зниження обсягів випуску продукції і рентабельності виробництва тощо).

 

Поставлені завдання підприємства визначають і конкрети­зують, виходячи з таких факторів: інтереси його власників, розмір капіталу підприємства, ситуація всередині підприємст­ва, зовнішнє середовище тощо.

Управління підприємством

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарсь­кого використання свого майна й участі в управлінні трудово­го колективу [1, 4, 5, 21].

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадя­ни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управ­лінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до чинного законодав­ства.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Найм (призначення) керівника підприємства є правом вла­сника (власників) майна підприємства і реалізується безпосе­редньо або через уповноважені ним органи.

Під час найму (призначення, обрання) керівника підприєм­ства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, терміни найму, обов'язки та відпо­відальність керівника підприємства перед власником і трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звіль­нення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрак­том (угодою, договором) та законодавством України. Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалі­сти підрозділів апарату управління та структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, дільниць та інших підрозділів), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

На всіх підприємствах, які використовують найману пра­цю, між власником або уповноваженим ним органом і трудо­вим колективом або уповноваженим ним органом укладається колективний договір, умови якого не повинні суперечити чин­ному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, як­що останнє передбачено засновницькими документами під­приємства.

На підприємствах з правом найму робочої сили в компе­тенції трудового колективу є:

> розгляд і затвердження проекту колективного договору;

> розгляд і вирішення, згідно зі статутом підприємства,питань самоврядування трудового колективу;

> визначення і затвердження переліку і порядку надання працівникам підприємства соціальних пільг;

> участь у матеріальному та моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочення винахідницької та раці­оналізаторської діяльності, порушення клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 %, має право:

> розглядати разом із засновниками зміни і доповнення до статуту підприємства;

> разом із засновником підприємства визначати умови найму керівника;

> разом із власником вирішувати питання про вступ підпри­ємства до об'єднання підприємств та вихід із нього тощо.

Рис. 3.1 Методи нарахування амортизації

 

Прямолінійний метод – вартість об»єкта, що амортизується рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. При цьому річна норма та річна сума амортизації залишаються постійними на весь строк корисної служби об»єкта, накопичена амортизація збільшується, а балансова вартість об»єкта зменшується.

 

Ар = (ПВ – ЛВ) х На,

ПВ -первісна вартість

ЛВ – ліквідаційна вартість

На – норма амортизації

 

На =_________ 1___ х 100%

Строк корисного

Використання

 

 

Метод зменшення залишкової вартості – полягає у визначенні річної суми амортизації об»єкта основних засобів, виходячи із залишкової вартості такого об»єкта на початок звітного року.

 

Ар = ЗВ х На,

де ЗВ – залишкова вартість n _________

На = 1 - ÖЛВ/ПВ

де n – строк корисного використання.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості – виходить з того, що корисність і продуктивність основних засобів в перші періоди використання є значно вищими, ніж в наступні.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).

 

 

Ар = 2 х На х ЗВ

(на початок зв. року

або ПВ об”єкта на початок

нарахування амортизації)

На = 1/Строк корисного використання х 100%

 

*Дооб’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби) застосувати метод прискореного зменшення залишкової вартості.

 

Кумулятивний метод – полягає в тому, що для підрахунку сум амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт.

 

Ар = Кк х (ПВ – ЛВ);

Сутність заробітної плати

Заробітна плата - це одна з найважливіших соціально-економічних категорій, один з економічних важелів, який по­єднує інтереси працівника, роботодавця та держави: вона є ос­новним засобом задоволення особистих потреб працівників; стимулює скорочення витрат на виробництво, зростання про­дуктивності праці, розвиток суспільного виробництва; є засо­бом перерозподілу кадрів по галузях народного господарства.

Заробітна плата являє собою винагороду, виражену, як правило, у грошовому еквіваленті, яку згідно з трудовим дого­вором власник або уповноважений ним орган виплачує пра­цівникові за виконану роботу.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це сума грошових коштів, яку отримує працівник за виконання певного обсягу робіт від­повідно до кількості та якості затраченої ним праці.

Однак на одну й ту саму суму заробітної плати в різні пері­оди часу можна одержати різну кількість товарів та послуг. Це пояснюється інфляцією - знеціненням грошової маси, що пе­ребуває в обігу. Тому більш точною характеристикою грошо­вих коштів, які працівник отримує за свою працю, є реальна заробітна плата, що відображає купівельну спроможність отриманих ним в даний час грошових коштів [73].

Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати та рівня цін на товари і послуги. Цю залежність можна подати так:

(5.1)

де , - індекси реальної та номінальної заробітної плати відповідно;

- індекс споживчих цін.

За своєю структурою заробітна плата складається з основ­ної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встанов­люється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розці­нок для робітників та посадових окладів для службовців. На деяких підприємствах основна заробітна плата може встанов­люватись у вигляді сум відсоткових або комісійних нараху­вань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від ре­алізації продукції (робіт, послуг).

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідли­вість, а також за особливі умови праці. Вона включає: доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням вироб­ничих завдань і функцій. Наприклад, надбавки та доплати за класність водіям, за бригадирство, за суміщення професій, оплата праці у вихідні та святкові дні, премії за виконання та перевиконання виробничих завдань, економію сировини і ма­теріалів тощо.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат на­лежать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спе­ціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або здійснюються понад встановлені ним норми. До таких виплат належать: оплата простоїв не з вини праців­ника, винагороди за відкриття та винахідництво, матеріальна допомога на оздоровлення, оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства та інші.

У загальній структурі заробітної плати основна заробітна плата становить 70-80% загальної величини заробітної плати, на додаткову заробітну плату, заохочувальні та компенсаційні виплати припадає 20-30%.

Розміри заробітної плати працівника залежать від складнос­ті та умов виконуваної роботи, його професійно-ділових якос­тей, результатів його праці та кінцевих результатів господар­ської діяльності підприємства, регулюються податками і мак­симальною величиною не обмежені.

У цілому, на загальний рівень заробітної плати впливає ба­гато різноманітних факторів, які можна поділити на зовнішні (фактори оточення) та внутрішні (фактори підприємства).

До зовнішніх факторів належать [46, 75]'.

- зміна попиту та пропозиції на ринку товарів та послуг, на виробництві яких використовується дана праця;

- еластичність попиту на працю по ціні;

- зміна цін на споживчі товари та послуги;

- рівень безробіття;

- життєвий рівень населення;

- державне регулювання оплати праці.

До внутрішніх факторів відносять такі [84, 85]:

- результати господарської діяльності підприємства, рі­вень його прибутковості;
- корисність певної праці для роботодавця;
- кадрова політика підприємства;
- діяльність профспілок тощо.

Ефективність оплати праці на підприємстві визначається тим, наскільки повно вона виконує свої функції, а саме: відтворювальну, стимулюючу, регулювальну і соціальну [42, 46].

Відтворювальна функція заробітної плати полягає у необ­хідності встановлення норм оплати праці на рівні, який забез­печує нормальне відтворення робочої сили відповідної квалі­фікації та водночас дає змогу роботодавцю застосувати обґрун­товані норми праці, що гарантують йому отримання необхід­ного результату господарської діяльності.

Стимулююча функція відтворюється у ступені залежності величини заробітної плати працівника від кількості та якості результатів його праці в конкретних умовах діяльності.

Регулювальна функція оплати праці реалізує принцип ди­ференціації рівня оплати праці працівника певного фаху і ква­ліфікації відповідно до відповідальності та складності його трудових завдань.

Соціальна функція заробітної плати втілює принцип соці­альної справедливості й передбачає однакову оплату за одна­кову роботу.

 

Форми оплати праці

На основі тарифної системи підприємства можна викорис­товувати дві форми оплати праці: відрядну та погодинну.

За відрядної форми оплати праці (ЗП_відр) величина заробіт­ку працівника визначається кількістю продукції (робіт, по­слуг), виготовленої за певний проміжок часу (зазвичай, за мі­сяць), та відрядною розцінкою за її одиницю:

(5.6)

де Q_ф – фактична кількість виготовленої продукції за певний період, шт;

С_відр – відрядна розцінка за виготовлення одиниці виробу, грн./шт.

Ця форма заробітної плати стимулює передусім покращення кількісних показників праці, тобто її продуктивність. За біль­шої продуктивності праці працівник отримує більшу заробітну плату. При цьому витрати на заробітну пла­ту, що припадають на одиницю продукції, залишаються незмінними за будь-якого обсягу виробництва - на рівні від­рядної розцінки.

Відрядну форму заробітної плати найдоцільніше застосо­вувати у разі [42, 75, 84, 85]:

- наявності кількісних показників роботи, які безпосеред­ньо залежать від конкретного робітника або бригади;

- можливості у робітників збільшити виробіток або обсяг виконуваних робіт;

- необхідності на даній дільниці стимулювати робітників до подальшого збільшення виробітку чи обсягів вико­нуваних робіт;

- можливості точного обліку обсягів (кількості) викону­ваних робіт;

- належного рівня організації нормування праці.

Основною перевагою відрядної форми оплати праці є за­безпечення прямого зв'язку між оплатою праці та її кількісним результатом. Водночас, при застосуванні відрядної форми оплати праці існує небезпека зниження якості продукції, що випускається, через порушення робітниками режимів техноло­гічних процесів, погіршання обслуговування обладнання та його передчасного виходу з ладу, недодержання вимог техніки безпеки, перевитрат матеріальних ресурсів, що призводить до додаткових витрат підприємства.

Таким чином, застосування відрядної форми оплати праці потребує посиленої уваги за додержанням режимів технологіч­ного процесу, регламенту його обслуговування і контролю якості продукції.

