Адміністративні методи менеджменту.

Адміністративні методи менеджменту.

Адміністративні методи менеджменту ґрунтуються на владі та підлеглості.

Адміністративні методи становлять систему прямого адміністративного впливу на підлеглих. Цей вплив використовується Для виконання нормативних та індивідуальних актів управління. Нормативні акти управління (Статут підприємства, положення про структурні підрозділи, інструкції тощо) визначають мету, завдання, функції, права та відповідальність підприємства, його підрозділів і службових осіб апарату управління. Індивідуальні акти управління на підприємстві (накази, розпорядження, вказівки тощо) адресують певним об´єктам управління, визначають їм чергові завдання.

Організаційний вплив на об´єкт управління здійснюється у формі регламентування, нормування, інструктування та інформування. Він є засобом впливу через документи тривалої дії.

Організаційне регламентування ґрунтується на використанні норм українського права і правил, дотримання яких обов´язкове як для керівника, так і для всіх працюючих на підприємстві.

Вплив на систему, якою управляють за допомогою організаційного нормування, реалізується через встановлення нормативів, які уточнюють межі будь-якої діяльності, параметри технічних і економічних процесів. На підприємствах можуть використовуватися такі нормативи:

технічні - періодичність технічних обслуговувань і міжремонтних строків роботи обладнання, норми міжремонтних пробігів автотранспорту підприємства;

технологічні - витрати сировини, енергії тощо;

організаційно-економічні нормативи - правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, розміри амортизації, нормативи власних оборотних коштів.

Організаційно-методичне інструктування - також ефективний засіб інформаційного впливу на трудовий колектив або на окремого працівника.

До інформаційного впливу належить використання на підприємстві актів, протоколів, доповідних записок, службових листів, заяв.

На відміну від організаційного впливу методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління і спрямованості на регулювання виробництва та усунення збоїв і перешкод, що виникають у роботі, їх здійснюють шляхом прийняття адміністративно-управлінських актів керівником, проведення спеціальних організаційних заходів. Розпорядчий вплив на підприємстві реалізується у формі наказів, розпоряджень, вказівок (письмово чи усно).

 

2.Бізнес-планування,як складова планування.

Ціль розробки бізнес-плану - спланувати господарську діяльність фірми на найближчий і віддалений періоди відповідно до потреб ринку і можливостей одержання необхідних ресурсів.

основні завдання:

визначити напрямки діяльності фірми

сформулювати цілі фірми, стратегію і тактику їх досягнення

вибрати склад і визначити показники товарів і послуг,

виявити кадрів фірми,;

визначити склад маркетингових заходів фірми з вивчення ринку

оцінити фінансове становище фірми

передбачити труднощі

Бізнес-план - документ перспективний і складати його рекомендується мінімум на 3-5 років уперед. Для першого і другого років основні показники рекомендується давати в поквартальній розбивці. Починаючи з третього року, можна обмежитися річними показниками.

Основні рекомендації в підготовці бізнес-плану - це стислість; доступність прочитання і розуміння, переконливим, лаконічним, викликати інтерес у рецензента.

Розділи:

Вступ,Характеристика товарів,Ринки збуту товарів, Конкуренція на ринках збуту, План маркетингу, План виробництва, Організаційний план,Правове забезпечення діяльності фірм, Оцінка ризику і страхування. Фінансовий план, Стратегія фінансування.

 

 

Вимоги до особистості сучасного керівництва.

Етика управління — це культура життя і співпраці з людьми, така організація людських колективів, за якої кожен може творчо, максимально самовіддано виконувати посильну справу.

Повинен володіти сьогоднішній керівник, менеджер: організаторсько-ділові риси, професійні, особистісні якості, риси характеру.

Р. Л. Кричевський виділяє такі якості сучасного керівника:

- високий професіоналізм

- відповідальність і надійність.

- упевненість у собі, уміння впливати на своїх підлеглих.

- самостійність

- творче вирішення завдань, прагнення до успіху.

- компетентність

- чуття нового та вміння йти на розумний ризик;

- гнучкість

- висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все найдосконалішим чином.

