Сталінська індустріалізація України

Україна та зміна політичного курсу ВКП(б)

Основним змістом життя радянської країни у 30-і рр. стало згортання непу, повернення до воєнно-комуністичних методів й утвердження тоталітарного режиму.

Першим кроком до згортання непу стала поїздка Сталіна до Сибіру під час хлібозаготівельної кризи 1927–1929 рр., де він закликав до проведення хлібозаготівель за допомогою адміністративно-судових методів.

Причини згортання непу — його обмеженість, непереборні протиріччя що існували у ньому:

1. В економіці:

— нестача капіталів для реконструкції промисловості через відсутність притоку капіталу ззовні та відсутність внутрішніх ресурсів;

— стримування росту великих приватних підприємств.

2. В політичній та соціальній сферах — існування вільного підприємництва вимагало лібералізації суспільного життя й загрожувало однопартійній системі влади.

3. Суб’єктивний фактор: відсутність сили, здатної організувати боротьбу за неп (всередині партії група прибічників непу була мало чисельною, непмани не мали політичного впливу, серед робітників кожний третій був безробітним, селяни — неорганізовані, економічно та політично безграмотні до того ж задоволені Радянською владою, яка дала їм землю).

Переломним став 1929 р., коли було розпочато форсовану індустріалізацію, проголошено курс на суцільну колективізацію та було встановлено сталінський тоталітарний режим.

Сталінська індустріалізація України

Індустріалізація — система заходів, спрямованих на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння економіки, укріплення обороноздатності країни та зміни соціально-класової структури в бік збільшення чисельності пролетаріату.

Особливості індустріалізації:

1. Почалася з важкої, а не з легкої промисловості.

2. Спиралася лише на внутрішні джерела.

3. Здійснювалася за планом.

4. Мала форсовані (високі, максимальні, прискорені) темпи.

Перехід до форсованої індустріалізації

В грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) схвалив стратегію прискореного розвитку промисловості і прийняв директиву по складанню першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, ухваливши «оптимальний» варіант (щорічний приріст у промисловості 20–22 %), що містив більш високі показники у порівнянні з «відправним».

Травень 1929 р. — XVІ партійна конференція схвалила «оптимальний» варіант плану.

Однак вже у листопаді 1929 р. Пленум ЦК приймає рішення «за будь-яку ціну» прискорити індустріалізацію. Ця подія і визначила її основну характеристику — форсована.

Перша п’ятирічка

Досягнення	Втрати
w Будувалося близько 400 нових підприємств, серед них завершено: Криворізька, Київська, Харківська ЕС та найбільша у Європі — Дніпрогес (1 травня 1932). w У Донбасі введено в дію 53 нових шахти. w Введено в дію 12 доменних та 24 мартенівських печі. w «Дніпроспецсталь» у Запоріжжі (завод інструментальних сталей). w З конвеєру ХТЗ зійшов перший трактор (1 жовтня 1931 р.)	Протягом п’ятирічки темпи розвитку промисловості впали з 23,7% у 1928/29 рр. до 5% у 1933 р. В середньому щорічний приріст складав 15,7%, що було менше ніж у відкинутому відправному плані.
Особливості: 1. Початок соціалістичного змагання (ініціаторами змагання стало керівництво шахт «Центральна» та «Північна» тресту «Артемвугілля», підписавши 31 січня 1929 р. першу господарсько-політичну угоду про змагання). 2. Необґрунтоване підвищення темпів, форсування планів індустріалізації привело до падіння темпів економічного зростання, дезорганізації виробництва.

Друга п’ятирічка

Досягнення	Втрати
w Особливо швидко розвивалося машинобудування: було налагоджено виробництво радіальних, свердлильних, шліфувальних та інших верстатів, потужних паровозів, доменного та прокатного обладнання, великих турбогенераторів, підйомних кранів і т.п. w Почали давати продукцію гіганти металургії — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь». w Бурхливий розвиток легкої та харчової промисловості — забезпечення городян самим необхідним.	З 46 найважливіших показників ІІ п’ятирічки тільки по 10 плани було виконано. Загальний процент виконання плану п’ятирічки не перебільшував 70–77%.
Особливості: 1. Передбачав не тільки ріст економічних показників, але й програму соціальних перетворень: остаточне витискання капіталістичних елементів та ліквідацію поділу суспільства на класи. 2. Широке поширення індивідуальної форми соціалістичного змагання — рух стахановців (ударників). 3. Досить бурхливий розвиток легкої та харчової промисловості.

