Міжнародні договори Б. Хмельницького (Зборівський договір 1649 р., Білоцерківський договір 1651 р., «Березневі статті» 1654 р.).

1. Збо́рівський до́говір (8 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

Короткі відомості

Повна назва Зборівського договору: "Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти супліки". Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні. Євреї не мали права займати державні посади й бути лихварями. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.

Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Підписаний мирний договір не задовольняв ані козаків, ані уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

2. Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.

Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.

гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.

Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

3. Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького», «Переяслівські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Московією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи їх возз'єднання.

Зміст статей

Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

Установлювалася платня у розмірі:

військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

військовим суддям — 300 польських злотих;

судовим писарям — 100 польських злотих;

польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

гетьманському бунчужному — 50 злотих.

козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

Гетьманський уряд просив установити платню:

полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

полковим осавулам — 200 польських злотих;

військовим осавулам — 300 польських злотих;

сотникам — 100 польських злотих;

кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.

Договори українських гетьманів другої половини ХVІІ ст. (Гадяцький трактат 1658 р., Переяславські статті 1659 р., Батуринські статті 1664 р., Московські статті 1665 р., Глухівські статті 1669 р., Конотопські статті 1672 р., Коломацькі статті 1687 р.).

1. Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення. Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.

Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.

Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.

Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польську Станіслав-Казимір Бенєвський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

2. Батуринські статті — п'ять умов, що їх уклав 17 листопада 1663 року гетьман гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький з представниками російського уряду Башмаковим і Фроловим як додаток до основних Переяславських статей 1659 року.

Батуринські статті підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:

утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;

повертати до Росії втікачів;

упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;

заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;

вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.

Після тривалих дискусій уряд Брюховецького був змушений погодитися з умовами Москви.

У 1665 році Батуринські статті були замінені Московськими статтями 1665 року.

БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ, ПОСТАНОВЛЕНІ ІЗ ГЕТЬМАНОМ ІВАНОМ БРЮХОВЕЦЬКИМ 1666 року.

3. Московські статті 1665 року — міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21) жовнтя 1665 року, за іншими даними, 12(22) жовтня між гетьманом Іваном Брюховецьким, котрий у вересні прибув з великим почтом до Москви, і московським урядом. Московські статті значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження. Кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов'язувався постачати їм власним коштом харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. В обмін на ці поступки Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією.

Московські статті забороняли використання в Гетьманщині знецінених мідних грошей, які випускалися урядом Олексія Михайловича за примусовим курсом срібних, а також повідомляли про повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (забрані раніше за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та іншим містам.

Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.

4. Глу́хівські статті́ 1669 — договір, підписаний 16 березня 1669 у м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Дем'яном Многогрішним і московським урядом.

Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка і позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 р. і піти на поступки при укладанні Глухівських статей. Складалися з 27 пунктів. Договір декларував права України на основі Березневих статей 1654 р.. За Глухівськими статями:

московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації.

Козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис. чоловік.

Гетьман мав право утримувати 1 тис. чол. найманого війська.

Податки збирались винятково козацькою старшиною.

Одночасно гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами.

Значно обмежувався перехід селян у козацтво.

Глухівські статті в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.

5. Коното́пські статті́ (17 червня 1672) — договір між Військом Запорозьким і Московським царством, підписаний у Козачій Діброві поблизу Конотопа (тепер Сумська область, Україна). Договір визначав юридично-правовий статус козацької Гетьманщини у складі Московської держави.

Короткі відомості

Після обрання на загальній козацькій раді гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, 17 червня 1672 між гетьманським урядом і царською адміністрацією було укладено Конотопські статті. Вони проголошували основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. При підписанні статей було присутнє московське посольство на чолі з Григорієм Ромодановським, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, генеральна і полкова сташина Війська Запорозького, 4 тисячі козацького війська і делегація ніжинських міщан.

Конотопські статті були укладені на основі Глухівських статей 1669 року. До нового договору додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького.

Статті урізали політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики. Новообраному гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького. Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполитої.

За Конотопськими статтями гетьманська виконавча вертикаль була ослаблена. Козацька старшина отримала вигоду. Гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад або покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.

Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення впливів московського уряду на Гетьманщині.

6. Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак (тепер це Коломацький район Харківської області) між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основу Коломацьких статей було покладено попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича. Коломацькі статті, в основному, повторювали з деякими змінами текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів.

Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти (18-22) значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців.

У 19-й статті перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом та інших можливих дій. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав Гетьманщини.