Основні напрямки політики ЗУНР

І. Внутрішня політика:

1. Організація держави:

a Українська Народна Рада — законодавчий орган; президент — Є.Петрушевич;

a розгалужена система місцевого самоврядування;

a створення УГА та жандармерії;

a утвердження державності української мови, оголошення приватних гімназій державними;

a забезпечення широких прав національним меншинам (надання 30% місць у парламенті).

2. Соціально-економічна політика:

a аграрна реформа (квітень 1919 р.) — ліквідація поміщицького землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

a введення в обіг власної валюти — гривна та карбованець;

a 8-ми годинний робочий день.

a встановлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкур, свиней, заборонено вивезення нафти;

a заходи щодо відновлення роботи залізниць.

ІІ. Зовнішня політика:

1. Злука (об’єднання УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р.) й перетворення ЗУНР у ЗО УНР;

2. Війна з Польщею в умовах безуспішних спроб подолати зовнішньополітичну ізоляцію.

Зовнішня політика ЗУНР

1 листопада 1918 р. — перші збройні сутички між українськими і польськими військами, які 5 листопада розділяла лінія фронту, що проходила вулицями міста.

11 листопада 1918 р. — український гарнізон, основу якого становили ненавчені юнаки, залишив Перемишль, де формуються польські збройні загони, які перекидалися у Східну Галичину.

21 листопада 1918 р. — українські війська почали відступ зі Львова.

Листопад-грудень 1918р. — польські війська захопили 10 з 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР.

У свою чергу румунські війська окупували частину Буковини, а Угорщина зміцнила свій контроль над Закарпаттям.

За цих умов ЗУНР звернулася до президента В.Вільсона, як автору «14 пунктів», з проханням сприяти визнанню проголошеної республіки. Однак просьба виявилася марною. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилася у міжнародній ізоляції. Особливо ворожо до ЗУНР ставилася Франція, яка була зацікавлена в укріплені Польщі на противагу Німеччині. Лідери Польщі запевняли, що утворення ЗУНР тільки на користь Австрії та Німеччині.

Наприкінці лютого 1919 р. Паризька мирна конференція надіслала до Галичини місію під головуванням генерала Бартельмі (Франція), яка висунула вимогу негайно припинити воєнні дії й запропонувала демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (де розташовані великі нафтові родовища) залишалися за Польщею. На такі умови уряд ЗУНР не погодився, і війна продовжилася.

Квітень 1919 р. — польський уряд кинув проти УГА добре озброєну і навчену 60 тис. армію генерала Й.Галлера, сформовану у Франції; спроба зупинити поляків під Золотою Липою закінчилися невдачею — українські війська відступили за р. Збруч.

Напередодні прийняття Антантою рішень по Галичині керівництво ЗУНР (на цей час виконавчу, законодавчу і контрольну владу передано диктатору, яким призначили Є.Петрушевича) здійснило відчайдушну спробу стабілізувати ситуацію в державі, припинити паніку і деморалізацію, що виникли під впливом воєнних поразок і водночас вплинути на рішення Паризької конференції.

7 червня 1919 р. командування УГА (генерал О.Греков, який змінив на цій посаді М.Омельяновича-Павленка, який підготував цю операцію) провело Чортиківська офензиву (прорив, наступ): 25 тис. галичан примусили відступати більш ніж 100 тис. польську армію. Однак сама УГА була остаточно виснажена цим наступом, і тому, коли 28 червня розпочався контрнаступ, сил стримувати його вже не було — протягом першої половини липня поляки окупували майже всю Східну Галичину, відкинувши УГА за р. Збруч.

Напередодні цього, 25 червня 1919 р. Антанта визнала права Польщі на окупацію Східної Галичини.

Причини поразки ЗУНР

1. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без воєнної та дипломатичної підтримки європейських держав.

2. УНР, воюючи на кілька фронтів також не могла надати реальної допомоги.

3. ЗУНР не створила через економічні причини достатньо чисельну армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію.