Характеристика тривалості й витрат

ЗА РОБОТАМИ ПРОЕКТУ ЗАМІНИ УСТАТКУВАННЯ

 

 

 

Код роботи	Тривалість роботи, дні	Витрати, грн.	Максималь­не скорочен­ня тривалос­ті, дні	Питомі витрати на скорочення тривалості, грн/день
норма­льна	мініма­льна	за нормальної тривалості	за скоро­ченої три­валості
А
В
С
D
Е	" 2
Усього

Наприклад, якщо нормальна тривалість роботи В ts = 7 днів за витрат Св - 1000 грн, а мінімальна тривалість ґ_в = 4 дні за витрат С_в= 1600 грн, то

М_в = 7 - 4 = 3 дні;

Для здійснення подальших кроків у скороченні тривалості ви­конання робіт за нашим проектом зробимо припущення щодо пропорційності: будь-яка додаткова частка скорочення часу ви­конання роботи потребує такої самої частки додаткових витрат.

Так, якщо роботу В вирішено скоротити на 1,5 дня, то додат­кові витрати = 200 грн х 1,5 - 300 грн, а загальні витрати = 1000 + + 300 =1300 грн.

Інформація про питомі витрати на скорочення робіт (графа 7 табл. 2.3.6) підводить до запитання: тривалість яких робіт скоро­чувати? Як бачимо на рис. 2.3.22, у менеджера проекту, який пе­ребуває у точці А із початковим рівнем тривалості виконання проекту і відповідних витрат, є три альтернативи скорочення тривалості робіт за проектом:

він може, скорочуючи некритичні роботи, опинитися у точ­ці D, що призведе до зростання витрат, проте не вплине на трива­лість виконання усього проекту;

скорочення критичних робіт (точка В), яке вплине на ско­рочення тривалості часу виконання проекту й зростання витрат, проте до обмеженого рівня, оскільки можуть виникнути нові кри­тичні шляхи, до яких увійдуть некритичні у минулому роботи;

скорочення усіх робіт у межах старого і нового критичних шляхів, щоб досягти нової тривалості проекту, якій відповідає точка С.

Рис. 2.3.22. Можливі напрями і наслідки скорочення тривалості проектних робіт

Зрозуміло, що необхідно обчислювати багато варіантів. Для цього краще використовувати спеціальні комп'ютерні програми або ж лінійне програмування. Проте у будь-якому випадку дійо­вим залишається такий алгоритм скорочення тривалості робіт за проектом:

1. Визначити критичний шлях.

2. Визначити роботи в межах критичного шляху, які потрібно скоротити.

3. Визначити пріоритетність скорочення робіт:

а) роботи з найменшими витратами на скорочення на один день;

б) роботи, які найлегше скоротити;

в) роботи, скорочення яких найефективніше вплине на трива­лість виконання проекту.

4. Скоротити роботи на один день і подивитися, чи не утворив­ся новий критичний шлях.

Що ж до нашого прикладу, то скорочення тривалості робіт за проектом вимагає передусім скорочення роботи В, оскільки вона є критичною з найменшими питомими витратами на скорочення (див. табл. 2.3.6). Але, відповідно до пункту 4 наведеного вище алгоритму, скорочення роботи В на один день утворює новий критичний шлях, до якого входять уже роботи С, D. Продовжую­чи ці дії, виявимо, що остаточним, найбільш економним, варіан­том зменшення тривалості здійснення проекту до 10 днів буде ско­рочення роботи В на 2 дні з додатковими затратами у сумі 400 грн і робіт С або А на один день з додатковими витратами 300 грн. Та­ким чином, нова тривалість проекту в 10 днів обійдеться компанії у додаткових 700 грн.

Розглянуті вище різноманітні аспекти сіткового планування дозволяють забезпечити перший етап планування проекту в часі, продовженням якого є календарне планування.

КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ ПРОЕКТІВ

Календарне планування проекту, яке полягає у визначенні ка­лендарних дат виконання всіх робіт, ставить за мету координацію діяльності залучених до проекту виконавців для забезпечення йо­го успішного завершення, створення умов задля реагування на ринкові можливості та вчасного надходження доходів, що гаран­тує ефективність інвестицій.

Календарний план як перелік тільки планових параметрів про­ектних робіт втрачає свій сенс без порівняння з фактичним тер­міном їх виконання, тому частіше ведуть мову про календарні графіки.