Поради:

- не лякайтесь важкорозв´язуваних завдань;

- серед багатьох завдань і проблем виберіть головні

- розкладіть велику проблему на ряд менших

- умійте сказати тверде "ні";

- починайте робочий день з вирішення найбільш важких і неприємних справ;

- хто чітко планує, той виграє;

- приділяйте постійну увагу своєму здоров´ю;

- щодня виділяйте час для підвищення професійного рівня;

- вчіться на власних помилках;

- уважно слухайте інших, але рішення приймайте самі;

- прагніть до ділових стосунків;

- не втручайтесь у торги;

- визначайте суть інтересів у процесі ділового спілкування та підприємництва;

- при наближенні неприємностей сміливо йдіть назустріч

- необхідно повсякденно запитувати себе: "Чи завжди я надаю достатньо уваги людям?",

Внутрішнє середовище організації.

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом перемінних, що роблять безпосередній вплив на процес перетворень.

Внутрішні змінні - це ситуаційні фактори всередині організації, що постійно знаходяться в полі зору менеджерів: цілі, структура організації, її завдання, технологія і люди.

Перший фактор – цілі. Для одержання прибутку велика організація визначає цілі в різних напрямках, тобто розробляє дерево цілей.

Другою ситуаційною змінною є структура організації -кількість, склад її підрозділів, ступенів управління в єдиній взаємозалежній системі.

Третім внутрішнім змінним фактором є постановка завдань.

Четвертим змінним фактором виступає технологія. Технологія - це засіб перетворення сировини в певні продукти та послуги. Вона передбачає поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, які необхідні для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

Найважливішим внутрішнім змінним фактором управління є люди. Людська змінна розглядається в управлінні в трьох напрямках: поведінка людей, менеджер у ролі лідера, вплив менеджера на поведінку окремих людей і груп.

 

 

Групи законів.

Усім, що нас оточує, управляють об´єктивні закони - суттєві, усталені, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Умовно ці закони можна поділити на три групи:

- закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні тощо);

- закони суспільного життя (історичні, економічні тощо);

- філософські закони, тобто ті, які діють та управляють і матеріальним світом, і суспільним життям.

Закони та закономірності менеджменту відображають об´єктивні й достатньо стійкі зв´язки та взаємодії елементів системи в просторі й у часі. Умовно вони поділяються на дві групи:

♦ які виявляються в структурах;

♦ які виявляються в процесах.

Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.

Закон композиції -Відображає необхідність погодження цілей організації.

Закон пропорційності - Відображає необхідність співвідношення між частинами цілого.

Закон найменших - Структурна стійкість цілого визначається найменшою стійкістю окремих складових цього цілого.

Закон онтогенезу - Вивчає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання.

2. Закони організації, які виявляються у процесах:

Закони синергії - сума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного із його складових елементів.

Закон інформованості – стверджується, що в організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації.

Закон єдності аналізу і синтезу - спочатку виконується аналіз, а потім - синтез.

Закон самозбереження

Закон попиту - при знижені ціни попит має тенденцію до зростання і за її підвищення - до зменшення.

Закон пропозиції - запропонована для продажу кількість товару залежить від ціни на нього.

Закон прибутковості - доход має перевищувати витрати

Закон економії часу.

 

Внутрішні та зовнішні групи

Поняття внутрішніх і зовнішніх груп підкреслює важливість кордонів - вказують, де починається взаємодія і де воно закінчується.

Референтні групи

Референтна група може бути чи не бути групою, до якої належимо ми самі. Ми можемо розглядати референтну групу як джерело психологічної ідентифікації. Наявність референтних груп допомагає нам пояснити здаються протиріччя в поведінці

Етапи життєвого циклу.

1. Етап підприємництва -стадії становлення, формується життєвий цикл продукції. Цілі є ще нечіткими, творчий процес проходить вільно, просування до наступного етапу вимагає стабільного забезпечення ресурсами.

2. Етап колективності. Розвиваються інноваційні процеси,формується місія організації. Члени організації витрачають багато часу на виконання своїх обов´язків і демонструють високі зобов´язання.

3. Етап формаліації і управління. Структура організації стабілізується, вводяться правила, визначаються процедури.

4. Етап розробки структури. Організація збільшує випуск своїх продуктів і розширює ринок надання послуг. Керівники виявляють нові можливості розвитку.

5. Етап спаду. У результаті конкуренції на ринку, в організації зменшується попит на свою продукцію чи послуги.

Етапи розвитку м-ту в світ

Перший етап наукового управління - утвердилася думка, що використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того щоб добитися їх більш ефективного використання.

Другий етап - створення школи адміністративного управління, яка базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

На третьому етапі - школа людських відносин. Основна думка: якщо керівництво виявляє велику турботу за своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності.

Четвертий етап – школи поведінкових наук. Теорія: правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.

