Діяльність національних політичних та культурних організацій «Січ» і «Сокіл»

Українські політичні організації на початку ХХ ст. здійснювали значну роботу з виховання української молоді у національному дусі У Львові діяло підпільне товариство «Молода Україна», що й зосереджувалося на виховній роботі.

У кінці 90-х рр. у Львові було засновано спортивно-фізкультурну організацію «Сокіл». Великі заслуги у її розбудові належать педагогу І.Боберському. У 1900 р. виник перший гурток спортивно-фізкультурної організації «Січ», яка незабаром охопила всю Галичину. Обидві організації були масовими й налічували близько 12 тис. членів.

Щоб проводити військові навчання, учні львівських середніх шкіл створили таємний гурток «Пласт» (1911 р.). Військове навчання молоді здійснювало товариство «Січові стрільці» (1912 р.).

Митрополит А.Шептицький та його роль у піднесенні національного життя в західноукраїнських землях

Центральною фігурою національного відродження на Західній Україні став граф, митрополит греко-католицької церкви А.Шептицький, який мав звання доктора права, філософії та теології.

Шептицький був засновником Наукового інституту — єдиної для греко-католиків науково-богословської установи того часу, фундатором лікарні, школи та гімназії «Рідна школа», Українського національного музею у Львові. Великі кошти виділяв на благодійництво: на його гроші українські богослови навчалися у Римі. Шептицький фінансував діяльність просвітницьких товариств «Просвіта» і спортивного товариства «Пласт», заснував українське видавництво, щедро фінансував українські друкарні. Митрополит витратив на наукові і культурні заходи в Галичині мільйони доларів. Очоливши греко-католицьку церкву, що була цілком латинізована, він за короткий час зробив її українською.

Займаючи помірковані національно-демократичні позиції, цей видатний церковний діяч підняв авторитет української світської та духовної інтелігенції, сприяв піднесенню національної свідомості широких мас. Однією з головних заслуг було те, що він об’єднав зусилля уніатських священників та світської інтелігенції, між якими до цього не було порозуміння.

Український національний рух на Буковині та в Закарпатті

Буковинське політичне життя розвивалося синхронно з галицьким: депутати разом і з галицькими входили до «Українського клубу» в імперському парламенті, а головні політичні партії були майже тотожними галицьким. Місцеві українські школи та громадські організації були найкращими з усіх, що існували у трьох західноукраїнських регіонах. У 1914 р. на Буковині було 590 різних товариств і установ.

Національний рух на Закарпатті залишався слабким.

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Особливості розвитку культури

Фактори, що впливали на розвиток української культури на початку ХХ ст.:

] модернізація суспільства, утвердження індустріальних цінностей;

] колоніальна антинародна політика правлячих кіл обох імперій;

] революційні події на початку ХХ ст., піднесення національно-визвольного руху;

] рушійні сили у самій культурі;

] низький загальний рівень культури серед більшості українців.

Нові явища у розвитку культури:

² поступове поширення освіти, розширення мережі спеціальних навчальних закладів;

² вплив двох протилежних за своєю суттю художніх течій — реалізму та модернізму (модернізм — назва течій у мистецтві ХХ ст., для яких було характерним спроба вийти за межі усталених традицій і принципів класичного мистецтва з допомогою нових форм і засобів художнього виразу);

² збільшення після революції 1905–1907 рр. кількості сект, які вийшли з підпілля з прийняттям маніфесту про віротерпимість.

Освіта

У 1914–1915 навчальному році на Україні налічується 26 тис. загальноосвітніх шкіл із 2,6 млн учнів, але 70% населення залишається неписемними. У 80 середніх спеціальних учбових і більш ніж 60 нижчих профтехучилищ навчалося 17,5 тис. студентів, в 27 вузах навчалося 35,2 тис студентів. Значно випереджали за рівнем грамотності та наявності власної інтелігенції німці, євреї поляки, що мешкали тут.

