Макроекономіка. Предмет і особливості методології макроекономічної теорії. Об’єкт та суб’єкти макроекономічного аналізу.

Макроекономіка. Предмет і особливості методології макроекономічної теорії. Об’єкт та суб’єкти макроекономічного аналізу.

Макроекономіка – це теоретична наука, що вивчає поведінку великих груп господарюючих суб’єктів і національної економіки в цілому з погляду ринкового механізму і державного регулювання.

Макроекономіка складова економічної науки. В економічній теорії розділяють макро та мікро аналіз, при цьому макро аналіз виходить із необхідності обґрунтування закономірності функціонування національної економіки в цілому. Мікроаналіз вивчає поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів суспільного відтворення відносять природні та демографічні; до внутрішніх – процеси виробництва, реалізації та споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як єдиного цілого.

Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та структури економіки, закономірностей національної економіки, її руху та народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій для державних органів влади, які формують державну економічну політику.

Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

Предмет макроекономічної науки. Предмет макроекономіки, -великомасштабні (у масштабах всього суспільного виробництва) економічні процеси і явища, на відміну від предмета мікроекономіки, де вивчаються питання діяльності малих економічних одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Макроекономіка вивчає сфери і галузі національної економіки, господарські зв'язки між ними. Результатом макроекономічних досліджень є поглиблення знань про економіку, механізми її розвитку. Закони, виявлені на основі аналізу макроекономічних моделей, розкривають взаємозв'язок, суттєву залежність між різними економічними показниками (змінними). Основними законами макроекономіки є:

-Закон макроекономічної рівноваги;

-Закон вартості;

-Закон попиту та пропозиції;

-Закон саморегулювання макроекономічних процесів;

-Закон спадної граничної продуктивності;

-Закон спадної граничної корисності.

Об’єкт, суб’єкт макроекономіки. Функції макроекономіки. Об’єктом макроекономіки є історично визначена економічна система в цілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва. Типи економічних систем:

1. Ринкова економіка – характеризується приватною власністю на економічні ресурси й виконанням ринкового механізму для регулювання економіки.

2. Командно-адміністративна (планова) економіка – вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Вона регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і виконання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження. Тут основним інструментом державного регулювання виступає державне планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату та інші ринкові інструменти.

3. Змішана економіка – це така економічна система яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну), і 2 механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний.

Суб’єктами змішаної економіки є:

1. Домашні господарства – є власниками економічних ресурсів (РС матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте вони самі не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.

2. Підприємства (фірми) – функція: вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою отримання доходу.

3. Держава виконує важливі регулюючі функції, впливаючи при цьому на економічні відносини. Держава здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, забезпечує регулювання відносин. Предмет макроекономіки обумовлений її об’єктом. Макроекономіка має відповідати на питання:

- як функціоную національна економіка;

- за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства.

 

 

Система національних рахунків; порівняння з системою балансів народного господарства.

Узагальнюючі показники функціонування національної економі-

ки за певний період формують систему національних рахунків (СНР).

Це – система взаємопов’язаних показників і класифікацій, що використовуються для опису та аналізу загальних результатів і аспектів економічного розвитку на макрорівні. Концепції і визначення цієї системи передбачають, що економіка, описана з її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

У плановій економіці переважала система балансів народного го-

сподарства (СБНГ). Вона ґрунтувалася на марксистській методології підрахунку показників і мала витратний характер. Характерною рисою системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери: матеріальне виробництво та нематеріальне виробництво.

Відповідно до цієї концепції валовий суспільний продукт, чистий

суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, національний дохід як основні макроекономічні показники СБНГ створювалися лише виробничою сферою. При цьому продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки, не враховувався.

Згідно СНР основним показником нац. обсяг виробництва визнач. – ВВП – сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва та послуг, вироблених за період на ек. частині країни.

Ек. теріторія – тер., що адміністративно підпорядкована уряду країни, у межах якої особи, товари і гроші можуть вільно пересуватись.

Резидент – фіз. Або юридич. Особа тієї ек. теріторією,тз якою вона пов`зана тісніше.

Для фірми таким інтересом є та тер., де здійснюється діяльність.

Для фіз. осіб резидентами є всі хто працюють і проживають на території 1 чи більше роки.

Частина ВВП повина бути видана не резидентом як компенсація за ресурси чи за трудову участь.