Календарний графік відбиває планові й фактичні дані про по­чаток, кінець і тривалість кожного робочого елементу WBS.

У ньому також відмічається можлива гнучкість у даті початку роботи без ускладнення виконання усього проекту (тобто запас часу за некритичними роботами). Для найскладнішого календар­ного графіка записується чотири версії для дат початку, кінця, тривалості та запасу: рання, пізня, запланована календарна, фак­тична.

 

Цілі календарного графіка:

• забезпечити вчасне надходження фінансування;

• координувати надходження ресурсів;

• вчасно забезпечити потрібні ресурси;

• передбачити у різні моменти рівень потрібних фінансових витрат і ресурсів та раціональний розподіл їх між проектами;

• забезпечити вчасне виконання проекту.
Види календарних графіків

Існує два прийнятних шляхи подання календарного графіка:

табличний — з переліком робіт із зазначенням тривалості їх виконання;

діаграмний (балочні діаграми, або діаграми Гантта).

У таблиці вміщується перелік робіт на певному рівні WBS із датами початку, кінця, тривалості за кожною з робіт. Цей спосіб дає необхідну інформацію для планування і контролю, проте йо­му бракує наочності.

Розглянемо проект ремонту центральної кімнати будинку. У таб­личній формі календарний план матиме такий вигляд (табл. 2.3.8).

Таблиця 2.3.8

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН ПРОЕКТУ РЕМОНТУ КІМНАТИ

 

Код роботи	Робота	Тривалість, дні	Дата початку	Дата кінця
А	Купити матеріали		1.06	2.06
В	Пофарбувати стелю		3.06	6.06
С	Пофарбувати стіни		3.06	6.06
D	Пофарбувати дерев'яні частини		3.06	7.06

Цей самий графік робіт можна подати у вигляді балочної діаг­рами, або, як її ще називають, діаграми Гантта, за ім'ям німець­кого інженера, який уперше запропонував цей інструмент кален­дарного планування проектів на початку XX століття.

Як бачимо з рис. 2.3.23, діаграма Гантта є наочним джерелом такої проектної інформації:, • які роботи є критичними, а які — некритичними;

який запас часу мають некритичні роботи;

коли мають розпочинатися і завершуватися за планом проектні роботи;

якими є логічні зв'язки між роботами;

яким є фактичне виконання робіт на певну дату.

Позитивні риси діаграми Гантта:

легко будується і прочитується;

дозволяє наочно подати перебіг виконання робіт за проектом;

дає змогу легше зрозуміти ідею запасу часу і його викорис­тання;

є передумовою календарного планування потреб у ресурсах;

є умовою визначення грошових потоків;

є прекрасним засобом планування і контролю;

може бути використана для взаємопов'язання і поширення інформації;

є ключовим документом у процесі прийняття рішень.

За умов збільшення розмірів і складності проектів для вирі­шення цих питань тільки діаграми Гантта стає недостатньо, оскіль­ки не завжди з її допомогою можна простежити вплив скорочен­ня або збільшення часу виконання окремих робіт на інші роботи.

Крім того, перед тим, як роботу розмістити на діаграмі, треба розглянути і вирішити три питання:

• логічний зв'язок між роботами;

• тривалість робіт залежно від ресурсів, що використовуються;

• розподіл ресурсів між роботами залежно від їх наявності. Тому календарне планування потребує не тільки визначення терміну виконання робіт, але й узгодження їх із станом забезпе­чення необхідними ресурсами та можливістю фінансування.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Питання та завдання для самоконтролю

Чим відрізняються головні завдання побудови робочої структури проекту і сіткового планування?

Які основні завдання вирішує календарне планування? З чого во­но складається?

У чому виявляється різниця між діаграмами передування і стріл­частими графіками?

Чи може мати проект кілька критичних шляхів? Чому?

5. У чому полягає врахування невизначеності при календарному
плануванні проектів? Для чого воно потрібне? Наведіть приклади.

6. За яким алгоритмом здійснюється оптимізація сіткового графіка?

7. Розгляньте наступну інформацію про роботи проекту (час задано у днях).

 

Код роботи	Попередня робота	Оптимістич­ний час	Песимістичний час	Найбільш імовірний час
А	—
В	—
С	—
D	А
Е	А
F	С
G	С
Н	E,B,F
І	E,B,F
J	E,B,F
К	J,G
L	D,H

Побудуйте діаграму, яка відображає проект.