П'ятий етап розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин. Система - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що визначають її характер.

У 80-х p. минулого століття започаткований шостий етап - пов'язаний з інформаційними та комп'ютерними системами. Він характеризується високими темпами розвитку інформаційних технологій

 

Змістовні теорії мотивації

До змістовних теорій відносять:

За теорією Туган-Барановського існує 5 груп потреб: фізіологічні, статеві, симптоматичні інстинкти і потреби, альтруїстичні (безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших) та потреби практичного характеру.

Згідно Маслоу, поведінка людини мотивується певними потребами, які можна побудувати за ієрархічним принципом:

Самовираження

Повага

Соціальна

Безпека і захищеність

фізіологічна

Ідея цієї теорії полягає в послідовній залежності вищої потреби від задоволення потреб нижчого рівня, тобто визначальним чинником у поведінці людини є наростання її потреб залежно від реалізації попередніх потреб нижчого рівня. Перші дві групи потреб відносяться до первинних (вимагають першочергового забезпечення), а три верхніх – до вторинних.

Теорія Мак-Клелланда ґрунтується на трьох видах потреб вищого рівня: влади, успіху і причетності.

Для двофакторної теорії Герцберга властивий поділ всіх чинників на гігієнічні і мотиваційні. Гігієнічні чинники пов’язані з навколишнім середовищем, в якому ведеться робота, а мотивація – з самим характером і змістом роботи. Згідно з цією теорією, праця, яка приносить задоволення, сприяє забезпеченню психологічного здоров’я людини і більшій віддачі.

Канали і засоби комунікації

Розрізняють формальні і неформальні комунікації. Формальні здійснюють організацію структур і поділяються на: вертикальні, горизонтальні, діагональні.

Неформальні передбачені організаційною структурою і здійснюються незапланованими способами. Вони ґрунтуються на поширенні чуток, неофіційних даних. В деяких випадках доповнюють формальну і-цію.

Розрізняють комунікації:

Між організацією та зовнішнім середовищем

Між рівнями, підрозділами організації

В комунікативному процесі будь-які повідомлення передаються за допомогою мови, зображень та відповідних дій.

 

Культура управління

Культура управління — це сукупність досягнень в організації та здійсненні процесу управління, організації управлінської праці.

Включає такі складові елементи, як культура працівників управління, культура процесів управління, культура умов праці, культура документації.

Рівень культури управління оцінюють показниками, які характеризують названі складові елементи.

Велику роль у науці управління відіграє стиль роботи керівника - сукупність характерних методів і дій, що використовуються ним у процесі управління. Керівнику повинен бути притаманний гнучкий гуманістичний стиль керівництва, який базується на певних засадах.

Ефективність виробництва залежить від науково обґрунтованого підходу до його організації, функціонування і вдосконалення, що в багатьох випадках визначається і ступенем оволодіння наукою, культурою, мистецтвом, функціями і методами управління, яке опирається на закони розвитку суспільства, основні принципи та закони управління.

Йдучи до ринкової економіки, слід мати на увазі, що:

- управлінець повинен бачити кінцевий результат;

- той, хто приймає рішення, повинен бути професійно вищим від підлеглих;

- управлінець повинен уміти знайти вихід з будь-якого становища;

- необхідно цінувати час.

– слід мати свою думку,

– треба обіцяти тільки те, що можна реально виконати;

– виміром ефективності управлінської праці є задоволення людей, яким треба служити чесно і жертовно;

– слід мати тверду позицію,;

– необхідно критично оцінювати свої дії,;

– треба бути прикладом економності, виявляти ініціативу.

В. П. Вихрущ застерігає від необачного ставлення до ринку:

– в умовах ринку в конкурентній боротьбі виграють ділові люди, талановиті організатори справи;

– ринок економічно карає і веде до банкрутства тих, хто втрачає споживачів;

– господарські мотивації в умовах ринку базуються на прагненні високодохідного виробництва, прискоренні оборотності та ощадливому використанні ресурсів.

- ринок позбавляє доходу тих, хто працює з неповною віддачею, порушує технологічну дисципліну, не підтримує високої марки виробництва тощо;

- ринкові відносини починають діяти тоді, коли пропозиції на товари та послуги перевищують попит;

- ринок урівноважує виробництво товарів, ціну та грошову масу;

- ринкове середовище ґрунтується на взаємодії ринків товарів, засобів виробництва, цінних паперів та ринку праці;

- рушійною силою конкурентної боротьби є власники виробництва, приватна власність базується переважно на дрібному бізнесі, важливу роль відіграє колективно-групова власність;

- для соціального захисту населення в суворості ринку держава повинна взяти на себе регулювання мінімумом зарплати, компенсацію забезпечення товарами першої необхідності.

