Тема: Виникнення та розвиток менеджменту

Самостійна робота

Тема: Виникнення та розвиток менеджменту

Методичні рекомендації:

Вивчення даної теми слід розпочати з ознайомлення із загальними відомостями про першу школу наукового менеджменту, вивчити класичний напрям у менеджменті, фундаментальні положення менеджменту та його принципи в школі людських стосунків. Зазначити засновників різних шкіл і внесок кожного з них у розвиток теорії менеджменту. Ознайомитися з сучасними підходами та концепціями в менеджменті.

План:

1. Сутність менеджменту та його значення для розвитку організації.
2. Основні етапи розвитку науки управління.
3. Сучасні концепції та підходи в менеджменті.
4. Засновники наукового менеджменту.
5. Класичний напрям у менеджменті А. Файоля.

Питання 1. Сутність менеджменту та його значення для розвитку організації.

Однією із складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є використання менеджменту, тобто науково-обгрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо. Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні дороги й менеджмент.
З розвитком цивілізації зміст поняття «менеджмент» трансформувався і увібрав всю різноманітність вимог до управління як мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Менеджмент – це самостійний вид професійної діяльності, направлений на досягнення визначених цілей шляхом раціонального використання матеріальних фінансових і трудових ресурсів з обов’язковим застосуванням економічних методів управління.

Менеджмент – це управління в ринкових умовах, яке передбачає:

- орієнтацію підприємства (організації, фірми) на попит та вимоги ринку, запити конкретних споживачів і організацію виробництва тих видів продукції, які користуються попитом;

- прагнення до підвищення ефективності виробництва і досягнення оптимальних результатів з меншими витратами;

- постійне коригування цілей і задач в залежності від стану і вимог ринку;

- виявлення кінцевого результату діяльності організації визначається на ринку в процесі обміну;

- використання сучасної інформаційної бази і обчислювальної техніки для багатоваріантних розрахунків при прийнятті оптимальних рішень.

Менеджмент є різновидом управління та означає управління людьми.

Термін «менеджмент» застосовується лише до управління соціально – економічними процесами на рівні організації, діючої в ринкових умовах.

Запитання для самоперевірки

1.Що є однією із складових успіху економічно розвинутих країн світу?

2.Що таке менеджмент?

3.Що є різновидом управління?

4.Яке з понять ширше «менеджмент» чи «управління»?

Література

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С12, 13

2. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. С 9,10.

Питання 2. Основні етапи розвитку науки управління.

Розрізняють такі етапи розвитку менеджменту як науки:

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.
2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.
3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.
4. Активне застосування кількісних методів як важливих напрямків формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.
5. Формування системного та ситуаційного підходів.
6. Коп’ютеризація управлінських процесів.

Виділяють наступні етапи розвитку управлінської науки в радянській і пострадянський періоди.

1. Жовтень 1917р – березень 1021р. Розробляють форми і методи державного управління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та державне регулювання.
2. 1021 – 1928 рр. Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з’явилися трести та синдикати.
3. 1929 – 1945р. Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, увагу приділяли удосконаленню структур управління.
4. 1946 – 1965 рр. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної та територіально – галузевої системи управління, що врешті решт призвела до поглиблення адміністрування.
5. 1966 – 1989 рр. Була здійснена спроба проведення господарської реформи через посилення ролі економічних методів управління.
6. 1990 р. і донині. Цей період характеризується проведенням економічних ринкових реформ в умовах розвитку незалежної національної економіки України, посиленням уваги до організаційної культури і демократизації управління, критичний аналіз і переосмислення адміністративно – командної системи управління.

Запитання для самоперевірки

1. Скільки етапів виділяють в розвитку менеджменту як науки?
2. Які етапи розвитку управлінської науки виділяють в радянській і пострадянський періоди?
3. Чим характеризується жовтень 1917р – березень 1021р?
4. Чим характеризується етап з 1946 по 1965 рр?
5. Чим характеризується 1990р в розвитку управлінської науки?

Література

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С33,34.

 

Питання 3. Сучасні концепції та підходи в менеджменті.

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під впливом змін у світовому суспільному та економічному розвитку. У 60 – 70 роки ХХ ст., сформувалися два підходи до управління організаціями – системний і ситуаційний.