Яким є критичний шлях і загальний час виконання проекту?

Визначте резерв часу за роботами цього проекту.

Якою є ймовірність того, що проект завершиться на два дні піз­ніше обчисленого строку?

Якщо діяльність G потребує 15 днів роботи, як це вплине на Вашу відповідь на пункт 7.2?

Самостійна робота студентів

1. Сутність, завдання та види календарних планів.

Теми рефератів

Основні напрями оптимізації планів.

Основні етапи розробки календарних планів.

Завдання

Завдання 1

 

Код роботи	Попередня робота	Тривалість роботи, днів
А	—
В	А
с	А
D	В,С
Е	В,С
F	в, с
G	D,E,F

На основі наведених даних:

Побудувати сітковий графік проекту з визначенням усіх парамет­рів: код роботи, тривалість роботи, ранній початок, пізній строк почат­ку, ранній строк закінчення, пізній строк закінчення, резерв часу.

Визначити критичний шлях проекту, загальну тривалість проекту, резерв часу і щодо некритичних робіт.

Завдання 2. Згрупуйте відповідні терміни та визначення згідно з да­ними таблиці.

 

Термін	Визначення
а) Сіткова мо­дель	1. Одна з форм графічного відображення змісту робіт і три­валості виконання планів і довгострокових комплексів про­ектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства
б) Тривалість роботи	2. Множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів
в) Сіткове планування	3. Інформаційно-динамічна модель, яка відображає всі ло­гічні взаємозв'язки та результати робіт, необхідних для до­сягнення кінцевої мети планування
г) Критичний шлях	4. Будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій
г) Сітковий гра­фік	5. Кінцеві результати попередніх робіт, момент завершення планової дії
д) Роботи сіт­кового графіка	6. Зображення роботи у вигляді стрілки, а зв'язки між ро­ботами — у вигляді кіл
є) Календарне планування	7. Зображення роботи у вигляді прямокутників, а стрілками позначаються логічні зв'язки між цими роботами
є) Параметри календарного плану	8. Процес укладання й коригування розкладу, в якому роботи, що виконуються різними організаціями, взаємопов'язуються між собою в часі та з можливостями їх забезпечення різними видами матеріально-технічних та трудових ресурсів
ж) Події сітко­вого графіка	9. Дати початку та закінчення кожної роботи, тривалість та необхідні ресурси для її виконання
з) Стрілчасті графіки	10. Шлях у сітковій моделі, тривалість якого дорівнює критич­ній. Роботи, що лежать на шляху, називаються критичними
и) Графіки пе­редування	11. Мінімальна тривалість, протягом якої може бути вико­наний весь комплекс робіт проекту
і) Критична тривалість	12. Головний параметр планування, що залежить від сумар­ної трудомісткості та часу, що витрачається на виконання елементів роботи, і числа працюючих, які можуть її вико­нати, а також обсягу та інтенсивності виконання роботи

2.4. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСІВ, ВИТРАТ І ПРОЕКТНОГО БЮДЖЕТУ _

ФІНАНСУВАННЯ ПРОЕКТУ

Фінансування проекту має забезпечити розв'язання двох ос­новних завдань:

• забезпечити таку динаміку інвестицій, яка б уможливила ви­конання проекту відповідно до часових і фінансових (грошових) обмежень;

• зменшити витрати фінансових ресурсів і проектні ризики за рахунок оптимізації структури інвестицій та максимізації подат­кових пільг.

Для будь-якого інвестиційного проекту необхідно узгоджува­ти потоки коштів у часі, тобто в кожний часовий період (місяць, квартал, рік) у розпорядження підприємства має надходити біль­ше коштів, ніж йому треба сплачувати (для повернення інвести­цій, сплати відсотків за ними, сплати податків тощо). Якщо в кож­ний часовий період сальдо додатне, то фінансова стабільність інвестиційного проекту забезпечена.

Фінансування проекту передбачає чотири етапи: попереднє вивчення життєздатності проекту; розробка плану його реаліза­ції; організація фінансування; контроль за виконанням плану і дотриманням умов фінансування [30].

