Воєнні дії на Україні у 1915–1917 роках. Бойовий шлях легіону усс

У ході війни ставлення австрійського командування до легіону УСС змінилося. У той час, як десятки тисячі примусово мобілізованих (у тому числі і українці) не виявляли бажання воювати за імперію, усуси показали себе найстійкішими солдатами австрійської армії.

Початок квітня — початок травня 1915 р. — захист усусами гори Маківка у Карпатах, яка мала стратегічне значення. Кілька разів висота переходила з рук у руки і в невдовзі, після того як росіяни все ж оволоділи нею, то майже відразу змушені були відступити — почався загальний відступ російських військ.

Середині квітня 1915 р. — початок наступу німецько-австрійських військ на Галицькому фронті, у районі Горлиці. Маючи кількісну і спираючись на технічну перевагу, вони швидко просувалися вперед.

Червень 1915 р. — усуси першими увійшли до Галича, піднявши тут на знак перемоги жовто-блакитний прапор.

Осінь 1915 р. — російські війська закріпилися по лінії Кам’янець-Подільський—Тернопіль—Кременець—Дубно. Зазнавши значних втрат, усуси відправлені на переформування.

Відступ супроводжувався новою антиукраїнської хвилею: до 12 тис. осіб були вивезені на схід. Разом із військами відступали родичі тих, хто боявся помсти австро-угорців. Кількість біженців досягла 100 тис чоловік. Повернувшись, австро-угорська адміністрація почала переслідувати українців. Тисячі селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і по тюрмах. Лише у концтаборі Талергоф перебувало 30 тис українців.

У той же час тисячі канадців українського походження були інтерновані в концтаборах урядом Канади.

Наприкінці травня 1916 р. делегація усусів прийняла участь у похоронах І.Франка, сини якого одними з перших вступили до лав усусів. Фронтовики несли вінок із багатозначним написом: «Великому Каменяреві — Ми ломимо скалу».

Травень 1916 р. — невдовзі після повернення усусів на фронт, розпочався наступ російських військ, названий Брусиловським проривом. Знов захоплені частина Галичини і Північної Буковини. Австрійці зазнали значних втрат (понад 1млн вбитими і пораненими, 400 тис. — полоненими).

Серпень — вересень 1916 р. — полк УСС, оточений на горі Лисоня, зазнавши значних втрат, перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам вдалося вирватися. Ці вояки, прибувши на Волинь, зосередилися на освітній роботі, організували у селах 46 початкових шкіл і почали працювати вчителями.

Участь української інтелігенції в діяльності громадських організацій, товариств і комітетів з допомоги жертвам війни.

Внаслідок поразки 1915 року Російський уряд став м’якішим по відношенню до українців-наддніпрянців. Визнаючи, що головна причина поразки у поганій підготовці, уряд погодився на громадську допомогу. Влітку 1915 року у Києві було засновано «Общество помощи населению Юга России, пострадавшему от военных действий», яке займалося допомогою галичанам-втікачам. Багато українців вступили до «Комитета Юго-Западного фронта Всеросійського союза городов», який взяв на себе опіку над українським населенням Галичини. У повному контакті працював з ними Земський Союз.

Національний рух у Наддніпрянській Україні. Рішення ТУПу про ставлення українців до війни.

На початку війни Симон Петлюра надрукував у Москві статтю-відозву «Війна і українці», в якій запевняв, що українці виконають «свій обов’язок громадян Росії». Та це не завадило Російським правлячим колам розпочати наступ на українство: примусово були закриті усі українські видавництва, заборонили газети, журнали, що виходили українською мовою, припинили діяльність «Просвіт» та інших самодіяльних творчих українських організацій, почались репресії проти учасників національного руху, серед яких був Грушевський.

Неабияку роль у відновленні українського громадсько-політичного життя відігравало Товариство Українських Поступовців (ТУП), зав’язавши стосунки з провідниками українських ліберальних кіл. Тупівці закликали їх до осуду російської політики в Галичині і взагалі погромницької практики українського національного життя. Знайшовши певну підтримку і спираючись на неї, українці у серпні 1915 р. відрядили до міністра освіти делегацію, яка мала б домагатися запровадження української мови у народних школах, а депутати Державної Думи отримали петиції в яких стояла вимога автономії України.