ВВП + 1 – 2 = ВНП

1 – доходи, отримані резидетом за кордоном у зв`язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (олпта праці, дивіденти)

2 – доходи сплачені не резидентом за участь у виробництві ВВП данної країни.

1 – 2 - сальдо первинних доходів

ВВП відріз. від ВНП на сальдо первинних доходів.

В країнах що розвиваються ВВП > ВНП, в розвинених ВВП < ВНП.

ВНП + трасферти з-закордону – трасферти відправлені за кордон = ВНВД.

З травня 1992 р. згідно з Указом Президента в Україні була

запроваджена СНР, тобто статистика й облік переведені на так звані міжнародні стандарти.

Однією з найважливіших особливостей СНР є її всеохоплюючий

характер. Це означає, що СНР містить упорядковану інформацію про:

• усіх господарюючих суб’єктів, що беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління) і домогосподарства;

• усі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів й іншими аспектами економічного процесу;

• усі економічні активи й пасиви, що формують національне багатство (основні фонди, матеріальні оборотні кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі й корисних копалин тощо).

 

 

Особливості обчислення ВВП як показника системи національних рахунків. Показник валового національного продукту (ВНП). Показник валового національного використовуваного доходу (ВНВД).

ВВП – це сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, вироблених за певний період, в основному за рік, на економічній території країни.

Економічна територія країни – це територія, що адміністративно

управляється урядом даної країни, у межах якої особи, товари, гроші можуть вільно пересуватися.

Особливості обчислення ВВП

1.За натуральною формою ВВП являє собою суму ринкової вартості кінцевих товарів та послуг. ВВП=∑P_i*Q_i

i=1

2.ВВП – кінцевий обсяг виробництва за рік.

Pi – ціна i-ої продукції; Qi – фізичний обсяг чи кількість і-ого товару чи послуги; і-умовний порядковий номер,n- загальна кількість кінцевих товарів та послуг

3.При розрахунках ВВП враховується вартість кінцевої продукції і не враховується вартість проміжних товарів.

4.Враховується вартість товарів та послуг, вироблених в поточному періоді.

5.Ігноруються невиробничі операції. Вони включ.в себе перепродаж товарів і чисто фінансові операції.

Чисто фінансові операції поділяються:

1.дежавні трансфертні виплати – виплати з державного бюджету (пенсії, стипендії, подарунки ветеранам та ін)

2. приватні трансфертні платежі – допомога батьків дітям, студентам, подарунки родичів.

3. операції з цінними паперами: купівля, продаж акцій, облігацій.

ВНП (валовий нац.продукт)

В цілому фізичну або юридичну особу вважають резидентом тієї ек-ки, з якою вони пов’язані тісніше, тієї ек-ки де міститься осередок їх інтересів:

1.Для підприємств або фірм осередок інтересів знаходиться на території тієї країни, де вои здійснюють свою діяльність.

2.Для фізичних осіб (компон. спожив.сектору)резидентами є всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом 1 року або більше не залежно від громадянства і національності.

3.Органи державного управління є резидентами своєї країни навіть тоді, коли аналізується їх діяльність здійснювана за кордоном,тобто завжди.

Взаємозв’язок між ВВП і ВНП відображений на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Взаємозв’язок між ВВП та ВНП

1 – доходи, отримані резидентами за кордоном у зв’язку з їх участю у виробниц-

тві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди);

2 – доходи, сплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної

країни (оплата праці, проценти, дивіденди).

Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв’язку з тим, що во-

ни брали участь у виробництві, називаються первинними доходами.

Отже, ВВП відрізняється від ВНП на сальдо первинних доходів, що сплачені резидентам інших країн. При цьому сальдо може бути як додатнім, так і від’ємним. У країнах, що розвиваються, ВВП, як правило,перевищує ВНП, тому що цим країнам доводиться сплачувати розвинутим країнам великі відсотки за зовнішні позики. І навпаки, для розвинених країн характерним є протилежне співвідношення, при якому ВНП, як правило, перевищує ВВП.

Первинні доходи не містять доходів, отриманих з-за кордону в

порядку перерозподілу, наприклад, подарунки, гуманітарна допомогатощо. Якщо ці доходи (трансферти) додати до ВНП і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, одержимо важливий макроекономічний показник – валовий національний використовуваний дохід (ВНВД) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Валовий національний використовуваний дохід

Трансферти – доходи, отримані в порядку перерозподілу (подарунки,гуманітарна допомога)

Трансферти – потоки грошових коштів, неопосередковані випуском товарів та наданням послуг.

