Юридичний склад правопорушення.

Юридичний склад правопорушення – це сукупність обов'язкових об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують діяння як правопорушення. Воно складається із чотирьох елементів: суб'єкта правопорушення, об'єкта правопорушення, об'єктивної сторони правопорушення, суб'єктивної сторони правопорушення.

Ознаки складу правопорушення (не плутати з ознаками правопорушення) - конкретна правова характеристика найбільш істотних властивостей правопорушення, ознаки складу правопорушення поділяються на чотири групи:

1.Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна особа, тобто особа, здатна нести юридичну відповідальність. Суб'єктом злочину може бути тільки осудна фізична особа, що досягла віку кримінальної відповідальності. У деяких складах фігурує спеціальний суб'єкт, наприклад, посадоваособа.

2.Об’єкт правопорушення - охоронювані правом суспільні відносини та інтереси. У деяких випадках фігурує і предмет правопорушення.

3.Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній прояв вчинку, виражається в здійсненні дії або бездіяльності, що представляє суспільну шкідливість (суспільну небезпеку). Об'єктивну сторону характеризують також час, місце, обставини, спосіб здійснення правопорушення, заподіяна шкода (у деяких джерелах характеризується як суспільно небезпечні наслідки) причинний зв'язок між діянням і заподіяною шкодою.

4.Суб'єктивна сторона правопорушення - психічна діяльність особи, пов'язана із здійсненням правопорушення. Вона характеризується насамперед провиною, а також мотивами, цілями, емоційним станом правопорушника.

 

171.Суб’єкт і об’єкт, суб’єктивна і об’єктивна сто­ро­ни пра­во­по­ру­шень.

Склад правопорушення – це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Суб’єктами правопорушення є фізичні та юридичні особи (суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи (повинні володіти деліктоздатністю), цивільного – фізичні і юридичні особи, адміністративного – переважно фізичні особи, в окремих випадках юридичні особи).

Юридична особа не може бути суб’єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа, яка виконує функції керівника. Така особа іменується спеціальним суб’єктом правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушення – сукупність ознак, які характеризують суб’єктивне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме – вина, мотив, мета правопорушення.

Вина виражається у формі умислу (прямого/непрямого) чи необережності (протиправна самовпевненість/протиправна недбалість). Мотив і мета враховуються при кваліфікації правопорушення, визначені міри покарання.

Об’єкт правопорушення – це порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров’я громадян, суспільний порядок, що захищаються нормами права.

Об’єктивна сторона правопорушення – сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:

-протиправне діяння;

-шкідливий результат, що спричинився;

-причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.

 

172. Ви­ди пра­во­по­ру­шень.

Ви­ди пра­во­по­ру­шень розрізняються між собою:

-за ступенем суспільної небезпечності;

-за об’єктами посягання, за суб’єктами;

-за поширеністю;

-за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторін;

-за процедурами їх розгляду.

Ви­ди пра­во­по­ру­шень за ступенем суспільної небезпечності поділяються на проступки (відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності) та злочини (відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності).

Проступки можуть бути:

-конституційні;

-адміністративні;

-матеріальні;

-цивільно-правові;

-новим видом є податкові проступки.

Цивільно-правові правопорушення за характером розрізняють - договірні правопорушення та позадоговірні правопорушення.

Правопорушення за сферами громадського життя бувають:

-сфері соціально-економічний відносин;

-у суспільно-політичній сфері;

-у сфері побуту та дозвілля.

За колом осіб правопорушення бувають особисті та групові.

Міжнародні правопорушення поділяються на міжнародні делікти (проступки) та злочини.

173 Злочини і проступки

Проступок і злочин – види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності.

Правопорушення – це суспільно небезпечне або неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

Проступки-делікти – правопорушення, що завдають шкоди особі (суспільству, державі) і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

Види проступків:

1.конституційні, тобто такі які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади, конституційним правам і свободам громадян;

2.дисциплінарні, тобто такі які полягають у невиконанні службовцем (робітником, студентом, військовослужбовцем) службових (виробничих, учбових, військових) обов’язків, невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку та спричиняють дисциплінарну відповідальність;

3.адміністративні, тобто такі які полягають у винному посяганні на суспільні відносини, які знаходяться у сфері державного управління та охороняються законом; регулюються нормами адміністративного, фінансового права;

4.матеріальні, тобто такі які полягають у винному заподіянні шкоди майну підприємства його працівником;

5.цивільно-правові, тобто такі які полягають у порушенні майнових і особистих немайнових відносин, регулюються нормами цивільного, фінансового, сімейного права:

-договірні правопорушення

-позадоговірні правопорушення

6.податкові, тобто такі які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових відносин.

Кримінальний злочин – це суспільно небезпечне винне діяння, що полягає у посяганні на суспільний лад держави, права і свободи громадян, правопорядок та інше діяння, що передбачене кримінальним законодавством, правопорушник притягується до кримінальної відповідальності (судимість); відрізняється від проступку підвищеним ступенем суспільної небезпечності.