Гальмувало — колонізаторська антинародна політика правлячих кіл:

1. Жодного вищого навчального закладу з українською мовою навчання, а в Російській імперії — жодної української школи на державному утриманні.
2. Підтримка низького культурного й освітнього становища народу:

а) відсутність обов’язкового початкового навчання — 30% грамотних в українських губерніях (нижчий за середній по Російській імперії);

б) не дивлячись на обов’язкове початкове навчання в Австро-Угорській імперії, в Галичині більш ніж у половині сіл не було нормальних шкіл, або взагалі не було, на Буковині — єдина українська гімназія, в Закарпатті — українських навчальних закладів не було взагалі.

Прискорювало — розвиток виробничих сил: збільшується кількість учбових закладів та учнів, студентів, що навчаються в них.

Наука

Революція 1905 року принесла деякі полегшення для розвитку української науки. Формально були скасовані утиски українського друкованого слова, зміцнів зв’язок української науки із іншими країнами. З 1907 р. у Києві діяло Українське наукове товариство (УНТ), головою якого обрали М.Грушевського. УНТ видавало свої «Записки», і «Українські Наукові збірники».

Галузь науки	Діяч	Внесок
Історія	М.Грушевський (1866–1934)	«Нарис історії українського народу» (1904), «Ілюстрована історія України» (1911), багатотомник «Історія України-Руси».
О.Єфименко (1848–1918)	«Історія українського народу» (написана у 90-і рр. ХІХ ст., однак вийшла в роки російської революції). Перша жінка в Російській імперії — доктор історичних наук.
Дмитро Багалій (1857–1932)	Вивчення історії Слобожанщини, Харкова і Харківського університету, української культури Слобожанщини.
Орест Левицький (1848–1922)	«Нариси народного життя в Малоросії у XVII ст.» і «Волинські оповідання».
Іван Лучицький (1845—1918)	Розробляв аграрну історію («Стан землеробських класів у Франції напередодні революції та аграрна реформа 1789—1793 рр.» (1912)).
Митрофан Довнар-Запольський (1867–1934)	Роботи з історії господарства Великого князівства Литовського та руських земель періоду середньовіччя. Розпочав наукову розробку декабристоведення («Таємне товариство декабристів», «Ідеали декабристів»).
Микола Аркас (1852–1909)	Перша написана й видана на українській мові узагальнююча книга «Історія України-Руси» (1908).
Вікентій Хвойко	Видатний археолог — відкриття світового значення у Києві, Трипіллі, Середньому Подніпров’ю.
	Федір Вовк (1847–1918)	Видатний дослідник української минувшини, антрополог, етнограф, археолог. Організатор і учасник етнографічних експедицій, археологічних розкопок у багатьох районах України. Учасник громадівського руху, за що зазнав переслідувань від влади й довгий час жив за кордоном.
Українська філологія	Б.Грінченко (1871–1910)	Чотирьохтомний словник «Української мови» (1907–1909)
А.Кримський (1871–1942)	Трьохтомна «Українська граматика» (1905–1908)
Етнографія	Володимир Гнатюк (1871–1926)	60 томів «Етнографічного збірника», «Матеріали для української етнології» — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.
С.Рудницький	Фундатор географічного українознавства (Львівський університет).
Економіка	М.Туган-Барановський	«Соціальні основи кооперації», «Основи політичної економії»
Фізика	І.Пулюй	Роботи у сфері фізики та електротехніки.
Хімія	Іван Горбачевський	Професор Празького університету. 4-томний курс лікарської хімії чеською мовою і курс хімії українською.
Медицина	Іван Сікорський	Заснував перший у світі Інститут дитячої психології у Києві (1912), ряд праць з цієї тематики.
М.Борискевич	Медик-окуліст.
В.Бец	Фізіолог.
О.Івакін	Гістологи
Ф.Ломинський
Данило Заболотний (1866–1929)	Не раз виїжджали в експедиції до Індії, Китаю, Аравії, до Месопотамії боротися з епідемічними захворюваннями.	Першим у світі відкрив шляхи поширення чуми й запропонував методи боротьби з її поширенням.
Микола Гамалія (1859–1949)
Володимир Високович (1854–1912)
Природознавство	В.І.Вернадський (1863–1945)	Обґрунтував цілісність Всесвіту, еколого-біосферними дослідженнями довів пріоритет загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Дослідження ґрунтів й корисних копалин на Україні
Геологія	Л.Лутугін (1861–1915)	Детальніша карта геологічної будови Донбасу.
Металургія	М.Курако (1872–1920)	Проекти доменних печей.
С.Реформаторський (1860–1934)	Відкриття хімічних реакцій металоорганічного синтезу.
Авіація	М.Єфімов (1881–1920)	Учасники авіаційних змагань.
С.Уточкін (1876–1916)
П.Нестеров (1887–1914)	Розробив теорію, відповідно до якої продемонстрував ряд найважливіших прийомів вищого пілотажу («мертва петля» — «петля Нестерова»).
Левко Мацієвич (1877–1910)	Першим запропонував побудувати авіаносець.
Д.Григорович (1883–1938)	Перший у сіті гідролітак.
Ігор Сікорський (1889–1972)	Перші у світі багатомоторні літаки та вертоліт.

