Філософська та організаційно-управлінська суть концепції стратегії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Філософська та організаційно-управлінська суть концепції стратегії



У сучасній літературі можна також виокремити дві основних концепції стратегіїфілософську та організаційно-управлінську.

Філософська концепція наголошує на загальному значенні стратегії для підприємства. У межах цієї концепції стратегію можна розглядати як філософію, якою має керуватися організа­ція, що її має. Із цього погляду стратегія являє собою:

♦ позицію, спосіб життя, що не дає зупинитися на досягнуто­му, а орієнтує на постійний розвиток;

♦ інтегральну частину менеджменту, що дозволяє усвідомити майбутнє;

♦ процес мислення, «інтелектуальні вправи», які потребують спеціальної підготовки, навичок і процедур;

♦ відтворювану цінність (система цінностей) організації, що дає змогу досягти найкращих результатів активізацією діяльності всього персоналу.

Стратегію можна визначити як шаблон логічної, послідовної поведінки, яка складається на підприємстві свідомо чи стихійно.

Стратегія є найважливішим елементом самовизначення під­приємства чи організації. У такому контексті вона тісно пов'яза­на з характеристиками та особливостями організаційної культу­ри, має, як правило, усі її переваги й недоліки, дає змогу більш грунтовно формулювати соціальні стратегії загалом і елементи соціальних напрямків у стратегіях іншого типу.

Організаційно-управлінська концепція стратегії пов'язана з конкурентними діями, заходами та методами здійснення страте­гічної діяльності на підприємстві.

Згідно з поглядами класика стратегічного планування А. Чандлера, стратегія — це «визначення основних довгострокових ці­лей та завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ре­сурсів, необхідних для виконання поставлених цілей». З од­ного боку, таке тлумачення «стратегії» спирається на традицій­ний підхід до її визначення як особливого методу розподілу ре­сурсів між поточними і майбутніми видами діяльності. (А. Чандлер зазначає, що «стратегічна альтернатива має будуватися порів­нянням можливостей і ресурсів корпорацій з урахуванням при­йнятого рівня ризику»). З другого боку, у цьому визначенні основ­ний акцент робиться саме на досягнення цілей.

До такого підходу наближається таке визначення: «страте­гіяце загальний, всебічний план досягнення цілей» . Отото­жнення стратегії й плану випливає з теорії ігор, де стратегія — це план дій у конкретній ситуації, що залежить від вчинків опонен­та. Відомий спеціаліст зі стратегічного управління А. Томпсон поєднує планові засади стратегії з поведінковими аспектами організації.

Стратегія— це специфічний управлінський план дій, спря­мованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься зараз та у перс­пективі, а також яких підприємницьких, конкурентних і функціо­нальних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досяг­ла бажаного стану.

У фундаментальній праці І. Ансоффа «Стратегічне управлін­ня» наводиться таке поняття стратегії: «За своєю сутністю стратегія є переліком правил для прийняття рішень, якими організа­ція користується в своїй діяльності».

Стратегія тут — це стрижень, навколо якого концентрують­ся всі види виробничо-господарської діяльності. Крім того, стра­тегія іноді розглядається як «блеф» чи «хитрий маневр», що визначає її як інструмент певного типу для перемоги в конкурен­тній боротьбі. Згідно з таким поглядом можна, виробивши «блеф-стратегію», затягти конкурента «на темну доріжку», яка нікуди не веде. Це базується на суто психологічному аспекті — бажанні впровадити у своїй організації те, що дало позитивні результати конкурентові.

Насправді «блеф-стратегія» має одну мету: граючи на «псевдозразках», змусити конкурента даремно витратити гроші та час. Знання про існування «блеф-стратегій» допомагають менеджерам більш критично і уважно ставитися до аналізу стратегій, що вжи­ваються в галузі різними виробниками.

Те саме мають на увазі, коли визначають стратегію як «хит­рий маневр», що допомагає обійти конкурентів.

Усі ці аспекти з різних боків характеризують таке унікальне явище, як стратегія.

Один із найвідоміших спеціалістів зі стратегічного управління І. Ансофф стверджує, що досвідчений фахівець бізнесу завжди зможе розгледіти за успіхом фірми ту чи іншу оригінальну стратегію.