Попередній аналіз життєздатності проекту здійснюють для то­го, щоб визначити, чи вартий проект витрат часу й ресурсів, що пов'язані з ним, і чи буде потоку ресурсів достатньо для покриття всіх витрат та одержання середнього прибутку.

Планування реалізації проекту охоплює процес від моменту попереднього вивчення його життєздатності до організації фінан­сування. На цьому етапі оцінюють усі показники і ризики за про­ектом, аналізуючи можливі варіанти розвитку економічної, полі­тичної та інших ситуацій; прогнозують вплив на життєздатність проекту таких чинників, як процентні ставки за кредитами, темпи інфляції, валютні ризики.

Після завершення перших двох етапів розробляють пропозиції щодо організації схеми фінансування проекту, а на стадії його реалізації здійснюють контроль за виконанням плану та умовами фінансування.

Засоби та джерела фінансування проекту. Розрізняють такі за­соби фінансування проекту [10; 21; 41; 53; 69]: акціонерні інвес­тиції (внески коштів, устаткування, технологій); фінансування з державних джерел (безпосередньо за рахунок інвестиційних про­грам через пряме субсидування на платних або безоплатних умо­вах); лізингове фінансування (на основі довгострокової оренди майна зі збереження права власності за орендодавцем); іпотека (застава нерухомого майна з метою отримання грошової позики); боргове фінансування (за рахунок кредитів банків і боргових зо­бов'язань юридичних або фізичних осіб). Кожна з цих форм має певні переваги та недоліки, тому правильно оцінити наслідки за­стосування різних засобів фінансування можна тільки після порів­няння, альтернативних варіантів.

Існують такі джерела фінансування проектів:

власні фінансові кошти (прибуток, амортизаційні відраху­вання, кошти, які виплачують страхові органи як відшкодуван­ня), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки тощо) і залучених коштів (кошти від продажу акцій, добродійні чи інші внески, кошти, які виділяють вищі за рівнем холдингові чи акціонерні компанії, промислово-фінансові групи на безоплат­ній або пільговій основі);

асигнування з державного, регіональних і місцевих бюджетів, фонду підтримки підприємництва, надані на безоплатній основі;

іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих грошових внесків міжнародних організацій і фінансових установ, держав, підприємств та організацій різних форм власності;

різні форми позикових коштів, зокрема кредити, надані державою на зворотній основі; кредити іноземних інвесторів; об­лігаційні позики; кредити банків, інвестиційних фондів і компа­ній, страхових товариств, пенсійних фондів; векселі тощо.

Окремі банки надають спеціальну послугу (merchant banking) — аналізують пропонований проект, доводять його до рівня, що дає змогу успішно організувати його фінансування, проводять переговори з метою вияву можливих кредиторів і передають за­мовникові (на комерційних умовах) сформований варіант проек­ту з конкретними рекомендаціями [55]. У цьому разі кредитори мають додаткову гарантію життєздатності проекту.

Бюджетне фінансування. Централізовані інвестиції, що фінан­суються з державного, регіонального та місцевого бюджетів, концен­труються на пріоритетних напрямках розвитку економіки. Перелік інвестиційних проектів, які здійснюються за рахунок державних ін­вестицій, формують у суворій відповідності до цілей і пріоритетів інвестиційної політики. Централізовані інвестиції з бюджету у ви­робничу сферу виділяються, як правило, на платній і зворотній ос­нові у порядку, який визначає уряд. Довгострокові кредити, у тому числі й пільгові, що надаються підприємствам для реалізації інвес­тиційних проектів, мають бути повернені у встановленому порядку.

Акціонерне фінансування. Однією з найпоширеніших форм фінансування проектів є отримання фінансових ресурсів через випуск акцій і облігацій. Акціонерний капітал, який базується на емісії акцій, може мати форму грошових внесків, техніки й тех­нології, а також послуг, документації, майнових прав, прав вико­ристання ресурсів тощо. Перевага акціонерної форми фінансу­вання проекту полягає в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів (фінансових та ін.) надходить на початку або під час ре­алізації проекту. Ця форма дає змогу перенести розрахунки з ін­весторами на пізніші терміни, коли підвищується спроможність проекту генерувати прибутки. Водночас проекти фінансуються через випуск як акцій, так і боргових зобов'язань.

Боргове фінансування. Джерелами боргового фінансування про­ектів є довгострокові кредити в комерційних банках, кредити в державних установах, іпотечні позики, приватне розміщення борго­вих зобов'язань, а також емісія облігацій і боргових зобов'язань, зо­крема в разі здійснення проектів на діючих підприємствах.