Література

На розвиток літератури впливало:

] піднесення національного руху, посилення соціальної боротьби мас;

] поява нових течій у літературі;

] пом’якшення деяких обмежень щодо українського друкованого слова під тиском революційних подій та нова хвиля утисків у роки реакції.

Характерна риса цього періоду: твори проникнуті демократизмом, любов’ю до простого люду, його історії.

Письменник	Характеристика творчості	Твори
Олександр Олесь (Кандиба) (1878–1944)	Поет-демократ, революціонер-романтик. Поет сильного темпераменту, автор інтимно-ліричних віршів, що у великі частині були покладені на ноти, стали романсами. Вражав щирістю, почуттям природи, легкістю, новими і сприйнятливими образами, співучістю й милозвучністю.	Чотири збірки віршів (1907–1917).
Микола Чернявський (1868–1946)	Перший у циклі віршів засудив війну як засіб вирішення міжнародних конфліктів; викривав колоніальну політику царизму та його приспішників.
Леся Українка (1871—1913)	Залишалася митцем-громадянином, гостро реагуючи на явища навколишнього життя, талановито висвітлювала загальнолюдські, філософські, релігійні й історичні теми. Водночас залишалася тонким і проникливим ліриком.	«Пісні про волю», «Казка про Оха-чудотворця», чотири драми (перлина — «Лісова пісня»), 15 драматичних поем.
Михайло Коцюбинський (1864–1913)	Подав образ царської реакції на Україні., непереможний оптимізм, закоханість у життя своїх земляків, красу природи рідного краю.	«Fata morgana» (епопея соціальної боротьби на селі), «Тіні забутих предків», «Сміх», «Intermezzo»
Володимир Винниченко (1880–1951)	Починав оповіданнями, сюжети для яких брав з життя провінціальних міщан, селян-наймитів, показаних у конфліктах з роботодавцями, далі з’явилися оповідання з модною тоді темою — життя босяків, казарми і в’язниці; після революції переважають сюжети з зображенням психологічних і моральних переживань інтелігентів — головним чином, революціонерів, зламаних урядовою реакцією.	Романи «Честь з собою», «Рівновага», «Заповіді батьків», «Божки», п’єси «Дисгармонія», «Гріх», «Щаблі життя»; оповідання і повісті «Біля машини», «Раб краси», «Голота» та інші
Архип Тесленко (1882–1911)	Герої його оповідань — селянська біднота і селяни-бунтарі. Модернізм.
Степан Васильченко (1879–1932)	В оповіданнях і повістях показав розбуджене революцією 1905–1907 рр. селянство. Модернізм.
Б.Лепкий	Модернізм.
Василь Стефаник (1871–1936)	Неперевершений майстер психологічної новели, де зобразив сільську бідноту, селянство. Кожна його новела — до краю згущена, ззовні стримана людська трагедія: це картина смерті або чекання її, образи разючої бідності, безнадійної самітності, спричинених злиднями родинних катастроф, темного пияцтва, тяжкої розлуки з рідним селом.	Збірки новел «Синя книжечка», «Кам’яний хрест», «Дорога», «Моє слово»
Марко Черемшина (1874–1927)	Близькі до творчості В.Стефаника	«Карби».
Лесь Мартович (1871–1916)	«Стрибожий дарунок».
Ольга Кобилянська (1863–1942)		Повість «Земля», «Ніоба», «Через кладку».
Д.Маркович	Центральне місце у творах належить не подіям, а почуттям, думкам та емоціям, які подія викликає у степовиків, хуторян, убивць і злочинців.	«Іван з Буд жаку», «У найми», «Невдалиця».
Осип Маковей (1867–1925)	Критика галицького міщанства в оповіданнях.
Микола Вороний (1871–1942)	У віршах таврував поміщиків. Театрознавець.	Лірика «Ліричні поезії», «В сяйві мрій». Критика «Театр і драма» (1912).
Агатангел Кримський		Збірка поезій «Пальмове віття».
В.Самійленко		Збірки поезій «Ельдорадо», «На печі».
Г.Чупринка		Збірки поезій «Огнецвіт», «Метеор», «Ураган».
І.Франко