Стратегія— це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе і альтернативних ва­ріантів керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики.

Слід акцентувати увагу на змісті категорії «політика»та визна­чити її взаємозв'язок із стратегіями. У стратегічному управлінні за­стосовуються такі поняття ( вони потім знаходять втілення у певних інструментах впливу) як «політика» у розумінні «політика ведення бізнесу» ( англійською — policy або business policy), а також «полі­тики» у розумінні «правила та засоби реалізації рішень або планів» (англійською — politics). Для усунення різних тлумачень поняття «політика» у широкому розумінні цього явища, пов'язаних з не завжди коректним перекладом, розкриємо сутність цього явища.

Політика разом з цілями та стратегіями:

♦ визначає особливості функціонування організації, але, на відміну від них у явному вигляді, не має кількісно визначеного ці­льового начала;

♦ несе в собі обмежувальний або припису вальний характер дій або відношень в організації, створює загальну «атмосферу» де й відбувається діяльність.

Найбільш відомими та вживаними на практиці є кадрова, ди­відендна, технічна політика, політика спеціалізації та уніфікації виробництва тощо.

«Політика» (у широкому розумінні) визначає сукупність «по­літик» (у вузькому значенні), тобто певних «правил». Одні пра­вила мають широкий зміст, інші — досить вузький, що стосуєть­ся окремого боку життя організації, функції або рішення. Загаль­не для політики та правил, які вона встановлює є те, що вони ви­значають межі діяльності та поведінки в організації, орієнтуючи тим самим функціонування організації по реалізації стратегій для досягнення цілей.

Багато правил мають довгостроковий характер. Інші — уста­новлюються лише для розробки та реалізації певної стратегії, мети.

Політика може бути об'єктом управлінського впливу, якщо стратегічна задача полягає у зміні внутрішніх відносин, організа­ційної культури тощо. Водночас, політика «пронизує» всю страте­гічну діяльність і/або — сприяє виконанню стратегій, або — може вплинути на них так, що вони не виконуватимуться чи зміняться по суті, якщо стратегія і політика не відповідатимуть одна одній.

Для розробки стратегії кожне підприємство має усвідомити такі важливі елементи своєї діяльності: місію; наявну політику; конкурентні переваги; особливості організації бізнесу; ринки збуту, де діє фірма; продукцію (послугу); ресурси; структуру; ви­робничу програму; організаційну культуру.

Підбиваючи загальний підсумок щодо стратегії, треба конста­тувати, що немає загально прийнятого та узгодженого визначен­ня. Тут, на наш погляд, дуже доречний вислів Г. Мінцберга: «Кожне визначення додає важливі елементи до нашого розуміння стратегії, спонукаючи нас ставити фундаментальні питання про організації та їхній розвиток узагалі».

Отже, стратегія:

♦ дає визначення основних напрямків і шляхів досягнення ці­
лей зміцнення, зростання та забезпечення виживання організації
в довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль на
певних пріоритетах;

♦ є способом встановлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем;

♦ формується на основі дуже узагальненої, неповної та недос­татньо точної інформації;

♦ постійно уточнюється в процесі діяльності, чому має сприя­ти добре налагоджений зворотний зв'язок;

♦ через багатоцільовий характер діяльності підприємства має складну внутрішню структуру (тобто можна ставити питання про формування системи стратегій у вигляді «стратегічного набору»;

♦ є основою для розробки стратегічних планів, проектів і про­грам, які є системною характеристикою напрямків та інструмен­тами розвитку підприємства;

♦ є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства, способом досягнення синергії;

♦ є основою для формування та проведення змін в організа­ційній структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльнос­ті всіх рівнів і ланок ОСУ;

♦ є основним змістовним елементом діяльності вищого управлінського персоналу;

♦ є фактором стабілізації відносин в організації;

♦ дає змогу налагодити ефективну мотивацію, облік, контроль, та аналіз, виступаючи як стандарт, котрий визначає успішний розвиток і дає змогу оцінити досягнуті результати.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 237; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.009 с.)