Концепція управління якістю проекту

 

Завдання забезпечення якості проекту на належному рівні ак­туальне на всіх фазах його життєвого циклу. На кожній з них іс­нують певні специфічні методи забезпечення. Розглянемо не тех­нологічні способи забезпечення якості (це функція спеціальних технологічних дисциплін), а методи організації бездефектних процесів на основі методології управління проектами. Нова полі­тика управління базується насамперед на розумінні учасниками проектів життєвої необхідності забезпечення їх якості.

Управління якістю проекту ґрунтується на таких основних принципах: якість — невіддільна властивість проекту загалом, а не самостійна функція управління; якість оцінює споживач, а не виробник; відповідальність за якість має бути адресною; усі ви­конавці повинні мати відповідну кваліфікацію, дозволи й ліцензії на виконання конкретних робіт проекту; для реального підви­щення якості проекту потрібні нові технології; підвищити якість проекту можна тільки зусиллями всіх працівників; доцільно кон­тролювати процес, а не результат; політика у сфері забезпечення якості проекту має бути частиною загальної політики підприємс­тва [30].

Найчастіше застосовують метод системного управління якіс­тю (TQM — Total Quality Management). Відповідно до цього ме­тоду встановлюють єдину схему розробки та впроваджують сис­тему управління якістю проекту (зазвичай цим займаються спеціалізовані фірми за контрактом з підприємством):

обстежують виробництво й готують спеціальну доповідь;

• на основі обстеження й аналізу фактичного стану виробниц­тва вибирають систему управління якістю й розробляють про­граму якості;

• розроблюють технологію реалізації програми якості, де роз­кривають сутність механізму функціонування системи управлін­ня якістю;

• на спеціальній нараді за участю фірми-консультанта обгово­рюють деталі, термін і організацію виконання програми якості;

• вносять корективи і приймають рішення (у тому числі з пи­тань навчання й атестації персоналу);

заходи з програми вносять у загальний план реалізації проекту;

• програму якості запускають у виробництво; при цьому спе­ціалізована фірма здійснює періодичні перевірки, документально оформлює їх результати і вносить у зазначені документи необхідні уточнення й корективи.

У процесі реалізації програми спеціалізована фірма-консультант здійснює підтримку системи і захищає інтереси підприємства.

Робота проект-менеджера полягає в порівнянні поточного рівня якості із запланованим (приклад такого порівняння наведено ці |ніс. 3.2.1).

 

Рис. 3.2.1. Структура витрат на забезпечення якості проекту

Інформацію для такого порівняння дають облік і аналіз ви­трат, пов'язаних із забезпеченням якості проекту. Ці витрати кла­сифікують так:

попереджувальні, спрямовані на постійне задоволення вимог замовника щодо виробництва продукції без дефектів (витрати на забезпечення якості проекту, навчання персоналу тощо);

інформаційні, пов'язані з бажанням замовника (споживача) переконатися в тому, що процес розвивається в потрібному на­прямку (витрати на інспекційні перевірки, лабораторний і опера­ційний контроль);

внутрішні, спрямовані на усунення дефектів, пов'язаних з внутрішніми проблемами (витрати на відбракування, ремонт), з метою-коригування процесу виготовлення продукції, прийнятної для замовника;

зовнішні, спрямовані на усунення дефектів, пов'язаних з вимогами замовника, які спричинюються тим, що вимоги замов­ника не були задоволені (витрати на повернення продукції, задо­волення скарг споживачів, необхідні заходи у відповідь).

У результаті управління якістю проекту поряд із загальним зменшенням витрат змінюється їх структура: частка попереджу­вальних витрат збільшується, а всіх інших — зменшується. З метою забезпечення такого результату, багато уваги в системі управління якістю приділяють підготовці кадрів. Загальним на­прямом навчальних програм є підвищення якості через запобі­гання дефектами.

Процес управління якістю проекту значною мірою комп'юте­ризований. За допомогою обчислювальної техніки розв'язують такі завдання: розподіляють у часі й за видами продукції витрати, пов'язані із забезпеченням якості проекту; визначають види і вар­тість продукції (проектів), що потребує підвищених витрат; ви­являють динаміку зміни собівартості продукції; визначають сту­пінь задоволення споживачів продукцією проекту.