Третяп’ятирічка

Досягнення	Втрати
В цілому темпи розвитку промисловості не відставали від запланованих показників	В умовах розгортання 2-ї світової війни у Європі збільшилися асигнування на оборону (1939 р. — 25% державного бюджету, 1941 р. — 43,4%).
Особливості: 1. Збільшення асигнувань на оборону. 2. Вжорсточення трудової дисципліни. 3. Відповідність темпів розвитку з передбачуваними планом.

Підсумки та наслідки індустріалізації для України

Позитивне

Негативне (ціна індустріалізації)

• Структурні зміни в економці: перетворення України в індустріально-аграрну країну (кількість підприємств зросла в 11 разів, вага валової продукції — на 92%). • УРСР напередодні війни стала металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР, випередив деякі країни Західної Європи. • Урбанізація (зростання кількості робітників вдвічі). • Укріплення обороноздатності країни. • Ліквідація безробіття.

• Підрив сільського господарства, легкої та харчової промисловості в наслідок викачування коштів для розвитку важкої промисловості. • Встановлення адміністративно-командної системи централізованого управління. • Одержавлення засобів виробництва, що породило відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості в результатах праці. • Зниження життєвого рівня населення. • Посилення репресивної практики проти інженерно-технічних робітників. • Закріплення традиційної структури економіки, яка ще більше прив’язала народне господарство України до потреб центру.

Суцільна колективізація в Україні

Колективізація — насильницьке об’єднання селян у колгоспи.

Передумови колективізації:

Ê Досвід створення колективних господарств на селі в роки громадянської війни.

Ê Відсутність приватної власності на землю.

Ê Однопартійна диктатура більшовицької партії.

Причини колективізації:

1. Економічні — нестача зерна у державі в умовах форсованих темпів індустріалізації.

2. Політичні:

— в умовах утвердження тоталітарного режиму колгоспами було легше управляти, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств;

— необхідність ліквідації дрібнотоварного господарства на селі, яке породжувало капіталістичні відносини.

Особливості колективізації

1. Суцільна.

2. Форсована.

Січень 1928 р. — Сталін висуває гасло суцільної колективізації — початок курсу на колективізацію, його пропаганда: зростання допомоги колгоспам, передача кращих земель, постачання машин, податкові пільги.

Квітень 1929 р. — прийняття XVI партконференцією 1-го п’ятирічного плану, яки передбачав залучити до сільськогосподарської кооперації 85% населення, а у колгоспи — 18–20%, а на Україні — 30%. Однак вже влітку лунають гасла «шалених темпів колективізації».

Листопад 1929 р. — Пленум ЦК ВКП(б), який став переломним у цьому процесі: генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор підтримав пропозицію Й.Сталіна, В.Молотова і Л.Кагановича завершити колективізацію протягом року.

Січень 1930 р. — постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», в якій планувалося завершити колективізацію на Україні восени 1931 р., або навесні 1932 р. Постанова закликала до «соціалістичного змагання по організації колгоспів».

Лютий 1930 р. — Лист-директива С.Косіора місцевим партійним організаціям, в якій ставилося завдання: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р.»

3. Насильницька.

Селяни не бажали вступати до колгоспів. Щоб зломити цей опір радянське керівництво оголосило про перехід до розкуркулювання — ліквідації куркульства як класу. На ділі під розкуркулювання потрапляли не тільки заможні селяни, але й ті, що не погоджувалися йти у колгоспи. Всього в Україні за роки колективізації експропрійовані близько 200 тис. селянських господарств (разом з усіма членами сімей ≈ 1,2–1,4 млн. чол.). Їх майно конфісковувалося й передавалася у колгоспи. Понад половину з них виселили на Північ і до Сибіру («спец переселенці»), де використовувалися на найважчих роботах.

Лише шляхом насилля, погроз, брехливих обіцянок селян «заганяли» у колгоспи. С.Косіор визнавав, що «...Кожний партпрацівник на селі міг робити все, що йому завгодно».

Таким чином на 1 березня 1930 р. було колективізовано 62,8% селянських господарств.

4. Єдина форма об’єднання — колгосп.