Особливості політичного життя на українських землях у складі Польщі

Українці приймали активну участь у політичному житті, залишаючись в опозиції до польського уряду. У східній Галичині діяло 12 українських політичних партій.

№	Назва політичної партії (рік)	Лідери	Мета партії	Соціальна база	Методи боротьби
1.	Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) (1925)	Д.Левицький	Здобуття Україною самостійності, демократичний розвиток української держави. З другої половини 30-х рр. — автономія у складі Польщі.	Партія інтелектуальної еліти краю — національної інтелігенції (літератори, журналісти, учителя, священики, адвокати, діячі кооперації).	Легальні методи, не вдаючись до терору. В другій половині 30-х рр. відмовляється від антиурядової боротьби, уклавши угоду «нормалізації». Найбільш впливова.
2.	Радикальна партія (1890)	Л.Бачинський, І.Марчук.	Поєднання демократичного соціалізму (аграрна реформа, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави) та незалежності України.	Селяни, сільськогосподарські робітники, сільська інтелігенція.	Конституційні методи (за впливом дещо поступалася УНДО)
3.	Комуністична партія Західної України (КПЗУ) (1919)	К.Саврич (Максимович).	Возз’єднання з УСРР та КП(б)У, але, починаючи з 1933 р., відмовляється від цієї ідеї у зв’язку з посиленням в СРСР тоталітарних та антиукраїнськиї тенденцій (єдина в Європі).	Найбільш знедолена частина селян та робітників, частина інтелігенції.	Нелегальні (діяльність партії заборонена)
4.	Організація українських націоналістів (ОУН) (1929)	Є.Коновалець, А.Мельник, С.Бандера	Основа ідеології — інтегральний націоналізм (Д.Донцов), який був побудований на тоталітарних засадах, але на відміну від європейських ідеологій український націоналізм був спрямований на здобуття Україною незалежності, не зазіхаючи на незалежність інших націй. Найвища мета — досягнення незалежності. Для цього є прийнятними будь-які методи.	Українські старшокласники, студенти, частина національної інтелігенції, колишні військові	Демонстрації, студентські страйки, бойкоти, найбільш дійові — терористичні акти, експропріації та акти саботажу.
5.	Український союз хліборобів-державників	В.Липинський	Консервативно-монархічне об’єднання. Ідеал — конституційна монархія.	Частина інтелігенції та селянства.

Основні події політичного життя

1920–1921 рр. — робітники Львова, Стрия, Станіслава та ін. міст виступили з вимогами підвищити заробітну плату, припинити терор, забезпечити демократичні свободи.

1921–1923 рр. — на Тернопільщині, Волині і в гірських районах Прикарпаття діяли загони партизанів.

В наступні роки боротьба відбувалася під економічними гаслами.

Упертий опір колонізаційній політиці призводив до репресій з боку властей. Восени 1930 р. польський уряд розгорнув на території українських земель пацифікацію (втихомирення). Спеціальні загони поліції війська приборкували непокірні села і навіть цілі повіти. Фізичні розправи поєднувалися з «ревізіями» культурно-освітніх товариств та кооперативів. У 1934 р. у Березі Картузькій було створено концентраційний табір, де утримувалися учасники національно-визвольного руху.

Після вбивства оунівцями міністра внутрішніх справ Б.Перацького, влада у відповідь посилює репресії проти них. У 1935–1936 р. відбувся Варшавський процес за яким до смерті було засуджено С.Бандеру, М.Лебедята Я.Карпинця (амністовані і засуджені на довічне ув’язнення), інших до багаторічного ув’язнення. У 1936 р. відбувся Львівський процес проти крайового керівництва ОУН.

Особливості політичного життя на українських землях у складі Румунії

У 1918–1928 рр. на території Бессарабії та Буковини діяв стан облоги — діяльність партій заборонено.

