Інструменти захисту штересів замовника проекту

Додатковим до юридичних гарантій інструментом управління ризиком, як правило, є фінансові (майнові) гарантії. Вони підви­щують надійність захисту інтересів сторін контракту і дають змогу оперативніше покривати збитки. Для захисту інтересів за­мовника проекту (проектної компанії) застосовують такі форми фінансово-майнових гарантій: банківську, фонд утримання, де­понування коштів на спеціальний рахунок, поручництво, заставу (утримання) майна.

Гарантію за контрактами на виконання проекту (контрактну гарантію) зазвичай видають банки для того, щоб забезпечити за­хист інтересів замовника проекту за контрактами підряду та по­стачання інвестиційних товарів. Як умову надання гарантії банки висувають її забезпечення підрядчиком (постачальником) або третьою особою. До контрактних належать такі гарантії: повер­нення авансу; тендерні; митного очищення; належного виконання контракту.

Гарантія повернення авансу — це зобов'язання банку про по­вернення авансу (або його невикористаної частини) у разі неви­конання підрядчиком (постачальником) своїх контрактних зо­бов'язань. Обсяг зобов'язань банку-гаранта зазвичай змен­шується в міру виконання підрядчиком його зобов'язань, бо аванс стягується з підрядчика шляхом вирахування певної частки сум періодичних рахунків до оплати. Гарантії повернення авансу, які видають іноземні банки, як правило, безумовні. Авансовий платіж передбачає виплату замовником (покупцем) підрядчику (постачальнику) частини (5—10 %, іноді — до 30 %) узгодженої в контракті ціни робіт (товару) до початку виконання робіт (передання товару). Цей платіж є формою кредитування підрядчика, а також засобом забезпечення виконання замовником його зо­бов'язань за контрактом. Найчастіше аванс видається у грошовій формі, але можливо й у товарній (у вигляді надання матеріалів, комплектувальних деталей). Розмір авансу враховують після за­вершення розрахунку. На аванс нараховують відсотки на користь замовника за період від дня його видання до здачі об'єкта. У кон­трактах часто міститься застереження, що в разі істотного пору­шення підрядчиком умов контракту аванс буде повернуто замов­нику [49].

Тендерна гарантія. Часто підрядчика або постачальника замов­ник проекту визначає на основі конкурсних торгів (тендерів).

Учасники торгів як доказ про свої наміри і з метою зниження для замовника рівня ризику відмови організації, що виграла торги, від підписання контракту, депонують на користь замовника своє­рідну заставу — тендерну гарантію (у розмірі 2—3 %, іноді — до 10 % вартості майбутнього контракту) на спеціальний рахунок замовника або надають йому банківську гарантію (на цю саму суму), як правило, безумовну. Дія банківських гарантій припиня­ється після підписання контракту (у разі депонування коштів во­ни повертаються учасникам після проведення тендера). Після підписання контракту тендерна гарантія компанії-переможця може бути переоформлена в гарантію належного виконання кон­тракту [44].

Гарантію митного очищення видають банки за дорученням підрядчиків з метою забезпечення тимчасового безмитного вве­зення устаткування й матеріалів, необхідних для здійснення бу­дівництва та інших робіт. Такі товари мають бути вивезені після завершення робіт. Ця гарантія забезпечує виплату мита, якщо устаткування не буде вивезене в обумовлені у відповідному кон­тракті строки.

Гарантія належного виконання контракту передбачає виплату банком-гарантом певних коштів з метою забезпечення виконання контракту. Умовою, згідно з якою контракт набирає чинності, є подання підрядчиком виписаного банком сертифіката гарантії належного виконання контракту. Розмір такої гарантії може до­сягати 50 % вартості укладеного контракту (за підрядними робо­тами). Призначення й розміри платежів у межах цього виду гарантії залежать від умов контракту, які, у свою чергу, визначаються особливостями проекту та контракту, нормами застосовуваного права та порядками. Зазначену гарантію застосовують для штраф­них платежів, відшкодування наперед оцінених і фактично по­несених збитків, покриття витрат на ліквідацію недоробок тощо. Для забезпечення таких платежів, як штрафні неустойки, відшко­дування наперед оцінених збитків, застосовують безумовну гаран­тію; для інших платежів (де потрібно підтвердження збитку й визначення його розміру) гарантія може бути умовною, тобто та­кою, що потребує підтверджу вальних документів.

Гарантії, які видають банки, дорогі; вони збільшують вартість контрактів і проекту. Особливо це стосується гарантії належного виконання контракту. З огляду на це часто застосовують альтер­нативні методи захисту інтересів замовника, наприклад депону­вання коштів підрядчика (постачальника) на спеціальному рахун­ку. Застосовують депонування як альтернативу іншим видам банківських гарантій. Крім того, допускається також депонуван­ня цінних паперів (зокрема, акцій компанії-підрядчика).