 

 

Методи обчислення ВВП.

ВВП можна обчислити не тільки як суму кінцевих товарів і пос-

луг. У макроекономіці ВВП розраховують за трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами на придбання товарів та послуг;

3) за доходами, які одержані від реалізації товарів і послуг.

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується дода-

на вартість, створена всіма галузями економіки:

ВВП = валового випуску по всіх галузях - проміжної продукції по всіх галузях = доданих варт. по всіх галузях(2.1)

Тобто за кожною галуззю економіки спочатку розраховується ва-

ловий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

ВВП за потоком витрат розраховується за формулою:

ВВП = С + І + G + Xn. (2.2)

ВВП за витратами (метод кінцевого використання) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, придбаних домогосподарствами,фірмами, державою і нерезидентами (господарські іноземні суб’єкти,які експортують товари з даної країни), тобто сукупна вартість всіх товарів і послуг, які спожиті суспільством.

С – споживчі витрати (витрати домогосподарств на придбання

товарів широкого вжитку, товарів тривалого користування й оплатупослуг);

І – інвестиційні витрати (витрати підприємств на придбання еле-

ментів основного капіталу; за натуральною формою – машини, верстати, устаткування; за вартісною формою – валові приватні внутрішні інвестиції). Вони включають амортизаційні відрахування і чисті інвестиції.

ВВП за доходами (розподільчий метод) дорівнює сумі факторних

доходів власників виробничих ресурсів + два компоненти (амортизаційні витрати й чисті непрямі податки на бізнес), які не є доходами.Тобто, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

• амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору – це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та цінами реалізації фірм;

• винагорода за працю – компонент, який містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у Пенсійний фонд, Фонд зайнятості тощо;

• рентні платежі – прибуток, який отримують власники нерухомості;

• чисті проценти – різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів за державним боргом;

• дохід від власності – чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

• прибуток корпорацій – компонент, який містить три складові:

1) податок на прибуток корпорацій;

2) дивіденди акціонерам;

3) нерозподілений прибуток корпорацій.

Ринок праці та його моделі.

Основними параметрами ринку праці є пропозиція праці, попит

на працю, ціна праці, чисельність зайнятих.

Пропозиція праці (LS) – це чисельність населення, яке бажає працювати при різних ставках заробітної плати. Пропозиція праці залежить від таких чинників:

• чисельності населення;

• чисельності трудових ресурсів країни;

• частки працездатного населення в загальній його чисельності;

• середнього обсягу відпрацьованих годин одним робітником за рік;

• якості застосованої праці (рівень освіти, кваліфікація працівників,

продуктивність їх праці);

• міграційних процесів.

Попит на працю (LD) – потреба підприємців у певному ресурсі

при різних ставках заробітної плати, що визначається кількістю вільних робочих місць і залежить від таких чинників:

• масштабів національної економіки;

• її структури, тобто частки трудомістких галузей в економіці;

• ринкової кон’юнктури (співвідношення попиту і пропозиції на товарному ринку).

При ставці заробітної плати (W/P)₀ (рис. 3.2.) ринок праці знахо-

диться в рівновазі на рівні повної зайнятості робочої сили (L_f). Якщо ставка заробітної плати буде встановлена на рівні (W/P)₁, то обсяг пропозиції праці L₁ перевищить обсяг попиту на працю, і кількість найнятих робітників відповідатиме L₁. Різниця між L₁ і L_f визначить безробіття очікування, яке може зникнути тільки при умові, що ставка заробітної плати знову дорівнюватиме рівноважній (W/P)₀.

Рис. 3.2. Класичний ринок праці

Представники кейнсіанського напрямку в економічній теорії за

перечують можливість добровільного безробіття і вважають, що безробіття має вимушений характер, обумовлений недостатністю сукупних витрат, тобто сукупного попиту, що призводить до спаду в економіці (рецесії).

Отже, в кейнсіанській моделі як вимушене (рис. 3.3) розглядається тільки циклічне безробіття.