Представник системного під­ходу	Основні погляди
Ч. Барнард	Уперше розглянув підприємство як соціальну систему. Виділив такі основні функції менеджменту: визначення цілей організації, підтримка зв'язків між окремими її елементами, забезпечення їх ефективного функціонування. Сформулював концепцію соціальної відповідальності, згідно з якою діяльність окремих організаційних систем і рішень мають великі соціальні наслідки як усередині організації, так і в навколишньому середовищі, які менеджмент повинен враховувати як перспективні інтереси організації
П. Друкер	Розвинув ідеї А. Файоля зі створення цілісної концепції управ­ління та визначення ролі професійного менеджера в організації. Ця роль є виключною, а управлінська еліта виступає основою підприємництва і суспільства. Висунув ідею самоуправління трудового колективу. Розробив концепцію, відповідно до якої в основу управління по­кладено цілі організації
Е. Атос, Р. Уотермен, Р. Паскаль, Т. Пітере	Розробили концепцію "7-S". Це сім взаємопов'язаних змінних: стратегія, структура, система, персонал, кваліфікація працівни­ків, організаційні цінності, стиль. Зміни в одній перемінній через систему зв'язку впливають на стан інших, тому підтримка ба­лансу між ними - головне завдання менеджменту

 

Системний підхід до управління організацією.

Система – сукупність взаємопов’язаних елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей.

Будь – яка система складається з багатьох самостійних елементів, що мають специфічні ознаки, властивості та особливе призначення і виявляють їх лише при взаємодії з іншими елементами.

Згідно з системним підходом ефективність кожної організації забезпечується не одним її елементом, а є результуючою тісної взаємодії усіх складових.

Ситуаційний підхід до управління організацією. Виник у 60 –ті роки ХХ ст.Передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи. Згідно з цим підходом головним у забезпеченні ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером, Ігорем Ансоффом, Майклом Портером.

У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що всі господарські ситуації, які виникають у діяльності кожної організації, обумовлюються певною сукупністю внутрішніх і зовнішніх чинників і можуть бути сприятливими чи загрозливими для неї. Завданням системи менеджменту є прогнозування розвитку подій, розроблення сценаріїв поведінки організації загалом та її внутрішніх елементів зокрема у кожній із найбільш вірогідних ситуацій, моніторинг їх перебігу і своєчасне коригування діяльності членів організації. Даний підхід передбачає застосування менеджерами різних прийомів і методів управлінської діяльності.

Ситуація – це сукупність обставин, які впливають на організацію в певний час.

Ситуаційний підхід потребує від менеджера:

• володіти ефективними професійними уміннями;

· бути обізнаними із сильними та слабкими сторонами управлінських концепцій;

• правильно оцінювати ситуаційні фактори

Раціоналізм у менеджменті розглядається як система норм, відхилення від якої є дисфункцією, що зменшує ефективність системи. Вибір засобів досягнення цілей обмежується правилами, приписами і законами, які мають універсальне застосування.

Запитання для самоперевірки

1. Які є сучасні підходи до управління?

2. Дайте характеристику системного підходу до управління?

3. Що таке «система»?

4. У чому полягає сутність ситуаційного підходу до управління?

5. Що означає поняття «раціоналізм» у менеджменті?

Література

1. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С 42 – 45.

2. Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С 39, 40, 41, 43,44.

 

Питання 4. Засновники наукового менеджменту.

Ситуація, яка виникла внаслідок промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст., привела до того, що поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми виробітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обсягу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагальнюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці “Багатство народів”.

Сильним поштовхом до розвитку управління виробництвом стала промислова революція XVIII початку ХІХ століття, привела до того, що поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми виробітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обсягу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці, під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагальнюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці «багатство народів».

Над дослідженням проблеми мотивації працював на початку ХІХ ст. відомий англійський економіст Джеймс Мілл.Основний внесок: аналіз і узагальнення людської мотивації, стимулювання через оплату праці.

Одним з головних джерел політекономії є англійська політекономія в особі А.Сміта та Д.Рікардо, яка приділяла значну увагу питанням управління в нових умовах: фабричному розподілу праці, організації виробничого контролю.

Економіст А. Сміт довів, що природне бажання людей поліпшити свій добробут є настільки могутнім стимулом, що якщо йому дати можливість діяти без перешкод, воно саме приведе суспільство до процвітання.

Англієць Ричард Аркрайт, винахідник прядильної машини об’єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації. На основі поділу праці, планування, розміщення устаткування, координації роботи машин і персоналу, забезпечення дисципліни йому вдалося домогтися безперервності технологічних процесів. Це дало змогу істотно заощаджувати на витратах виробництва і досягти чималих успіхів у боротьбі з конкурентами. Фактично Ричард Аркрайт заклав основи того, що можна було б назвати індустріальним управлінням, що в даний час називається організацією виробництва. Одночасно Аркрайт сформулював дисциплінарний «кодекс» фабричної системи, згідно з яким різноманітні порушення фіксувалися в спеціальній книзі та вводилася система штрафних санкцій у вигляді відрахувань із заробітної плати.