Альтернативою зазначених інструментів є формування замов­ником фонду утримання, який поповнюють щомісяця відраху­ванням певного відсотка з рахунків до сплати, запропонованих замовником. Мета таких відрахувань — сформувати резерв, не­обхідний для гарантованого виконання підрядчиком його зо­бов'язань. Ці відрахування виконують також роль запобіжного заходу (не переплатити підрядчику на ранніх стадіях робіт). Най­частіше розмір фонду утримання (максимальний розмір наприкін­ці періоду формування) становить 3—10 % вартості контракту. У контрактах мають бути чітко обумовлені мета, розмір і поря­док утримань, а також строки повернення фонду підрядчику. За­звичай утримані кошти повертають у день завершення контракту чи здачі об'єкта в експлуатацію. Іноді одну частину коштів фон­ду (наприклад 50%) повертають після завершення контракту, а іншу (50 %) — після здачі об'єкта в експлуатацію. Контракти передбачають також можливість утримання замовником частини контрактної ціни після отримання товару чи запуску об'єкта. За­звичай замовник утримує 5—10% вартості контракту протягом 6—24 місяців після запуску об'єкта, щоб переконатися, що об'єкт функціонує нормально. Як правило, достатньо одного року для того, щоб виявити можливі дефекти, зумовлені якістю матеріалів і кваліфікацією підрядчиків. Важче виявити дефекти, породжені помилками у проектуванні. Якщо за проектування відповідає підрядчик, то замовник найчастіше домагається продовження га­рантійного періоду (іноді до 3 років).

В окремих випадках альтернативою банківської гарантії вико­нання контракту є поручництво. Видає поручництво фірма-гарант. Це зобов'язання фірми-гаранта виконати підрядний конт­ракт самостійно або із залученням інших фірм. Таке поручництво оформлюють у вигляді тристоронньої угоди між замовником, підрядчиком і фірмою-гарантом. Фірмі-гаранту виплачується го­норар у розмірі 0,3—1,5 % вартості контракту. Такі контракти найчастіше застосовують західні фірми, зайняті в державному будівельному секторі [67].

Альтернативним засобом забезпечення інтересів замовника може бути майно підрядчика у формі застави чи утримання. У підрядному контракті може обумовлюватись, що замовник має право розпоряджатися засобами виробництва, доставленими на будівельний майданчик підрядчиком. У разі виявлення істотних порушень замовник має право замінити підрядчика, передавши устаткування й матеріали новому підрядчику. Складність засто­сування зазначеного інструменту зумовлюється такими обстави­нами: устаткування підрядчик може орендувати або придбати на умовах оплати в розстрочку, воно може бути також малоліквідним, з великим відсотком зношення тощо.

Резервні фонди. До основних методів захисту замовника про­екту від ризиків належить формування резервних фондів на по­криття непередбачених витрат (самострахування). Це може бути об'єднаний фонд, сформований кількома учасниками проекту. Зазвичай засоби фонду відповідають непередбаченим витратам, закладеним у кошторисі й бюджеті проекту. Визначення розміру фонду і відрахувань на його формування базується на врахуванні трьох типів непередбачених витрат: ресурсних, грошових і конт­рактних. Перший тип витрат породжується неточністю (або по­милками) у проектній документації розрахунків очікуваних ви­трат сировини, енергоносіїв, матеріалів, робочої сили та інших ресурсів (у фізичних одиницях). Зазвичай у проектно-кошто­рисну документацію закладають ресурсний резерв у розмірі 5— 10 % — грошові непередбачені витрати, пов'язані з можливим ін­фляційним подорожчанням усіх статей витрат на реалізацію про­екту. З огляду на такі непередбачені витрати доцільно враховува­ти нерівномірність інфляційного подорожчання за окремими статтями витрат. Контрактні непередбачені витрати можуть ви­никати через відсутність у розробників і замовника проекту точ­ної інформації навіть не про майбутні, а про поточні ціни за окремими позиціями проектного кошторису (особливо щодо кон­трактів на постачання складних машин і устаткування, будівниц­тво нетипових об'єктів, окремі види консалтингових послуг, то­му що виробники і підрядчики намагаються тримати в суворій таємниці умови контрактів, і насамперед щодо цін).

Визначення розміру резерву на покриття непередбачених ви­трат за окремими їх групами і за проектом загалом потребує ве­ликого досвіду та кваліфікації: завищення розміру резерву може спричинити істотне подорожчання проекту, а заниження може виявитися надто небезпечним. Зазвичай розмір резерву ви­значають на»основі аналогій і досвіду реалізації подібних проектів.