Варіанти фінансування проекту треба вибирати з урахуванням можливості погашення кредиту і виплати процентної ставки. На успішність реалізації проекту впливає правильний вибір джерел кредитування, якими можуть бути міжнародні фінансові органі­зації, спеціалізовані кредитні агентства, комерційні банки, фінан­сові, інвестиційні та лізингові компанії, ощадні банки, багаті приватні особи. Найчастіше основним джерелом кредитів є комер­ційні банки. Проте не тільки вони надають кошти для реалізації проектів. У кредитуванні беруть участь і фінансові організації. Банківські установи аналізують варіанти проекту, організують фінансування проекту, виконують функції фінансового консуль­танта, розробляють схеми розподілу ризиків, здійснюють зв'язок з іншими кредиторами [66; 79].

Однією з форм залучення засобів для нарощування власного капіталу є боргові зобов'язання, тобто зобов'язання підприємства повернути кредитору певну суму коштів через фіксований період часу з узгодженою премією у вигляді частини прибутку від проек­ту. Іншими словами, це позика. Зауважимо, що цей засіб залу­чення коштів пов'язаний зі значним ризиком. Тому навіть підви­щена процентна ставка не робить їх фінансово привабливими. Для того щоб умови інвестування стали прийнятнішими, до бор­гових зобов'язань додають цінні папери боржника — варанти, облігації з фіксованою процентною ставкою, конвертовані та субординарні конвертовані облігації.

Альтернативи фінансування. Фінансування проектів у вигляді кредитів доцільніше для залучення інвестицій в ефективно діючі підприємства. Від таких підприємств не вимагають підвищеної плати за кредит через незначний ризик, крім того, у них є матері­альне забезпечення кредиту, тому що вони мають активи.

При створенні нових підприємств, реалізації нових інвести­ційних проектів найкраще джерело фінансування — акціонерний капітал. Для таких проектів отримання кредиту пов'язане з вели­ким ризиком, оскільки спричиняє введення жорсткої системи платежів з метою забезпечення повернення основного боргу й відсотків. Дотримання термінів оплати може виявитися для но­вих підприємств скрутним через повільне збільшення суми при­бутку. Проблеми з ліквідністю в перші роки функціонування об'єкта в такій ситуації можуть виявитися нерозв'язними навіть для перспективних проектів, спроможних у майбутньому забез­печити одержання значного прибутку. Кошти акціонерів або парт­нерів (у порядку пайової участі) позбавлені цих недоліків, хоча зібрати їх важче, ніж одержати кредит у банку.

У світовій практиці основною формою залучення засобів для інвестування є розширення акціонерного капіталу, а також пози­ки і випуск облігацій. Переваги цієї форми полягають у тому, що прибуток на акцію залежить від результату діяльності підприємс­тва, а випуск акцій у відкритий продаж підвищує їх ліквідність; за допомогою акцій капітал залучається на невизначений термін і без зобов'язань щодо повернення; відкрите акціонерне товарист­во має більше можливостей для залучення капіталу, ніж закрите. Проте існують певні проблеми: збільшення кількості акціонерів ускладнює управління підприємством, а випуск акцій призводить до роздрібнення прибутку між великою кількістю учасників; від­критий продаж акцій може призвести до втрати контролю за вла­сністю.

Основна відмінність між власними та запозиченими фінансо­вими ресурсами полягає в тому, що в разі залучення останніх від­сотки за кредитами відраховуються до сплати податків, тобто включаються у валові витрати, у той час як дивіденди виплачу­ються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємст­ва. Ця обставина є джерелом додаткової вигоди для підприємст­ва, суть якої пояснює наведений далі приклад.

Приклад 4.1. Підприємство потребує інвестицій на суму 2 млн грн, має два альтернативних джерела фінансування: випуск звичайних акцій і одержання кредиту. Вартість кожної альтернативи становить 10 % від потрібної суми. Інвестиційний проект незалежно від джерела фінансування приносить прибуток у роз­мірі 8,5 млн грн; собівартість продукції (без відсоткових плате­жів) становить 5,6 млн грн. Потрібно розрахувати чистий прибу­ток за різних умов фінансування.

Розрахунок чистого прибутку наведено в таблиці.