 

Методи прогнозування

Прогнозування — спосіб, при якому використовуються нагромаджені у минулому досвіді та побічні припущення з метою визначення майбутнього на сучасному етапі. Найчастіше застосовують такі прогнози:

- економічні;

- соціальні;

- розвитку конкуренції;

- розвитку науково-технічного процесу;

- розвитку технології;

- розвитку суспільства;

- розвитку сільського господарства.

· Неформальні методи:

- На базі словесної інформації, отриманої через радіо, телебачення, розмови, телефонограми;

- на засадах письмової інформації, яка відображається у газетах, журналах, бюлетенях, звітах;

– за результатами промислового шпіонажу.

Формальні методи:

кількісні методи прогнозування:

· аналіз минулих років

· причинно-наслідкове моделювання.

Якісні методи прогнозування:

- думка журі

- сукупна думка збутовиків

- модель очікування споживача

- метод експертних оцінок

 

 

Риси і властивості

Система складається з деякої кількості частин, які називаються елементами

Компоненти системи зв´язані між собою

Форма зв´язку організаційно закріплена в структурі

Компоненти впливають один на одного

Зміни, що відбуваються в результаті взаємодій, називаються процесами

Система - цілісність, що виявляє властивості і виникає тільки в результаті взаємодії її компонентів

Властивості системи, на підставі яких її можна ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему

Представлено явищами, утвореннями, що, не будучи частиною системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи

Система - це концепція, особлива форма якої відбиває цілі та цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію

 

Організаційний розвиток

Розвиток організації – це запланована дія: по-перше, у масштабі всієї організації; по-друге, керована згори; по-третє, спрямована на підвищення ефективності; по-четверте, це оздоровлення шляхом спланованого втручання і застосування поведінкового підходу.
Теорія і практика розвитку організації базується на тому

Працівники мають бажання удосконалюватись і професійно зростати.
Працівники відчувають потребу взаємо порозуміння.

Діяльність організації суттєво впливає на поведінку окремих працівників і груп, утворених в межах організації.

Оскільки всі організації є відкритими системами, які взаємодіють з зовнішнім середовищем, то пристосування організації до його вимог вимагає відповідних цим вимогам змін самої організації.

І такі зміни прийнято називати інноваціями – це відмова від застарілої продукції, технології чи іншої споживної вартості на користь застосування нових.

інноваційний процес охоплює: розробку, випробування, запуск, зростання і занепад творчих ідей.
“Організаційні зміни – це сукупність змін в організації, які зумовлюють здійснення нововведень та можуть відбуватись у таких напрямах: зміна цілей організації; зміна структури, тобто розподілу повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо; зміна техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів; модифікація, зміна в управлінні виробничо-господарською діяльністю.
В теорії менеджменту пропонується наступних шість етапів, які належить пройти при впровадженні новацій:
1. Треба добре самому пересвідчитись в доцільності своєї ідеї

2. Виявити коло осіб, яких зачепить пропонована Вами новація.
3. Треба уявити реакцію кожного з цих осіб на цю ідею.
4. Треба шукати індивідуальне переконання для кожного учасника.
5. Познайомити кожного причетного до повноважень робити висновки з даними пропозиціями

6. Треба пробудити інтерес до своєї ідеї не тільки тих, хто прийме рішення по ньому, але й тих, кого вона зачепить.

 

Ролі членів групи

Взаємини групи з керівником організації, її підрозділами

Наявність певних прав та обов'язків у членів груп.
Швидкість прийняття та виконання рішень.
Механізм прийняття компромісних рішень.
Формування витрат

Планування реалізації стратегії

Для здійснення мети організації важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність планування реалізації стратегії

Принципи менеджменту.

Принципи менеджменту - це правила, основні керівні ідеї, норми поведінки і орієнтири діяльності управлінського персоналу, якими вони керуються і в рамках яких реалізуються цілі організації.

Принципи поділяють на: загальні - це принципи управління суспільством в цілому (сполучення інтересів особистості, колективу і суспільства, переважне значення економічного управління тощо); конкретні - це принципи економічного, соціального і політичного видів управління.

Принцип поєднання демократизму і доцільного економічного централізму -працівники зайняті у підприємництві вільно обирають форму власності і форму господарювання

Принцип досягнення високої економічної ефективності - передбачає результативність, успіх в досягненні мети.

Принцип матеріального і морального стимулювання -передбачає урахування, потреб та інтересів працюючих, без яких неможливо розв'язувати складні завдання і правильно управляти в організації Принцип єдиноначальності і колегіальності - передбачає уміле використання в управлінському процесі єдиноначальності і колегіальності

Принцип науковості - передбачає повне використання у всій системі управління нових концепцій науки, прогресивного досвіду кращих організацій і підприємств.

Принцип підготовки і розстановки кадрів - передбачає забезпечення стабільності кадрів і професіоналізації управління.

Принцип відповідальності - означає створення чіткої організаційної структури; розробку положень про підрозділи організації, права і обов'язки керівників, посадові інструкції виконавців.

Принцип оптимального сполучення галузевого і територіального управління - передбачає найбільш раціональне розміщення і розвиток продуктивних сил, вимагає врахування екології, ступеня ефективності використання робочої сили, зайнятості населення.

Принцип спадковості господарських рішень - лежить єдність економічних явищ і процесів, як послідовності кількісних і якісних змін, які здійснюють в часі і просторі.

Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним - передбачає пріоритет загальноколективних інтересів перед індивідуальними, які в менеджменті дуже важко здійснювати. Принцип економічності та ефективності -необхідно досягати не тільки ефективного сполучення людських і матеріальних ресурсів, але й значної економії сил, найбільш продуктивного пристосування праці.

Принцип основної ланки - міститься в тому, що до прийняття управлінського рішення повинні бути визначені: основні перспективи, а також головний фактор, від якого залежать досягнення поставлених цілей.

Повної участі

Використання стилів визначається характеристиками ситуації. Застосування графічної моделі Врума-Йєттона в практичних умовах підтвердило її високу прикладну цінність

 

Сутність менеджменту.

термін менеджмент вживається для визначення сукупності методів і форм управління виробництвом з метою одержання прибутку як основної цілі підприємницької діяльності.

менеджмент означає наявність і функціонування специфічного органу підприємства, що уособлює його керівництво. Мета його полягає у вмінні бачити цілі, визначати способи їх досягнення, узгоджувати для цього дії людей.

Організаційна структура управління має суттєві відмінності для кожної з фірм. Вона може бути побудована за вертикальним або за горизонтальним принципами.

Вищий рівень управління ТОР - вирішує питання стратегічного менеджменту - управління фінансами, вибору ринків збуту, розвитку підприємства.

Середній рівень управління (функціональний) - вирішує питання оперативного управління відповідно до функцій менеджменту. Нижній рівень управління - менеджери знаходяться у безпосередньому контакті з працівниками-виконавцями, вирішують конкретні питання.

Організаційна структура управління в малому та середньому підприємництві будується за горизонтальним принципом -зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирішенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи.

Менеджмент поєднує спільні риси із регіональними та національними особливостями. Згідно з таким поділом розрізняють три основні моделі:

американську (спрямована на особистий успіх у досягненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику, практицизму),

з ахідноєвропейську (цінується вміння використовувати інституційні основи побудови системи управління, індивідуалізм, обмежений певними структурними ланками)

японську (спирається на індивідуальний успіх, що базується на колективних зусиллях, постійних нововведеннях.)

47. Сутність організаційних перемін та управління ними.

Зміни в середині організації, як правило, - це реакція на зміни у зовнішньому середовищі. Це зміна організаційної структури, продукції, технології, кадрів, повноважень, правил, стратегії тощо. Всі зміни взаємопов´язані між собою.

Говорячи про зміни в організації, мається на увазі рішення керівника змінити одну або більше внутрішніх перемінних в організації, структурі, завданнях, технології та людському факторі. Приймаючи такі рішення, керівництво повинно бути проективним або реактивним, тобто самопроявляти активність або реагувати на вимоги ситуації. Зміни, які приймаються для виправлення помилки, що виявлена системою контролю, - типова реактивна дія. Дія, прийнята для того, щоб відреагувати на надану оточенням можливість, навіть якщо не існує фактичної проблеми, буде дією проактивною.

Зміни призводять до нововведень, які найчастіше спричиняють:

• оцінку та зміну мети організації;

• зміну структури, тобто розподілу повноважень;

• зміну техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів

Структурні зміни як частина організаційного процесу відносяться до змін у системі розподілу повноважень і відповідальності, в координаційних та інтеграційних механізмах, у поділі на відділи, в управлінській ієрархії, комітетах і ступені централізації.

