Моделі прийняття рішень,їх види

Модель – це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об’єкту, який досліджується.
Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності.

Класична модель - передбачається, що особа, яка приймає рішення, повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи;

Класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації.

Поведінкова модель - особа, яка приймає рішення не має повної, достовірної інформації про певний оберт і рішення приймає на основі поведінки об'єкта.

Ірраціональна модель - ця модель ґрунтується на прийнятті рішення без дослідження альтернатив.

Це модель прийняття рішень призначена для вирішення принципово важливих рішень, вирішенню проблем в умовах дефіциту, та в інших подібних ситуаціях.

 

Неформальні групи та управління ними

Неформальні групи - це вільно утворені малі соціальні групи людей, які вступають в постійну взаємодію для досягнення особистих цілей.

Неформальні групи зазвичай утворюються спонтанно в межах формальних груп, з якими вони мають багато спільного, а саме:

- мають певну організацію - ієрархію, лідера і завдання;

- мають певні неписані правила - норми;

- мають певний процес утворення - етапи;

- мають певні різновиди - види неформальних груп за ступенем зрілості.

Причини утворення неформальних груп можуть бути різні: бажання належати до певної соціальної групи і мати певні соціальні контакти; можливість отримувати допомогу від колег в колективі; прагнення знати про те, що відбувається навколо, користуватись неформальними каналами зв'язку; бажання бути ближчим до тих, кому симпатизуєш.

Процес утворення неформальних груп

I етап - стихійне поєднання людей, які несвідомо реагують на будь-які події;

II етап - поява більш свідомих емоцій у випадку успішних попередніх дій;

III етап - організоване об'єднання для спільної боротьби із зовнішньою загрозою, поява лідера;

IV етап - при наявності позитивних факторів - поява бажання ствердитись в боротьбі і продовжувати спільну діяльність, поява ієрархій;

V етап - об'єднання для вирішення довготривалих цілей, поява норм.

Неформальні групи є в кожній організації і серйозним аспектом в діяльності керівника є необхідність розуміння важливості існування цих груп і управління ними.

 

Об’єкти та суб’єкти менеджменту

Менеджмент — вид діяльності, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених перед організацією цілей.

Об’єкт менеджменту — виробничо-господарська організація та її зовнішнє оточення.
Суб’єкт менеджменту — скеровувач управлінських дій.
Якщо управління має офіційний характер, то суб’єкт управління організаційно і юридично оформляється як посада чи сукупність посад, що утворюють підрозділ управління. У такому разі він утворює керуючу систему.
Від суб’єкта управління слід відрізняти суб’єкт управлінської діяльності, яким може бути тільки фізична особа, індивід. Саме через суб’єктів управлінської діяльності реалізуються управлінські відносини.
Суб’єкт управлінської діяльності — особа, яка реалізує управлінські відносини.
Через управлінські відносини менеджери (суб’єкти управлінської діяльності) впливають на поведінку працівників організації. Ефективність цього впливу залежить від раціональної побудови управлінських відносин, тому вони є предметом менеджменту як науки.

 

Оптимізація управлінських рішень

Під оптимізацією управлінських рішень розуміють вибір найбільш ефективного варіанта рішення із можливих альтернатив.

Використовується для того, щоб розв’язати ті задачі, які ставляться для розв’язування оптимізації раціональних рішень.

- регулювання транспортних потоків у містах;

- оптимізація графіку руху в аеропортах;

- складання розкладу при розв’язанні різних задач;

- управління запасами на підприємствах, в організаціях;

- розробка нових видів продукції;

- розподіл витрат на рекламу різних видів продукції;

- оптимізація чисельності допоміжного персоналу в структурі управління;

- планування матеріального забезпечення та постачання;

- розподіл обладнання для різних видів виробництва;

- розподіл трудових ресурсів;

- розкрій матеріалу (листового металу,тканини);

- оптимізація обсягів виробництва та послуг.

Наука управління як механізм оптимізації може реалізуватися за допомогою:

- застосування наукового методу;

- використання системної оптимізації;

- застосування моделей.

Використання моделей дає змогу приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають у складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядають як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

Організація як відкрита система

Система - це набір взаємопов´язаних частин, складених у такому порядку, що дозволяє відтворити ціле.

Розрізняють системи відкриті та закриті.

Поняття закритої системи - система є самодостатньою. її головна характеристика в тому, що вона істотно ігнорує ефект зовнішнього впливу.

Відкрита система визнає динамічну взаємодію з навколишнім світом. Організації одержують свою сировину і людські ресурси з навколишнього світу. Вони залежать від клієнтів і замовників із зовнішнього світу, що споживають їхню продукцію.

Організація як відкрита система

Риси і властивості

Система складається з деякої кількості частин, які називаються елементами

Компоненти системи зв´язані між собою

Форма зв´язку організаційно закріплена в структурі

Компоненти впливають один на одного

Зміни, що відбуваються в результаті взаємодій, називаються процесами

Система - цілісність, що виявляє властивості і виникає тільки в результаті взаємодії її компонентів

Властивості системи, на підставі яких її можна ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему

Представлено явищами, утвореннями, що, не будучи частиною системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи

Система - це концепція, особлива форма якої відбиває цілі та цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію

 

Організаційний розвиток

Розвиток організації – це запланована дія: по-перше, у масштабі всієї організації; по-друге, керована згори; по-третє, спрямована на підвищення ефективності; по-четверте, це оздоровлення шляхом спланованого втручання і застосування поведінкового підходу.
Теорія і практика розвитку організації базується на тому

Працівники мають бажання удосконалюватись і професійно зростати.
Працівники відчувають потребу взаємо порозуміння.

Діяльність організації суттєво впливає на поведінку окремих працівників і груп, утворених в межах організації.

Оскільки всі організації є відкритими системами, які взаємодіють з зовнішнім середовищем, то пристосування організації до його вимог вимагає відповідних цим вимогам змін самої організації.

І такі зміни прийнято називати інноваціями – це відмова від застарілої продукції, технології чи іншої споживної вартості на користь застосування нових.

інноваційний процес охоплює: розробку, випробування, запуск, зростання і занепад творчих ідей.
“Організаційні зміни – це сукупність змін в організації, які зумовлюють здійснення нововведень та можуть відбуватись у таких напрямах: зміна цілей організації; зміна структури, тобто розподілу повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо; зміна техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів; модифікація, зміна в управлінні виробничо-господарською діяльністю.
В теорії менеджменту пропонується наступних шість етапів, які належить пройти при впровадженні новацій:
1. Треба добре самому пересвідчитись в доцільності своєї ідеї

2. Виявити коло осіб, яких зачепить пропонована Вами новація.
3. Треба уявити реакцію кожного з цих осіб на цю ідею.
4. Треба шукати індивідуальне переконання для кожного учасника.
5. Познайомити кожного причетного до повноважень робити висновки з даними пропозиціями

6. Треба пробудити інтерес до своєї ідеї не тільки тих, хто прийме рішення по ньому, але й тих, кого вона зачепить.