Поняття та предмет торгового права.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

Поняття та предмет торгового права.

ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЮ є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг (ст. 263 ГКУ).

Податкове законодавство розуміє під торгівлею господарську операцію (ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»).

ТОРГІВЛЯ - будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари (Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775-III від 12.07.2001)

ТОРГОВЕЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ – ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб та громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

Тобто торгове право регулює два види суспільних відносин:

· відносини по безпосередньому здійсненню угод купівлі-продажу товару;

· відносини, які обслуговують здійснення угод купівлі-продажу та захисту прав споживачів.

Місце торгового права в системі права. Цивільне право та торгове право.

Співвідношення торговельної та підприємницької діяльності.

Торговельна діяльність – це один з різновидів підприємницької діяльності. Отже і субєктами торговельної діяльності є субєкти підприємницької діяльності. Торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздріб­ної та оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське харчування) сфері.

Ознаками торговельної діяльності як підприємницької є:

1. Систематичність (за Декретом «Про податок на промисел» систематичність означає здійснення продажу більше чотирьох разів протягом календарного року);

2. Ініціативність (на власний ризик). Ця ознака має практичне значення: встановлюється субєкт, який несе відповідальність за порушення правил провадження торговельної діяльності. Тобто відбувається розмежування субєкта торговельної діяльності від субєктів, які такими не є. Наприклад, працівник здійснює фактичні дії з реалізації товара, але він не є субєктом торговельної діяльності.

3. Метою діяльності має бути отримання прибутку.

Ознаки торговельної діяльності.

Ознаками торговельної діяльності як підприємницької є:

· Систематичність (за Декретом «Про податок на промисел» систематичність означає здійснення продажу більше чотирьох разів протягом календарного року);

· Ініціативність (на власний ризик). Ця ознака має практичне значення: встановлюється субєкт, який несе відповідальність за порушення правил провадження торговельної діяльності. Тобто відбувається розмежування субєкта торговельної діяльності від субєктів, які такими не є. Наприклад, працівник здійснює фактичні дії з реалізації товара, але він не є субєктом торговельної діяльності.

· Метою діяльності має бути отримання прибутку.

Торгівля в широкому та вузькому розумінні.

Право на заняття торговельною діяльністю.

Промисел як різновид торгівлі.

Продаж товарів мають право здійснювати не тільки підприємці. Так, згідно п.5 Правил торгівлі на ринках “торгівлю на ринках мають право здійснювати громадяни, громадяни підприємці, сільськогосподарські та інші підприємства, торгово–закупівельні підприємства (надалі – Продавці)”. Тобто, торгівлею без реєстрації як суб’єкти підприємницької діяльності і без сплати податку на промисел мають право займатися фізичні особи:

· які продають вирощену у особистому підсобному господарстві, на присадибних, дачних та садових ділянках продукцію рослинництва, тваринництва, як у живому виді, так і продукцію їх забою та у вигляді первинної переробки, а також продукцію власного бджільництва;

· які здають вторинну сировину;

· за відчуження майна, яке їм належить за правом приватної власності, за нотаріальне затвердження якого сплачено державне мито.

Торгівлею у вигляді промислу мають право займатися фізичні особи, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і здійснюють не систематичну, не більше чотирьох разів на рік, продаж виробленого і придбаного товару та сплачують податок на промисел, тобто придбали разовий торговий патент від 3 до 7 календарних днів (Декрет КМУ “Про податок на промисел” від 17.03.93 р.).

Суб’єкти торговельної діяльності.

Торговельною діяльністю мають право займатися фізичні та юридичні особи, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і у випадках, передбачених законами, отримали ліцензії та торговий патент і здійснюють систематичну купівлю-продаж товару.

Не мають право займатися торговельною діяльністю:

· фізичні особи, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, та юридичні особи, статутними документами яких цей вид діяльності не передбачений.

· фізичні особи, яким Законами України “Про підприємництво”, “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус суддів”, “Про боротьбу з корупцією” та ін. – цей вид діяльності забороняється (народні депутати, військовослужбовці, державні службовці та ін.).