Англійський математик Чарльз Беббідж, який став знаменитим як «батько сучасного комп’ютера», проповідував ідею робочої спеціалізації, поділ роботи за різними завданнями. Він також розробив деякі нові ідеї щодо системи винагород, пропонуючи розподіляти премію залежно від прибутків підприємства.

Промислова революція XVIII початку ХІХ століттяколи відбувався перехід до великих підприємств. Замість ремісника, майстра – віртуоза, центральною фігурою став найманий робітник, який не мав певної кваліфікації.Розробив методику вивчення витрат робочого часу.

Значну увагу управлінню працею людей на капіталістичній фабриці приділяли соціалісти – утопісти, особливо Роберт Оуен. Він звертав особливу увагу на те, що ми сьогодні називаємо «людським фактором». Оуен не обмежувався чистою теорією. На початку XIXст. на своїй текстильній фабриці він здійснив сміливий експеримент, у ході якого на підприємстві було організовано харчування робітників, а в заводському селищі побудована нова школа і проведено благоустрій території. Роберт Оуен надавав робітникам пристойне житло, покращував умови їх роботи, розробляв систему відкритої та справедливої оцінки працівників. На фабриках керованих Оуеном, було підвищено мінімальний вік, починаючи з якого діти могли працювати, скорочено тривалість робочого дня. Ці реформи були новаторськими для свого часу і становлять собою унікальний прорив у розумінні суті і людського сприйняття ролі керівництва. У книгах Оуена висвітлювались соціальні питання виробництва, згодом така ідея отримала назву «соціальне партнерство».Оуен використовував для підвищення продуктивності праці моральні стимули: бажання людини бути не гіршою за інших; він реалізував на виробництві дух здорового змагання: у кращих робітників на верстатах з’являлися червоні стрічки, у середніх – зелені, а у поганих жовті. Проте в той час його ідея немала підтримки і про неї забули.

Запитання для самоперевірки

1. Чим характеризуєтьсяреволюція кінця XVIII — початку XIX ст.?

2. Як розглядати мотивацію засновники менеджменту А. Сміт і Дж.Мілл?

3. У чому полягає сутність поглядів на менеджмент Р.Оуена?

4. Який внесок у розвиток менеджменту зробив Ч. Беббідж?

5. У чому полягає сутність поглядів Р. Аркрайта?

 

Література

1. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С 31, 32

2. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. С 22

3. Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С 30

Питання 5. Класичний напрям у менеджменті А. Файоля.

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950 рр.). Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту. А. Файоль був керівником інституційного рівня управ­ління, оскільки керував французькою вугільною компа­нією. Інші засновники адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії «Дженерал Моторе») — та­кож були практиками. А. Файоль поділив процес управ­ління на 5 основних функцій: планування, організуван­ня, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформу­льовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту:

— поділ праці;

— повноваження та відповідальність;

— дисципліна;

— єдиновладдя;

— єдність напряму діяльності;

— підпорядкування особистих інтересів загальним;

— винагорода персоналу;

— централізація;

— ієрархія управління;

— порядок;

— справедливість;

— стабільність робочого місця;

— ініціатива;

— корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритет­ну роль менеджера як керівника та організатора.

Значний внесок у розвиток класичної школи зробив Г. Емерсон, який у своїй роботі "Дванадцять принципів про­дуктивності" (1911) сформулював 12 принципів раціональ­ного управління, що мають підвищити продуктивність праці. Він сформулював їх так.

•чітко поставлені ідеали та цілі як вихідний пункт управління;

•здоровий глузд, визначення допущених помилок і пошук причин їх виникнення;

•компетентна порада професіоналів і вдоско­налення управління з їхньою допомогою;

•дисципліна, забезпечена регламентацією діяльності працівників, контролем за нею та їх своєчасним заохоченням;

•справедлива угода;

•швидкий, надійний і постійний облік;

планування та визначення шляхів виконання роботи;

норми та графік виконання роботи;

стандартизація умов праці;

нормування операцій;

письмові практичні інструкції;

винагорода за ефективність праці.

