Тема: організація як об’єкт управління.

План:

1. Сутність і ознаки організації.
2. Розподіл праці в організації.
3. Класифікація організацій.
4. Мета та цілі організації.
5. Загальна організаційна структура.
6. Основні принципи структурування.

Методичні рекомендації:

Вивчення даної теми слід почати з усвідомлення сутності організації. Потрібно ознайомитися з основними ознаками організації, розподілом праці. Увагу слід звернути і на класифікацію організацій, процес виникнення та функціонування організацій та властивості організацій.

Під час вивчення даної теми потрібно усвідомити зміст понять «мета та цілі організації», «організаційна структура управління», визначити основні принципи структурування. А також ознайомитися з функціями цілей у системі управління організацією.

Питання 1. Сутність і ознаки організації.

Головною ознакою організації є наявність мети., до досягнення якої прагнуть всі її члени. Мета об’єднує їх, надає сенсу існуванню організації, конкретизує спрямованість її дій.

1. Відносна самостійність. Організація самостійно обирає види діяльності, приймає рішення з питань виробничо – господарської діяльності та розподілу прибутку.
2. Саморегулювання. Можливість у певних межах самостійно вирішувати питання відповідно до обставин.
3. Наявність організаційного центру. Внутрішньо – організаційний центр координує діяльність членів організації та забезпечує їх єдність.
4. Організаційна культура. Сукупність цінностей, переконань, традицій і норм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників і трудового колективу.
5. Спільна діяльність людей. Ефективна спільна діяльність персоналу забезпечує синергетичний ефект для організації.
6. Ієрархія влади. Перелік посадових осіб, починаючи з вищого керівництва організації до менеджера первинних підрозділів на нижчому рівні керівництва.
7. Наявність підрозділів. Підрозділи, що вирішують конкретні завдання, - це відділення, філії, відділи, служби тощо.
8. Розподіл праці. Здійснюється згідно з професійно фаховими характеристиками кожного працівника та забезпечує раціональну структуризацію робіт і завдань.
9. Формалізація правил поведінки, процедур, контролю. Здійснюється для того, щоб організація діяла як єдине ціле. Відповідно до визначених норм і правил поведінки, виконавці можуть діяти самостійно, не звертаючись за вказівками до керівників.
10. Взаємодія із зовнішнім середовищем. Організація перебуває під впливом зовнішніх прямих (постачальники, конкуренти, споживачі, посередники, органи влади) і непрямих (політичних, технологічних, економічних, соціальних) чинників.

Запитання для самоперевірки

 

1. Яка головна ознака організації?

2. Дайте характеристику такої ознаки організації як «відносна самостійність»?

3. Дайте характеристику такої ознаки організації як «ієрархія влади»?

4. Що означає «організаційна культура» як ознака організації?

 

Література

1. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С 55, 56
2. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С 47

Питання 2.Розподіл праці в організації.

Найбільш наочною характеристикою організації є розподіл праці. Якщо дві особи працюють для досягнення однієї мети, вони повинні ділити роботу між собою. Розподіл всієї роботи на складові називають горизонтальним розподілом праці. Розподіл великого обсягу роботи на багато численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації виробляти значно більше продукції, ніж якби та ж кількість людей працювала самостійно. Класичним зразком горизонтального поділу праці на виробничому підприємстві є виробництво, маркетинг і фінанси. Це основні види діяльності, які повинні бути успішно здійснені, щоб фірма досягла поставлених цілей.

Поділ великого обсягу праці на велику кількість невеликих спеціалізованих завдань дає можливість організації виробляти більше продукції, ніж коли велика кількість робітників працює самостійно.

У дуже малих організаціях горизонтальний поділ праці не можна досить чітко встановити. Власники, які є водночас і управляючими маленьких ресторанів, можуть по черзі то готувати їжу, та обслуговувати відвідувачів. Але більшість складних організацій має такий горизонтальний поділ праці, що можна чітко прослідкувати функції та мету діяльності кожної ланки виробництва. Класичним зразком горизонтального поділу праці є розподіл праці на виробничих підприємствах.

Підрозділи. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ праці за рахунок утворення підрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання та досягають конкретних специфічних цілей. Такі підрозділи часто називають відділеннями чи службами, але існують і інші назви. Як і вся організація, частиною якої є підрозділи, останні репрезентують групи людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

Вертикальний розподіл праці. Оскільки робота в організації розподіляється на складові, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Вертикальний розподіл праці відділяє роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і ставить суть управління.

Вертикальний поділ праці приводить до формування рівнів керівництва по вертикалі; деякі керівники витрачають час на координування праці інших керівників, які, в свою чергу, також координують працю інших керівників, доки, зрештою, ми не станемо на рівень керівників, які координують працю не керівного персоналу, тобто людей, які фізично виготовляють продукцію чи виконують послуги.

Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902—1979) називає три рівні управління:

— технічний;

— управлінський;

— інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

— керівники низової ланки (операційні управлінці);

— керівники середньої ланки;

— керівники вищої ланки.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів управління спричинить зниження ефективності менеджменту в організації.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке розподіл праці?

2. Що таке горизонтальний поділ праці?

3. Що таке вертикальний поділ праці?

4. Що є наслідком вертикального поділу праці?

5. До чого може призвести збільшення чи зменшення кількості рівнів управління?

Література

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту:Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С 420, 421

2. Осовська Г.В., Копитова І.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2010 С С 62, 63.

Питання 3. Класифікація організацій.

Ознака класифікації	Види організації та її коротка характеристика
За походженням або генетично	Первинні - спочатку утворюється організація, а потім вона наповнюється людьми. Вторинні - організації створюються їх членами, які самі визначають норми своєї поведінки і правила взаємовідносин з організацією, наділяють її необхідними ресурсами. Вони бувають двох видів: корпоративні і асоціативні.
	Корпоративні - різного роду товариства, їхню долю визна­чають збори членів товариства, тому пріоритет організації хоч і має місце, але є умовним.	Асоціативні - взагалі не мають у відношенні до своїх членів пріоритету. Останні під поряд- ковані лише в тому випадку, якщо самі цього побажають, тобто добровільно.
За механізмом функціонування і взаємодії між окремими елементами	Механістичні (бюрократичні) мають однозначні внутрішні взаємозв'язки і жорстку регламентацію всіх сторін діяльності. Органічні (адаптивні) - мають більшу гнучкість у побудові і управлінні, створюють у людини додаткові стимули до праці, характеризуються такими ознаками: а) розмитість меж; б) значна самостійність окремих ланок; в) слабка ієрархічність; г) перевага неформальних відносин. Вони переважають у сферах діяльності, пов'язаних з інноваційними процесами, науковими дослідженнями, дослідно-конструк­торськими розробками і впровадженням їх результатів.
За характером внутрішніх взаємовідносин між людьми	Формальні - зареєстровані певним чином у встановленому порядку. Неформальні організації розглядаються як будь-яка спільна діяльність індивідів, у якої немає усвідомленої загальної мети, хоча ця діяльність призводить до загальних результатів, існують у будь - якому колективі і відображають зв'язки й відносини, які формуються на основі спільних симпатій, спільних інтересів, взаєморозуміння, утворюючи малі групи, що існують: а) короткий або тривалий час; б) відкриті чи закриті для інших членів колективу; в) пасивні чи активні у залученні інших членів; г) стійкі або нестійкі до розпаду; д) впливові чи невпливові в колективі. Менеджер повинен усвідомлювати існування неформальних груп, намагаючись використати їх в процесі поточного управління, не вступаючи з ними в конфлікт.

 

Запитання для самоперевірки

1. Які організації бувають за походженням?

2. Що таке корпоративні організації?

3. Які організації бувають за механізмом функціонування і взаємодії між окремими елементами?

4. Що таке механістичні організації?

5. Які бувають організації за характером внутрішніх взаємовідносин між людьми?

Література

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С49, 50.

Питання 4. Мета та цілі організації.

Мета організації – це запрограмований результат, заради якого здійснюються певні дії; це опис майбутнього стану організації.

Одним із фундаментальних положень сучасного менеджменту є те, що без чіткої, коротко сформульованої мети для всієї організації менеджмент не можливий.

Формування головної мети організації дає точну відповідь на критичне запитання: «Що таке наш бізнес?» Головна мета є інструментом планування.

Цілі визначаються як характеристики необхідного кінцевого стану об’єкта управління.

Мета – це бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Усі організації потребують мети, котра знаходить загальне визначення з боку усіх членів організації. Кожен працівник організації має дізнатися про її призначення, перш ніж її буде визначено всіма.

Цілі менеджменту фірми визначають концепцію її розвитку й основний напрям ділової активності. Важливим чинником при визначенні цілей менеджменту є вміле поєднання об’єктивного та суб’єктивного в управлінні бізнесом. Мета управління моделює і відображає бажаний стан об’єкта управління в майбутньому. Цілі бізнесу визначають не тільки поведінку суб’єкта, а й впливають на елементи системи менеджменту: на зміст основних видів управлінської діяльності(функцій), на вибір способів впливу на об’єкт (методів), на організаційну структуру і процес управління.

Цілі – конкретний кінцевий стан або очікуваний результат організації, тобто те, заради чого було створено організацію.