· юридичні особи, які працюють у сфері банківської діяльності.

Окремими видами торговельної діяльності мають право займатися тільки суб’єкти, які отримали ліцензію (торгівля горілчаними та тютюновими виробами, вогнепальною зброєю, лікарськими препаратами та ін.).

Окремі види торговельної діяльності мають право здійснювати тільки спеціальні суб’єкти. Так, діяльність по випуску та обігу цінних паперів мають право здійснювати тільки банки або акціонерні товариства для яких це є виключним видом діяльності

Незаконна торговельна діяльність, її ознаки.

Незаконна торговельна діяльність – це здійснення угод купівлі-продажу товарів або інших предметів з ухиленням від реєстрації у встановленому порядку з метою отримання неконтрольованого державою прибутку.

Кримінальна відповідальність за незаконну торговельну діяльність.

Кримінальна відповідальність за незаконну торговельну діяльність згідно ст.202 КК наступає лише у тих випадках коли торгівля здійснювалася товарами, продаж яких вимагає отримання ліцензії або якщо порушувалися умови ліцензії і був отриманий прибуток більше однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

А також стаття 225 ККУ передбачає притягнення до кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників, яке полягає в умисному обмірюванні, обважуванні, обраховуванні чи іншому обмані покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах.

Обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

12. Державна реєстрація суб’єктів торговельної діяльності.

Джерела торгового права.

Джерелами торгового права э зовнішня форма вираження норм торгового права (нормативно-правові акти, звичаї, міжнародні договори)

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:

Закони:

· Конституція України

· Закон України «Про захист прав споживачів»

· Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”

· Закон України „Про рекламу”

· Закон Укра­їни «Про зовнішньоекономічну діяльність»,

· Закон України «Про лікарсь­кі засоби»,

· Закон України «Про якість і безпеку харчових продуктів та продо­вольчої сировини».

Декрети КМУ, видані в період з 25 листопада 1992 року до 25 травня 1993 року мають силу законів: «Про податок на промисел»

Підзаконні нормативно-правові акти:

Детально загальні правила здійснення торговельної діяльнос­ті регулює підзаконний нормативно-правовий акт — Порядок за­няття торговою діяльністю і правила торговельного обслугову­вання населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 № 833. Ці Порядок і правила визначають загальні умови здійснення торговельної діяльності, основні вимо­ги до торговельної (торгово-виробничої) мережі і торговельного обслуговування громадян, що набувають товари для власних по­бутових потреб у підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.

ЗВИЧАЇ:

Зви­чаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законо­давства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Слід виділити такі характерні риси звичаю як джерела господарсько­го або цивільного права:

· звичай є загальновизнаним правилом поведінки, що склалося внас­лідок неодноразового і тривалого однакового застосування;

· не є обов'язковою фіксація звичаю в якихось документах, що пря­мо випливає зі змісту ст. 7 ЦКУ (для судової практики тут є певні особ­ливості, що будуть розглянуті нами нижче).

Умовами застосування звичаю є:

· неврегульованість питання, що є предметом судового спору, в чин­ному законодавстві або договорі;

· відсутність суперечності з договором або актами цивільного зако­нодавства (ч. 2 ст. 7 ЦКУ).

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ:

Конвенції з питань міжнародної торгівлі.

В 1980 році на конференції у Відні була підписана Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Конвенція покликана замінити собою вказані вище Гаагські конвенції 1964 року. Конвенція набула чинності з 1 січня 1988 р.

В 1974 році в Нью-Йорку була укладена Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів, а в 1980 році - Додатковий протокол до неї, який привів деякі положення цієї конвенції у відповідність з Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

В 1983 році на конференції в Женеві була укладена Конвенція про представництво при міжнародній купівлі-продажу товарів.

В 1988 році на конференції в Оттаві - Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг.

З питань торгового мореплавства: Конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924 року і протокол до неї 1968 роки; На конференції в Гамбурзі була підписана Конвенція ООН про морське перевезення вантажів 1978 року (Гамбургські правила).

Роздрібна торгівля.

