Різні погляди на типологію права

Типологія історично відомих видів права і держави - це їхня класифікація за єдиним критерієм, їхній розподіл на однорідні (однотипні) групи.

У літературі (минулій і сучасній) маються різні варіанти такої класифікації.

1. Античні концепції типології

Античні мислителі (Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон і ін.) поділяли різні форми держави на дві групи: правильні і неправильні. До групи правильних форм держави вони при цьому відносили ті форми, де влада здійснюється на основі законів і в загальних інтересах, а до неправильних форм - ті, де влада не спирається на закони і служить інтересам лише правителів.

Спираючи на такий підхід, Платон виділяв три правильні форми: царську владу (законну монархію, тобто управління однієї особи на основі законів), аристократію (законну владу деяких) і законну демократію (влада демосу на основі законів) і відповідно три неправильні форми: тиранію (незаконну владу одного), олігархію (незаконну владу деяких) і незаконну демократію (влада демосу не на основі законів).

З тих же позицій Аристотель писав, що трьома правильними формами є царська влада, аристократія і полиття (правління більшості на основі законів), а трьома неправильними формами - тиранія, олігархія і демократія (правління демосу, більшості не на основі законів).

Даний підхід до типологизації держав, заснований на критерії законності і протиставленні законного правління беззаконню, у тій чи іншій формі широко використовувався в наступної політико-правовій думці й у визначеній мері зберіг своє значення до наших днів

2. Історико-формаційний підхід Гегеля: концепція духовних формацій

З позицій всесвітньо-історичного процесу розвитку духу волі і його об'єктивації в різних формах держави проблему типології держав трактував Гегель. "Всесвітня історія, - писав він, - є необхідне тільки з поняття волі духу, розвиток моментів розуму і тим самим самосвідомості і волі духу - тлумачення і здійснення загального духу"[1]. Формами такого здійснення світового духу, по Гегелю, є "чотири всесвітньо-історичних царства: 1) східне, 2) грецьке, 3) римське, 4) німецьке"[2]. Ці царства, відповідно до Гегеля, являють собою об'єктивно-історичні формації (формоутворення) світового духу, тобто розвитку ідей розуму і волі у всесвітній історії.

Зі зміною цих всесвітньо-історичних царств (формацій світового духу) відбувається і зміна відповідних форм держави: східному царству відповідає теократія (воля одного, верховного правителя), грецькому і римському царствам - демократія чи аристократія (воля деяких, тобто частини населення), німецькому царству - монархія Нового часу з представницькою системою (воля усіх).

Таким чином, гегелівська типологія держави будується на основі його навчання про розвиток і зміну у всесвітній історії різних суспільно-духовних формацій (царств, світів), що представляють собою прогресуючі ступіні здійснення розуму і волі, яким відповідають визначені типи (форми) держави - теократія, демократія чи аристократія, конституційна монархія.

3. Марксистський історико-формаційний підхід: концепція економічних формацій

Навчання про суспільно-економічні формації, розроблене К. Марксом і Ф. Енгельсом з матеріалістичних, пролетарсько-класових, комуністичних позицій, лежить в основі марксистської типології держави і права. Визначальну роль у соціально-історичному розвитку, по марксизму, грають економічні (виробничі) відносини, що складають базис суспільства, яким обумовлюється і відповідна йому надбудова, включаючи державу і право. Відповідно до такого підходу, вся історія людства поділяється на п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодальний лад, капіталістичний лад і комуністичний лад.

Трьом класово-антагоністичним формаціям (рабовласницькій, феодальній і капіталістичний), заснованим на приватній власності і класовому розподілі, відповідають три типи держави і права: рабовласницька держава і право, феодальна держава і право, буржуазне (капіталістичне) держава і право. При первісному ладі (первісному комунізмі) ще немає держави і права, при комунізмі держава і право як класові явища відімруть. Стосовно до державності і права на першій фазі комунізму (тобто при соціалізмі) Маркс говорив про диктатуру пролетаріату і буржуазному "рівному праві" для регуляції міри праці і споживання.

Надалі в радянській марксистській літературі - в очевидній розбіжності з прогностичними положеннями самих основоположників марксизму - стали виділяти також і соціалістичний тип держави і права, що фактично демонструвало відсутність і неспроможність передвіщеного переходу від соціалізму до повного комунізму без держави і права.

Крім того, у марксистській літературі - з урахуванням суджень Маркса і Енгельса про специфіку "азіатського способу виробництва" і "східному деспотизмі" - стали виділяти й особливий східний (азіатський, деспотичний) тип держави і права, що, звичайно, погано погоджується (і в основоположників марксизму, і в їхнього послідовників) з марксистським навчанням про історично переміняють один одного економічних формаціях і з відповідним формаційним принципом марксистської типології держави і права.

Економічні і класові відносини, поряд з іншими факторами (духовними, культурними і т.д.), мають, безсумнівно, важливе значення в процесі виникнення, зміни, розвитку держави і права. Однак гіпертрофія їхньої ролі, характерна для всього марксизму, включаючи і марксистську типологію держави і права, приводить до істотних пороків.

