Основні відмінності формальних і неформальних груп

Класифіка­ційна ознака	Характеристики
Формальні групи	Неформальні групи
Мета	Визначається організацією відповідно до місця групи у формальній структурі	Задоволення соціальних потреб, що перебувають поза межами інтересів формальної організації (хобі, дружба, кохання тощо)
Умови виникнення	За заздалегідь розробленим проектом побудови організації	Створюються спонтанно
Лідер	Призначається організацією	Визнається групою
Комунікації	Формальними каналами з іншими структурними елементами та всередині групи	Переважно неформальні канали як у групі, так і поза її межами
Взаємодія між членами групи	На основі виробничих завдань	Розвиваються спонтанно
Форми впливу на членів групи	Всі форми, але переважають економічного та адміністративного характеру	Переважно методи персонального психологічного впливу

Запитання для самоперевірки

1. Що таке неформальна група?
2. Що таке формальна група?
3. Які групи можна віднести до неформальних?
4. Які групи можна віднести до формальних?
5. Які відмінності між формальними та неформальними групами?

Література

1.Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С 330, 331.

Питання 3. Керівництво в організації.

Об’єктом керівного впливу є людина або група людей. Цим самим керівництво відрізняється від управління, об’єктом якого можуть бути люди і матеріальні або фінансові елементи виробництва.

Керівництво – право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх.

Право на керівництво забезпечують повноваження керівника, зумовлені його компетенцією у межах формальної організації. Володіючи реальною компетенцією, керівник впливає на трудовий колектив, а через нього – на особливості і результати функціонування об’єкта управління.

При порівнянні діяльності керівників, що посідають посади з однаковими назвами, виявляється, що обсяг і характер їхніх функцій не збігається. І це закономірно. Однак певна сукупність функцій становить принциповий і обов’язків зміст діяльності кожного господарського керівника. Пізнання їх належить до основних умов формування ефективного стилю керівництва.

Керівні функції зумовлюються загальними функціями менеджменту і реалізуються в такому тісному взаємозв’язку, що іноді неможливо відрізнити, коли одна переходить в іншу.

 

Запитання для самоперевірки

1. Що є об’єктом керівного впливу?
2. Чим відрізняється керівництво від управління?
3. Що таке керівництво?
4. Чим зумовлюються керівні функції?

Література

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту:Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С 392.

 

Питання 4.Організація праці керівника.

Керівна праця – специфічний вид виробничої діяльності.

Предметом керівної праці є людина та її діяльність, а безпосередньою метою є координація зусиль колективу щодо забезпечення його узгоджених дій у досягненні поставлених цілей.

Організація праці керівника – це порядок, правила службової поведінки управлінських працівників, спрямовані на виконання поточних і перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками відповідно до посадових інструкцій і положень про структурні підрозділи.

Напрями організації праці керівника:

5. Участь у вирішенні виробничих завдань:

- планування вирішення виробничих завдань;

- розподіл функцій між виконавцями;

- делегування обов’язків і повноважень;

- участь у виконанні функцій апарату управління.

6. Організація особистої роботи:

- планування особистої роботи;

- використання засобів організаційної техніки;

- встановлення оптимального режиму роботи.

7. Організація роботи з підлеглими:

- проведення ділових нарад;

- особисті контакти з підлеглими;

- приймання відвідувачів;

- проведення бесід.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке керівна праця?

2. Хто є предметом керівної праці?

3. В чому полягає сіть організації праці керівника?

4. Які є напрями організації праці керівника?

 

Література

 

1. ГірнякО.М., Лазановський П.П. Менеджмент: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: «Магнолія» 2006,2007. с236

Питання 5. Вплив і влада як форма управління організацією.

Влада – це можливість впливати на поведінку інших. Влада базується на звернені до активних потреб людини.

Вплив – це будь – яка поведінка одного індивіда, яка може змінювати поведінку, стосунки, відчуття іншого індивіда.

Для того щоб керувати, необхідно впливати, а щоб впливати, необ­хідно мати "корені", основу влади. Здоровий глузд підказує, що для володіння владою необхідно мати можливість тримати під своїм контролем що-небудь важливе для виконавця, те. що зумовить його залежність від вас і змусить його діяти так, як цього бажаєте ви. Це "щось" є в кожного з нас. Це — потреби. Влада ґрунтується на звер­нені до активних потреб виконавця. Влада набирає різноманітних форм: примусу, коли той, хто має владу, використовує можливість карати, позбавляючи виконавця можливості задоволення насущної потреби або завдаючи йому якихось прикрощів; винагороди, коли той, хто впливає, має можливість задовольнити насущну потребу ви­конавця або ж принести задоволення.

Різні форми влади — це своєрідні інструменти, за допомогою яких керівник може змусити, переконати підлеглих виконувати роботу, спрямовану на досягнення мети організації. Вони також є засобами, що можуть бути використані й неформальним лідером, щоб пере­шкоджати досягненню мети організації.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке вплив?

2. Що таке влада?

3. На чому ґрунтується поняття влада?

4. Що таке форми влади?

Література

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту:Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С 402.

 

Самостійна робота

Тема: Лідерство

Методичні рекомендації:

План:

1. Суть та природа лідерства.
2. Теорія підходу із позиції особистих якостей.
3. Теорія поведінкового підходу.