Роздрібна торгівля – це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх власного некомерційного використання незалежно від форми розрахунків. У роздрібної торгівлі є притаманні тільки їй правила. До них відносяться, наприклад, особливий порядок визначення роздрібних цін. Роздрібні ціни – це ціни на товари невиробничого споживання, по яким їх продають громадянам та іншим кінцевим споживачам.

Господарюючі суб’єкти для заняття роздрібною торгівлею можуть мати:

1. Магазини – стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців.

Види магазинів:

· за товарною спеціалізацією – продовольчі, непродовольчі, змішані;

· за формами торгівлі – звичайного типу, самообслуговування, торгівлі за зразками, торгівлі за попередніми замовленнями, дрібнооптові (для відпуску товарів дитячим, лікувальним та іншим закритим закладам за безготівковим рахунком);

· за товарним асортиментом – спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги, універсами, будинки торгівлі, торговельні центри (комплекси).

Універмаг – магазин загальноміського призначення торговою площею більше 1500 квадратних метрів з асортиментом більше 5000 найменувань непродовольчих товарів.

Універсам, супермаркет – магазин самообслуговування з торговим залом більше ніж 400 квадратних метрів та асортиментом більше 5000 найменувань продовольчих та непродовольчих товарів.

Торговий центр – група торгових об’єктів, зосереджених в одному місці, керування якими здійснюється як одне ціле, які по розміру та місцезнаходженню відповідають потребам обслуговування покупців певної житлової зони.

Дрібна роздрібна торгівля.

Різновидом роздрібної торгівлі є дрібно роздрібна торгівля – одна з форм поза магазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торгового залу для покупців. Продаж товарів здійснюється через:

· пункти некапітальної забудови – кіоски, ларьки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торгові автомати;

· палатка торгова – збірно-розбірна конструкція, яка займає відокремлене місце і не має торгового залу для покупців;

· кіоск – об’єкт дрібно роздрібної торгівля стаціонарного типу, який займає відокремлене місце без доступу в нього покупців;

· засоби пересувної торгівлі – автомагазини, авто розвозки, автоцистерни, низькотемпературні лотки-прилавки, розноски, лотки, столик та ін.

В дрібно роздрібній торгівлі заборонено продаж:

· продовольчих товарів, якщо для їх продажу відсутні умови по дотриманню санітарних норм та правил, температурних режимів, умов зберігання та продажу цих товарів;

· нефасованих та не упакованих продовольчих товарів з розносок, лотків, столиків, не спеціалізованого транспорту, окрім картоплі, овочів, фруктів в період сезонного продажу, а також морозива та квітів;

· алкогольних напоїв;

· технічно складних та великогабаритних товарів;

· дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів з них, а також деяких інших товарів.

Торгівля на ринку.

Ринок — це суб'єкт господарювання, створений на відведеному за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований у встановленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг і створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються в залежності від попиту та пропозицій.

Торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності.

Види ринків:

· по конструкції - криті, відкриті і комбіновані;

· за часом діяльності - постійно діючі або сезонні, ранкові і вечірні;

· по місцезнаходженню - міські, селищні і сільські;

· по видах економічної діяльності - по оптовій торгівлі, по роздрібній торгівлі;

· по товарній спеціалізації - із продажу продовольчих товарів, непродовольчих товарів, транспортних засобів, худоби і кормів, тварин і птахів, квітів і т.п., а також змішані.

Продаж продовольчих і непродовольчих товарів здійснюється в окремих зонах цих площадок відповідно до затвердженої адміністрації ринку схемою дислокації торговельних місць на ринку. У відведених місцях торгівлі пересування транспортних засобів дозволяється тільки до початку торгівлі і після її завершення.

