Економічні методи менеджменту

Економічні методи управління - це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва.

Планування є одним з основних важелів в економічних методах управління. Зміст його, як функції управління, полягає в обґрунтованому визначенні основних напрямів і пропорцій розвитку виробництва з обліком матеріальних джерел його забезпечення та попиту ринку.

Прогнозування економічної ситуації, планування стратегії розвитку - продукт не стільки інтуїції, скільки професійних знань, суворого математичного розрахунку. Планування і стратегія розвитку з метою виходу на ринки багато в чому залежить від цілей і орієнтації його вищого керівництва, його організаторських здібностей та інтуїції.

Центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління належить цінам і ціноутворенню, в яких відбиваються всі сторони економічної діяльності підприємств.

Процес ціноутворення - явище дуже складне, обумовлене насамперед попитом на запропоновану ринку продукцію.

Цінова політика підприємства визначається ще й тим, яким є тип ринку, де вона реалізується.

Методи фінансового управління різноманітні. Основними з них є: прогнозування, планування, оподаткування, страхування, самофінансування, кредитування, система розрахунків, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, факторинг, оренда, лізинг.

Господарська діяльність нерозривно пов´язана з фінансовою діяльністю.

 

Елементи організаційних структур.

Організаційна структура - конструкцію підприємства з формальним чи неформальним вираженням, на основі якої здійснюється управління ним. Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації, яка передається цими каналами.

Організаційна структура управління відображає організаційний бік відносин управління і забезпечує єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Ланка управління - відокремлений орган, наділений управлінськими функціями, правами їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління — сукупність панок управління на певному щаблі ієрархії. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим.

Основними елементами організаційної структури управління є:

- склад та структура функцій управління;

- кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

- професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

- склад самостійних структурних підрозділів;

- кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

- порядок інформаційних зв'язків.

Отже, чим досконалішою є організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва.

Етапи життєвого циклу.

1. Етап підприємництва -стадії становлення, формується життєвий цикл продукції. Цілі є ще нечіткими, творчий процес проходить вільно, просування до наступного етапу вимагає стабільного забезпечення ресурсами.

2. Етап колективності. Розвиваються інноваційні процеси,формується місія організації. Члени організації витрачають багато часу на виконання своїх обов´язків і демонструють високі зобов´язання.

3. Етап формаліації і управління. Структура організації стабілізується, вводяться правила, визначаються процедури.

4. Етап розробки структури. Організація збільшує випуск своїх продуктів і розширює ринок надання послуг. Керівники виявляють нові можливості розвитку.

5. Етап спаду. У результаті конкуренції на ринку, в організації зменшується попит на свою продукцію чи послуги.

Етапи розвитку м-ту в світ

Перший етап наукового управління - утвердилася думка, що використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того щоб добитися їх більш ефективного використання.

Другий етап - створення школи адміністративного управління, яка базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

На третьому етапі - школа людських відносин. Основна думка: якщо керівництво виявляє велику турботу за своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності.

Четвертий етап – школи поведінкових наук. Теорія: правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.

П'ятий етап розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин. Система - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що визначають її характер.

У 80-х p. минулого століття започаткований шостий етап - пов'язаний з інформаційними та комп'ютерними системами. Він характеризується високими темпами розвитку інформаційних технологій

 

Загальна характеристика комунікацій, елементи комунікацій

В м-ті обмін і-цією здійснюється через комунікацію, яка об’єднує між собою працівників через інформаційні канали та є з’єднювальною ланкою у виконанні всіх ф-цій управління. Сприйняття будь-якої і-ції здійснюється через комунікаційний процес.

Комунікаційний процес – це обмін і-цією між двома та більше людьми. Мета – це розуміння і-ції. Елементи обміну і-цією: відправник, повідомлення, канал, отримувач, зворотній зв’язок. Два етапи комунікативного процесу між відправником і отримувачем: зародження ідей і кодування, вибір каналу; передавання та декодування – пояснення символів.

Стадії комунікативного процесу:

Забезпечення уваги адресата

Забезпечення суті повідомлення

Визнання

Дія

 

Загальна характеристика керівництва

керівництво - це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети.

Менеджер-керівник – це центральна особа в системі м-ту, яка керує організацією, конкретним видом роботи, функцією, підрозділом.

Елементи для ефективного керівництва: ініціативність, інформативність, захист своєї думки, розв’язування конфліктів, критичний аналіз.

В основі керівництва лежать такі категорії м-ту: лідерства, вплив, влада.

На рівні держави є такі форми влади: законодавча, виконавча, судова.

Стилі керівництва: авторитарний, демократичний стиль, ліберальний.

Вимоги до менеджера: розуміти особисті цінності і цілі, вміння управляти самим собою, творчо підходити до вирішення проблем, наполегливість, уміння взаємодіяти з оточуючими, здатність формувати і розвивати ефективність робочих груп

 

 

Змістовні теорії мотивації

До змістовних теорій відносять:

За теорією Туган-Барановського існує 5 груп потреб: фізіологічні, статеві, симптоматичні інстинкти і потреби, альтруїстичні (безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших) та потреби практичного характеру.

Згідно Маслоу, поведінка людини мотивується певними потребами, які можна побудувати за ієрархічним принципом:

Самовираження

Повага

Соціальна

Безпека і захищеність

фізіологічна

Ідея цієї теорії полягає в послідовній залежності вищої потреби від задоволення потреб нижчого рівня, тобто визначальним чинником у поведінці людини є наростання її потреб залежно від реалізації попередніх потреб нижчого рівня. Перші дві групи потреб відносяться до первинних (вимагають першочергового забезпечення), а три верхніх – до вторинних.

Теорія Мак-Клелланда ґрунтується на трьох видах потреб вищого рівня: влади, успіху і причетності.

Для двофакторної теорії Герцберга властивий поділ всіх чинників на гігієнічні і мотиваційні. Гігієнічні чинники пов’язані з навколишнім середовищем, в якому ведеться робота, а мотивація – з самим характером і змістом роботи. Згідно з цією теорією, праця, яка приносить задоволення, сприяє забезпеченню психологічного здоров’я людини і більшій віддачі.