 

№174 Причини правопорушень

Правопорушення – це суспільно небезпечне або неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

1.суб’єктивні фактори: низький рівень правосвідомості, особиста ціннісна орієнтація людини не співпадає з суспільними цінностями, правовий нігілізм тощо

2.конкретні економічні, соціальні, політичні фактори: суспільна, економічна криза низький рівень соціального забезпечення,

3.юридичні фактори: недоліки в галузі правотворчості., правозастосування, правоохоронної діяльності (суперечливість нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, корупція тощо)

 

№175 Шляхи і засоби попередження та усунення правопорушень

1.притягнення до юридичної відповідальності за правопорушення

2.правове навчання (поінформованість громадян про свої юридичні права і обов’язки шляхом правової освіти, правової пропаганди, самовиховання тощо)

3.правове виховання (формування у людини правової культури і активної правомірної поведінки)

4.належний соціально-економічний розвиток держави

5.удосконалення законодавства (відповідність законодавства принципу верховенства права, усунення прогалин в законодавстві, узгодження нормативно-правових актів тощо)

 

№176 Юридична відповідальність: поняття, ознаки, види

Юридична відповідальність – передбачені законом вид і міра державного примусу, що спричиняє втрату особою благ особистого, майнового і організаційного характеру за вчинене правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:

1.спирається на державний примус, який реалізується через діяльність спеціальних державних органів у визначених законом формах;

2.виражається в обов’язку суб’єкта юридичної відповідальності зазнавати певних втрат;

3.настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення;

4.заходи державного примусу здійснюються компе6тентним органом у суворій відповідності до закону шляхом реалізації санкцій норм права, якими встановлюються вид і міра втрат;

5.реалізується в ході правозастосовної діяльності за умовою дотримання процедурно-процесуального порядку і форми.

Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права:

1.конституційна: юридична підстава – Конституція, питання про притягнення до відповідальності вирішується судом;

2.матеріальна: юридична підстава – КзпП, накладається адміністрацією підприємства, захід відповідальності – грошове стягнення, правозастосовний акт – наказ;

3.дисциплінарна: юридична підстава – КзпП, накладається адміністрацією підприємства, засоби відповідальності – догана, пониження в посаді, звільнення, правозастосовний акт – наказ;

4.адміністративна: юридична підстава – КпАП, накладається органами державного управління (адміністративної юрисдикції), заходи відповідальності – попередження, штраф. Позбавлення спеціальних прав, адміністративний арешт, правозастосовний акт – рішення;

5.цивільна: юридична підстава – ЦПК, питання про притягнення до відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративним органом держави за заявою позовника, особливість – добровільне виконання правопорушником відповідальності (якщо не виникає конфлікт), заходи відповідальності – відшкодування втрат, скасування незаконних угод. штраф, правозастосовний акт – постанова;

6.кримінальна: юридична підстава – КПК, питання про притягнення до відповідальності вирішується виключно в судовому порядку, заходи відповідальності – позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, правозастосовний акт – вирок.

Види юридичної відповідальності залежно від її функцій:

1.правовідновлюча (цивільно-правова, матеріальна) – добровільне виконання правопорушником відповідальності, примус не застосовується;

2.штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова).

 

№177 Цілі і принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності – незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушника і забезпечують правопорядок у суспільстві:

1.принцип законності: юридична відповідальність настає лише за наявності протиправного діяння і застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;

2.принцип обґрунтованості: встановлення факту вчинення правопорушення як об’єктивної істини та інших юридично значущих фактів;

3.принцип доцільності: відповідність обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності;

4.принцип невідворотності:: неминучість відповідальності за правопорушення, оперативність та ефективність заходів впливу на правопорушника;

5.принцип своєчасності: притягнення до відповідальності протягом строку давності;

6.принцип справедливості: одне правопорушення – одне покарання, покарання не повинно принижувати людську гідність, закон не має зворотної дії в часі (виняток, коли закон пом’якшує відповідальність).

Цілі (функції) юридичної відповідальності:

1.правоохоронна (ціль – захистити правопорядок):

-правовідновлююча (компенсаційна) спрямована на відновлення порушених прав, відшкодування шкоди, виконання невиконаних обов’язків (цивільна відповідальність)

-каральна (штрафна) спрямована на покарання правопорушника та запобігання новим правопорушенням (насамперед кримінальна та адміністративна, а також цивільна відповідальність)

2. виховна (виховати поважне ставлення до права):

-загально превентивна (виховання громадян)

-спеціально-превентивна (виховання правопорушника)

 

№178 Обставини, що виключають протиправність діяння і юридичну відповідальність

1.правопорушення, скоєне неделіктоздатною особою (деліктоздатність – здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення)

2.необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту законних прав ті інтересів особи, що захищається, або іншої особи, суспільних та державних інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони;

3.крайня необхідність – заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує законним свободам та правам особи або інших осіб, суспільним та державним інтересам, якщо небезпеку не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності;

4.заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного або психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками;

5.виконання законного наказу або розпорядження (якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень, не суперечать чинному законодавству і не порушують конституційних прав та свобод людини і громадянина);

6.невиконання явно злочинного наказу або розпорядження;

7.діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

 

№179 Презумпція невинуватості

Презумпція невинуватості – демократичний принцип правосуддя, який закріплений Конституцією України (розділ II КУ, ст.62).