Фундаментальні положення менеджменту: •підлеглий існує для того, щоб розширювати та продовжувати свого начальника;

•начальник існує тільки для того, щоб робити продуктивною роботу підлеглого;

•компетентні фахівці повинні формулювати основні принципи справи, навчати всіх і кожного їх застосуванню та невблаганно стежити за всіма порушеннями;

•кожний вищий ступінь управління існує не для задоволення тих, хто розташований вище, а для обслуго­вування тих, хто працює нижче;

•кожна дрібна операція на підприємстві повинна бути обслуговувана всіма знаннями та вміннями, що є у світі.

Запитання для самоперевірки

1. Кого вважають батьком менеджменту?

2. На чому заснована бюрократична організація управ­ління?

3. На які функції А. Файоль поділив процес управ­ління?

4. Які головні нанрацювання класичної школи управ­ління?

5. Як слід розуміти положення менеджменту, введені Г. Емерсоном: "Підлеглий існує для того, щоб розширювати та продовжувати свого начальника?"

Література

1. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С 37, 38.

2. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. С 26, 27.

3. Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С 34.

Самостійна робота

Питання 1. Сутність і ознаки організації.

Головною ознакою організації є наявність мети., до досягнення якої прагнуть всі її члени. Мета об’єднує їх, надає сенсу існуванню організації, конкретизує спрямованість її дій.

1. Відносна самостійність. Організація самостійно обирає види діяльності, приймає рішення з питань виробничо – господарської діяльності та розподілу прибутку.
2. Саморегулювання. Можливість у певних межах самостійно вирішувати питання відповідно до обставин.
3. Наявність організаційного центру. Внутрішньо – організаційний центр координує діяльність членів організації та забезпечує їх єдність.
4. Організаційна культура. Сукупність цінностей, переконань, традицій і норм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників і трудового колективу.
5. Спільна діяльність людей. Ефективна спільна діяльність персоналу забезпечує синергетичний ефект для організації.
6. Ієрархія влади. Перелік посадових осіб, починаючи з вищого керівництва організації до менеджера первинних підрозділів на нижчому рівні керівництва.
7. Наявність підрозділів. Підрозділи, що вирішують конкретні завдання, - це відділення, філії, відділи, служби тощо.
8. Розподіл праці. Здійснюється згідно з професійно фаховими характеристиками кожного працівника та забезпечує раціональну структуризацію робіт і завдань.
9. Формалізація правил поведінки, процедур, контролю. Здійснюється для того, щоб організація діяла як єдине ціле. Відповідно до визначених норм і правил поведінки, виконавці можуть діяти самостійно, не звертаючись за вказівками до керівників.
10. Взаємодія із зовнішнім середовищем. Організація перебуває під впливом зовнішніх прямих (постачальники, конкуренти, споживачі, посередники, органи влади) і непрямих (політичних, технологічних, економічних, соціальних) чинників.

Запитання для самоперевірки

 

1. Яка головна ознака організації?

2. Дайте характеристику такої ознаки організації як «відносна самостійність»?

3. Дайте характеристику такої ознаки організації як «ієрархія влади»?

4. Що означає «організаційна культура» як ознака організації?

 

Література

1. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С 55, 56
2. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С 47

Питання 2.Розподіл праці в організації.

Найбільш наочною характеристикою організації є розподіл праці. Якщо дві особи працюють для досягнення однієї мети, вони повинні ділити роботу між собою. Розподіл всієї роботи на складові називають горизонтальним розподілом праці. Розподіл великого обсягу роботи на багато численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації виробляти значно більше продукції, ніж якби та ж кількість людей працювала самостійно. Класичним зразком горизонтального поділу праці на виробничому підприємстві є виробництво, маркетинг і фінанси. Це основні види діяльності, які повинні бути успішно здійснені, щоб фірма досягла поставлених цілей.

Поділ великого обсягу праці на велику кількість невеликих спеціалізованих завдань дає можливість організації виробляти більше продукції, ніж коли велика кількість робітників працює самостійно.

У дуже малих організаціях горизонтальний поділ праці не можна досить чітко встановити. Власники, які є водночас і управляючими маленьких ресторанів, можуть по черзі то готувати їжу, та обслуговувати відвідувачів. Але більшість складних організацій має такий горизонтальний поділ праці, що можна чітко прослідкувати функції та мету діяльності кожної ланки виробництва. Класичним зразком горизонтального поділу праці є розподіл праці на виробничих підприємствах.