До числа таких пороків відноситься й у принципі негативний підхід марксизму до держави і права, трактування їх як інструментів класового насильства і гноблення, як машини панування і придушення. Різні типи держави і права (від їхнього виникнення до відмирання) - це, відповідно до марксизму, лише різні, що переміняють один одного, ферми організованого насильства одного класу (пануючого) над іншим (гнобленим і експлуатованої). До держави і права в цілому, до різних їхніх типів і форм марксизм відноситься настільки ж негативно, як і до приватної власності, до різних її типів і форм. Істотним складеним моментом такого негативного класового, комуністичного підходу до приватної власності, державі і праву є марксистський антиіндивідуалізм, нігілістичне відношення до природних і невідчужуваних прав і воль людини, до ідеї панування права, правової держави і т.д.

У марксистському підході тим самим ігнорується та принципова обставина і той очевидний факт всесвітньої історії, що воля людей у цьому світі з'являється і розвивається саме в державно-правових формах. Реальний історичний розвиток і зміна типів держави і права (від ранніх держав до сучасної правової держави) свідчить - усупереч марксистським представленням і оцінкам - про прогрес волі людей (про розширення сфери і міри волі, збільшенні числа "вільних і т.д.), а зовсім не про прогрес насильства, придушення і панування одних класів над іншими і т.д.

Марксистське навчання про державу і право, включаючи і відповідну типологію права і держави, по своїй суті відкидає будь-як позитивне відношення до права і держави як до визначеної цінності, як до досягнення в розвитку людської культури, волі і т.д. Воно носить антидержавний і антиправовий характер і в принципі не стикується з юриспруденцією і юридичним трактуванням права і держави.

4. Культурологічні і цивілізаційні підходи

Визначене поширення в пострадянській юридичній літературі одержали і посилання на так називаний цивілізаційний підхід до типології держави і права. При цьому мається на увазі навчання про цивілізації англійського історика А. Дж. Тойнбі[4] (1889-1975), що находились під помітним впливом ідей О. Шпенглера і його книги "Захід Європи". Слідом за

 

Шпенглером, що заперечував єдину загальнолюдську культуру і говорив про різні замкнуті культури (причому творча, органічна культура, по Шпенглеру, умираючи, перероджується в марну, механічну цивілізацію), Тойнбі говорить про декілька десятків локальних, замкнутих цивілізацій і заперечує цивілізаційну єдність у людській історії. Кожна цивілізація відрізняється своєю специфікою, має свої соціальні і політичні цінності, погляди й устремління, свої державно-правові форми і встановлення, словом, свої "відповіді" на історичні "виклики". З посиланням на подібності й аналогії в розвитку цих автономних цивілізацій Тойнбі говорить про деякі емпіричні закони повторюваності в процесі розвитку цих цивілізацій.

Очевидно, що на основі подібного навчання про різні автономні цивілізації можна, у кращому випадку, говорити про розрізнені типи організації влади і нормативної регуляції у відповідних локальних цивілізаціях, але неможливо (навіть з посиланням на аналогію і повторюваність) обґрунтувати деяку цілісну типологію держави і права, побудовану на єдиному, загальному для всіх цивілізацій, критерії. Якщо такий єдиний загальцивілізаційний критерій і принцип можливий і є, тоді варто визнати (самому Тойнбі і його послідовникам) наявність у людській історії деякої єдиної цивілізації, визначеної концепції загальнолюдської цивілізації, компонентами і складеними моментами якої є самобутні цивілізації (і культури) окремих співтовариств і народів.

Крім того, у навчанні Тойнбі про різні цивілізації, як і в навчанні Шпенглера про різні культури, немає якогось спеціального дослідження проблем держави і права, на основі якого в юриспруденції можна будувати теоретично і загальноісторично значиму типологію держави і права.

5. Либертарно-юридична концепція типології права і держави

В основі тієї чи іншої типології права і держави лежить у кінцевому рахунку визначене поняття права і держави, визначена теоретико-концептуальне трактування природи, сутності і призначення права і держави. Яке поняття права і держави, така і їхня типологія. І теоретично значимих типологій може бути стільки ж, як до і теоретично значимих понять (концепцій) права і держави.

Адже типи права і держави, виділювані в тій чи іншій типології, - це історичні формоутворення (історично значимі прояви і конкретизації) певним чином сутності права, що розуміється, і держави, визначена форма історичного вираження і втілення логічного (тобто теоретичного змісту, поняття права і держави). Тому ясно, що в логічно послідовній і несуперечливій типології права і держави мова повинна йти про різні типи (історично типових формах прояву) у межах того самого поняття права і держави, однієї і тієї ж концепції їхньої сутності. Без такої сутністно-понятійної єдності взагалі немає самих шуканих типів права і держави як належні об'єкти (однорідних одиниць) деякої загальної класифікації і єдиної типології.

Відповідно до либертарно-юридичної концепції, типи права і держави - це основні історичні форми визнання й організації волі людей, що виражають етапи прогресу волі.