СИСТЕМА НОРМ І СТАНДАРТІВ

Система стандартів ISO. Роботи, пов'язані із забезпеченням якості, базуються на застосуванні стандартів Міжнародної орга­нізації зі стандартизації (ISO), створеної в 1947 р. У колишньому СРСР, як національні, ці стандарти було визнано в 1988 р. У сис­темах управління якістю використовують серію стандартів ISO 9000 і еквівалентні їй. Неурядову організацію ISO зі штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія) було створено з метою розроб­ки світових стандартів, які сприяли б поліпшенню міжнародних зв'язків і кооперації, а також прискореному розвитку збалансова­ної та рівноправної міжнародної торгівлі. До складу ISO входить 91 країна світу, на які припадає 95 % світового промислового ви­робництва. За станом на січень 1999 p. ISO розробила близько 9 тис. стандартів.

Питаннями якості в ISO займається технічний комітет ISO 176. Він координує розробку та впровадження стандартів у сис­темах контролю за якістю продукції, її підвищення й забезпечен­ня технологією, пов'язаною зі сферою якості. Цьому технічному комітету підпорядковані стандарти серії ISO 9000 «Системи яко­сті». Стандарти ISO 9000 — ISO 9004 найбільше поширені у сві­ті; можливо, це найважливіші стандарти щодо систем якості, які коли-небудь розроблялися. Вони прийняті більшістю промислово розвинених країн світу і мають відігравати важливу роль у Євро­пейському економічному співтоваристві (ЄЕС). У міру досягнен­ня ЄЕС своєї мети — перетворення його на найбільший у світі споживчий ринок, зайняті у промисловості та сфері послуг фірми дедалі активніше починають підтримувати діяльність технічного комітету ISO 176 як важливого засобу розвитку міжнародної тор­гівлі.

Стандарти ISO 9001 і EN29001 призначені для забезпечення якості проектування, розробки, виробництва, монтажу та обслу­говування. Елементами цих стандартів є такі:

система якості;

аналіз контрактів;

управління проектуванням;

управління потоком інформації;

закупівлі (матеріально-технічне забезпечення проектів);

вироби, які поставляє замовник;

ідентифікація виробу;

управління процесом створення продукції;

контроль і випробування;

устаткування для контролю, вимірювання і випробувань;

статус контролю й випробувань;

оформлення продукції, що не відповідає вимогам стандартів;

внесення змін;

збереження, упаковка й постачання;

документація з якості;

відповідальність керівників і навчання персоналу;

обслуговування;

статистичні методи.

Стандарти ISO 9002 та EN29002 призначені для забезпечення якості у процесі виробництва продукції, а стандарти ISO 9003 та EN29003 — для контролю та випробування кінцевої продукції.

Система нормативних документів України для управління ін­вестиційними проектами, зокрема будівельними процесами, пе­ребуває на стадії становлення. До неї входять державні норматив­ні документи (будівельні норми та правила, рекомендаційні нор­мативні документи, державні стандарти України), адміністратив­но-територіальні нормативні документи (територіальні будівель­ні норми, правила та інструкції) і виробничо-галузеві стандарти та норми (будівельно-технологічні норми, галузеві та відомчі стандарти, стандарти підприємств, об'єднань і науково-технічних товариств, технічні умови) (рис. 3.2.2).

Відмінною ознакою розроблюваних нормативних документів у галузі будівництва є перехід до нових методичних принципів, які щодалі більшою мірою поширюються у практиці будівельно­го нормування та стандартизації технічно розвинених країн. На відміну від традиційно сформованого «вказівкового» підходу, коли в нормативних документах наводиться докладний опис конструкції, методів розрахунку, застосовуваних матеріалів то­що, нові норми та стандарти повинні містити експлуатаційні ха­рактеристики будівельних споруд і виробів, що базуються на ви­могах споживача, тобто цілі, а не методи їх досягнення. Вони не вказуватимуть, як проектувати й будувати, а лише встановлюва­тимуть вимоги, які мають бути задоволені.

Обов'язковими до виконання є тільки вимоги із забезпечен­ня безпеки життя та здоров'я громадян, охорони навколишньо­го середовища, надійності й довговічності будівель і споруд, сумісності та взаємозамінності продукції і застососуваних у будівництві технічних рішень. Обсяго-планувальні, конструк­тивні, технологічні та інші технічні рішення, що раніше регла­ментувалися нормами, матимуть лише рекомендаційний харак­тер. Ці рішення слід приймати з урахуванням конкретних умов виробництва, природно-кліматичних, соціальних і економіч­них особливостей регіонів.

Нова система стандартів і норм ґрунтується на методичних та організаційних принципах, що відповідають міжнародним стандартам (ISO, EN). Передбачається гармонізація норматив­них документів системи управління якістю з міжнародними стандартами в галузі будівництва й будівельним законодавством інших країн, а також збереження загальної нормативної ліпи будівництва країн СНД у вигляді міждержавних нормати­вних документів.