Підрозділи. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ праці за рахунок утворення підрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання та досягають конкретних специфічних цілей. Такі підрозділи часто називають відділеннями чи службами, але існують і інші назви. Як і вся організація, частиною якої є підрозділи, останні репрезентують групи людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

Вертикальний розподіл праці. Оскільки робота в організації розподіляється на складові, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Вертикальний розподіл праці відділяє роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і ставить суть управління.

Вертикальний поділ праці приводить до формування рівнів керівництва по вертикалі; деякі керівники витрачають час на координування праці інших керівників, які, в свою чергу, також координують працю інших керівників, доки, зрештою, ми не станемо на рівень керівників, які координують працю не керівного персоналу, тобто людей, які фізично виготовляють продукцію чи виконують послуги.

Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902—1979) називає три рівні управління:

— технічний;

— управлінський;

— інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

— керівники низової ланки (операційні управлінці);

— керівники середньої ланки;

— керівники вищої ланки.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів управління спричинить зниження ефективності менеджменту в організації.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке розподіл праці?

2. Що таке горизонтальний поділ праці?

3. Що таке вертикальний поділ праці?

4. Що є наслідком вертикального поділу праці?

5. До чого може призвести збільшення чи зменшення кількості рівнів управління?

Література

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту:Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С 420, 421

2. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С С 62, 63.

Питання 3. Класифікація організацій.

Ознака класифікації	Види організації та її коротка характеристика
За походженням або генетично	Первинні - спочатку утворюється організація, а потім вона наповнюється людьми. Вторинні - організації створюються їх членами, які самі визначають норми своєї поведінки і правила взаємовідносин з організацією, наділяють її необхідними ресурсами. Вони бувають двох видів: корпоративні і асоціативні.
	Корпоративні - різного роду товариства, їхню долю визна­чають збори членів товариства, тому пріоритет організації хоч і має місце, але є умовним.	Асоціативні - взагалі не мають у відношенні до своїх членів пріоритету. Останні під поряд- ковані лише в тому випадку, якщо самі цього побажають, тобто добровільно.
За механізмом функціонування і взаємодії між окремими елементами	Механістичні (бюрократичні) мають однозначні внутрішні взаємозв'язки і жорстку регламентацію всіх сторін діяльності. Органічні (адаптивні) - мають більшу гнучкість у побудові і управлінні, створюють у людини додаткові стимули до праці, характеризуються такими ознаками: а) розмитість меж; б) значна самостійність окремих ланок; в) слабка ієрархічність; г) перевага неформальних відносин. Вони переважають у сферах діяльності, пов'язаних з інноваційними процесами, науковими дослідженнями, дослідно-конструк­торськими розробками і впровадженням їх результатів.
За характером внутрішніх взаємовідносин між людьми	Формальні - зареєстровані певним чином у встановленому порядку. Неформальні організації розглядаються як будь-яка спільна діяльність індивідів, у якої немає усвідомленої загальної мети, хоча ця діяльність призводить до загальних результатів, існують у будь - якому колективі і відображають зв'язки й відносини, які формуються на основі спільних симпатій, спільних інтересів, взаєморозуміння, утворюючи малі групи, що існують: а) короткий або тривалий час; б) відкриті чи закриті для інших членів колективу; в) пасивні чи активні у залученні інших членів; г) стійкі або нестійкі до розпаду; д) впливові чи невпливові в колективі. Менеджер повинен усвідомлювати існування неформальних груп, намагаючись використати їх в процесі поточного управління, не вступаючи з ними в конфлікт.

 

Запитання для самоперевірки

1. Які організації бувають за походженням?

2. Що таке корпоративні організації?

3. Які організації бувають за механізмом функціонування і взаємодії між окремими елементами?

4. Що таке механістичні організації?

5. Які бувають організації за характером внутрішніх взаємовідносин між людьми?

Література

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С49, 50.

Питання 4. Мета та цілі організації.

Мета організації – це запрограмований результат, заради якого здійснюються певні дії; це опис майбутнього стану організації.

Одним із фундаментальних положень сучасного менеджменту є те, що без чіткої, коротко сформульованої мети для всієї організації менеджмент не можливий.

Формування головної мети організації дає точну відповідь на критичне запитання: «Що таке наш бізнес?» Головна мета є інструментом планування.

Цілі визначаються як характеристики необхідного кінцевого стану об’єкта управління.

Мета – це бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Усі організації потребують мети, котра знаходить загальне визначення з боку усіх членів організації. Кожен працівник організації має дізнатися про її призначення, перш ніж її буде визначено всіма.