Люди. Зміни в людях допускають модифікацію можливих установок або поведінки персоналу організації. Це може захопити технічну підготовку, підготовку до міжособового або групового спілкування, мотивацію, лідерство, оцінку якості виконання роботи.

Управління змінами. Американський науковець Грейнер розробив модель процесу управління організаційними перемінами.

Шість етапів моделі

Етап 1. Тиск і спонукання - керівництво повинно усвідомити необхідність змін.

Етап 2. Посередництво і переорієнтація уваги.

Етап 3. Діагностика та усвідомлення - керівництво збирає відповідну інформацію, визначає істинні причини виникнення проблем, які вимагають змін існуючого становища.

Етап 4. Знаходження нового рішення і обов’язки щодо його виконання.

Етап 5. Експеримент і виявлення.

Етап 6. Підкріплення і згода - необхідно мотивувати людей, щоб вони прийняли ці зміни.

 

48. Сутність конфлікту та управління конфліктною ситуацією в організації.

Конфлікт - це відсутність згоди між двома або більше сторонами, що можуть бути конкретними особами або групами.

Адміністративні методи менеджменту.

Адміністративні методи менеджменту ґрунтуються на владі та підлеглості.

Адміністративні методи становлять систему прямого адміністративного впливу на підлеглих. Цей вплив використовується Для виконання нормативних та індивідуальних актів управління. Нормативні акти управління (Статут підприємства, положення про структурні підрозділи, інструкції тощо) визначають мету, завдання, функції, права та відповідальність підприємства, його підрозділів і службових осіб апарату управління. Індивідуальні акти управління на підприємстві (накази, розпорядження, вказівки тощо) адресують певним об´єктам управління, визначають їм чергові завдання.

Організаційний вплив на об´єкт управління здійснюється у формі регламентування, нормування, інструктування та інформування. Він є засобом впливу через документи тривалої дії.

Організаційне регламентування ґрунтується на використанні норм українського права і правил, дотримання яких обов´язкове як для керівника, так і для всіх працюючих на підприємстві.

Вплив на систему, якою управляють за допомогою організаційного нормування, реалізується через встановлення нормативів, які уточнюють межі будь-якої діяльності, параметри технічних і економічних процесів. На підприємствах можуть використовуватися такі нормативи:

технічні - періодичність технічних обслуговувань і міжремонтних строків роботи обладнання, норми міжремонтних пробігів автотранспорту підприємства;

технологічні - витрати сировини, енергії тощо;

організаційно-економічні нормативи - правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, розміри амортизації, нормативи власних оборотних коштів.

Організаційно-методичне інструктування - також ефективний засіб інформаційного впливу на трудовий колектив або на окремого працівника.

До інформаційного впливу належить використання на підприємстві актів, протоколів, доповідних записок, службових листів, заяв.

На відміну від організаційного впливу методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління і спрямованості на регулювання виробництва та усунення збоїв і перешкод, що виникають у роботі, їх здійснюють шляхом прийняття адміністративно-управлінських актів керівником, проведення спеціальних організаційних заходів. Розпорядчий вплив на підприємстві реалізується у формі наказів, розпоряджень, вказівок (письмово чи усно).

 

2.Бізнес-планування,як складова планування.

Ціль розробки бізнес-плану - спланувати господарську діяльність фірми на найближчий і віддалений періоди відповідно до потреб ринку і можливостей одержання необхідних ресурсів.

основні завдання:

визначити напрямки діяльності фірми

сформулювати цілі фірми, стратегію і тактику їх досягнення

вибрати склад і визначити показники товарів і послуг,

виявити кадрів фірми,;

визначити склад маркетингових заходів фірми з вивчення ринку

оцінити фінансове становище фірми

передбачити труднощі

Бізнес-план - документ перспективний і складати його рекомендується мінімум на 3-5 років уперед. Для першого і другого років основні показники рекомендується давати в поквартальній розбивці. Починаючи з третього року, можна обмежитися річними показниками.

Основні рекомендації в підготовці бізнес-плану - це стислість; доступність прочитання і розуміння, переконливим, лаконічним, викликати інтерес у рецензента.

Розділи:

Вступ,Характеристика товарів,Ринки збуту товарів, Конкуренція на ринках збуту, План маркетингу, План виробництва, Організаційний план,Правове забезпечення діяльності фірм, Оцінка ризику і страхування. Фінансовий план, Стратегія фінансування.