Предмет і метод правового регулювання як основи розподілу норм права на галузі.

Поділ с-ми права на галузі грунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет предмет правового регулювання.

Предмет правового регулювання-сукупність якіснооднорідних сусп. відносин, урегульованих правовими нормами. Предмет правового регулювання не вказує, на яку групу суп. відносин спрямований вплив норм права. Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола суп. відносин, що мають єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло суп. відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права.

Приміром, предметом екологічного права є відособлена група суп. відносин у раціональному використанні природних ресурсів й охороні навколишнього середовища.Предмет аграрного права складають суп. відносини у сфері організації і діяльності с. г.товаровиробників.Предмет земельного права – сусп. Відносини в сфері раціонал. Використання і охорони земель і т.д.Кожна галузь права має свою сферу регулювання.

Відмежування предмета прав.рег.однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності складових його елементів – суб.,об.,змісту,динамічних чинників.

Предмет прав.рег.розглядають як визначальний критерій системи права.він головна підстава для розподілу прав.норм за галузями права.Його доповнює метод прав.рег.

Метод прав.рег. – сукупність прийомів і засобів прав.впливу на суп.відносини.Він несе основне навантаження в динаміці.показує як регул.суп.відносини,якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специф.метод прав.впливу на суп.відносини.Метод прав.рег.є багато в чому орієнтованим на способи прав.рег. – дозволяння, зобов’язання,заборони.Загальними є 2 методи прав.рег.: імперативний – суворо обов’язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації.Він припускає заборони, обов’язки, покарання; диспозитивний –автономний,побудований на засадах автономії,юр.рівності суб.,угоди сторін.Він припускає дозволяння. За допомогою методу прав.рег.можна легше орієнтуватися до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни.

 

Загальна х-ка галузей права.

Найбільшим елементом системи права є галузь права.

Галузь права - відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права -конституційне право - с -ма принципів і норм конституції, які закріплюють основи суп. і держ. ладу, форму правління і держ.устрою механізм здійснення держ. влади правове становище особи. Через призму констит. права можна сприйняти правовий образ держ., як цілісного явища. Констит. право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави- створ. належні умови для реалізації прав і свобод людини. Над конст. правом як основною галуззю права всієї правової системи нібито надбудовані:

- з одного боку адміністративне та цивільне право-дві профілюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала та публічного і приватного права відповідно.

- З іншого боку, крим. право –профілююча галузь, спрямована гол. чином на викон. охоронних завдань.

Адміністративне право –с-ма правових нотм, які регулюють управлінські відносини у сфері здіснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності держ. апарату, йго взаємовідносин з інш. держ. та не держ. організаціями.

Цивільне прво – с-ма правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне право с-ма правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституц. лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Міжнародне право-с-ма правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами, або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх обєднань.

 

Інститут права: поняття та види.

Якщо с-ма права скл. з галузей, то самі галузі скл. з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елментами галузі є інститути права.

Інститут права - с-ма відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою прав. норм, які регулюють певну групу однорідних сусп. відносин. Інститути права - необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ.

Проте інститути права можуть склад. з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права – у межах своєї групи однорідних суп. відносин забезпечити суцільне регулювання.

Класифікація інститутів права:

- Інститути права за сферою поширення:галузеві, міжгалузеві.

- Інститути права за функціональною роллю: регулятивні, охоронні.

- Інститути права за субординацією у правовому регулюванні: матеріальні, процесуальні.

Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права. Підгалузь права – с-ма однорідних предметно пов’язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права.

 

Публічне і приватне право

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне й публічне.

Публічне право - підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.

Приватне право - підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання публічного права - сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.

Предмет регулювання приватного права - сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права: 1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес - акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми.

Ознаки приватного права: 1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права - імперативний.

Метод приватного права – диспозитивний.

 

129. Матеріальне і процесуальне право

Норми права по субординації в правовому регулюванні поділяються на матеріальні та процесуальні.

Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права - норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми - встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

- матеріальними умовами життя суспільства;

- особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

- змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

- особливостями адресата;

- структурою побудови.

Юридична процедура

Юридична (правова) процедура являє собою систему, що:

а) орієнтована на досягнення конкретного правового результату;

б) складається з послідовно поміняють один одного актів поводження і як діяльність внутрішньо структурована правовий відносинами;

в) має модель (програмою) свого розвитку, попередньо встановленої на нормативному або індивідуальному рівні;

г) ієрархічно побудована;

д) постійно перебуває в динаміку, розвитку;

е) має службовий характер: виступає засобом реалізації основного, головного для неї правового відношення.