Питання 1. Суть та природа лідерства.

У житті лідера кар'єра й особисте життя тісно пере­плітаються, взаємодоповнюються. Справжні лідери ніко­ли не бувають пересічними людьми. їхні честолюбність, талант, здібності, сприйняття нового служать їм, а не па­нують над ними. Використовуючи їх, лідери реалізують своє істинне покликання. Вони діють відповідно до свого бачення досконалості І прекрасного, демонструючи при цьо­му єдність мети й волі, невгамовну енергію.

Лідер (англ. — вести, керувати) — особистість, яка користується беззастережним авторитетом і повагою у зв'язну зі своїми особисти­ми видатними людськими, інтелектуальними або фаховимиякостями.

Однією з особливостей справжнього лідера є допомога працівникам у реалізації їхніх задумів. Цей процес не зовсім альтруїстичний, оскільки лідери завжди настирливі.

Лідерство – це здатність особи за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Лідерство виникає там, де є потреба в ініціативних ді­ях. Особа, яка добровільно бере на себе більшу відповіда­льність, ніж передбачено посадою, стає неформальним лі­дером. Лідер також є керівником, але характер його дій особливий. Пін не управляє, а веде за собою людей, які є не його підлеглими, а послідовниками.

Формально посада керівника забезпечує передумови і для лідерства в колективі, але автоматично це не відбува­ється. Можна бути першою особою в організації, та не бути лідером, оскільки його добровільно визнають як єди­ного, хто здатний забезпечити задоволення потреб людей, знайти вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій.

Лідерами бувають різні люди, але вони завжди схиль­ні до співпраці та взаємопідтримки. Людина, яка претен­дує на роль лідера, повинна психологічно прагнути до пе­реваги і насправді переважати інших, володіти чітким ба­ченням майбутнього і способів його досягнення.

У групі лідер може виконувати ролі координатора, кон­тролера, плановика, експерта, арбітра, носія групової від­повідальності чи вини. Здебільшого він є джерелом цінно­стей і норм, які формують груповий світогляд, оскільки він, як правило, ближчий до світобачення керівництва, ніж рядових працівників.

Запитання для самоперевірки

1. Хто такий лідер?

2. Що означає поняття «лідерство»?

3. Хто може стати неформальним лідером?

4. Які ролі може виконувати лідер у групі?

 

Література

Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. С 220

Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С354,355.

Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С406 - 407

Питання 2. Теорія підходу із позиції особистих якостей.

Між 1930 -1950 рр. почалися дослідження природи лідерства.Першим підходом до вивчення лідерства були дослідження особистості, у яких зроблено спробу виявити ті якості, які вирізняють видатних історичних особистостей. Згідно з цією теорією лідер повинен володіти гострим розумом, інтелектуальними здібностями, вмінням підкоряти людей своїй волі, впевненістю в собі, активністю та енергійністю.

В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей. Отже, основними завданнями підходу з позиції особистих якостей є:

1) визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні;

2) визначення способів виховання таких особистих якостей.

В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені численні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність; упевненість у собі тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що:

не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім успішним керівникам;

один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (протилежні) особисті якості.

На підставі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей.

Запитання для самоперевірки

1. В яких роках почалося дослідження природи лідерства?

2. Що покладено в основу теорії особистих якостей?

3. Що відносять до основних завдань теорії особистих якостей?

 

Література

Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С361.

Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С408

Питання 3. Теорія поведінкового підходу.

Представники теорії поведінкового підходу сформулювали основу для класифікації стилів керівництва як стилів поведінки. Сутність полягає в залежності ефективності лідера не від особистісних якостей, а від поведінки керівника з підлеглими. Якщо проаналізувати різні погляди на стиль, що в різні часи вису­валися різними фахівцями сфери управління, неважко переконатися в термінологічній неузгодженості їх, хоча в більшості випадків мова йде про одне й те саме. Частіше всього виділяють авторитарний, де­мократичний, ліберальний та змішаний стилі керівництва.

Найвідоміші дослідники лідерської поведінки – К. Левін, Д. Мак – Грегор, Р.Лайкерт, Р. Блейк та Дж. Моутон. Вони вивчали стилі поведінки лідерів, які у контексті управління називають «стилями керівництва».

Стиль керівництва – звична манера поведінки керівника щодо підлеглих з метою вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей організації.

Стиль керівництва залежить від обсягу делегування повноважень, від форми влади, які переважно застосовує керівник, від того, про що дбає керівник насамперед – про налагодження стосунків у колективі чи про виробничі завдання. Усі стилі керівництва перебувають у діапазоні «автократія - невтручання», які й формують авторитарно – ліберальний континуум (лат. Continuum – безперервне, суцільне – нерозривність явищ, процесів)стилів.

Запитання для самоперевірки

1. Хто є найвідомішими дослідниками лідерської поведінки?

2. Що означає поняття «стиль керівництва»?

3. Від чого залежить стиль керівництва?

 

Література

Стадник В.В. Менеджмент: підручник /В.В. Стадник М.А. Йохна. – 2-ге вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2010. –С363, 364..

Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. Вид. 2-ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007. С408

 

Самостійна робота