Розвиток науки. Наукові революції

Історичний розвиток науки був нерівномірний. Стадії швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювалися періодами застою, а іноді й занепаду.

На думку французького філософа Гастона Башлара, формування науки охоплює такі етапи:

- донауковий стан (від класичної античності до 17–18 ст.);

- науковий стан (останні десятиліття 18 – початок 20 ст.);

- стан нового наукового духу (з початку 20 ст.)

У наш час змінився характер наукової діяльності порівняно з дослідженнями класичної епохи. На місце науки невеликих співто-вариств учених прийшла сучасна «більша наука» з її майже виробни-чим застосуванням складних і дорогих приладових комплексів (типу великих телескопів, сучасних систем поділу хімічних елементів, при-скорювачів елементарних часток), з різким збільшенням кількості лю-дей, зайнятих у науковій діяльності й обслуговуючих її; з великими об'єднаннями фахівців різного профілю, із цілеспрямованим держав-ним фінансуванням наукових програм і т.п.

Змінюються від епохи до епохи й функції науки в житті суспільства, її місце в культурі і її взаємодія з іншими областями культурної творчості. Уже в XVII ст. виникаюче природознавство заявило свої претензії на формування в культурі домінуючих світогляд-них позицій. Виконуючи світоглядні функції, наука стала усе актив-ніше впливати на інші сфери соціального життя, у тому числі й на повсякденну свідомість людей.

У другій половині XIX сторіччя наука одержує все більше застосування, вона поширюється у техніку й технології. Зберігаючи свою культурно-світоглядну функцію, вона знаходить нову соціальну функцію – стає продуктивною силою суспільства.

ХХ століття може бути охарактеризований як все більше вико-ристання науки в різних галузях соціального життя. Наука починає усе активніше застосовуватися в різних сферах управління соціаль-ними процесами, виступаючи основою кваліфікованих експертних оцінок і прийняття управлінських рішень. Співпрацюючи із представ-никами влади, науковці реально починають впливати на вибір тих або інших шляхів соціального розвитку. Цю нову функцію науки іноді характеризують як перетворення її в соціальну силу. При цьому підсилюються світоглядні функції науки і її роль як безпосередньої продуктивної сили.

Радикальні якісні зрушення в розвитку науки визначені як нау-кові революції. Крутий поворот у підході до вивчення науки зробив американський історик фізики Томас Кун у своїй роботі «Структура наукових революцій», що з'явилася в 1962 році. Наука або, точніше, нормальна наука, відповідно до Куна, – це співтовариство вчених, об'єднаних досить твердою програмою, що Кун називає парадигмою і яка цілком визначає, з його погляду, діяльність кожного вченого. Саме парадигма як якесь надособистісне утворення виявляється в Куна в центрі уваги. Саме зі зміною парадигм зв'язує він корінні зміни в розвитку науки – наукові революції. Нормальна наука, – пише Кун, – це «дослідження, що міцно опирається на одне або кілька минулих досягнень – досягнень, які протягом деякого часу визнаються певним науковим співтовариством як основа для розвитку його подальшої практичної діяльності». Уже із самого визначення зрозу-міло, що мова йде про традиції, тобто наука розуміється як традиція. Минулі досягнення, що лежать в основі цієї традиції, і виступають як парадигма. Найчастіше під цим розуміється деяка досить загально-прийнята теоретична концепція типу системи Коперника, механіки Ньютона, кисневої теорії Лавуазьє й т.п. Зі зміною концепцій такого роду Кун насамперед і пов'язує наукові революції.

Перша наукова революція – 17–18 ст. – природознавча.

Наприкінці 18 ст. перша наукова революція переросла у промис-лову, наслідком якої була розбудова капіталістичного індустріального суспільства й індустріальної цивілізації.

Друга наукова революція – кін. 19 – поч. 20 ст. – спричинила появу нової, некласичної науки, якій належать відкриття електрона, радіо, перетворення хімічних елементів, створення квантової і теорії відносності, проникнення у мікросвіт і пізнання великих швидкостей.

Третя наукова революція – середина 20 ст. – сьогодення – науково-технічна, їй відповідає постіндустріальне, інформаційне, пост-модерне суспільство. Основою цього суспільства є новітні високі й тонкі технології. Значну роль відіграють комп’ютери, засоби масової комунікації та інформатики.