На торговельному місці продавця (юридичної особи) установлюється табличка з указівкою назви, місцезнаходження і номери телефону суб'єкта підприємницької діяльності, що організували торгівлю, прізвища, імені і по батькові продавця і розміщається копія ліцензії у випадку здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

На торговельному місці продавця (фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності) установлюється табличка з указівкою його прізвища, імені і по батькові, номера свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності і назви органа, що здійснив цю реєстрацію, прізвища, імені, по батькові його продавця, а також розміщається копія патенту по фіксованому розмірі податку або копія свідчення про сплату єдиного податку і копія ліцензії у випадку здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

За право заняття торговельного місця на ринку стягується ринковий збір. Продавцям (фізичним особам, що не є суб'єктами підприємницької діяльності) забороняється використовувати власний санітарний і спеціальний одяг, торговельний інвентар і засоби вимірювальної техніки. Продавці (суб'єкти підприємницької діяльності) можуть мати свій санітарний або інший одяг, торговельний інвентар, засоби вимірювальної техніки.

Засоби вимірювальної техніки, що використовуються продавцями на ринку, повинні бути в справному стані, мати перевірочне клеймо територіального органу Держстандарту України і проходити періодичну перевірку у встановленому порядку.

Усі продавці зобов'язані надавати покупцям відомості про товари, не допускати порушення прав споживачів, бути ввічливими, охайно одягненими, відпускати товар упакованим або в тару покупця повною мірою і вагою, їм забороняється курити, розпивати спиртні напої і приймати їжу на торговельному місці. Особи в нетверезому стані не допускаються до торгівлі на ринку.

За вимогою покупця продавець (суб'єкт підприємницької діяльності, що відповідно до законодавства звільнений від застосування реєстраторів розрахункових операцій і розрахункових книжок) повинен видати товарний чек, що засвідчує факт покупки, у якому вказуються: найменування суб'єкта господарювання і ринку, ряд і номер торговельного місця, найменування товару, ціна товару, дата продажу, прізвище, ініціали продавця і його підпис.

 

Продаж товарів поштою.

Питання продажу товарів поштою регулюються Правилами продажу товарів поштою, затвердженими спільним наказом Міністерства економіки України та Міністерства транспорту та зв’язку України від 11.06.2008 N 206/699.

Продаж товарів поштою - вид дистанційної торгівлі непродовольчими товарами за каталогами, оголошеннями, іншою рекламною інформацією з прийманням замовлення та доставлянням їх споживачеві поштою.

Перелік непродовольчих товарів, які пропонуються для продажу поштою, визначається суб'єктом господарювання самостійно, крім товарів, продаж яких згідно із законодавством заборонений, у тому числі товарів, заборонених до пересилання у поштових відправленнях.

Споживач для придбання товарів, які зазначені в каталозі, проспекті, спеціальному переліку товарів тощо, повинен заповнити та подати об'єкту поштового зв'язку заяву-замовлення у двох примірниках. Перший примірник залишається у споживача, другий - подається об'єкту поштового зв'язку для подальшого відправляння його суб'єкту господарювання.

Строк виконання замовлення на продаж товарів поштою визначається суб'єктом господарювання самостійно, але він не повинен перевищувати п'яти робочих днів з дня одержання заяви-замовлення. Строк виконання замовлення зазначається у каталозі, проспекті, спеціальному переліку товарів тощо.

Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, суб'єкт господарювання повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.

При виявленні протягом встановленого гарантійного строку недоліків товару споживач в порядку та у строки, встановлені законодавством, має право вимагати від суб'єкта господарювання:

· пропорційного зменшення ціни;

· безплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

· відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний прийняти товар неналежної якості або некомплектний товар у споживача і задовольнити його вимоги на підставі письмової заяви. Про прийняття заяви працівник об'єкта поштового зв'язку за своїм підписом робить відмітку, а також проставляє відбиток календарного штемпеля (печатки) на зворотному боці розрахункового документа про прийняття оплати послуги з продажу товарів поштою.

Споживач має право розірвати укладений на відстані договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення або з моменту одержання товару шляхом повідомлення про це суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.

Будь-які витрати, пов'язані з поверненням товару, покладаються на суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання повинен відшкодувати витрати споживача у зв'язку з поверненням товару.

34. Продаж товарів на дому – питання виключено.

Оптова торгівля.