Поразки на фронтах посилили опозиційні настрої. Прагнучи знайти підтримку серед українців, лідери опозиційних сил в Державній думі готові були піти на поступки українцям у їх вимогах. Павло Мілюков з трибуни державної думи засудив політику царату в Галичині, назвавши її «європейським скандалом».

У грудні 1916 року ТУП видає декларацію під назвою «Наша позиція», в якій засуджує війну і наголошує, що воно боротиметься «За цілковите забезпечення культурно-національних цінностей і прав українського народу».

У 1915 році постав український студентський національно-визвольний рух. Однак поширення він не набув — влада придушила його відразу у зародку.

СВУ його політична платформа і політична діяльність.

СВУ виступав під гаслом побудови самостійної української держави у вигляді монархії (гетьманат), з конституційним устроєм, під протекторатом Німеччини, як бар’єром між Європою і Росією.

Спираючись на Німецьку підтримку СВУ розвинула кипучу діяльність:

Ÿ добився окремих таборів для полонених українців, де розгорнув широку пропагандистку і культурно-просвітницьку діяльність;

Ÿ опікувався долею військовополонених;

Ÿ виступали з лекціями і доповідями, налагодили регулярні видання українською та іншою мовами брошур з історичного минулого і сучасного України.

Назрівання глибокої економічної та політичної кризи в Російській імперії.

Війна стала суровим іспитом для Російської економіки. Нестача палива, погіршення роботи транспорту привели до скорочення виробництва: не робили половина плавилень, стояли всі трубні і металообробні заводи. Негативно вплинула війна і на сільське господарство — скоротились посівні площі і врожайність, зменшився збір зернових. Економіка опинилася на межі краху.

Надії на перемогу розвіялися, і у тил хлинули біженці й ешелони з пораненими. Все гірше ставало з продовольством. Посилилась паливна криза. Все це разом вело до посилення невдоволення політикою царизму.

В цілому з червня 1914 року по березень 1917 року в Україні відбулося 400 страйків з кількістю членів близько 300 тис. Центром страйкового руху став Донбас. Неспокійно було у селі. В армії солдати почали відмовлятися від участі в бойових діях.

Криза самодержавства стала наочною.

 

 

ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Початок революції.

Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних та національних суперечностей у Російській імперії. Перемога буржуазно-демократичної революції в Петрограді 27 лютого 1917 р. призвела до падіння самодержавства. В ході революції у країни фактично встановилося Двовладдя — специфічна ситуація, що склалася після Лютневої революції в Росії, за якої формальним носієм влади став Тимчасовий уряд, а реальна влада належала Радам робітничих та солдатських депутатів.

Звістка про революцію досягла великих міст України вже 27–1 березня, а через кілька днів рознеслася по всій Україні. Повсюди проходили багатотисячні мітинги й демонстрації, учасники яких вітали революцію у Петрограді й вимагали ліквідації в Україні старої адміністрації. Більшість представників царського режиму без опору передали свої повноваження новій владі.

З метою опанування ситуації в Україні Тимчасовий уряд надсилає сюди своїх уповноважених та комісарів, на місцях створюються губернські, міські й повітові правління Протягом кількох днів представники головних установ, організацій та партій створили Раду об’єднаних громадських організацій (17 березня), яка обрала Виконавчий комітет, що діяв від імені тимчасового уряду (до 4 вересня).

Зростає соціальний рух мас, що проявилося в утворенні Рад робітничих депутатів у найбільших містах та промислових центрах. На середину 1917 р. їх було 252, в тому числі в Донбасі — 180 (71% від загальної кількості). Засновниками Рад були переважно представники загальноросійських політичних партій соціал-демократів та есерів. Зростає кількість рад селянських депутатів.

З перших днів розгортається масовий український національно-визвольний рух, що стало свідченням переростання його в національно-демократичну революцію:

12 березня 1917 р. — демонстрація українців у Петрограді.

19 березня 1917 р. — грандіозна національна демонстрація в Києві, у якій взяли участь до 100 тис. солдатів, робітників, представників студентства й учнівської молоді, над якою майоріли сотні блакитно-жовтих прапорів і гасла з вимогою автономії, а також самостійності України. Маніфестація закінчилася мітингом на Софійській площі, який був освячений православним духовенством.