Створення і початок діяльності українських політичних партій Наддніпрянщині

Важливим чинником, що помітно посилив можливості національно-визвольного руху, стало формування українських політичних партій на Наддніпрянщині. З появою першої з них — РУП — завершився перехід українських патріотів до широкої агітаційно-пропагандистської роботи серед усіх верств населення.

Назва	Рік і місце створення	Політична характеристика	Лідери
Революційна українська партія (РУП)	1900, Харків	Ані чіткої програми, ані статуту не виробили. Спочатку керувалися «Самостійною Україною», як своєю програмою, проте невдовзі перейшли на позиції федералізму. Майбутня Україна, самостійна чи автономна, бачилася такою, що буде ґрунтуватися на засадах соціалізму. Відстоювали інтереси селянства, яке вважали основою української нації. Саме тому члени РУП, а це переважно молодь, пішли в село і понесли із собою брошури, газети й відозви.	Д.Антонович
Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)		Заявила про намір захищати інтереси українських робітників. Соціальна програма майже повністю співпадала з програмою РСДРП, однак, українські соціал-демократи говорили ще й про інтереси свого народу.	М.Порш, С.Петлюра, В.Вінниченко
Українська народна партія (УНП)		Націоналістична партія, яка відстоювала гасло політичної самостійності, проголосивши: «Україна — для українців».	М.Міхновський
Українська соціал-демократична спілка («Спілка»)		Вийшовши зі складу РУП, увійшла до меншовицької фракції РСДРП на правах автономної секції (початок 1905 р.)	М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський
Українська демократична партія (УДП)		Відстоювали політичну автономію України. Підтримуючи ідею загальнонародної власності, вважали, що вилучення у приватних осіб власності повинно супроводжуватися компенсацією. Віддавали перевагу забезпеченню змін через проведення державних реформ, а не шляхом революції.	О.Лотоцький, Є.Чикаленко
Українська радикальна партія (УРП)		Б.Грінченко, С.Єфремов

Майже всі партії майбутнє України бачили в її розвитку шляхом побудови суспільного ладу на засадах заперечення приватної власності на засоби виробництва, вважаючи, що процвітання можливо забезпечити втіленням ідей соціалізму.

Та головним було те, що партії ставили за мету боротися за державність свого народу. При цьому сформувалися автономістська й самостійницька течії.

Самостійницька та автономістська течії в українському русі

Майже всі політичні українські політичні партії виступали за автономію України у складі майбутньої Федеративної Росії (автономісти). Виняток становила УНП, яка взяла на озброєння гасло політичної самостійності (самостійники). Таке становище пояснюється тим, що російські соціалісти захопили багатьох українських діячів ідеями про рівність і братерство всіх робітників і селян.

Розкол українського громадсько-політичного табору на кілька партійних груп послабив національно-патріотичні сили, що боролися проти асиміляторської політики царизму.

УКРАЇНА В РОКИ РЕВОЛЮЦІЇ 1905–1907 рр.

Передумови революції

1. Безземелля селян.

2. Жорстока, фактично ненормована експлуатація робітників до того ж позбавлених політичних прав.

3. Збереження самодержавства та відсутність демократичних свобод.

4. Національне гноблення: Росія — «в’язниця народів».

Всі ці фактори значно посилила поразка у війні з Японією.

Початком революції стала «Кривава неділя» — розстріл мирної демонстрації у Санкт-Петербурзі царськими військами 9 січня 1905 р.

Масові соціальні виступи

У знак солідарності та протесту у зв’язку з подіями у столиці почалися страйки у пролетарських центрах України: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня–березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік.

Під впливом робітничого руху піднялося на боротьбу й селянство, але його виступи у більшості випадків набули характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Так, навесні 1905 р. Селяни розгромили маєток поміщика Терещенка у Сумському повіті, вивезли все майно, хліб, реманент, цукровий завод зруйнували й спалили. На протязі першої половини 1905 р. селянські виступи мали місце в половині повітів.

Посилились соціальні протиріччя між різними верствами селянства. У селі Вихвостові Чернігівської губернії в жовтні 1905 р. селяни розгромили поміщицький маєток, спалили винокурню. Після цього багатії організували самосуд над 15 найбільш активними учасниками виступу й по-звірячому вбили їх. М.Коцюбинський описав цю трагедію у повісті «Фата Моргана».

Під час Жовтневого загального страйку 1905 р. на Україні страйкувало 120 тис. робітників. Життя на заводах та фабриках, шахтах і копальнях на транспорті замерло.

У ході революції в Києві, Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникли Ради робітничих депутатів. У них співпрацювали соціал-демократи та есери, представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день, встановлюють ціни на продукти у заводських лавках, організовують охорону населення від погромників. Водночас з Радами створюються перші профспілкові об’єднання.