Архітектура

Набуває розповсюдження стиль модерн — напрямок у мистецтві та архітектурі, представники якого прагнули досягнути естетичної цілісності твору, лаконізму за допомогою нових матеріалів, зокрема в архітектурі — металевих та залізобетонних конструкцій, скла. Українські архітектори, використовуючи мотиви народної архітектури, створили прекрасні зразки українського модерну:

w будинок Полтавського земства (арх. В.Кричевський і К.Жуков; розписи С.Василькіського, М.Самокиша, М.Беркоса, М,Уварова);

w будинок товариства «Дністер» у Львові (арх. І.Левицький);

w Бессарабський ринок (арх. Г.Гай) — перший критий ринок на Україні;

w Меморіальний храм під Берестечком на Волині (арх. В.Максимов);

w «Народний будинок» у Дрогобичі (арх. О.Лушпинський).

Живопис

Іван Труш (1869–1941) — серія портретів видатних діячів української культури — І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, М.Лисенка та інших. Організатор першої всеукраїнської виставки у Львові (1905).

Микола Пимоненко (1862–1912) — автор картин «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «Проводи запасних», «На Далекий Схід».

Микола Самокиш — живописець-баталіст, академік. Автор альбомів «Війна 1904–1905 рр.», серії малюнків про війну з Наполеоном у 1812 р., разом з С.Васильківським створив альбом «Українська старовина» (1910) та «Мотиви українського орнаменту» (1912).

Киріяк Костанді — академік Петербурзької Академії мистецтв. Автор картин «В люди», «Старі», «З пташиного польоту». Очолював «Товариство південноросійських художників».

К.Устіянович.

С.Васильківський.

К.Трутовський.

Школа образотворчого мистецтва О.Мурашко відома на всю Росію.

Театр і кіно

У 1906 р. у Полтаві засновано перший український стаціонарний професійний театр на чолі з М.Садовським. У 1907 р. переїжджає до Києва. Здійснено постановку опер «Енеїда», «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Роксолана». Тут працювали видатні актори — М.Заньковецька, Г.Борисоглібська. Зіркою світового масштабу стала оперна співачка Соломія Крушельницька.

Д.Сахненко здійснив екранізацію постанов театру Садовського «Наталка Полтавка» та «Наймичка» — початок українського художнього кінематографу.