Будь-яка особа вважається невинуватою і не може бути притягнена до відповідальності інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь.

 

№180 Правові засоби: поняття, ознаки, види

Правові засоби – елемент механізму правового регулювання.

Механізм правового регулювання – система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Правові засоби:

1. норми права – загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою, які закріплюють міру свободи і справедливості (зобов’язуючі, дозвільні та заборонні) і набувають зовнішнього вираження в нормативно-правових актах

2. суб’єктивні юридичні права (можливий варіант поведінки) та обов’язки (необхідний варіант поведінки), що встановлюються нормами права

3. судові рішення

 

№181 Правове регулювання і правовий вплив (інформаційно-психологічний, виховний, соціальний)

Правове регулювання – цілеспрямоване здійснення державою упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток за допомогою права і правових засобів;різновид соціального регулювання.

Правовий вплив – весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість та поведінку людей за допомогою правових і не правових засобів:

· інформаційно-психологічний: доведення до людей позиції держави стосовно дозволеної, необхідної або забороненої поведінки, поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов’язки

· виховний: з метою формування у людини правової культури і активної правомірної поведінки

· соціальний: з метою засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людством, з метою узгодження прагнень особи з інтересами суспільства

 

№182 Поняття механізму правового регулювання. Його основні елементи і стадії

Механізм правового регулювання – система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Механізм правового регулювання складають елементи (норми права правовідносини, акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків), обов’язкові на окремих його стадіях. Використання у певному порядку тих чи інших елементів механізму характеризує процес правового регулювання.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного державно-владного акта – нормативно-правового, індивідуалізацію прав і обов’язків здійснюють самі суб’єкти.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру – нормативно-правового та акту застосування норм права (індивідуального акту). Його стадії залежать від правової поведінки суб’єкта – правомірної чи неправомірної.

Стадії та елементи механізму правового регулювання:

1.механізм правотворчості – стадія загальної дії правових норм поза правовідносин (встановлення моделі поведінки, правового статусу осіб); основний елемент – норма права (регулятивні, охоронні та спеціалізовані)

2.механізм реалізації суб’єктивних прав і обов’язків – виникнення правовідносин, перехід до конкретної моделі поведінки конкретних суб’єктів; у разі правомірної поведінки суб’єктів правове регулювання вичерпується механізмом реалізації норм права; основні елементи – правовідносини, акт безпосередньої реалізації прав і обов’язків, акт опосередкованої реалізації прав і обов’язків

3.механізм покладання юридичної відповідальності чи державного примусу – виникає у випадках неправомірної поведінки суб’єкта, застосування санкції правової норми; елементи – охоронні право застосовні акти

 

№183 Роль норм права, юридичних фактів і правозастосування, правовідносин, актів реалізації прав і обов’язків в процесі правового регулювання

Норма права – нормативна основа механізму правового регулювання, встановлює моделі поведінки, правового статусу суб’єктів правового регулювання (забезпечують 1 стадію процесу правового регулювання – механізм правотворчості).

Норма права – загальне обов’язкове правило поведінки, яке встановлює для суб’єкта суб’єктивні юридичні права (можливий варіант поведінки) та обов’язки (необхідний варіант поведінки).

Характер регулюючого впливу норми права залежить від того як впливає право: шляхом зобов’язуючого розпорядження (зобов’язуючі норми) або шляхом дозволяння (дозвільні норми) чи заборони (заборонні норми).

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, які обслуговують

Юридичні факти забезпечують динаміку механізму правового регулювання, визначають рух реальних правовідносин.

Юридичний факт –життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин, передумова правовідносин. За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.

Правовідносини конкретизують суб’єктивні юридичні права і обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження і юридичну відповідальність (забезпечують 2 стадію процесу правового регулювання – механізм реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків).

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків – фактична поведінка суб’єктів правовідносин, пов’язана з реалізацією своїх прав і обов’язків (реалізація права – використання правових норм, реалізація обов’язків – виконання правових норм, утримання від дій – додержання правових норм).

Правозастосування – реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності у разі здійснення протиправної поведінки.(3 стадія процесу правового регулювання – механізм покладання юридичної відповідальності).

Акти застосування норм права видаються компетентними органами і мають форму рішень, наказів, вироків тощо.

 

№184 Правові стимули і обмеження в механізмі правового регулювання

Правові стимули і обмеження – способи правового регулювання:

- дозволяння – надання особі права на власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне), право на одержання тих чи інших благ (дозвільні правові норми)

- зобов’язування (веління) – покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так) (зобов’язувальні норми)

-заборона – покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду (заборонні норми права)

Правове регулювання більш ефективне за умови тісного зв’язку всіх способів один з одним.