Сучасне регулювання оплати праці

В умовах існування різних форм власності та господарю­вання регулювання оплати праці здійснюється за допомогою [45]:

- державного регулювання;

- договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних тарифних угод і колективних договорів на рівні підприємств, трудових договорів з найманими працівниками;

- механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві.

В умовах ринкових відносин державна політика в галузі оплати праці відіграє здебільшого не економічну, а соціальну роль. Так, держава здійснює регулювання оплати праці пра­цівників підприємств усіх форм власності та господарювання встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці в бюд­жетних організаціях та установах, оподаткування доходів пра­цівників тощо.

 

Мiнiмальна заробiтна плата - це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт).

До мiнiмальної заробiтної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкiдливих, особливо шкiдливих умовах працi, на роботах з особливими природними географiчними i геологiчними умовами та умовами пiдвищеного ризику для здоров'я, а також премiї до ювiлейних дат, за винаходи та рацiоналiзаторськi пропозицiї, матерiальна допомога.

 

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється дер­жавою з урахуванням: вартісної величини мінімального спо­живчого бюджету; загального рівня середньої заробітної плати у господарстві країни; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов у країні. Він переглядається за­лежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

Держава встановлює мінімальні норми та гарантії в оплаті праці. До встановлених державою норм оплати праці належить оплата: за працю у позаурочний час; у святкові, не­робочі та вихідні дні, у нічний час; за час простою не з вини працівника; при виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та інші.

До державних гарантій в оплаті праці належить оплата: щорічних відпусток; часу виконання державних обов'язків; часу підвищення кваліфікації працівника; службових відряд­жень тощо.

Держава, зважаючи на форми власності та господарювання суб'єктів, визначає джерела грошових коштів на оплату праці.

Для госпрозрахункових підприємств таким джерелом є час­тина доходу та інші грошові кошти, отримані в результаті їх­ньої господарської діяльності. У бюджетних установах та ор­ганізаціях джерелом виплати заробітної плати є грошові кош­ти, які надаються із відповідних бюджетів, а також частина до­ходу, отриманого в результаті їхньої господарської діяльності та інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю най­маних працівників з грошових коштів, які формуються відпо­відно до статуту їхньої діяльності.

На підставі законодавчих та нормативних актів, що визна­чають порядок укладання генеральної угоди на державному рівні, галузевих та регіональних угод, держава бере участь у встановленні міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Зважаючи на законодавчі та нормативні акти України, умо­ви генеральної, галузевої та регіональної угод і колективних договорів, держава встановлює в межах бюджетних асигну­вань та інших позабюджетних доходів умови і розміри опла­ти праці в бюджетних установах та організаціях. Обсяги витрат на оплату праці працівників бюджетних установ та ор­ганізацій затверджуються одночасно із відповідним бюджетом.

Регулюванням величини витрат на оплату праці праців­ників підприємств-монополістів держава обмежує і контролює середній рівень заробітної плати в господарстві країни, чим впливає на соціально-економічний стан у країні.

Оподаткування доходів підприємств і працівників здійс­нюється як з фіскальною метою (формування фінансових ре­сурсів держави для забезпечення виконання нею своїх функ­цій), так і соціально-економічною (регулювання середнього рівня споживання в країні, який визначає ділову активність її суб'єктів господарювання).

До основних законодавчих та нормативних актів, які регу­люють оплату праці, належать: Кодекс законів про працю України, Закони України "Про оплату праці", "Про відпустки" та інші.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється на під­ставі укладення системи тарифних угод на рівнях [45]:

- міжгалузевому - генеральна тарифна угода;

- галузевому - галузева тарифна угода;

- регіональному - регіональна тарифна угода;

- виробничому - тарифна угода як складова колективно­го договору.

Тарифна угода - це договір, який укладається між представ­никами сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Сторонами генеральної тарифної угоди виступають [17, 45]:

- профспілки, що об'єдналися для ведення колективних переговорів від імені більшості членів профспілок - най­маних працівників країни;

- власники або уповноважені ними органи, на підприємс­твах яких зайнята більшість найманих працівників кра­їни.

У генеральній тарифній угоді визначаються [73]:

- розмір мінімальної оплати праці у відсотках до величи­ни мінімального споживчого кошика;

- співвідношення в оплаті за кваліфікаційно-посадовими групами;

- співвідношення в оплаті праці робітників середньої кваліфікації та спеціалістів за професіями, найхарактер­нішими для тієї чи іншої галузі;

- перелік наскрізних професій та посад, що потребують єдиних умов оплати праці незалежно від галузевої належності підприємства.

Сторонами галузевої тарифної угоди є:

- профспілки, що об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення галузевої тарифної угоди від імені працівників більшості підприємств галузі;

- власники, на підприємствах яких зайнята більшість най­маних працівників галузі;

- профспілки, що виражають інтереси працівників окре­мих професійних груп.

Предметом галузевої тарифної угоди є:

- єдині для підприємств відповідної галузі тарифна сітка для робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів;

- особливості оплати окремих груп працівників;

- оплата за важкі або шкідливі умови праці.

Сторонами регіональної тарифної угоди є:

- профспілки від трудових колективів підприємств, які є комунальною власністю;

- місцеві органи самоврядування або ті, що уповноважені управляти комунальною власністю.

Регіональні тарифні угоди визначають:

- те саме коло питань, що й генеральна тарифна угода, якщо існує змога та необхідність встановити вищі гаран­тії щодо оплати праці;

- умови оплати праці за наскрізними професіями та поса­дами;

- перелік підприємств та організацій, яким рекомендуєть­ся з метою збалансованого розвитку території уповіль­нити (або прискорити) темпи зростання заробітної пла­ти;

- розміри надбавок та умови їх виплат, що стимулюють приплив робочої сили на дану територію та тривалий стаж роботи на ній.

Предметом тарифної угоди, що виступає складовою час­тиною колективного договору підприємства, є [18]:

- форми та системи оплати праці, які застосовуються для різних категорій і груп працівників;

- норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з урахуванням галузевих та територіальних угод;

- конкретні розміри гарантійних та компенсаційних ви­плат;

- основні розміри та умови отримання стимулюючих ви­плат (доплат, надбавок, премій, винагород);

- коло працівників, яким умови оплати праці будуть встановлюватись індивідуально;

- строки виплати заробітної плати та розміри штрафів за затримку заробітної плати.

Норми колективного договору, що допускають оплату пра­ці нижче за норми, визначені генеральною, галузевою або ре­гіональною угодами, можуть застосовуватись лише тимчасово, на період подолання підприємством фінансових труднощів на строк до 6 місяців.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється у першочерговому порядку після сплати обов'язкових платежів.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових одиницях, що мають закон­ний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань, розписок або в будь-якій іншій формі забороняється. Колективним договором, як виняток, може бу­ти передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами, що не нижчі за собівартість) у тих галузях і за тими професіями, де така виплата, що є еквівалентною по вартості оплаті праці у грошовому вираженні, є звичайною або бажа­ною для працівників, за винятком товарів, перелік яких вста­новлюється Кабінетом Міністрів України.