Музика

Микола Лисенко (1842–1912) — пісні на вірші Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Г.Гейне. Обробка українських народних пісень. Його опера «Тарас Бульба» — шедевр української оперної класики. Заснував у Києві музично-драматичну школу (1904) та Музичний інститут у Львові (1905).

Кирило Стеценко (1882–1922) — продовжив традиції М.Лисенка. Збирав і вивчав народну пісню. Пісні на вірші Т.Шевченка, І.Франка, П.Грабовського, Л.Українки. Автор українського православного гімну «Боже, єдиний, великий, нам Україну храни».

Микола Леонтович (1872–1921).

Олександр Кошиць (1875–1944).

Філарет Колеса (1871–1947) — підготував і видав збірки українських обрядових пісень, досліджував мелодику українських дум.

Яків Степовий (Якименко) (1883–1921).

Станіслав Людкевич (1879—1979) — автор монументальної кантати «Кавказ» на слова Т.Шевченка.

Д.Січинський — кантата на вірші Т.Шевченка «Лічу в неволі», хори, опера «Роксолана».

О.Нижаківський — збірка пісень «В’язанка слов’янських гімнів».

Церковне життя

Релігія та церква відігравали значну роль у суспільному житті Російської та Австро-Угорської імперій.

Російська імперія

Австро-Угорська імперія

Реформи 1905–1907 рр., які суттєво вплинули на перебіг світського життя, практично оминули Російську православну церкву. Імператор, як і раніше, поєднував у одній особі світську та духовну владу, а церква залишалася засобом проведення самодержавної політики, знаряддям тиску на свідомість людей. Вона залишалася байдужою до українських соціальних потреб і національних запитів. З прийняттям Маніфесту про віротерпимість швидко збільшується кількість сект (баптисти, євангелісти, секта «штунда» (з нім. — година)), а 300 тис. українців Холмщини та Підляшшя були навернуті до католицизму — процес полонізації цієї частини українського населення значно прискорився.

У Галичині греко-католицька церква швидко перетворюється на духовну й національну опору українців, виховуючи в них високу духовність і національну свідомість. Митрополит А.Шептицький не лише підніс церкву в організаційно-матеріальному плані, але й поступово закріпив за нею місію захисника прав українського народу. Вище духовенство на чолі з митрополитом використовувало всі політичні важелі, щоб вирівняти соціально-економічне і культурно-освітнє становище українців. УГКЦ стала по-справжньому національною церквою, котра рішуче стояла на боці українців у їх протидії полонізації, мадяризації, румунізації.

Побут і звичаї українців

Модернізація суспільного життя в Україні не могло не позначитися на побуті населення.

В селі поряд з традиційними землеробськими знаряддями з’являються нові: металеві плуги, сіялки, кінні косарки, парові молотарки. Коса витискає серп.

Вдосконалюється житло. Сільські хати ділилися на двокамерні (хата-сіни) й трикамерні (хата-сіни-комора). Поступово більшого поширення набувають трикамерні, а в сінях почали відгороджувати місце для кухні. Внутрішнє планування хати змін майже не зазнало.

У селищах при заводах зводили казарми-бараки для колективного проживання робітників. Приміщення, у яких стояли в два-три яруси нари, обігрівала піч. Бажаючі будували собі землянки або хати-мазанки.

Життя в містах докорінним чином змінювалося: вулиці замощувалися, з’являлися нові види зв’язку (телефон і телеграф) і транспорту (авто й трамвай).

Суттєвих змін в одязі не відбулося, але фабрична продукція знаходить все більше споживачів.

Великі зміни спостерігаються в сімейному побуті. В минуле відходила велика патріархальна сім’я, коли під одним дахом жили кілька поколінь. Переважати стали малі родини.

Дівчата брали шлюб з 16, а хлопці — з 18 років. Згода дітей на шлюб не була обов’язковою. За них часто вирішували батьки. Вступ у шлюб супроводжувався весіллям із суворим дотриманням вікових звичаїв та обрядів. Ці обряди були обов’язковими і при сімейних подіях. Широко відзначалися релігійні свята.