Фіскальна політика у моделі доходів і витрат

1) Усі витрати поділ. на приватні (С) і державні (G)

2)Спочатку аналіз. приватну замкнену ек-ку тобто G=0, X_n=0

3)По мірі розгортання моделі вводяться чисті податки, при чому враховують індивідуальні податки (ті, що вплив на використовуваний доход)

4)Ціни передбач-ся незмінними

5)Фіскальна політика впливає на сукупний попит і сукупн витрати

 

- величина автономних витрат (за нульового доходу)

Е1 переміщ Е2 і приріст випуску вияв-вся приросту держ закупівель ∆G завдяки дії ефекту мультиплікатора держ витрат.

- мультиплыкатор інвестицій

- мул-ор держ витрат

- мул-ор інвестицій

Для здійснення держ. витрат необхідно сформувати доходну частину держ бюджету за рахунок податків Т.

При введенні податків лінія АЕ2 переміщ вниз в стан АЕ3

: АЕ2 не повертається в положення АЕ1, то мул-ор податків менший за абсолютним значенням мультик-ора держ витрат

Рівноважний випуск зменш від У2 до У3 мульт-ора податків

(у скільки разів зміна реального доходу перевищує зміну податків, але мул-ор податковий визнач таким чином:

Домноження на МРС означ, що в результаті ↑ податків скороч як споживання так і заощадження, але у потоці сукупн витрат АЕ бере участь тільки споживання С, що залежить від МРС (гранична схильність до спожив)

Знак «-«вказує що МULTt завжди буде відємним тому що зміна і

завжди будуть протилежно направленними

При введені однакових сум державних витрат і податків матимемо доданий приріст реального доходу:

При фіскальному регулюванні з однаковими приростами бюджетних видатків і податків бюджет залишається збалансованим, а його мультиплікатор дорівнює одиниці:

,де MULT_b – мультиплікатор бюджету T – чисті податки G – державні витрати

Відсутні державні витрати. Оскільки економіка замкнена, то Х_n = 0. По мірі розгортання моделі вводяться чисті податки, причому враховуються тільки індивідуальні податки, тобто ті, що впливають на використовуваний дохід. (D_i = Y – T). В даній моделі фіскальна політика впливає лише на сукупний попит і на сукупні витрати. Отже, на початковому етапі моделі сукупні витрати становлять AE₁. При введенні в модель кейнсіанського хреста лінія AE₁ переміщується вгору в стан AE_2. Реальний обсяг виробництва зростає від Y₁ доY₂ (ефект мультиплікації). Ця відстань ∆Y = Y₂ - Y₁. Зміну державних витрат викликає значно більший приріст реального доходу – спрацьовує ефект мультиплікатора державних витрат.

MULT _G = ∆Y / ∆ G = k.

MULT _G показує у скільки разів приріст випуску буде більшим приросту державних витрат на одиницю.

При введені податків лінія AE₂ переміщується в стан AE_3., рівноважний обсяг вир-ва зменшиться від Y₂ доY_3. При цьому AE₂ зменшується до AE₃ і навіть при рівності

∆ G = ∆ T за абсолютними значеннями лінія AE₂ не повертається в стан AE_1, бо мультиплікатор податків є меншим замультиплікатор державних витрат.

Для аналізу фіскальної політи­ки припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію.Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків на­ціональна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з АD₁ до АD₂. Це падіння сукупного попиту супроводжуватиметься згортанням обсягу національного ви­робництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юри­дичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надхо­дження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безро­біття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки або 3) застосувати певну комбінацію пер­шого та другого. Зрозуміло, що стимулювальна фіскальна політика ве­де до виникнення дефіциту державного бюджету.

Припустімо, що для подолання спа­ду уряд збільшує сукупні видатки. Якщо гранична схильність до за­ощадження становить 0,25, то простий мультиплікатор видатків дорівнює 4. Крива сукупного попиту переміститься вправо на віддаль учетверо більшу, ніж та, що відповідає приростові сукупних видатків. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може та­кож знизити податки. Припустімо, що уряд зменшує особисті прибуткові по­датки. Розмір мультиплікатора податків менший, ніж мультиплікатора видатків. Мультиплікатор податків, як нам відомо, дорівнює мультиплікато­рові видатків, помноженому на граничну схильність до споживання. Для збільшення видатків на споживання на величину ∆AE уряд має зменшити податки на величину ( ∆ АЕ/МРС), де МРС < 1. Що вища у країні гранична схильність до заощадження, то більше зниження податків потрібне для підвищення особистого споживання на певну величину і для переміщення кривої сукупного попиту вправо.

Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початку зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП.

Вплив стимулювальної фіскальної політики на національну еко­номіку залежить від обраного способу фінансування дефіциту бю­джету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів). Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів, то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення про­центних ставок. Вищі процентні ставки витісняють, тобто змен­шують, інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Це знижує стимулювальний потенціал фіскальної політики.

Фінансування дефіциту бюджету за рахунок створення нових гро­шей дає змогу уникнути витіснення приватних видатків. Інакше ка­жучи, створення нових грошей є сильнішим стимулювальним зна­ряддям порівняно з отриманням позик. Проте створення нових грошей індукує сильніші інфляційні імпульси порівняно з отриман­ням позик.

Нехай унаслідок певних обставин національна економіка вийш­ла за межі природного обсягу виробництва і розвинулась інфляція попиту. У цьому разі макроекономічна рівновага до­сягається на майже вертикальному відрізкові кривої сукупної про­позиції — у точці перетину кривої АS і кривої АD₂. На цьому відріз­кові, як відомо, збільшення сукупного попиту головно індукує зростання цін, а обсяг національного виробництва зростає дуже по­вільно. Аби знизити темпи інфляції, уряд удається до стримувальної фіскальної політики.

Для її проведення він може: 1) зменшити власні видатки; 2) під­вищити податки або 3) поєднати певним чином обидва заходи. У ра­зі інфляції попиту стримувальна фіскальна політика діятиме в на­прямі створення надлишку державного бюджету — перевищення податкових надходжень над державними видатками.

Припустімо, що для уповільнення темпів інфляції уряд змен­шив свої. Унаслідок того, що мультиплікатор видатків діє в обох напрямах, сукупний попит, а отже й обсяг національного виробниц­тва, зменшиться на величину ( ∆ АЕ* к), де к — мультиплікатор видат­ків. Сукупний попит повернеться до рівня АD_{1 .}У другій половині XX ст. ціни втратили гнучкість у напрямі зниження, їх не можна повернути до попереднього рівня, але можна пригальмувати темпи їхнього зростання. У нашому прикладі темп зростання цін знизить­ся з Р₂ до Р₁. Отже, інфляцію попиту приборкано.

Для проведення стримувальної фіскальної політики уряд може підвищити податки, наприклад особистий прибутковий податок. Оскільки мультиплікатор податків менший за мультиплікатор вида­тків, уряд мусить збільшити податки на більшу величину порівня­но зі зменшенням видатків. Крім то­го, проводячи стримувальну фіскальну політику, уряд може поєднувати змен­шення державних видатків із підви­щенням податків.

Обмеження сукупного попиту в періоди інфляції варто досягати через підви­щення податків. В обох випадках втручання уряду в національну економіку або зростає, або зберігається на певному рівні.Прихильники класичної філософії економіки, які вважають дер­жавний сектор неефективним, рекомендують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукуп­ний попит у роки інфляції через зменшення державних видатків.