Реалізуючи правові норми, процедура працює з основними правовідносинами у різних аспектах. Її роль потрібно оцінювати з обліком того, що зародження, життя й припинення правовідносини пов'язані з дією різних елементів правової норми, і процедура може бути формою опосередкування кожного з них і відповідно - будь-якого етапу в розвитку правовідносини. Так, матеріальна процедура стосовно до свого основного (регулятивному) відношенню може бути засобом:

а) формування юридико-фактичної основи його виникнення;

б) установлення існування відносини;

в) його безпосередньої реалізації;

г) припинення відносини.

Процесуальна ж процедура (процес) має дві мети:

а) виявлення (установлення існування) охоронного правовідносини;

б) його безпосередню реалізацію.

Істотною ознакою процедури є наявність попередня встановленої моделі (програми), відповідно до якої вона втілюється в життя, у реальне поводження суб'єктів. У загальному плані ця модель являє собою певний порядок, послідовність у здійсненні дій, операцій, тобто свого роду алгоритм, реалізація якого повинна привести до бажаного результату.

Нормативну модель процедури не можна зводити ні до окремої процедурної норми, ні до якої-небудь групи процедурних норм. Неможливо неї ототожнити й з тією або іншою фактичною процедурою. Нормативна модель процедури є нормативний еталон, опис ідеальної процедури, тобто опис того, який повинна бути фактична процедура. Нормативна модель має інформаційну природу і являє собою зміст цілісної сукупності процедурних норм.

Виникнення основних норм (здійсненню яких процедура служить) і процедурних норм повинне бути синхронним. Мова йде про те, що створення нормативних моделей процедур не повинне відставати в часі від тих норм і відносин, реалізацію яких вони покликані забезпечувати. Інше приведе до бездіяльності регулятивних або охоронних норм, до їхнього омертвляння. На практиці ця вимога означає, що законодавець повинен вчасно подбати про розробку проекту відповідного процедурного нормативно-правового акту (або процедурного розділу в нормативно-правовому акті) для того, щоб основні й процедурні норми могли бути прийняті одночасно, у пакеті нормативних актів або в єдиному нормативному акті.

В ідеалі процедурні норми повинні бути того ж законодавчого рівня, що й основні. Наприклад, якщо норми, які процедура повинна забезпечувати, закріплені законом, те й процедура повинна бути встановлена на рівні закону.

Види юридичних процесів

Найважливіші особливості юридичного процесу полягають у тім, що він урегульований процесуальними нормами, а спрямований на реалізацію норм матеріального права. Тому щоб зрозуміти, що таке юридичний процес, які його місце й призначення в правовій практиці, необхідно пам'ятати, що роль матеріальних і процесуальних норм у правовому регулюванні різна.

Юридичний процес - це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що складає в підготовці, прийнятті й документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру.

Особливості юридичного процесу полягають у наступному. По-перше, це владна діяльність компетентних органів і посадових осіб; по-друге, це діяльність, здійснення якої врегульоване процесуальними нормами; по-третє, це діяльність, спрямована на прийняття юридичних рішень загального (нормативні акти) або індивідуального (акти застосування права) характеру.

Юридичний процес - це складна, триваюча в часі діяльність, що складається із процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність. По змісту він являє собою ланцюг взаємозалежних процесуальних дій і процесуальних рішень у відповідних документах.

По характері прийнятих рішень юридичний процес може бути правотворчим і правозастосовним.

Результат правотворчого процесу - нормативні правові акти. Процедури прийняття нормативних актів і ступінь урегульованості цих процедур процесуальними нормами істотно розрізняються залежно від органа правотворчості: парламент, Президент, міністр.

Особливу значимість має законодавчий процес, а тому зі стадії законодавчої ініціативи й до набрання законом чинності він регулюється Конституцією.

Результат правозастосовного процесу - прийняття індивідуального юридичного рішення по розглянутій справі або питанню. Процедури прийняття правозастосовних рішень різноманітні. Вони більше прості для органів і посадових осіб виконавчо-розпорядницької влади. Найбільш складні процедури прийняття актів юрисдикційних органів, правозастосовний процес у які залежно від характеру прийнятого рішення підрозділяється на наступні види:

1) виробництво по встановленню фактів, що мають юридичне значення. Така процедура передбачена, наприклад, нормами Цивільного процесуального кодексу;

2) процес розгляду споровши (наприклад, дозвіл економічних суперечок регулюється Господарсько-процесуальним кодексом);

3) процес визначення мер юридичної відповідальності.

У літературі пропонується виділити ще один різновид юридичного процесу – право тлумачення. Для цього є деякі підстави: у ході прав-роз'яснювальної діяльності видаються специфічні юридичні рішення - інтерпретаційні правові акти, які відрізняються як від нормативних, так і від правозастосовних актів. Разом з тим законодавець поки не виділяє особливої процедури прийняття актів офіційного тлумачення й, отже, не вважає таку діяльність особливим видом юридичного процесу.