Татарбунарське повстання

Політика королівського уряду на окупованих землях України викликала опір. 16 вересня 1924 р. в районі Татарбунар в Бессарабії спалахнуло кероване комуністами повстання на чолі з О.Клюшніковим, в якому брало участь близько 6 тис. чоловік. Метою було встановлення радянської влади і від’єднання Бессарабії. Проти повстанців було кинуто регулярні румунські війська. Бої тривали до 25 вересня. Повстання, яке носило локальний характер, зазнало поразки. У боях загинуло 3 тис. повстанців, засуджено — 85.

Політичний режим, встановлений на землях України тримався на терорі. Лише в Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах у 1918–1925 рр. було закатовано 13 тис. чоловік.

Не дивлячись на дозвіл легального існування, діяльність партій у 1928–1938 рр. залишалася пасивною.

 

№	Назва політичної партії	Лідери	Мета партії	Соціальна база	Методи боротьби
1.	«Визволення» Прокомуністична організація (1929)		Одержавлення економіки, аграрні перетворення та приєднання до Радянської України	Найбідніші верстви населення — відсутність масової підтримки.	Легальна діяльність
2.	Українська національна партія (1927)	В.Залозецький	Ліберальне об’єднання, зорієнтоване на відстоювання національних українських інтересів. Схилялися до компромісів з владою	Українська інтелігенція	Виключно легальні методи
3.	Націоналістична організація, близька до оонівської (з середини 30-х рр.)	О.Забачинський, І.Григорович, Д.Квітковський	Націоналізм	Молодь	Конспіративні

В 1938 р. в Румунії було встановлено королівську диктатуру. Діяльність всіх політичних партій знову було заборонено.

Особливості політичного життя на українських землях у складі Чехо-Словаччини

Особливістю політичного життя Закарпаття було відсутність власних українських партій; українські політичні групи схилялися до певних національно-культурним традиціям, які склалися в регіоні.

Основні течії:

1. Русофільство. Базувалося на переконанні, що карпатоукраїнці — частина російського народу, яка денаціоналізувалася під впливом певних історичних умов.

2. Русинство. Вбачали у карпатоукраїнцях окремий народ.

3. Українофільство. Орієнтувалися на возз’єднання всіх українських земель в незалежній державі.

У 1938 р. внаслідок Мюнхенської угоди характер політичних процесів на Закарпатті круто змінився.

23 жовтня — Закарпаття отримало автономію. Москвофіли, не діставши підтримки населення, змушені були поступитися кабінетськими кріслами українофілам на чолі з Августином Волошиним.

2 листопада — Віденський арбітраж віддав Угорщині Ужгород та Мукачеве, декілька українських сел.

10 листопада — угорські війська зайняли відступлені області. Уряд А.Волошина перебрався до Хуста.

Січень 1939 р. — за ініціативою А.Волошина створено Українське національне об’єднання (УНО), яке стояло на платформі творення суверенної держави.

13 лютого — вибори до парламенту — Сойму Карпатської України — блискуча перемога УНО.

14 березня — угорські війська вдерлися до кордонів Закарпатської України.

15 березня — Сойм проголосив:

«1. Карпатська Україна є незалежна держава.

2. Назва держави є: Карпатська Україна.

3. Карпатська Україна є республікою з президентом…

4. Державна мова… є українська мова.

5. Барва державного прапора… є синя і жовта…»

Втілити в життя закон не встигли — того ж дня вся територія Карпатської України була окупована угорськими військами. А.Волошин, обраний президентом, разом з урядом змушений був емігрувати..

Причини невдачі у спробі утворити незалежну державу в Закарпатті:

v мало чисельність збройних формувань (Карпатська Січ — 2000 вояків), відсутність досвіду та сучасної зброї.

v відсутність можливості для організації допомоги з боку українського населення, що мешкало на території інших держав.

v міжнародна ізоляція Карпатської України.

Історичне значення — продемонструвала непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, його готовність до жертв заради досягнення цієї світлої мети.

Креси — термін, який використовуюся для окреслення польських пограничних земель.

Осадники — поляки-колоністи на західноукраїнських землях.

Сокальський кордон — колишній кордон між Австро-Угорщиною та Росією, тобто Галичиною та Волинню.

Парцели — невеликі ділянки поміщицької землі, яка внаслідок аграрної реформи отримували селяни.