Стадії процесу застосування норм права

Порядок застосування норм права може бути простим і складним. Прикладом простого Порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Складний порядок застосування норм права, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності: встановлення фактичних обставин справи; встановлення юридичної основи справи; вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Розглянемо кожну з них. І. Встановлення фактичних обставин справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) — це стадія підготовча та її можна поділити на такі підстадії: 1. Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) складу. 2. Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Вимоги до доказі: вірогідність, обґрунтованість, повнота. 3. Встановлення фактичних обставин справи відбувається через доведення — творчу діяльність з встановлення і надання доказів, участь в їх дослідженні та оцінці. Доведення дозволяє відтворити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обставини з метою встановлення істини для застосування норм права. Законодавство фіксує, які обставини потребують доведення, а які ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними засобами. Презумпції у галузі доказів і доведення — це припущення про факти, їх наявність чи відсутність. Види презумпцій:

1) неспростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву і тому не потребує доведення; 2) спростовні — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше. Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту.

II. Встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм. Встановлення юридичної основи справи є юридичною кваліфікацією фактичних обставин справи. Юридична кваліфікація -це правова оцінка всієї сукупності обставин справи через співвіднесення даного випадку з певними юридичними нормами. Вказівки на правові наслідки містяться в диспозиції (санкції) норми права. Встановлення юридичної основи справи включає:

1Вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосована до даного випадку.

2. Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми.

3. Аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб. Слід встановити: чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини; чи діє вона в момент розгляду конкретної справи; чи діє вона на території, де розглядається справа; чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою. 4. З'ясування змісту норми права.

III. Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Результат вирішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом. Правозастосовний акт може мати подвійну правову функцію: юридичної констатації та нового юридичного обоє 'язку.

 

Акти застосування права: поняття, особливості, види.

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) — це індивідуальний правовий акт-волевиявлення уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, висновок тощо — результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права. Серед актів застосування норм права слід розрізняти: основний акт та допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні). Ознаки акта застосування норм права такі: 1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим.2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію, вичерпує себе одноразовим застосуванням. 5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт. 6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.Акт застосування норм права має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями. За формою зовнішнього вираження:1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів: окремий документ (вирок суду), резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);2) усний акт (виклик понятих);3) конклюдентний акт — акт дії. За способом прийняття: колегіальні та одноособові. За суб'єктами прийняття: акти парламенту; акти глави держави; акти виконавчих органів; рішення загальних судів; акти арбітражу; акти нотаріату; акти прокурорського нагляду; акти місцевих органів влади; акти керівників підприємств, військових частин тощо; акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти застосування норм права приймаються практично всіма органами держави. За юридичною формою: укази; постанови; розпорядження; накази; ухвали (суду та ін.); протести, подання, розпорядження, вироки, рішення. За функціями у правовому регулюванні: регулятивні та охоронні. За галузевою належністю: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові та ін. (крім процесуальних). За юридичними наслідками: правовстановлюючі, правоконстатуючі, правоприпиняючі, правозмінюючі, правоскасовуючі. За значенням у юридичному процесі: основні акти, що містять завершене рішення у справі та допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів. За характером індивідуальних велінь: дозвільні, зобов'язуючі, заборонні.

Відмінність правозастосувальних актів від нормативних.

Акт застосування норм права (правозастосувальний акт) – індивідуальний правовий акт – волевиявлення (рішення) уповноваженого суб”єкта права (компетентного державного органу або посадової особи) котрий встановлює (змінює, скасовує) на основі юридичних норм права і обов”язки учасників конкретних правовідносин або ступінь відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформлюється у вигляді письмового документа..

Правозастосувальний акт – вирок, рішення, визначення або заключення і т.д. (н: вирок суду з конкретної кримінальної справи.) – результат рішення юридичної справи і висновок застосування норм права.

Нормативно-правовий акт – офіційний акт- волевиявлення (рішення) уповноважених суб”єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) прваові норми з метою регулювання сусп. відносин.

Акт застосування норм права – найбільш розповсюджений вид правових актів. Як і нормативно – правовий акт, він має юридичну силу, має державно- владний обов”язковий характер.

Одночасно правозастосувальний акт відрізняється від нормативно- правового рядом ознак: - Правозастосувальний акт приймається на основі нормативно-правового акту і спирається на певну норму права.

- адресується визначеним суб” єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.

- Розповсюджує норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається розповсюдження на подібні випадки), розрахований на один раз.

- Включає в себе обов”язок підкоритися – виконати сфомульоване за справою рішення.