Оптова торгівля – це діяльність по придбанню та відповідному перетворенню товару для подальшої його реалізації підприємствам роздрібної торгівлі або іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Оптова торгівля у її справжньому призначенні пов’язана з товарним забезпеченням системи роздрібної торгівлі.

Господарюючі суб’єкти оптової торгівлі свою діяльність здійснюють через:

· оптові бази – основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам підприємницької діяльності;

· товарні склади, склади-холодильники – відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів;

· склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напівзакритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо).

Поняття торгового договору.

Торговий договір – це усна чи письмова угода між споживачем і продавцем про якість, терміни виконання, ціну та інші умови, за якими здійснюється купівля продаж товару. Письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншим розрахунковим документом.

Ч. 4 статті 263 ГКУ вказує на опосередкування го­сподарсько-торговельної діяльності господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енерго­постачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу (див. глави 30-33 ГК і коментарі до відповідних статей).

До числа інших договорів, що опосередковують господарсько-торговельну діяльність, слід віднести такі договори як деривативи. У Положенні про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженому постановою Кабінету Мініст­рів України від 19.04.99 р. № 632, деривативи визначені як стан­дартні документи, що засвідчують право та/або зобов'язання при­дбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. Деривативами є: форвардний контракт; ф'ючерсний контракт; опціон.

Об’єкти торгових угод.

Об’єктами торгових угод є правовідносини суб’єктів з приводу товару.

Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 року Товар – це будь-яка продукція, послуги, робота, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Разом з тим не всяка продукція може бути товаром. Виходячи з національної безпеки України, безпеки громадян та охорони громадського порядку окремі види майна не можуть знаходитися у власності громадян, громадських об’єднань та юридичних осіб інших держав на території України. Такі речі вилучені із громадського обігу і не можуть бути об’єктами торгових угод. До них згідно Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. “Про право власності на окремі види майна” віднесені:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Крім цього не можуть бути об’єктом торгівлі: відомості, які становлять державну, службову або лікарську таємницю; підробні гроші та цінні папери; самогон, інші міцні спиртні напої домашнього виготовлення та апарати для їх виготовлення; продукція, яка не відповідає вимогам стандартів, з простроченим терміном зберігання та деякі інші речі.

 

Договір купівлі -продажу.

Договір поставки.

Правове регулювання:

ГКУ, Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав – учасниць СНД від 20.03.92 р. При виконанні договорів поставок слід керуватися також:

Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6;

Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-7.

У практиці застосовуються роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних” від 12.11.93 р. № 01-6/1205 та „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за договором поставки” від 30.03.93 р. № 02-5/218.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Характеристика договору поставки – двосторонній, консенсуальний, платний.

Істотні умови:

- предмет договору. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

- строк договору. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

- ціна договору.

При реалізації СГ товарів не господарюючим суб’єктам застосовуються не правила договору поставки, а договору купівлі-продажу.

Енергопостачання.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст.. 24 Закону України „Про електроенергетику” від 16.10.97 р. енергопостачальними зобов’язані забезпечувати надійне постачання електричною енергією відповідно до умов ліцензій і договорів. Вони здійснюють постачання електричною енергією на закріпленій території і не мають права відмовити споживачеві, розташованому на цій території, у постачанні електричної енергії.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Істотні умови:

1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника.

2. Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору.

3. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень.

Закон України „Про електроенергетику” установлює порядок проведення розрахунків за електроенергію. Розрахунки проводяться через розподільчі рахунки, що відкриваються в установах уповноважених банків.

Нормативне регулювання відбувається постановою КМУ „Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії” від 19.07.00 р. та Положенням про порядок відключення споживачів від джерел енергопостачання, затвердженого постановою КМУ від 31.08.95 р.

Біржова торгівля.

Здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб'єктам господарювання у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утвореною господарською організацією - товарною біржею.

Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до Закону України „Про товарну біржу” та чинного законодавства України. Особливістю діяльності біржі є те, що її регулювання в значній мірі визначається локальними нормативно-правовими актами, які приймаються нею – установчими документами, правилами біржової торгівля, типовими договорами, положеннями про структурні підрозділи тощо. Основним локальним актом є її статут.