Цілі менеджменту фірми визначають концепцію її розвитку й основний напрям ділової активності. Важливим чинником при визначенні цілей менеджменту є вміле поєднання об’єктивного та суб’єктивного в управлінні бізнесом. Мета управління моделює і відображає бажаний стан об’єкта управління в майбутньому. Цілі бізнесу визначають не тільки поведінку суб’єкта, а й впливають на елементи системи менеджменту: на зміст основних видів управлінської діяльності(функцій), на вибір способів впливу на об’єкт (методів), на організаційну структуру і процес управління.

Цілі – конкретний кінцевий стан або очікуваний результат організації, тобто те, заради чого було створено організацію.

На досягнення цілей повинні бути сконцентровані усі зусилля організації. Цілі організації, які визначені на основі місії, є критерієм для всього процесу прийняття рішень. Якщо керівники не визначили основної цілі, то вони не матимуть основи для вибору найкращої альтернативи. Чітке визначення цілей передбачає аналіз продукції ринків та її конкурентоспроможності, розмір обороту, частки ринку, прибутків тощо.

 

Запитання для самоперевірки

1. Що вважають одним із фундаментальних положень сучасного менеджменту?

2. Що таке ціль?

3. Що визначають цілі менеджменту фірми?

4. На основі чого формуються цілі організації?

5. Що передбачає чітке визначення цілей?

Література

1. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. С 132
2. Шегда А.В. Менеджмент: Навч.посіб. – К.: Т – во «Знання», ККО, 2002. С 97, 98, 99

Питання 5. Загальна організаційна структура.

Структура будь якої організації – це впорядкована сукупність її окремих елементів, яких при різних підходах можна виділити велику кількість. Тому можна говорити про таку ж велику кількість структур. До їх основних видів відносяться, наприклад: технологічна, кадрова, інформаційна, управлінська і т. д.. Основною структурою на якій грунтуються всі інші, являється загальна організаційна структура, яка створена на основі підрозділів організації.

Основу загальної структури становить сукупність споріднених видів діяльності, направлених на досягнення тих чи інших цілей організації. Ці види діяльності об’єднуються в самостійні групи і слугують основою процесу департаменталізації, або формування відповідних підрозділів, тобто офіційно створених груп людей, відповідальних за виконання певного набору конкретних функцій. Підрозділи відрізняються статусом, числом працюючих, величиною коштів, які вони можуть використовувати в процесі своєї діяльності.

Ефективність організаційних структур визначається ступенем реального внеску до досягнення мети за умови мінімізації повязаних з цим витрат та небажаних наслідків. Необхідними умовами ефективного функціонування організаційних структур вважаються:

- наявність оптимальної чисельності співробітників,їх відповідність задачам, які вирішує організація;

- чіткість розподілу між ними конкретних функцій і належна їх координація, визначеність цілей, гнучкість, внутрішня і зовнішня рівновага.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке організаційна структура?
2. Що являє собою загальна організаційна структура?
3. Що становить основу загальної структури?
4. Як визначається ефективність організаційних структур?
5. Які умови необхідні для ефективного функціонування організаційних структур?

Література

 

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С 103.
2. Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С232, 233.
3. Шегда А.В. Менеджмент: Навч.посіб. – К.: Т – во «Знання», ККО, 2002. С 97, 98, 99

 

 

Питання 6. Основні принципи структурування.

При побудові організаційних структур управління потрібно дотримуватись таких основних принципів.

Кількісний. Підрозділи в організаціях створюються виходячи з кількості працівників, необхідних для виконання тієї чи іншої задачі.

Часовий. Вахтові бригади.

Технологічний. Основна закінчена технологія (виділення дільниць у рамках цехів).

Професійний. Об’єднує спільна професія (кафедри в навчальних закладах).

За стратегічними цілями. Переважно в інноваційній сфері.

Функціональний. Підрозділи будують відповідно до функцій підприємства (виробництво, фінанси, збут, маркетинг тощо). Для більшості середніх і великих підприємств чи організацій основним принципом департаменталізації являється функціональний. Він передбачає, що групування підрозділів у них відбувається у відповідності з функціями, що відображають основні напрямки і сфери їх діяльності. До таких функцій прийнято, наприклад відносити виробництво, фінанси, збут, маркетинг тощо.

Подальше структурування відбувається уже по одному з перерахованих вище принципах або по декількох одночасно. Наприклад, виділення окремих цехів в складі виробництва може здійснюватися у відповідності з продукцією що випускається ними, а участків у них – виходячи із технології яка застосовується.