 

Рис. 3.3. Кейнсіанська модель ринку праці

а) з/п не лише є доходом працівників, але й елементом сукупного попиту

б) у результ. Діяльності профспілок, укладення колективних договорів та встановл мін з/п, вона не гнучка

в) при спаді вир-ва та скороченні попиту на працю виникає циклічне безробіття

г) для його подолання необхідна експансій на фіскальна і монетарна політика

Неокласична

А) ринок праці струк-ний з окремих сегментів за галузями

Б) попит на працю у вигляді наявних роб місць і пропозиція праці у вигляді працівників певних проф-й

В) змінт у складі роб сили відстають від змін і структуру роб місць

Г) структурне безробіття

Д) для вирівнювання необх диферент з/п

Неоклас модель.

Модель нерівн свідч про те, що рівноваго на ринку прац неможлива, тому що рин праці широко структ і склад з окремих сигментів по галузях і регіонах. Попит на прац, що існ у вигл наяв роб місць і проп праці у вигл роб певн проф і спеціальностей не збалансов за структурою. Зміни у складі роб сили відстають від змін у складі роб місць. Гоовним у цьому підході є структур безроб, а для його скороч необхід диференц з\п, налаг потік інф про віл роб місця, розвиток ринку житла.

 

 

Рис. 3.3. Нецінові чинники сукупної пропозиції

Класичний підхід

В основі лежить рівняння кількісної теорії грошей MV=PY. Виходячи з рівн можна отримати фу-ю попиту на гр:

M=1/v*PY. 1/v – коеф пропорційності, показує кіл-сть грошей, що припадає на кожну од доходу, якою люди бажають володіти, 1/v – сonst. Попит на гроші є функцією від доходу, а % ставка на ньоо не вплив, бо за Фішером люди зберіг гроші лише з однієї причини – для фін операцій куп-продажу. Ф-ї: міра вартості і засіб заощадж. Це враховували економісти кембрідж напрямку. Коли дохід людини збільш, то з’явл заощадж. Md=k*PY,k=1/v. k не є постійним і може коливатися в межах короткостр періоду, бо на рішення ек агентів заощадж част доходу впливає рів доходу, який може утримувати від фін активів. Залежить від %ставки. Якщо % ставка зростає, то ек суб намаг економити на гр запасах, щоб збіл част доходу, що спям на заощадж. Як наслідок коеф k зменш.

Кейнс визнавав 3 основні мотиви за якими існує потреба суб’єктів економіки в грошах:

1) Трансакційний мотив - суб’єкти тримають гроші на руках для здійснення трансакцій, тобто актів купівлі-продажу товарів;

2) Мотив обережності – гроші потрібні про всяк випадок та для їх нагромадження з метою покупок у майбутньому;

3) Спекулятивний мотив – гроші потрібні для здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

Відповідно до цих мотивів запропоновані наступні види грошового попиту:

1) Трансакційний попит;

2) Спекулятивний попит;

Трансакційний або операційний попит на гроші – це потреба в ліквідних засобах для здійснення актів купівлі-продажу. Його величина дорівнює:

де MDt – трансакційний попит на гроші; P*Y-номінальний ВВП; V-швидкість обігу грошей.

Виходячи з формули можна констатувати, що трансакційний попит на гроші MDt не залежить від процентної ставки, а його лінія має вигляд вертикальної прямої.

Спекулятивний попит – суб’єкти економіки тримають частину коштів для заощадження і використання на придбання цінних паперів та інших фінансових активів. Попит на гроші, як елемент активів називається спекулятивним попитом. Його величина залежить від процентної ставки. Цю залежність можна пояснити за допомогою теорії портфельного вибору. Вона твердить, що кожен власник фінансових активів тримає свої кошти в різних формах, оскільки кожен актив має свої недоліки та переваги (готівкові кошти ліквідні, але неприбуткові; цінні папери менш ліквідні, але мають можливість отримання прибутку).

Між обсягом спекулятивного попиту та процентною ставкою існує обернений зв’язок. Його можна пояснити за допомогою порівняння властивостей готівкових грошей та консолей, тобто безстрокових державних облігацій з фіксованим доходом, які служать альтернативою грошам. Вартість облігацій визначається: де

ВР – ринкова або курсова ціна облігації

В∙Y – фіксований дохід, щорічно отримуваний за облігацією

r - дохідність облігації рівна процентній ставці

Спекулятивний попит на гроші змінюється під впливом дій власників фінансових активів. Залежно від динаміки процентної ставки та дохідності облігацій їх тактика наступна:

1) Якщо процентна ставка низька і очікується її подальше підвищення економічні суб’єкти продають облігації збільшуючи спекулятивний попит на гроші;

