ТОП 10:

Державні гарантії та поручительства як особливі види державної підтримки санації підприємств.



В Україні широко використовуються такі форми державної підтримки підприємств, як порука та надання урядових гарантій. Спинимося на особливостях надання вказаних видів кредитного забезпечення державою. Описані вище загальні критерії добору підприємств щодо надання їм державної підтримки діють і в разі прийняття рішення про надання підтримки у формі гарантій та поручительств.

Використання поруки як інструменту державної фінансової підтримки боржника регламентується рядом нормативних актів, зокрема Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з цим Законом, у разі неприйняття комітетом кредиторів рішення щодо санації підприємства-боржника, за певних обставин, таке рішення може бути прийняте за клопотанням органів місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади. Головною умовою прийняття рішення щодо санації є укладання між відповідними державними органами та кредиторами договору поруки за зобов’язаннями боржника.

Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредиторами за виконання зобов’язань, включених в реєстр вимог. У разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором у визначені строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за першою вимогою кредиторів.

За клопотанням відповідних державних органів у разі укладання договору поруки процедура санації, а отже відстрочка платежів щодо погашення вимог кредиторів, може бути продовжена арбітражним судом на один рік, а в окремих випадках (якщо йдеться про містотвірне підприємство або підприємство — промисло­вий гігант) зазначений строк може бути продовжений до десяти років. У цьому разі боржник і його поручитель зобов’язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій (зобов’язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Якщо держава бере на себе зобов’язання перед кредитором нести відповідальність у разі невиконання боргових зобов’язань боржником, то це означає, що кредитний ризик прямує до нуля. Отже, пропозиція позичкових капіталів за неризикованою процентною ставкою зростатиме пропорційно до збільшення кількості наданих державних гарантій. Завдяки цьому державне втручання може оживити кредитний ринок, якщо на ньому є багато фінансово неспроможних підприємств.

Таким чином, можна зробити висновок про можливість органічного поєднання ринкових важелів та обмеженого державного регулювання процесів, що відбуваються на ринку позичкових засобів. Проблема тут полягає у визначенні оптимальних розмірів державної інтервенції та розробці ефективного механізму добору санаційних проектів, під які надаються гарантії уряду. Механізм надання державних гарантій має бути чітко визначеним, оскільки у разі неповернення позик, гарантованих урядом, у строки, перед­бачені кредитною угодою, відповідне погашення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Інвестиційні заявки мають аналізуватися на предмет того, чи буде проект санації успішним та чи прибутків вистачить для погашення основної суми боргу і відсотків по ньому.

Серед багатьох інструментів державної фінансової підтримки підприємств, які використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці, надання урядових гарантій є найбільш суперечливим. Існує думка, що порівняно з такими способами державного сприяння суб’єктам господарювання, як надання бюджетних дотацій, субсидій, податкових пільг чи надання дозволу на порушення антимонопольного законодавства, що мають виразний антиринковий характер, державні гарантії є більш прогресивним та ефективним засобом фінансової підтримки вітчизняного виробництва.

В Україні досить поширеною є практика використання інструменту державних гарантій при залученні підприємствами-резидентами іноземних кредитів. У цьому контексті зауважимо, що вітчизняні кредитори, зокрема банківські установи, вже протягом тривалого часу не вважають урядові гарантії надійним видом кредитного забезпечення, оскільки в разі настання гарантійних випадків держава, як правило, не поспішає виконувати взяті на себе зобов’язання. Саме тому практика надання кредитів вітчизняними банками під гарантії уряду майже повністю припинена.

Проблематику використання державних гарантій як інструменту державної фінансової підтримки суб’єктів господарювання можна схарактеризувати так.

1. У зв’язку з невиконанням більшістю боржників своїх кредитних зобов’язань перед кредиторами державні гарантії трансформуються в одну із форм дотацій підприємств.

2. Завдяки підтримці державою одних інвестиційних проектів та підприємств (які є далеко не найефективнішими) з ринку витісняються інші проекти, можливо, більш ефективні. Через це порушується антимонопольне законодавство та інші закони ринкової економіки.

3. Громіздка бюрократична надбудова механізму надання державних гарантій створює сприятливі умови для корупції
та допускає можливість прийняття суб’єктивних рішень у цій сфері.

Загалом державні гарантії є інструментом політичного впливу на процеси прийняття економічних рішень. Вони переносять ризик господарських рішень з рівня підприємства (як для кредитора, так і для позичальника) на той рівень, де формується економічна політика. З народногосподарського погляду це призводить до реалізації проектів, рентабельність яких нижча за ринкову. Водночас проекти, які потенційно є більш ефективними, через надання державних гарантій непродуктивним підприємствам не можуть бути реалізовані. У цьому полягає так званий ефект витіснення. Таким чином, можна зробити висновок про даульний характер державних гарантій: з одного боку, вони можуть оживити ринок кредитних ресурсів, а з іншого — призводять до викривлення конкуренції та до зниження народногосподарської ефективності.