Відрядна форма оплати праці має такі системи: пряму від­рядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму відрядну, акордну.

За прямої відрядної форми оплати праці заробіток робіт­ника визначається кількістю виробленої ним продукції та від­повідної відрядної розцінки й обчислюється за формулою (6).

Відрядна розцінка (С_відр) за виготовлення одиниці продукції обчислюється за нормою часу на її виготовлення та відповід­ною годинною тарифною ставкою робітника і-го розряду:

С_відр=С_{гі *} Н_ч, (5.7)

де С_гі- годинна тарифна ставка робітника і-го розряду, грн.;

Н_ч - норма часу на виготовлення одиниці продукції, год.

За відрядно-преміальною системою оплати праці ро­бітнику, крім заробітку за прямими відрядними розцінками (або, інакше кажучи, тарифної заробітної плати), виплачується премія за виконання та перевиконання встановлених кількіс­них та якісних показників роботи. У цьому разі заробітна пла­та робітника визначається за формулою:

(5.8)

де П- сума преміальних доплат.

Преміальні доплати обчислюють за формулою [39]:

(5.9)

де П₁ – відсоток доплат за виконання плану, %;

П₂ – відсоток доплат за кожен відсоток перевиконання плану, %;

П _пп – відсоток перевиконання плану, який визначають так:

(5.10)

тут Q_ф, Q_пл - фактичний та плановий обсяг випуску продукції за місяць відповідно, шт./міс.

Найбільш поширеними показниками та умовами премію­вання робітників на підприємстві є: виконання та перевико­нання виробничих завдань з випуску продукції без погіршення її якості; підвищення продуктивності праці; дотримання тру­дової дисципліни; економія матеріальних ресурсів тощо.

За відрядно-прогресивною системою продукція, виготов­лена робітником у межах встановленої норми, оплачується за звичайними розцінками, а понад цю норму – за підвищеними. Сума заробітної плати робітника за цією системою обчислюється за формулою:

(5.11)

де Q _н - кількість продукції, виготовленої в межах встановленої норми, шт.;

Q^* - кількість продукції, виготовленої робітником понад встановлену норму, шт.;

С_відр, С^*_відр. - відрядна розцінка за одиницю продукції, виго­товленої в межах встановленої норми та понад цю норму відповідно, грн./шт.

Підвищену розцінку за один виріб можна обчислити за формулою:

(5.12)

де Q_н - відсоток зростання розцінки, %.

Ця система застосовується переважно в умовах відсутності стимулюючих факторів підвищення якості продукції або по­слуг для оплати праці робітників, що зайняті на дільницях, ро­бота яких впливає на ритмічність роботи всього підприємства.

За непрямої відрядної системи оплати праці заробіток робітника залежить не від його особистого виробітку, а від ре­зультатів праці інших робітників, яких він обслуговує. Ця сис­тема застосовується для оплати праці допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників тощо) і підсобних робіт­ників, праця яких не піддається нормуванню та обліку, однак значною мірою впливає на рівень виробітку основних робітни­ків [39, 46].

Заробіток допоміжного робітника за непрямою відрядною системою оплати праці обчислюється за формулою:

(5.13)

де С - годинна тарифна ставка робітника і-го розряду, грн.;

ФРЧ_ф - фактичний фонд робочого часу робітника, год;

k_в.н. - середній коефіцієнт виконання норм виробітку на діль­ниці, що обслуговується допоміжним робітником.

Заробіток підсобного робітника обчислюють, виходячи із такої залежності:

(5.14)

де Q_фі - фактично виготовлена кількість продукції i-м основ­ним робітником за зміну, шт./зм.;

С_н.ві - непряма відрядна розцінка при обслуговуванні і-го робітника, грн./шт., що визначається за формулою:

(5.15)

тут С_зм - змінна тарифна ставка підсобного робітника, грн./зм.;

Q_плі - плановий випуск продукції і-м основним робітником за зміну, шт./зм.;

п - кількість основних робітників, що обслуговуються од­ним підсобним робітником, осіб.

Акордна система оплати праці полягає у тому, що пра­цівнику або групі працівників розцінки встановлюються не за виготовлення окремих одиниць продукції або виконання окре­мих операцій, а за весь комплекс робіт із встановленням кінце­вого терміну його виконання. Кошти, передбачені на оплату праці, виплачуються після завершення всього комплексу робіт незалежно від термінів їх виконання. Ця система оплати праці стимулює виконання насамперед термінових завдань з мен­шою кількістю працівників. Вона широко застосовується у бу­дівництві. Доцільно використовувати цю систему оплати та­кож для усування наслідків аварій, виконання термінових ре­монтних робіт тощо [42, 46, 75, 84].

За відрядною формою може здійснюватись оплата праці як окремих робітників, так і колективів виробничих підрозділів підприємства. У цьому разі застосовую