2) Висока процентна ставка і можлива тенденція до її зниження збільшують попит на облігації, а спекулятивний попит на гроші при цьому скорочується

Т.ч. складається обернена залежність між обсягом спекулятивного попиту на гроші та процентною ставкою;

Загальний попит на гроші, який складається з 2 елементів:

MD = MDt + MDa, де

MD - загальний номінальний попит на гроші;

MDt - трансакційний попит на гроші;

MDa - спекулятивний попит на гроші;

Крива загального попиту на гроші має від’ємний нахил (тому що такий нахил має лінія спекулятивного попиту) і зсунута вправо на величину транс- акційного попиту (тому що він не залежить від процентної ставки).

Реальний грошовий попит – це потреба в грошовій масі викликана зміною реального продукту та реальної процентної ставки:

, де

– загальний реальний попит на гроші або реальні касові залишки;

MD(Y) – реальний трансакційний попит, як функція від реального продукту Y або доходу (швидкість обігу грошей приймається незмінною);

MD(r) – реальний спекулятивний попит, як функція від реальної ставки процента.

 

 

Теорія портфельного вибору.

Теорія портфеля стверд, що раціон інвестори вкладають свої гроши у «портфель», тобто набір цінних паперів і рахунків. Теорія грунт на припущенні, що населення і фірми прагнуть високих доходів від своїх заощадж, аде не схильні при цьому ризикувати. З 2х активів, що приносять однакові доходи, інвестро обирають безпечніший. Тому, щоб привернути увагу інвесторів до себе, високоризиков активи мають давати вищі доходи. Головне правило диверсифікації портфеля між різними видами активів – «не класти всі яйця до одного кошика». Дослідж теорії портфеля свідчать, що оптимальний портф має містити низькоризикові(% поточні рахунки) і високоризикові активи(ризиковані акції або нерухоме майно).

 

 

Теорія переваг ліквідності.

Якщо в умовах MS=const попит на готівку зростає, то економічні агенти, які є власниками портфеля фін.активів, відчуваючи нестачу готівки починають продавати облігації.

Грошовий ринок

MS=const,

Ринок облігацій

Якщо в умовах MD=const,а ,то ек.агенти,які є власниками портфеля фін.активів продають гроші і купують облігації.

Грошовий ринок

MD=const, → надлишок грошей.

 

Ринок облігацій

 

 

Інфляція витрат.

Значну роль в переміщенні AS₁ до AS₂ відіграють передбачення виробників. Раптове збільшення цін на певний елемент виробничих ресурсів збільшує передбачувальні ціни на засоби виробництва. Якщо AD залишається на попередньому рівні, то виробництво у попередніх обсягах стає не рентабельним. Економіка не може залишатись в такому стані, тому що У_B не відповідає У_A .

Після того,як рівновага досягає точки В,то існує 2 виходи:

1-повернення в т.А,

2-перехід до т.С.

1-передбачає,що зниження виробництва і небезпека безробіття змусять виробників погодитись на зниження з/п,цьому ж сприятиме структурна перебудова виробництва,крива AS₂ почне рухатись до AS₁.

2-можливий тоді,коли в результаті фіскальної або монетарної політики лінія AD₁ переміститься в стан AD₂. Нова рівновага –С, при У_A-потенційне,бо відповідає L_A, а ця кількість зайнятих встановиться за умов природнього безробіття.

 

 

Інфляційна спіраль.

В основі цієї моделі лежить таке положення – коли виникає інф.,як результат збільшення попиту, то уряд починає стримувати інф.,через стримання сук.попиту.

В моделі врахована інерція виробників, щодо їх ставлення до цін.

Нехай ЦБ збільшує пропозицію грошей,що призведе до збільшення сук.попиту.

Але в цей час ставка з/п залишається на попередньому рівні, що відповідає загальному рівню цін,тобто реальні доходи зменшуються. Робітники вимагають підвищення з/п від W₁ до W₂,зі збільшенням W адекватно збільшуються витрати виробництва,тобто ресурси стають дорожчими(), збільшення з/п і незмінність цін стимулюють AD в деякий час і .Відбувається збільшення цін,з/п залишається незмінною,тому вони знову вимагають підвищення W .

 

 

Рис. 6.4. Залежність між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття.