Основні положення, що мають бути визначені в статуті:

- найменування та місцезнаходження;

- склад засновників;

- предмет і цілі діяльності;

- види фондів, що утворюються біржею, та їхні розміри;

- органи управління біржею;

- порядок їх утворення та компетенція, організаційна структура біржі;

- порядок прийняття у члени біржі та припинення членства;

- права та обов’язки членів біржі і біржі перед третіми особами;

- порядок та умови застосування санкцій;

- майнова відповідальність членів біржі;

- порядок припинення біржі.

Товарна біржа є некомерційною організацією.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам – громадянам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання доручень членів біржі, яких вони представляють. На товарній біржі забороняються: купівля – продаж товарів (контрактів) однією особою безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку цін; будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, що мають своєю метою або можуть спричинити зміну або фіксацію поточних біржових цін; поширення помилкових відомостей, що можуть спричинити штучну зміну кон’юнктури.

Укладання договорів на біржах

Здійснюється відповідно до загальних правил укладання договорів на основі вільного волевиявлення. Особливості укладання договорів на біржах, закріплені в нормативно-правових актах, якими регулюється діяльність відповідних бірж.

У відповідності до ст. 15 ЗУ ”Про товарну біржу” від 10.12.91 року біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності таких умов: 1) якщо вона є купівлею – продажем, постачанням або обміном товару, що допущений до обігу на товарній біржі; 2) якщо її учасники – члени біржі; 3) якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її укладанням дня.

Правилами біржової торгівлі, що затверджуються загальними зборами членів біржі або біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод. ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств” розрізняють форвардні, ф’ючерсні та опціонні контракти, об’єднані узагальнюючим поняттям – деривативи. Особливості укладання господарських договорів на біржі передбачені численними спеціальними нормативно-правовими актами.

Продаж товарів по акції.

Для того щоб у підприємства при дешевих продажах було повне право відобразити валовий дохід і податкові зобов'язання з ПДВ виходячи з фактичної ціни продажу (наприклад, 1 грн.) слід потурбуватися про правильне документальне оформлення такої акції. Це означає, що здійснюваний захід повинен мати чітко виражений рекламний характер. З цією метою потрібно:

— видати відповідний наказ і призначити відповідального за проведення рекламної кампанії (у наказі є сенс зазначити період проведення акції та її мету);

— розробити економічне обґрунтування здійснюваного заходу (у ньому можна зазначити, що в результаті зниження ціни на окрему групу товарів розшириться коло покупців, збільшиться обсяг продажів, зросте попит на ці товари);

— поінформувати потенційних покупців про проведення рекламної акції, під час якої певна група товарів продаватиметься за ціною 1 грн. (це можна зробити, розмістивши оголошення в засобах масової інформації, на вітрині магазину, у Куточку покупця, на рекламних щитах тощо);

— скласти за підсумками акції звіт, який свідчить, що в результаті проведення акції збільшилися обсяги реалізації, розширилося коло споживачів і підприємство отримало додатковий прибуток.

Такі дії дозволять кваліфікувати операцію як безпосередньо пов'язану з господарською діяльністю, а низьку ціну —як звичайну в контексті п. 1.20 Закону про податок на прибуток. Саме з цієї звичайної ціни (1 грн.) підприємство і виходитиме при відображенні валового доходу і податкових зобов'язань з ПДВ.

Торгівля нафтопродуктами.

60. Визначення термінів в Законі України „Про захист прав споживачів”.

Прийом товару за кількістю.

Прийом товару за якістю.

Правила Інкотермс.

Права споживачів.

Споживач має право:

· на належну якість товару;

· на безпеку товарів;

· на якісне торгівельне обслуговування;

· на відшкодування шкоди, причиненої життю, здоров’ю та майну споживача, заподіяну товарами неналежної якості;

· на інформацію про товари.

Споживач має право вимагати від продавця, щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар, яку надає продавець.

Продавець зобов’язаний передати споживачеві товар, який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар, що надається продавцем. На товари, що завозяться на територію України, повинен бути документ, який підтверджує їх належну якість.