Страхування. Будь-який контракт (на постачання інвестицій­них товарів, виконання підрядних робіт, надання консультацій­них послуг) містить розділ (статтю) з питань страхування. Найбіль­шою мірою стандартизовано контракти на постачання інвести­ційних товарів (машин, устаткування, транспортних засобів).

Умови страхування в них визначені чітко. Меншою мірою стан­дартизовано щодо умов страхування підрядні контракти [65].

У розділі про страхування в контракті на постачання інвести­ційних товарів містяться такі основні дані: обсяг страхування, перелік видів ризиків, визначення понять «страхувальник» та «вигодонабувач» (бенефіціар). У разі постачання устаткування та інших інвестиційних товарів вони страхуються від ризиків ушко­дження чи втрати при транспортуванні. Обов'язки постачальника й замовника щодо страхування вантажів визначаються базисними умовами постачання. Сплачувати пов'язані зі страхуванням ви­трати може як замовник, так і постачальник, але в кінцевому під­сумку ці витрати бере на себе замовник.

Класифікацію базисних умов постачання наведено у словнику термінів «Інкотермс», виданому Міжнародною торговельною па­латою (А/777). Усі терміни в ньому розподілені на чотири катего­рії — групи. До групи «£» входять умови (EXV), відповідно до яких покупець одержує готовий товар на складі (заводі) продав­ця. Покупець бере на себе всі витрати й ризики, пов'язані з до­ставкою товару від складу продавця до пункту призначення. До групи "«F» належать умови, згідно з якими продавець зо­бов'язаний доставити товар до транспортних засобів, зазначених покупцем (FKA — товар доставлений перевізнику, FAC — доста­влений до борту, FOB — завантажений на борт). До групи «С» виходять умови, відповідно до яких продавець повинен укласти договір на перевезення, проте не відповідає за втрату чи ушко­дження товару, а також за додаткові витрати, пов'язані з подіями, що відбуваються після відвантаження чи відправлення товару (CFR, CIF, СРТ, СІР). До групи «D» зараховують умови, згідно з якими продавець бере на себе ризики й витрати, пов'язані з до­ставкою товару до пункту призначення (DAF, DEC, DEK> DAJ, DDP).

Договір зі страховою компанією (страхувачем) укладає стра­хувальник на користь покупця (замовника проекту) або конкрет­ного одержувача товару (наприклад генерального підрядчика). Якщо в момент страхування одержувач товару ще не відомий, то страховий поліс може бути виписаний на пред'явника чи індосований (тобто переданий особі, до якої перейшли права на товар). І просування може бути іменним, коли на страховому полісі ро­биться напис, що засвідчує особу, якій передається поліс, і блан­ковим (без зазначення особи) — на пред'явника. Однією з умов контракту є зобов'язання постачальників подавати покупцям страхові поліси в комплектах документів, запропонованих для

оплати поставленого товару. Найчастіше страхування, що перед­бачається в контрактах на постачання товару, належить до кате­горії страхування вантажів.

Якщо у проектній діяльності покупцем інвестиційних товарів (машин, устаткування, транспортних засобів тощо) є проектна компанія, вона прагне укладати контракти на умовах, що перед­бачають страхування вантажів постачальником. У цьому разі ін­тереси страхувальника (постачальника) і (опосередковано) покуп­ця захищені найповнішою мірою за умови відповідальності за всі ризики. Часто покупець (замовник проекту) просить за свій рахунок застрахувати вантаж від військових і деяких інших видів ризиків, що не входять до стандартних видів ризиків, які покри­ваються страхуванням вантажів. Страхувальнику важливо пере­конатися, що страхувач (страхова компанія) має належно оформ­лену ліцензію, стабільний фінансовий стан і характеризується діловою порядністю.

Страхування контрактів на будівельно-монтажні та пускона­лагоджувальні роботи передбачає велику кількість будівельних ризиків. Гарантії страхового захисту від будівельних ризиків під­тверджуються полісами страхування фахової відповідальності підрядчика при здійсненні будівельної діяльності, виконанні бу­дівельно-монтажних робіт під час зведення об'єктів і післяпускових гарантійних зобов'язань підрядчика [65].

Страхуванню в межах захисту від будівельних ризиків підля­гають будівельні роботи, зокрема, будівельні матеріали й конс­трукції, витрати на заробітну плату, перевезення, митні збори й мито, будівельні матеріали, які постачає замовник; монтажні ро­боти, зокрема устаткування, що монтується, та інші витрати; устаткування будівельного майданчика (риштовання, тимчасові споруди тощо); витрати на розчищення території від уламків (піс­ля страхового випадку); цивільна відповідальність перед третіми особами; післяпускові гарантійні зобов'язання підрядчика; буді­вельні машини й устаткування, закріплені на об'єкті будівництва.