За Філіпсом при безроб. на рівні 4,5% рівень з/п залишається незмінним, при скороч. рівня безроб. до 4% відбув. річне збільш. з/п на 0,5%. У разі скороч. безроб. під тиском збільш. сукупн. попиту як наслідок відбув. збільш. граничних витрат і в результаті зростають ціни, → І_р зрост. → інфл.

Вище т. N безроб. є нижчим за прир. рівень, що характ. для економ. буму (перегріву ек-ки)-призводить до інфл. Внаслідок обмеження т. N і т. E, т. перетину з горизонт. віссю, характерне для екон. спаду → зрост. безроб. понад прир. рівень і зменш. інфл. → дезинфл. нище т. E, показник інфл. перех. у від’ємне знач.→ дефляція (↑ рівень безроб. – глибока депресія в ек-ці).

Зауваження: в основі кривої Філіпса лежить припущення, що інфл. очікування лежать на 0-рівні, якщо не є 0, то крива Філіпса має тенденцію до переміщення праворуч.

 

 

Наслідки інфляції

1) зниження реальних доходів населення;2) знецінення фін. активів (зменш. реальної вартості фін. активів з реальними дох.);3) порушення відношень між позичальниками і позикодавцями;4) зменш. мотивація до інвестування;5) перерозподіл дох. між приватним сектором і державою;6) поява «витрат меню»: продавці змушені часто змінюв. цінники, каталоги, що призводить до додатк. витрат;7) поява «витрат зношеного звуття»: спричинених тим, що люди, запобіг. втраті купів. спроможності грошей тримають цю готівку на депозитах і змушені часто ходити в банк, щоб зняти гроші на поточні витрати;8) вводиться фіскальн. податок, спричинений тим, що в умовах інфл. зростання дох. має номінальн. хар-тер, супроводж. зниженням реальн. дох. Якщо норма оподаткув. протягом первного часу залиш. незмінною, то сплатник податків несе певний тягар, змінюються надходження від оподаткув.;9) перерозподільчий ефект (втрачають всі, хто має фіксов. дох.);10) ціни втрач. свою регул. ф-ю (через скороч. обсягів вир-ва і спожив.);11) дезорганізація держави;12) диспропорції між галузями ек-ки;13) затруднює проведення ефективн. макроек. політики;14) ускладн. міжнародн. валютні відносини;15) перехід до натуралізації обміну, спекулятивних тенденцій на ринку, до соц. і політ. потрясінь

 

 

Антиінфляційне регулювання.

Короткостр. регулюв. здійсн. за допомог. реструкційної, фіскальн, монетарн. політик. Довгострок. полягає в інфл. очікуваннях суб’єктів макроекономіки і вимагає стабільної довгостр. фіскальн. і монетарної політики, довіри до уряду.

2 підходи антиінфл. політики:1) кейнсианці (активна бюджетна політика, тобто маневрування змінами держ. витрат і податків з метою впливу на платоспромодний попит. Із зменш. сукупного попиту вдається притормозити інфляційні процеси, але й негатив – падають обсяги вир-ва, а це приводить до застоїв і криз, AD1 змін. AD2);2) пропонується неокласиками (грошово-кредитне регулюв.(монетарна політика) через зміну грошей в ек-ці і %-ставку вплив. на заг. рівень цін, MS1 змін. на MS2, AD=C+I+G+X_n)

 

 

Грошовий ринок

Тому грошовий ринок стає повноцінним макроринком. – зміна ситуації на кому дає поштовх до зміни ситуації на товарному ринку. (тому що: при одному й тому ж самому рівні проц. ставки інвестиції і заощадження можуть бути неоднаковими, юо вони здійснюються різними ек. агентами, які мають різні цілі і мотиви поведінки(I – здійснюють фірми S- дом-ва))

Основний чинник, що визначає величину інвестиційних витрат є не r, а очікувана внутрішня норма віддачі від інвестицій. Кейнс назвав цю величину граничною ефективністю капіталу (ГЕК).

Тобто інвестор ухвалює інвестиційне рішення порівнюючі ГЕК з r.

При довільній r інвестор орієнтується на субєктивне почуття, яка буде ГЕК.

якщо ГЕК < r, то інвестор не інвестує кошти.

 

Рисунок 9.1 - Гнучка грошово-кредитна політика

- жорстка м.п. спрямована на фіксацію або підтримку певного обсягу грошової маси на тому самому рівні.

