Правопорядок і громадський порядок.

Правопорядок – частина громадського порядку.

Громадський порядок-це стан упорядкованості соціальними нормами (права, моралі, корпоративними нормами) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно- правовими заходами.

Правопорядок- це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою.Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві.Якщо законність- це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

 

195.Співвідношення законності, пра­во­по­ряд­ку і демократії.

Правопорядок — це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не пе­редбачено законодавством. Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рі­вень правопорядку.

Правопорядок — основа демократії, найважливіша умова реа­лізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебіч­ного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку — мі­рило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних ін­тересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демок­ратичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не

матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним ме­ханізмам, інститутам, нормам можна легітимно змінювати нор­мативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, прин­ципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії права.

 

196.По­нят­тя і ви­ди дисципліни. Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:

1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;

2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповід­ності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Види дисципліни:

• державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

• трудова — обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

• військова — додержання військовослужбовцями правил, вста­новлених законами, військовими статутами, наказами;

• договірна — додержання суб'єктами права договірних зобо­в'язань;

• фінансова — додержання суб'єктами права бюджетних, по­даткових та інших фінансових розпоряджень;

• технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін.

Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:

• застосування заходів заохочення з метою розвитку спону­кальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагород­ження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна ви­нагорода);

• накладення заходів юридичної відповідальності (звільнен­ня, депреміювання, пониження на посаді та ін.).

Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раці­ональної системи господарювання і управління, стилю керівни­цтва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.

Якість дисципліни залежить від ефективності пра­вового виховання, рівня правової культури. Дисципліна — невід'ємна риса демократії.

 

Державна дисципліна.

Державна дисципліна-це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб`єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб`єкта виконувати свої обов`язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб`єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.

Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функ­цій держави, її органів, установ, підприємств. Її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.

Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни ле­жать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.

 

198.Співвідношення дисципліни із законністю, пра­во­по­ряд­ком і гро­мадсь­ким по­ряд­ком.

Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно по­в'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного став­лення державних службовців до встановленого правопорядку.

Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання.

1. З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна — не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і не­ухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й ак­тивність, ініціативу в роботі.

2. Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни ле­жать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.

3. Дисципліна і законність мають різні результати дії. Ре­зультат законності — правопорядок. Результат дисципліни — громадський порядок.

Якість дисципліни залежить від ефективності пра­вового виховання, рівня правової культури. Дисципліна — невід'ємна риса демократії.

 

 

№ 103. Надавально-зобов’язуючий характер юридичних норм

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

перелічимо специфічні ознаки норми права:

1.Правило поведінки регулятивного характеру 2. Загальнообов'язкове правило поведінки 3. Правило поведінки загального характеру 4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру 5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку. 6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Риси норми права як класичного розпорядження:1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки); 2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність); 3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:- є мірою свободи і справедливості;-є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві; - має завжди

загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

 

№ 107. Норми права і статті нормативного акту: їх співвідношення

Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя; дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя; дає можливість та створює умови для адекватного і однакового розуміння норм права; дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані. Нормативно-правові акти є волевиявленням держави або всього народу, приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження. Мають форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання. Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

 

№ 108. Класифікація правових норм.

В будь-якій правовій системі існує значна кількість правових норм, які покликані регулювати різні суспільні відносини. За функціональною спрямованістю норми права поділяються на: регулятивні (право установчі), що встановлюють права і обов'язки суб'єктів;

правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами. За предметом правового регулювання - аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін. У свою чергу, галузеві норми поділяються на: матеріальні - тобто такі, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів; процесуальні -ті, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених у нормах права. За функціональним призначенням норми права поділяються на: 1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми поділяються на: норми-начала, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції. 2. Норми-правила поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

 

 

№ 109. Співвідношення понять «форма» і «джерело» права.

Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві і в даний час. Не слід плутати поняття джерела права, як ознаки загальнообов'язковості правової норми, з поняттям джерела, як засобу пізнання права. Так, не можна визнавати закон силою, яка творить право, оскільки закон чи інший нормативно-правовий акт це тільки форма, в якій право, що твориться різними елементами суспільної свідомості та суспільного буття, знаходить свій зовнішній вираз. Джерелами права слід визнати звичай, судову практику (або судовий прецедент), закон (або нормативно-правовий акт), нормативно-правовий договір, релігійні канонічні тексти та міжнародно-правові акти. Не можна, наприклад, визнати джерелом права природу речей, вже хоча б тому, що природа ця різними людьми розуміється по різному, і питання про те, яке з цих різноманітних розумінь є загальнообов'язковим, може бути вирішене тільки у порівнянні з якимось із вказаних джерел права. Саме те розуміння, яке виразилося у цих формах, є загальнообов'язковим. На цих же підставах не слід вважати джерелами права поняття справедливості чи науку права.

 

№. 111. Система нормативних актів в Україні

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність, пов’язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішню узгоджену систему. Розрізняють три способи систематизації норм.-прав.актів:

- кодифікацію; - інкорпорацію; -консолідацію. Технічною передумовою систематизації є облік нормат.актів. Кодифікація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження. Результатом кодифікації є: - Конституція; - кодекс (кримінальний, цивільний, адміністративний); - основи законодавства; - статут; - положення; правила. За обсягом розрізняють кодифікацію: загальну; галузеву; міжгалузеву; спеціальну. Інкорпорація – спосіб систематизації законодавства, який полягає в зовнішньому впорядкуванні вже наявних норм.актів без зміни змісту норми права, які містяться в них. Інкорпорація може бути: - офіційною; -неофіційною. Найпоширеніші види інкорпорації: - хронологічна; систематична. Консолідація – спосіб систематизації, який полягає в об’єднанні кількох норм.-прав.актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний норм.-прав.акт, як правило без зміни змісту.

115.По­нят­тя, ви­ди і прин­ци­пи правотворчості.

Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів. Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості. Ознаки правотворчості:1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами; 2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм; 3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом; 4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами; 5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.

Правотворчість — один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності, її слід відрізняти від правотворення. Правотворчість — поняття вужче, ніж правотворення, вона -частина правоутворення, його самостійна і вирішальна стадія (вищий рівень). Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися правотворчість. Обговорення проекту конституції населенням — це не правотворчість, але може призвести до неї. Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону. Правотворчість --це насамперед форма владної-вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення нормативно-правового акта.

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні. Загальні принципи правотворчості — незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:1. Гуманізм, тобто формування нормативно-правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави; 2. Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів; 3. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення; 4. Законність — прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційне закріпленого процесу правотворчості; 5. Науковість — ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи; 6. Системність — суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами.

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести: • оперативність — незволікання з підготовкою проектів нормативних актів; • поєднання динамізму і стабільності — створення стабільного нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни; • плановість — за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття; • старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів - відсутність скоростиглих і непродуманих проектів; • професіоналізм - залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід; • техніко-юридична досконалість — упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотвор-чих органів; • урахування місцевого досвіду — особливо в процесі прийняття нормативних актів місцевого значення.