На досягнення цілей повинні бути сконцентровані усі зусилля організації. Цілі організації, які визначені на основі місії, є критерієм для всього процесу прийняття рішень. Якщо керівники не визначили основної цілі, то вони не матимуть основи для вибору найкращої альтернативи. Чітке визначення цілей передбачає аналіз продукції ринків та її конкурентоспроможності, розмір обороту, частки ринку, прибутків тощо.

 

Запитання для самоперевірки

1. Що вважають одним із фундаментальних положень сучасного менеджменту?

2. Що таке ціль?

3. Що визначають цілі менеджменту фірми?

4. На основі чого формуються цілі організації?

5. Що передбачає чітке визначення цілей?

Література

1. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. С 132
2. Шегда А.В. Менеджмент: Навч.посіб. – К.: Т – во «Знання», ККО, 2002. С 97, 98, 99

Питання 5. Загальна організаційна структура.

Структура будь якої організації – це впорядкована сукупність її окремих елементів, яких при різних підходах можна виділити велику кількість. Тому можна говорити про таку ж велику кількість структур. До їх основних видів відносяться, наприклад: технологічна, кадрова, інформаційна, управлінська і т. д.. Основною структурою на якій грунтуються всі інші, являється загальна організаційна структура, яка створена на основі підрозділів організації.

Основу загальної структури становить сукупність споріднених видів діяльності, направлених на досягнення тих чи інших цілей організації. Ці види діяльності об’єднуються в самостійні групи і слугують основою процесу департаменталізації, або формування відповідних підрозділів, тобто офіційно створених груп людей, відповідальних за виконання певного набору конкретних функцій. Підрозділи відрізняються статусом, числом працюючих, величиною коштів, які вони можуть використовувати в процесі своєї діяльності.

Ефективність організаційних структур визначається ступенем реального внеску до досягнення мети за умови мінімізації повязаних з цим витрат та небажаних наслідків. Необхідними умовами ефективного функціонування організаційних структур вважаються:

- наявність оптимальної чисельності співробітників,їх відповідність задачам, які вирішує організація;

- чіткість розподілу між ними конкретних функцій і належна їх координація, визначеність цілей, гнучкість, внутрішня і зовнішня рівновага.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке організаційна структура?
2. Що являє собою загальна організаційна структура?
3. Що становить основу загальної структури?
4. Як визначається ефективність організаційних структур?
5. Які умови необхідні для ефективного функціонування організаційних структур?

Література

 

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.: Кондор, 2009. С 103.
2. Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С232, 233.
3. Шегда А.В. Менеджмент: Навч.посіб. – К.: Т – во «Знання», ККО, 2002. С 97, 98, 99

 

 

Питання 6. Основні принципи структурування.

При побудові організаційних структур управління потрібно дотримуватись таких основних принципів.

Кількісний. Підрозділи в організаціях створюються виходячи з кількості працівників, необхідних для виконання тієї чи іншої задачі.

Часовий. Вахтові бригади.

Технологічний. Основна закінчена технологія (виділення дільниць у рамках цехів).

Професійний. Об’єднує спільна професія (кафедри в навчальних закладах).

За стратегічними цілями. Переважно в інноваційній сфері.

Функціональний. Підрозділи будують відповідно до функцій підприємства (виробництво, фінанси, збут, маркетинг тощо). Для більшості середніх і великих підприємств чи організацій основним принципом департаменталізації являється функціональний. Він передбачає, що групування підрозділів у них відбувається у відповідності з функціями, що відображають основні напрямки і сфери їх діяльності. До таких функцій прийнято, наприклад відносити виробництво, фінанси, збут, маркетинг тощо.

Подальше структурування відбувається уже по одному з перерахованих вище принципах або по декількох одночасно. Наприклад, виділення окремих цехів в складі виробництва може здійснюватися у відповідності з продукцією що випускається ними, а участків у них – виходячи із технології яка застосовується.

Функціональний принцип побудови підприємств та організацій передбачає, що вони можуть бути представлені як сукупність декількох блоків підрозділів, наприклад виробничих управлінських та соціальних.

Фірмовий. Об’єднано десятки і сотні підприємств глобальним принципом їх побудови: територіальний, ринковий, продуктивний, інноваційний.

 

Запитання для самоперевірки

1. Яких принципів потрібно дотримуватись при побудові організаційних структур?

2. У чому полягає суть технологічного принципу?

3. В яких випадках застосовують професійний принцип побудови організаційних структур?

Література

1. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А. В. Менеджмент. Навчальний посібник /Загальна редакція кандидата економічних наук, професора Мошека Г.Є. – К.:

Кондор, 2009. С 109

Самостійна робота