Можна виділити чотири основні етапи надання гарантій:

1) попередній розгляд питання про надання державних гарантій;

2) остаточний розгляд заявок щодо отримання гарантій;

3) прийняття попереднього рішення про надання державних гарантій;

4) прийняття остаточного рішення про надання гарантій.

Звернемо увагу на найбільш принципові питання надання урядових гарантій як інструменту забезпечення повернення іноземних кредитів.

По-перше, критерії добору підприємств для надання даного виду державної підтримки дещо відрізняються від загальноприйнятих критеріїв. До специфічних критеріїв слід віднести такі:

· валютна самоокупність;

· відповідність пріоритетним напрямкам іноземного кредитування;

· сприяння розвитку експортного потенціалу і виробництва імпортозамінної продукції;

· забезпечення критичного імпорту.

По-друге, заявки юридичних осіб-резидентів, що вже отримали іноземний кредит під гарантію Кабінету Міністрів України, не розглядаються до повного погашення раніше одержаного кредиту.

По-третє, усі витрати, пов’язані з проведенням експертизи проекту, несе юридична особа — резидент.

По-четверте, юридична особа — резидент, що одержала для за-безпечення виконання зобов’язань щодо повернення іноземних кредитів урядові гарантії, несе відповідно до законодавства України повну відповідальність, яка виникає з підписаних нею внутрішніх кредитних та інших угод і договорів застави з банком-агентом, а також угод з Мінфіном про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов’язань.

Кредитні лінії в іноземній валюті, які надаються підприємствам під гарантію вітчизняного уряду, є однією із серйозних економічних проблем. Платежі держави становлять близько 93% суми гарантованих кредитів. Це означає, що лише 7 відсотків одержаних кредитів використовуються ефективно, а в решті випадків настають гарантійні випадки і погашати кредити доводиться за рахунок коштів державного бюджету. Обсяг іноземних експортних кредитів, залучених під гарантії уряду України протягом 1992—1998 років, досяг близько 2,5 млрд дол. США. За цей самий період на користь іноземних кредиторів сплачено 1,4 млрд дол. США. При цьому за рахунок коштів державного бюджету сплачено 1,3 млрд дол. США, тобто близько 93%.

Засоби надходять насамперед до так званих «пріоритетних секторів» економіки, низька ефективність та неконкурентоспроможність яких не дозволяє сподіватися на успішну реалізацію проектів. Сюди слід віднести сільське господарство, вугільну промис­ловість, сільськогосподарське машинобудування і т. ін. Серед одержувачів засобів майже відсутні підприємства, які здійснюють інноваційну діяльність та розробляють нові перспективні види продукції. Серед зазначених підприємств високу частку становлять державні. Тому вітчизняні економісти гостро обговорю­ють проблеми доцільності використання державних гарантій як засобу оздоровлення виробництва.

Основна проблема державних гарантій, на думку деяких фахівців, полягає в тому, що вони надаються на користь проектів, про які держава не має повної інформації. Державні чиновники не можуть (а в деяких випадках і не зацікавлені) володіти інформацією про специфічні умови діяльності конкретних підприємств та їх позицію на ринку. Цей дефіцит лише частково може бути покритий із залученням зовнішніх експертів.

Серед найбільш дієвих заходів, які вживаються урядом з метою відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань, назвемо такі:

· подання до арбітражного суду позову щодо звернення стягнення заборгованості перед бюджетом на майно боржника;

· продаж акцій, що належать державі, з додатковими зобов’я­заннями покупців відшкодувати витрати державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань і здійснювати погашення та обслуговування іноземного кредиту;

· запровадження фінансового управління спеціалізованою компанією — переможцем тендеру, який проводиться у спеціальних цілях;

· порушення справи про банкрутство, продаж майна, що надійшло за рахунок кредитних коштів на умовах відшкодування витрат бюджету та повернення непогашеної частини кредиту.

Законодавством України Державній податковій адміністрації надані необхідні права на здійснення примусового відшкодування боржниками витрат держави з гарантійних випадків. Аби поліпшити ситуацію з відшкодуванням витрат державного бюджету, Міністерство фінансів регулярно надсилає до Державної податкової адміністрації перелік дебіторів підприємств, які мають заборгованість перед бюджетом з розрахунків за іноземними кредитами, залученими під державні гарантії, для застосування безспірного стягнення заборгованості.

За інформацією Державної податкової адміністрації, протягом 1999 року податковими органами подано до арбітражного суду 13 позовів щодо звернення стягнення на майно підприємств боржників з метою погашення боргів перед бюджетом. На 13 підприємств подані позови щодо визнання їх банкрутами. Три підприємства визнані банкрутами. Окрім цього, за поданням Міні­стерства фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі може застосувати до підприємств-боржників спеціальні санкції — режим індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю державного капіталу. Прикладом цього може бути заснований спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товариство гарантування кредитів (ФРН). Ці організації добирають підприємства для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії, і своєчасне їх повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручительств стало одним із методів державної фінансової підтримки санації таких відомих компаній, як Крайслер (США) та Телефункен (Німеччина). Причому в останньому випадку санація за­вершилася невдало.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.108 с.)