В авангарді революційної боротьби йшли російські соціалістичні партії: соціал-демократи (в свою чергу поділялися на два крила: радикальне — більшовики та помірковані — меншовики) і соціалісти-революціонери (есери). Чисельність і вплив українських національних партій в Україні були значно меншими, ніж загальноросійських.

Збройні повстання

На Україні підготовкою збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій: більшовики, есери, анархісти.

Повстання на панцернику «Потьомкін». Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси, члени різних партійних організацій. На «Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовик Г.Вакуленчук й анархіст О.Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання: офіцери були перебиті, загинув Г.Вакуленчук. Командування прийняв О.Матюшенко. Через кілька днів через брак вугілля, харчів та питної води команда панцерника здалося 25 червня в румунському порту Констанці.

Повстання П.П.Шмідта. 15–16 листопада в Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили П.П.Шмідта; повсталі вимагали від царя скликання Установчих зборів. Після 13-годинного бою повстання було придушено. Шмідт та інші керівники повстання за вироком воєнно-морського суду були розстріляні.

Повстання Б.Жадановського. 18 листопада у Києві майже 1 тис. озброєних солдатів на чолі з підпоручиком Б.Жадановським вийшли на демонстрацію. До них приєдналися 4 тис. робітників. На Галицькій площі демонстрація була розстріляна. Жаданівського було важко поранено. Спроба збудувати барикаду не увінчалася успіхом. Загальні втрати з обох сторін — 250 вбитих і поранених.

Повстання у грудні 1905 р. Найвищого підйому збройна боротьба проти царизму в Україні досягло в грудні 1905 р. й відбувалося під впливом грудневого повстання у Москві; повстання спалахнули у Харкові, Катеринославі, Олександрівці. 16–17 грудня у Горлівці повстало 4 тис. робітників; їх очолили більшовик О.Гречньов, безпартійний П.Гуртовий, есер П.Дейнега; після 6-годинного бою, втративши 300 чол. повстанці були розгромлені царськими військами.

Сорочинська трагедія. Вимагаючи звільнити заарештованого товариша, мешканці с. Великі Сорочинці (Полтавщина), в середині грудня 1905 р. вчинили збройний опір козакам, Прибулий через три дні загін карателів жорстоко розправився з повстанцями.

Причини поразки повстань:

1. Відсутність єдності серед революційних партій.

2. Неорганізованість і стихійність повстань.

3. Слабка технічна підготовка повстанців.

4. Відсутність досвіду.

Національний рух

В роки революції на передній край громадсько-політичної боротьби було висунуто українське національне питання. Громадськість України боролася проти національного гноблення, за право навчатися на рідній мові, використовувати її у печаті, на сцені у державних установах.

Українська печать — виникає після Маніфесту 17 жовтня; першим виданням був журнал «Хлібороб», який видавали брати Шемети у Лубнах; у 1906 р. у Києві, Харкові, Одесі та інших містах України, а також у Петербурзі й Москві виходили 18 українських газет і журналів.

«Киевская Старина» залишалася одним з легітимних засобів формування української свідомості. У 1906 р. журнал набув нового вигляду, змінив назву на «Україна» і став україномовним. У такому вигляді правонаступниця «Киевской Старины» — «Україна» проіснувала до 1907 р.

«Просвіти» — українські самодіяльні культурно-просвітні організації, які очолювалися демократичними та ліберальними діячами з середовища національно свідомої інтелігенції (у Києві — Б.Грінченко, Л.Українка, М.Лисенко, у Чернігові — М.Коцюбинський, у Полтаві — П.Мирний, у Катеринославі — Д.Яворницький, у Миколаєві — М.Аркас); прагнули розвивати національну самосвідомість, для чого організовували бібліотеки й читальні, налагоджували випуск на українській мові науково-популярної літератури, організовували лекції й спектаклі на українській мові, створювали школи з українською мовою викладання (М.Аркас у с. Богданівка на Миколаївщині); уряд всіляко протидіяв діяльності «Просвіт».

Вища школа — з 1905 р. за вимогою студентів і громадськості починається викладання в університетах на українській мові (М.Грушевський — історія України в Одесі, О.Сумцов — історія української літератури у Харкові); у 1906 р. до Києва переїхав М.Грушевський та переніс із собою видання «Літературно-наукового вісника», навколо якого об’єдналися українські письменники; у 1907 р. у Києві засновується українське наукове товариство на чолі з М.Грушевським; величезне значення мав вихід у світ «Нарису історії українського народу» М.Грушевського та «Історії України-Руси» М.Аркаса.