Рисунок 9.2 - Жорстка грошово-кредитна політика

- Монетарна полі. проміжного типу: при зміні попиту на гроші, обсяг попиту на гроші також змінюється, але в обсязі, недостатньому щоб залишити r на фіксованому рівні, тобто зростання попиту на гроші супроводжується як зростанням r, так і обсягом MS.

Рис. 11.6. Експансійна монетарна політика на товарному ринку

2. Стимулювання економіки монетарними заходами в моделі кейн-

сіанського хреста означає проходження монетарного імпульсу через

передавальний механізм, який описаний вище. Схематично його мож-

на відобразити як ланцюг послідовного впливу параметрів грошового

і т оварного ринків (рис. 11.7).

Рис. 11.7. Кейнсіанський передавальний механізм монетарної експансії

У результаті дії цього механізму лінія сукупних витрат AE1 зсунеться вгору до AE2 на величину приросту інвестицій, а реальний обсяг виробництва (Y) також збільшиться через мультиплікатор (рис. 11.8).

Рис. 11.8. Дія монетарної експансії в кейнсіанському хресті

3. У моделі IS-LM збільшення грошової пропозиції впливає на криву рівноваги грошового ринку LM. Її зсув вправо від LM1 до LM2 супроводжуватиметься зростанням випуску (Y) та зниженням процентної ставки. Ступінь зміни параметрів подвійної рівноваги залежатиме від кута нахилу кривої IS. При пологій IS політика дешевих грошей значно збільшить реальний випуск, але не надто знизить процентну ставку, при крутій IS – навпаки (рис. 11.9).

Рис. 11.9. Монетарна експансія в моделі IS-LM

Перевага монетарної політики

- вона є оперативною;

- Автономність ЦБ, незначний тиск на прийнятя його рішень.

Недоліки:

-В умовах глибокого спаду і соціального незадоволення зменшення норми резервування може не призвести до розширення пропозиції грошей, бо комерційні банки намагаються підвищити свою ліквідність не збільшуючи обсяги кредитування. Отже зростання норми резервування призведе до зменшення обсягу пропозиції – це є прояв циклічної асиметрії.

-Збільшення грошової пропозиції може привести до уповільнення швидкості грошового обігу і тим самим послаблюється ефект від дії стимулюючої політики.

-Залежність між % ставкою та ін вест витратами не є лінійною т.к. на цю залежність впливає не тільки величина % ставки, а ще і сприятлива законодавча ставка. Тому % ставка повинна змінюватися в широкому діапазоні щоб отримати значний вплив на сукупний попит.

 

Рис. 12.1.Встановлення рівноважного курсу на валютному ринку

За різними критеріями розрізняють такі види валютних курсів:

1. За відношенням до національної валюти розмежовують прямий та обернений курс національної валюти. Прямий – ціна національної валюти в одиницях іноземної валюти. Обернений (обмінний) – ціна іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти.

Зазначені види курсів не слід плутати з прямим та оберненим котируванням валют.

2. За кількістю зіставлення валют розрізняють двосторонні та багатосторонні валютні курси. При двосторонньому курсі порівнюються два види грошових одиниць, при багатосторонньому національна валюта порівнюється з індексами кількох іноземних валют. Багатосторонній курс іще називається ефективним курсом.

3. Залежно від врахування цінового чинника виділяють номінальний та реальний курс валюти. Номінальний – це фактичний курс, а реальний курс обчислюється з урахуванням цін товарів і послуг всередині країни та за кордоном.

де е – номінальний прямий курс національної валюти;

P – ціна товару або кошика товарів і послуг на внутрішньому ринку в національній валюті;

P* – ціна такого ж товару або кошика товарів та послуг на світовому ринку в іноземній валюті;

Е – реальний курс валюти, який показує його відповідність номінальному за даним товаром або кошиком товарів і послуг.

Якщо Е < 1, товар, за яким проводиться зіставлення, слід експортувати, оскільки його внутрішня вартість нижча за світову.

Якщо Е > 1, цей товар доцільно імпортувати, оскільки його внутрішнє виробництво дорожче, ніж він коштує на світовому ринку.

Якщо Е = 1, то існує паритет купівельної спроможності, тобто внутрішні і світові ціни на даний товар співпадають, а номінальний валютний курс відповідає реальному.

4. За ступенем регульованості розрізняють фіксований (жорсткий) курс і плаваючий або гнучкий курс.

Плаваючий курс валюти встановлюється шляхом вільної гри ринкових сил. Він відображає стан рівноваги між попитом і пропозицією на валютному ринку без акт